Рішення

від 04.10.2018 по справі 910/2233/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.10.2018Справа № 910/2233/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАТ"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛЦ-3"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРСА"

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Ільєнко О.О.

Представники учасників судового процесу: не з"явилися.

СУТЬ СПОРУ:

26 лютого 2018 року до канцелярії Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" (позивач) на розгляд суду надійшла позовна заява вих. № _23-02/18/4_ від 23.02.2018р. до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАТ", третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛЦ-3", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРСА", про стягнення збитків завданих в результаті пошкодження вантажу під час перевезення по договору на надання транспортних послуг № 2/01 від 21.02.2017р. в розмірі 61 460,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням з боку відповідача, як Виконавця за договором на надання транспортних послуг № 2/01 від 21.02.2017р., зобов'язань щодо належної доставки вантажу за вказаним правочином, внаслідок чого позивачу, як Замовнику за договором на надання транспортних послуг № 2/01 від 21.02.2017р. було завдано збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 року у справі № 910/2233/18 позовну заяву № _23-02/18/4_ від 23.02.2018р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАТ", третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛЦ-3", третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРСА" про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" строк для виправлення встановлених судом недоліків.

15 березня 2018 року до канцелярії Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду,оформлені листом № 13/03/2018-ПБ/2 від 13.03.2018 року та клопотання _13-03/18/3_ від 13.03.2018 року "Про продовження строку виконання вимог ухвали Господарського суду м. Києва від 01.03.2018р.".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/2233/18 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 24.04.2018 року.

06.04.2018 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що відповідач жодним чином не відповідає за упаковку, стрейчування та налетуванння, а факт пошкодження вантажу під час перевезення та виконання позивачем своїх договірних зобов'язань не підтверджений жодними належними та допустимими доказами. Окрім того, необхідність заміни картонних коробок, якщо така дійсно здійснювалася, могла бути пов'язана й з тим, що вони не відповідали вимогам Міжнародної організації з міграції (МОМ), зазначених в укладеному договорі між ТОВ КЛЦ-3 та МОМ. Крім того, факт пошкодження вантажу саме відповідачем не доведений, а посилання позивача на те, що акти про пошкодження товару від 23.02.2017 року та від 27.02.2017 року не відповідають вимогам чинного законодавства.

В судових засіданнях 24.04.2018 року, 08.05.2018 року та 18.05.2018 року судом оголошувалася перерва.

В підготовчому засіданні 08.05.2018 року судом було розглянуте клопотання відповідача про зобов'язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн. Вказане клопотання було відхилено, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 08.05.2018 року, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 125 Господарського процесуального кодексу України суд може зобов'язати сторони внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат, пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією, про що постановляє ухвалу (забезпечення судових витрат).

Як захід забезпечення судових витрат суд з урахуванням конкретних обставин справи має право, за клопотанням відповідача, зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв'язку із розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу).

Таке забезпечення судових витрат застосовується, якщо позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов; або позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

Таке забезпечення судових витрат також може бути застосоване, якщо суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові.

З огляду вищевказаного, оскільки відповідачем не доведено наявності передбачених ст. 125 ГПК України підстав для забезпечення судових витрат, оскільки підставою до забезпечення судових витрат є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, доказів чого суду не надано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2018 року постановлено розгляд справи №910/2233/18 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.06.2018 року.

19.06.2018 року третя особа-1 через канцелярію суду подала пояснення, в яких просила задовольнити позовні вимоги позивача ТОВ Профбезпека в повному обсязі, посилаючись на те, що поставка відповідачем пошкодженого вантажу відбувалася 23-24 лютого 2017 року, що підтверджується актами про ушкодження товару та упаковки, від 23.02.2017 року, від 27.02.2017 року. При цьому, акт ушкодження товару та упаковки датований 23.02.2017 року, бо автомобілі від ТОВ Автокат почали прибувати на склад у м. Бахмут Донецької області, вул. Корсунського, 73 з ночі 23.02.2017 року, остання машина була розвантажена 24.02.2017 року. 27.02.2017 року в результаті після переупакуванню гуманітарного вантажу та завдяки допомоги волонтерів та підтримки керівництва ТОВ Профбезпека , ТОВ КЛЦ-3 товар було передано Міжнародній організації з міграції (МОМ), Представництву в Україні. Передача вантажу - 8000 сімейних гігієнічних наборів відбулася 27.02.2017 року ТОВ КЛЦ-3 представникам МОМ, Представництва в Україні відповідно видаткової накладної №1 від 27.02.2017 року, підписаної між Головою представництва в Україні МОМ Манфредом Порофазі та директором ТОВ КЛЦ-3 ОСОБА_1 на виконання договору №УА1-2016-371/3 від 17.02.2017 року, укладеного між ТОВ КЛЦ-3 та Представництвом в Україні Міжнародної організації з міграції.

