Ухвала

від 09.10.2018 по справі 5/62

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua УХВАЛА м. Київ 09.10.2018Справа №  5/62 Суддя господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши скаргу Національного банку України  на бездіяльність начальника управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області у справі №5/62 за позовомНаціонального банку України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області; доприватного підприємства "Маркос", приватної компанії з обмеженою відповідальністю "С-Профіт ЛТД" (S-PROFIT PRIVATE LIMITED COMPANY) (London, United Kingdom), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) акціонерний комерційний банк "Східно-Європейський банк", 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Брокінвестгруп", прозвернення стягнення на предмет іпотеки, та   за   зустрічним  позовом приватного підприємства "Маркос"; доНаціонального банку України; провизнання іпотечного договору припиненим, в зв'язку з банкрутством за участюПрокуратури міста Києва, Без виклику представників сторін, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2010 року Національний банк України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області (далі за текстом – Національний банк України) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Маркос" (далі за текстом – ПП "Маркос") про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 16.03.2009 року. В обґрунтування заявлених вимог Національний банк України послався на ст. ст. 23, 33, 35, 39 Закону України "Про іпотеку" та ст. 590 ЦК України. Зокрема, позивач вказував, що ПП "Маркос" набувши у власність від Товариства з обмеженою відповідальністю "Стайєр" (далі за текстом – ТзОВ "Стайєр") предмет іпотеки, набуло статус іпотекодавця і має всі його права та обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. У листопаді 2010 року Національний банк України надав Уточнення до позовної заяви, в якому навів додаткові обставини у справі, які, на його думку, свідчать про обґрунтованість заявлених позовних вимог. У листопаді 2010 року ПП "Маркос" звернулось до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою, у якій просило визнати припиненим Іпотечний договір, зареєстрований за № 525 від 16.03.2009 року, укладений між Національним банком України та ТзОВ "Стайєр" на забезпечення Кредитного договору № 08/08/10 від 16.03.2009 року. В обґрунтування заявлених вимог ПП "Маркос" послалось на ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки Національним банком України не було заявлено вимог до ТзОВ "Стайєр" у встановленому цією статтею порядку, а відтак, згідно зі ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ці вимоги є погашеними. Поряд з цим, ПП "Маркос" вказало, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2010 року було затверджено Звіт ліквідатора, ТзОВ "Стайєр" ліквідовано та виключено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а відтак, дія Іпотечного договору припинена з моменту припинення ТзОВ "Стайєр", а саме, з 09.08.2010 року. Крім того, ПП "Маркос" посилалось на ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та зазначало, що з моменту визнання ТзОВ "Стайєр" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури з майна (предмета іпотеки за Іпотечним договором) були зняті усі обтяження. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2010 року у справі № 5/62 (суддя – Іванова Л.Б.) відмовлено в задоволені первісного позову Національного банку України; відмовлено в задоволенні зустрічного позову ПП "Маркос"; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2010 року у справі № 5/62. Зазначене рішення мотивоване зокрема тим, що позовні вимоги Національного банку України задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а позивачем за зустрічним позовом невірно обрано спосіб захисту його прав та інтересів, які, на його думку, порушено відповідачем. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 року у справі № 5/62 (головуючий суддя – Чорногуз М.Г., судді: Жук Г.А., Суховий В.Г.) залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Стайєр" (далі за текстом – ТзОВ "Стайєр") до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Маркос"; апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2010 року у справі № 5/62 залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2010 року у справі № 5/62 залишено без змін. Постанову апеляційного господарського суду мотивовано, зокрема тим, що заявлені вимоги за первісним позовом вимоги не ґрунтуються на вимогах закону. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний господарський суд, зокрема вказав, що позивачем за зустрічним позовом невірно обрано спосіб захисту його прав та інтересів, які, на його думку, порушено відповідачем. Постановою Вищого господарського суду України від 12.12.2014 року у справі № 5/62 касаційну скаргу Національного банку України в особі Головного управління Національного банку України по місту Києву і Київській області задоволено, касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задоволено частково; постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.10.2013 року у справі № 5/62 Господарського суду міста Києва скасовано, справу № 5/62 передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду. Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України вказав, що висновок апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні Кклопотання Національного банку України про заміну відповідача не ґрунтується на приписах чинного процесуального законодавства. Водночас, колегія суддів касаційної інстанції, зважаючи на залучення господарським судом апеляційної інстанції до участі у справі третьою особою ТзОВ "Стайєр", в порядку ст. 27 ГПК України, відзначила що, апеляційним господарським судом не вказано, яким чином судове рішення у цій справі може вплинути на його права та обов'язки і у чому саме полягає цей вплив, в той час як у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення у цій справі залучену особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому. Крім того, враховуючи встановлені у справі обставини, суб'єктний склад сторін спору і учасників провадження та надані ГПК України апеляційному господарському