В підготовчих засіданнях 19.06.2018 року, 10.07.2018 року та 17.07.2018 року судом оголошувалася перерва.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 03.08.2018 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/2233/18 до судового розгляду по суті на 06.09.2018 року, про що сторін було повідомлено під розписку, а третіх осіб - ухвалою суду від 03.08.2018 року.

В судовому засіданні 06.09.2018 року судом оголошувалася перерва.

Представники учасників судового процесу в судове засідання 04.10.2018 року не з'явилися.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 04.10.2018 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

03.01.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛЦ-3" (покупець) було укладено договір № 03/01/2017 про купівлю-продаж та постачання товару, відповідно до умов якого продавець зобов'язується виготовити і продати (передати у власність) покупцю, а покупець зобов'язується купити (прийняти у власність) і оплатити на умовах, передбачених даним договором споживчі товари. Предметом договору є сімейні гігієнічні набори у кількості 8000 штук, які Товариство з обмеженою відповідальністю "КЛЦ-3" зобов'язано було поставити Міжнародній організації з міграції, представництвом в Україні, на підставі договору поставки №UА1-2016-371/3.

Послуги зі зберігання товару на складі за адресою: м. Дніпро, Запорізьке шосе, 37, надавались Товариством з обмеженою відповідальністю "Корса" за договором зберігання № 1601, який був укладений 16.01.2017 року.

17.02.2017 року між Міжнародною організацією з міграції (МОМ) (представництво в Україні) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛЦ-3" (постачальник) було укладено договір поставки товару № UА1-2016-371/3, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити МОМ сімейні гігієнічні набори відповідно до умов цього договору та додатків до нього.

21.02.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" (надалі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автокат" (надалі - відповідач, виконавець) укладено договір на надання транспортних послуг № 2/01 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, виконавець бере на себе зобов'язання надавати замовнику послуги з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - послуги) згідно з специфікацією та товарно-транспортними накладними, а замовник бере на себе зобов'язання сплатити за надані послуги передбачену договором плату.

Відповідно до п. 2.1. договору, послуги надаються виконавцем згідно з вимогами Закону України Про автомобільний транспорт , Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними документами, що регулюють умови здійснення перевезень вантажів за цим договором.

В п. 2.3. договору встановлено, що завантаження та розвантаження в пункті призначення здійснюється вантажовідправником, або вантажоодержувачем самостійно, якщо інше не передбачено окремою домовленістю сторін.

За умовами п. 3.3. договору, виконавець зобов'язаний забезпечити під час перевезення дотримання Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом (щодо кріплення, інших умов) відносно конкретного виду вантажу, який перевозиться.

Відповідно до п. 3.4. договору виконавець зобов'язаний забезпечити своєчасну доставку вантажу, а також його збереження з моменту прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу.

Виконавець несе відповідальність за збереження схоронності товарного вигляду та пошкодження вантажу під час перевезення (п. 3.5. договору).

Згідно з п. 4.1. договору замовник зобов'язаний до прибуття автомобіля для завантаження підготувати вантаж для перевезення (запакувати, заповнити товарно-транспортні накладні тощо) або забезпечити виконання таких дії вантажовідправником в пункті навантаження.

У відповідно до п 6.3. договору виконавець відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі збитків та шкоди, підтверджених документально.

На виконання умов договору на надання транспортних послуг № 2/01 від 21.02.2017р. відповідач 23.02.2017 року прийняв до перевезення вантаж під пломбами (набори на паллетах), що підтверджується товарно-транспортними накладними: №1 від 23.02.2017 року, причіп опломбовано пломбою вантажовідправника № 4216038; №2 від 23.02.2017 року, причіп опломбовано пломбою вантажовідправника № 4216039; №3 від 23.02.2017 року, причіп опломбовано пломбою вантажовідправника № 4216040; №4 від 23.02.2017 року, причіп опломбовано пломбою вантажовідправника № 4216051; №5 від 23.02.2017 року, причіп опломбовано пломбою вантажовідправника № 4216052; №6 від 23.02.2017 року, причіп опломбовано пломбою вантажовідправника № 4216030; №7 від 23.02.2017 року, причіп опломбовано пломбою вантажовідправника № 4216029.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що 23-24.02.2017р. при доставці вантажу й розвантаженні транспортних засобів відповідача, завідуючим складом в пункті доставки виявлено ушкодження вантажу, представники виконавця за договором № 2/01 від 21.02.2017р (водії та інші особи) відмовились виправити пошкодження та оформити документи, що підтверджують факт пошкодження вантажу. На підтвердження факту пошкодження вантажу здійснено фотознімки, якими зафіксовано кількість й характерні особливості пошкодженого товару.

Внаслідок події пошкодження вантажу було складено Акт про ушкодження товару та упаковки від 23.02.2017р. (копія міститься в матеріалах справи).

27.02.2017р. складено акт про пошкодження вантажу у дорозі, підписаний представниками позивача - ОСОБА_3, ОСОБА_2, представником складу - ОСОБА_4 (копія міститься в матеріалах справи).

27.03.2017р. на електронну адресу відповідача було направлено лист-вимогу про підписання Акт про пошкодження вантажу у дорозі від 23.02.2017р., втім відповідачем листом-відповіддю № 647 від 28.03.2017р. відмовлено у підписані зазначеного акту.

28.03.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" (сторона-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КЛЦ-3" (сторона-1) було укладено договір про відшкодування понесених витрат № 28/03/2017/1, за умовами якого, сторона-2 відшкодовує стороні-1, а сторона-2 набуває право вимоги на відшкодування витрат, понесених по перепакуванню Товару та заміни пошкодженого Товару в загальному розмірі 58 339 грн. 00 коп. (п'ятдесят вісім тисяч триста тридцять дев'ять гривень 00 коп.) в результаті поставки посередництвом сторони-2 пошкодженого товару та упаковки товару 23-24 лютого 2017 року на склад, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на виконання договору купівлі-продажу товарів №03/01/2017 від 03 січня 2017 р., укладеного між стороною-1 і стороною-2, за яким сторона-2 зобов'язалась продати та передати стороні-1 товар відповідно специфікаціям та накладним.

Так, за умовами даного договору сторона-1 набуває право вимагати від сторони-2 відшкодування витрат, понесених стороною-1 по усуненню недоліків по перепакуванню товару та заміни пошкодженого в строк - до 31 липня 2017 року.

Оплата витрат по усуненню недоліків по перепакуванню товару та заміні пошкодженого була здійснена 03.03.2017 року, що підтверджується банківською випискою по рахунку ТОВ "КЛЦ-3".

08.04.2017 року позивач направив відповідачу лист-вимогу про підписання акту про ушкодження товару від 23.02.2017р., у відповідь на який відповідач листом-відповіддю № 655 від 12.04.2017р. відмовив у підписанні зазначеного акту.

Матеріалами справи підтверджується, що 10.04.2017 року між ТОВ "Профбезпека" та ТОВ "КЛЦ-3" були підписані без заперечень акти відшкодування витрат (виконаних робіт) №№1 на суму 28 990,00 грн., 2 на суму 25 830,00 грн. та 3 на суму 6640,00 грн., загальна сума актів складає 61 460,00 грн., в т.ч. єдиний податок в розмірі З121,00 грн. (5% від суми збитків 58 339,00 грн.).

12.07.2017 року позивач направив відповідачу претензію № 120717-П/14 від 12.07.2017р. про відшкодування збитків в сумі 61 460,00 грн., завданих в результаті пошкодження вантажу під час перевезення, проте відповідач вказану претензію листом-відповіддю №790 від 20.07.2017р. залишив без задоволення.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Положеннями ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Крім того, для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

Відповідно до ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Згідно з ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Стаття 924 Цивільного кодексу України визначає принципи майнової відповідальності перевізника: він відповідає при наявності його вини (ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України) і в межах вартості перевезеного вантажу і багажу (ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України).

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Отже, перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підпадає під визначення непереборної сили, відповідно до ч. 1 ст. 924 Цивільного кодексу України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 року у справі № 6-2086цс15.

При цьому, на особу, яка порушила зобов'язання покладається обов'язок доведення відсутності своєї вини (ст. 614 Цивільного кодексу України), а розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доводиться кредитором (ст. 623 Цивільного кодексу України).

Проте, відповідачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не доведено суду наявності обставин, які звільняють його від відповідальності за незбереження переданого йому для перевезення вантажу.

Так, судом встановлено наявність протиправної поведінки перевізника - відповідача (незабезпечення цілісності та схоронності вантажу), наявність майнових втрат позивача (плата витрат по усуненню недоліків по перепакуванню товару та заміні пошкодженого - 61 460,00 грн.), причинно-наслідковий зв'язок між цими втратами та протиправною поведінкою перевізника - відповідача, а також те, що відсутність вини останнього не доведено.

Враховуючи встановлені судом обставини та факти, позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків завданих в результаті пошкодження вантажу під час перевезення по договору на надання транспортних послуг № 2/01 від 21.02.2017р. в розмірі 61 460,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Приймаючи до уваги встановлені судом факти та обставини, що були наведені вище, суд дійшов висновку, що викладені відповідачем у відзиві заперечення на позов не спростовують зазначених позивачем в позові доводів за встановлених вище судом фактів та обставин.