суду повноваження, колегія суддів касаційної інстанції зауважила, що апеляційному господарському суду було б доцільно з'ясувати питання щодо обставин у справі про банкрутство ТзОВ "Стайєр", пов'язаних із заявленими Національним банком України позовними вимогами, а також яким чином визнані у справі № 44/209-б-50/118-б (про банкрутство ТзОВ "Стайєр") вимоги Національного банку України до ТзОВ "Стайєр" (які ґрунтуються на Іпотечному договорі (предметом іпотеки за яким є спірне майно, про звернення стягнення на яке заявлено позов у цій справі) та віднесені до першої черги задоволення і мають бути задоволені за рахунок спірного майна, в порядку пп. а) п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на дату визнання боржника банкрутом)) та вимоги за цим позовом можуть бути задоволені за рахунок одного і того ж самого майна. Поряд з цим, Вищим господарським судом було відзначено, що, в порушення ст. 79 ГПК України, апеляційним господарським судом було передчасно поновлено провадження у цій справі, оскільки пов'язану з нею справу № 44/209-б (під час нового розгляду справі було присвоєно № 44/209-б-50/118-б) не було вирішено остаточно (ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2011 року, в порядку ст. 79 ГПК України, було зупинено провадження у цій справі до вирішення пов'язаної з нею справи № 44/209-б) – визнані боржником вимоги кредитора мають бути задоволені у ліквідаційній процедурі за рахунок предмету іпотеки спірного майна (спірного майна, про звернення стягнення на яке заявлено позов у цій справі) у встановлено Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду цієї справи. 12.05.2017 року на виконання постанови Вищого господарського суду України від 12.12.2014 року у справі № 5/62 видано відповідні накази. 04.10.2018 р. до Господарського суду міста Києва звернувся Національний банк зі скаргою на бездіяльність начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, у якій просить: - визнати незаконною бездіяльність начальника управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо ухилення від розгляду скарги представника Національного банку України від 07.09.2018 № 12-0007/48511 та не надання в строки вмотивованої постанови за результатами розгляду скарги; - зобов'язати начальника управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області направити на адресу Національного банку України вмотивовану постанову за результатами розгляду скарги та провести службове розслідування у відношенні дій та рішень прийнятих державним виконавцем та начальником Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області при розгляді заяви про відкриття виконавчого провадження від 18.07.2018 №12-0007/39047 у відношенні Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «С-Профіт ЛТД» та скарги на дії/бездіяльність начальника Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 14.08.2018 №12-0007/44241; - зобов'язати державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.05.2017 у справі № 5/62, про стягнення з Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «С-Профіт ЛТД» (43 Бедфорд Стріт, офіс 11, м. Лондон, Великобританія, WC2E SHA, номер компанії 07701793) (S-PROFIT PRIVATE LIMITED COMPANY) (OFFICE 11, 43 BEDFORD STREET, LONDON, UNITED KINDOM, WC2E 9HA, Company No.07701793) на користь Національного банку України 30 600,00 грн. судового збору.ф Дослідивши скаргу Національного банку України на бездіяльність начальника управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській, суд зазначає наступне. Приписами  ст. 339 Господарського процесуального кодексу  України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього  Кодексу, порушено їхні права. Відповідно до ч.1 ст. 340 Господарського процесуального кодексу  України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Згідно з вимогами статті 74  Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Так, судом встановлено, що Національний банк України    звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, у якій просить: - визнати незаконною бездіяльність начальника управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо ухилення від розгляду скарги представника Національного банку України від 07.09.2018 № 12-0007/48511 та не надання в строки вмотивованої постанови за результатами розгляду скарги; - зобов'язати начальника управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області направити на адресу Національного банку України вмотивовану постанову за результатами розгляду скарги та провести службове розслідування у відношенні дій та рішень прийнятих державним виконавцем та начальником Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області при розгляді заяви про відкриття виконавчого провадження від 18.07.2018 №12-0007/39047 у відношенні Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «С-Профіт ЛТД» та скарги на дії/бездіяльність начальника Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області від 14.08.2018 №12-0007/44241; - зобов'язати державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.05.2017 у справі № 5/62, про стягнення з Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «С-Профіт ЛТД» (43 Бедфорд Стріт, офіс 11, м. Лондон, Великобританія, WC2E SHA, номер компанії 07701793) (S-PROFIT PRIVATE LIMITED COMPANY) (OFFICE 11, 43 BEDFORD STREET, LONDON, UNITED KINDOM, WC2E 9HA, Company No.07701793) на користь Національного банку України 30 600,00 грн. судового збору. Відповідно до  статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.     У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «судом, встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом»  поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом. Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного  розгляду адміністративних справ. Відповідно до пункту 1 частини першої  статті 4 КАС України,  адміністративна справа адміністративної юрисдикції  - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Відповідно до пункту 2 частини першої  статті 4 КАС  України, публічно-правовий спір - спір, у якому:хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; За правилами частини першої  статті 19 КАС  України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої  статті 4 КАС України). Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Частиною першою  статті 287 КАС  передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Статті 339, 340 Господарського процесуального кодексу України, на підставі яких Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з даню скаргою, містяться у  розділі VI Господарського процесуального кодексу України, що має назву «Судовий контроль за виконанням судових рішень», а відтак спрямований на здійснення судом, який видав наказ на примусове виконання рішення, контролю за діями державного виконавця, здійсненими безпосередньо при виконанні такого рішення. Разом з тим, зі змісту поданої скарги судом встановлено, що предметом оскарження у ній є бездіяльність посадової особи органу державної виконавчої служби щодо ухилення від розгляду скарги Національного банку України від 07.09.2018 № 12-0007/48511 на дії/бездіяльність державного виконавця. Таким чином, у даному випадку предмет оскарження безпосередньо не пов'язаний з виконанням наказу Господарського суду міста Києва № 5/62 від 12.05.2017р., а стосується виконанням посадовою особою державної виконавчої служби її повноважень. Таким чином, скарга в частині  оскарження бездіяльності та зобов'язання вчинити дії начальника управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області не може бути предметом судового контролю у розумінні  розділу VI Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи викладене, суд дійшов про те, що скаргу Національного банку України відповідно до положень зазначених вище норм  ГПК України, КАС України та Закону «Про виконавче провадження» в частині  оскарження бездіяльності та зобов'язання вчинити дії начальника управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. При цьому, в порядку господарського судочинства підлягає розгляду тільки вимога про зобов'язати державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 12.05.2017 у справі № 5/62, про стягнення з Приватної компанії з обмеженою відповідальністю «С-Профіт ЛТД» (43 Бедфорд Стріт, офіс 11, м. Лондон, Великобританія, WC2E SHA, номер компанії 07701793) (S-PROFIT PRIVATE LIMITED COMPANY) (OFFICE 11, 43 BEDFORD STREET, LONDON, UNITED KINDOM, WC2E 9HA, Company No.07701793) на користь Національного банку України 30 600,00 грн. судового збору. Відповідно до п. 9.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2012, скарга має відповідати загальним вимогам щодо змісту та форми позовної заяви, передбаченим    статтею 54 ГПК, з доданням до неї документів, зазначених у пунктах 2, 4 частини першої цієї статті і за необхідності - зазначених у частинах другій і третій    статті 57 названого Кодексу, а також містити відомості, перелічені в пунктах 3 - 5 частини сьомої    статті 82 Закону України "Про виконавче провадження". У вирішенні питань, які виникають у розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби, до заяв учасників виконавчого провадження (заявників) мають застосовуватися положення    ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема, статей    2,    18,    21,    22,    26,    29,    31,    41,    42,    62, пунктів 1 - 3,    5,    6,    9    частини першої статті    63, статті    64, розділів    XI,    XII,    XII    1 ГПК тощо. Вказана постанова на момент винесення даної ували чинна та не суперечить положенням чинного господарського процесуального законодавства, а тому підлягає застосуванню з посиланням на відповідні норми чинного ГПК України. Відповідно до ч. 5 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Згідно ч. 6 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України,  суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог. З викладеного вбачається, що господарський суд не наділений повноваженнями роз'єднувати позовні вимоги, якщо їм законом визначена виключна підсудність різним судам. Відповідно до п. 2 ч. 5  ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи, у разі порушення правил об'єднання позовних вимог. З огляду на вищевикладене, суд, керуючись процесуальною аналогією, дійшов висновку про повернення скарги Національного банку України, у зв'язку з тим, що вказана скарга в частині оскарження бездіяльності та зобов'язання вчинити дії начальника управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Також суд, зазначає, що скарга Національного банку України в частині зобов'язання державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрити виконавче провадження підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. При цьому, суд роз'яснює скаржнику про його право звернутись з окремим позовом на бездіяльність державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області до адміністративного суду, а зі скаргою на дії державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області – до господарського суду. Відповідно до п. 2 ст. 162  Господарського процесуального кодексу України повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців); відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти. Так, звертаючись з вимогою зобов'язати державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області відкрити виконавче провадження, Національним банком України не визначено Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області як орган, дії державного виконавця якого оскаржуються. Тому суд звертає увагу скаржника, що викладене є недотриманням приписів ст. 162  Господарського процесуального кодексу України, а тому у випадку звернення до господарського суду з відповідною скаргою слід усунути зазначене порушення. Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст.  174,  234, 339, 340 Господарського процесуального кодексу України, суд – УХВАЛИВ: 1. Повернути Національному банку України   скаргу на бездіяльність начальника управління державної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області без розгляду. 2. Згідно ч. 2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 09.10.2018р. та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.                  Суддя                                                                                                                                                                                     А.І. Привалов