Щодо позовної давності до заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 Цивільного кодексу України ).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів № 10 від 29.05.2013 року, позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Судом встановлено, що 23.02.2017 року при доставці вантажу й розвантаженні транспортних засобів відповідача, завідуючим складом в пункті доставки виявлено ушкодження вантажу, про що складено акт про ушкодження товару та упаковки від 23.02.2017 року, позов до суду подано 23.02.2018 року, що підтверджується відтиском штемпеля відділу поштового зв'язку на конверті, в якому була направлена позовна заява, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що про порушення свого права позивач дізнався 23.02.2017 року, тобто строк позовної давності за позовними вимогами щодо стягнення збитки, завдані в результаті пошкодження вантажу під час перевезення по договору на надання транспортних послуг № 2/01 від 21.02.2017р. позивачем не пропущений.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо розподілу витрат позивача та відповідача на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

В ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Матеріалами справи підтверджується, що 12.09.2018 року між позивачем, як клієнтом, та Адвокатським об'єднанням Гардаріка-Право , як виконавцем, укладено договір про надання правової допомоги (надалі - договір), предметом якого є надання виконавцем правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів.

Відповідно до п. 5.2. договору, за надання правової допомоги клієнт сплачує виконавцеві гонорар за домовленістю. Оплата за надані послуги проводиться відповідно звіту виконаних робіт, який є складовою частиною договору.

До матеріалів справи долучено копію ордеру на надання правової допомоги серія КВ № 306992 від 12.09.2017 року.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт адвокатом, а також їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті.

При цьому, суд звертає увагу, що в судових засіданнях були присутні представники ТОВ Профбезпека - Семенюк С.В., який діяв на підставі довіреності від 05.01.2018 року та ОСОБА_6, яка діяла на підставі довіреності №14/05/2018/1 від 14.05.2018 року. Вказані довіреності були видані директором ТОВ Профбезпека - Андросюк Ю.Є.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження понесених витрат позивача на правничу допомогу, суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 17 600,00 грн.

Також, суд відмовляє в задоволені вимоги про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи в сумі 5000,00 грн., з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем вказаних витрат.

23.03.2018 року між відповідачем, як замовником, та Адвокатським об'єднанням ОСОБА_8 і партнери , як виконавцем, укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого, виконавець бере на себе зобов'язання надавати замовнику юридичні послги та представляти його інтереси як, позивача, відповідача, третіх осіб в судових органах та інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності у справах предметом яких є юридичні права та інтереси замовника.

В п. 4.2. договору визначено, що замовник сплачує виконавцю грошові кошти зазначені в акті приймання-передачі послуг, звіті про надані послуги чи додаткових угодах до цього договору частинами або всією сумою одразу.

До матеріалів справи долучено копію Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2601/10, виданого на ім'я ОСОБА_8, копію посвідчення адвоката № 2601/10 від 21.05.2004 року, копію посвідчення помічника адвоката України серія та номер НОМЕР_1 від 08.02.2017 року, копію акту приймання-передачі виконаних (наданих) послуг за період з 23.03.2018 року по 16.04.2018 року та копію платіжного доручення № 1213 від 16.04.2018 року на суму 20 000,00 грн.

Як вже зазначалося судом, 18.04.2018 року відповідач звернувся до суду з клопотання, в якому просив зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду 20 000,00 грн. для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу, втім судом вказане клопотання відхилено, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 08.05.2018 року.

Крім того, відповідачем було подано акти приймання-передачі виконаних (наданих) послуг за період з 17.04.2018 року по 22.05.2018 року на суму 13 500,00 грн. та за період з 23.05.2018 року по 31.08.2018 року на суму 15 000,00 грн., загальна сума яких складає 28 500,00 грн.

Втім, доказів оплати грошових коштів в сумі 28 500,00 грн. матеріали справи не містять, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави покладати вказані судові витрати відповідача на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОКАТ" (код ЄДРПОУ 39120932, адреса: 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 6, оф. 808), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Профбезпека" (код ЄДРПОУ 39089479, адреса: 03179, м. Київ, проспект Перемоги, 148/1, нежиле приміщення 257), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: збитки, завдані в результаті пошкодження вантажу під час перевезення по договору на надання транспортних послуг № 2/01 від 21.02.2017р. - 61 460,00 грн. (шістдесят одна тисяча чотириста шістдесят гривень) та судовий збір - 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.10.2018р.

Суддя О.В. Котков