Рішення

від 19.10.2018 по справі 188/1296/17

ПЕТРОПАВЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 188/1296/17

Провадження № 2/188/26/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2018 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі :

головуючого судді Полубан М.П.

при секретарі Гречко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Петропавлівка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ( відповідач- 1 ) , ОСОБА_3 ( відповідач-2 ) , третя особа - Петропавлівська районна державна адміністрація ( державний реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ) про визнання правочину недійсним і визнання переважного права ,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідачів та зазначає наступне .

29 квітня 2009 року згідно чинного законодавства, а саме: ЗУ Про оренду землі , Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ПКМУ від 25.12.1998 року № 2073 Про затвердження порядку державної реєстрації договорів оренди землі , Інструкції Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою, та договорів оренди землі , затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.1999 року № 43 в Українській сільській раді Петропавлівського району та Петропавлівській районній філії Дніпропетровського регіонального Центру державного земельного кадастру була проведена державна реєстрація договору оренди земельної ділянки розміром 11,07 га терміном на сім років, укладеного між ним (орендарем) та ОСОБА_4 (орендодавець), про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040912901018.

Після смерті орендодавця на підставі свідоцтва про право на спадщину ( реєстровий № 750 ) та договору про поділ спадкового майна ( реєстровий № 759 ) від 05.05.2010 року право власності на предмет оренди перейшло до спадкоємця ОСОБА_2 , про що в державному акті на право приватної власності на землю ІУ- ДП № 037247 державним нотаріусом Петропавлівського нотаріального округу була здійснена відповідна відмітка згідно чинного З" " Про нотаріат " та ст. 126 ЗКУ.

Стаття 32 ЗУ Про оренду землі і п.п. 36,37 вказаного договору оренди землі передбачають, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору, а також не допускається одностороннє його розірвання, з чим, безумовно, погоджувався і відповідач - 1 (спадкоємець) , отримуючі всі ці роки орендну плату , в тому числі і за 2016 р. включно.

Але, як з'ясувалося, відповідач- 1, скориставшись змінами до ЗУ № Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень " ( в редакції Закону № 1878 -УІ ( 1878-17 ) від 11.02.2010 р. ) - ліквідація Центру державного земельного кадастру , як адміністратора державної реєстрації речових прав і створення з 01.01.2013 р. державної реєстраційної служби Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області , як адміністратора державної реєстрації речових прав , всупереч вимогам наведених нормативних актів , маючи чинний договір оренди , 22.10.2015 р. уклав з відповідачем - 2 ще один договір оренди і це похідне від права власності речове право 23.10.2015 р. зареєстроване державною реєстраційною службою Петропавлівського РУЮ.

Окрім того , вважає , що порушено його переважне право на укладання нового договору оренди , яке передбачено ЗУ " Про оренду землі " ю Справа в тому , що в квітні 2015 р. він запропонував відповідачу - 1 укласти договір оренди на новий строк , при цьому надав йому проект угоди про поновлення договору . Заперечень з боку відповідача-1 не було і після досягнення домовленості з істотних умов оренди ( ст. 15 ЗУ " Про оренду землі " ) , 30.04.2015 р. ними була підписана угода про поновлення договору оренди землі на новий 15-річний строк .

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним , якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору , а вимоги до письмової форми правочину , передбачені ст. 207 ЦК України.

Таким чином , є всі законні підстави для визнання договору оренди землі , укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 , зареєстрований23.10.2015 р. недійсним , а також для визнання за ним переважного права оренди , що і змусило його звертатися до суду.

Рішенням суддів першої та апеляційної інстанції від 05.10.2016 р. ( справа № 188/488/16-ц ) і від 01.03.2017 р. ( справа № 188/488 /16-ц визнано недійсним договір оренди земельної ділянки ( кадастровий номер - 1223886000:04:001:0515 ) укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі якого право оренди земельної ділянки зареєстрованого 23.10.2015 р. державним реєстратором Петропавлівської РДА , але відмовлено в задоволенні позовних вимог стосовно визнання переваженого права в зв"язку з передчасністю їх подання .

Коли він знову звернувся до державного реєстратора Петропавлівської РДА для реалізації переважного права оренди земельної ділянки на підставі письмового договору оренди від 30.04.2015 р. , то з"ясувалося , що відповідачі знову підписали новий договір 01.03.2017 р. на підставі якого право оренди земельної ділянки зареєстровано 17.03.2017 р. державним реєстратором Петропавлівської РДА .

Наразі , в зв"язку з наведеними фактичними обставинами у нього знову виникла необхідність захищати порушене переважене право орендаря .

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу , іншим вимогам законодавства УКраїни .

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог , які встановлені частинами 1-3 , 5,6 ст. 203 ЦК України , а якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом , але одна із сторін заперечує його дійсність , такий правочин може бути визнано судом недійсним - ст. 215 ЦК України , а порушення переважного права орендаря підлягає захисту відповідно до ст.ст. 3,16 ЦК України способом його визнання в судовому порядку .

Вказані фактичні обставини згідно ст. 57-60, 64 ЦПК України підтверджуються відповідними письмовими доказами .

На правове обгрунтування свого позову посилається на норми ст.3,16 , 203, 215 , 598, 638,651,653,654,777 ЦК України ст. 3,4 57-61 ЦПК України та ст. ст. 15,32,33 ЗУ " Про оренду землі " , ЗУ " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень " .

Просить суд :

1. В якості забезпечення доказів витребувати у державного реєстратора Петропавлівської РДА копії всіх документів , наданих для державної реєстрації 17.03.2017 р. права оренди згідно договору оренди земельної ділянки ( кадастровий номер - 12238886000:04:001:0515 ) , укладеного відповідачем -1 та відповідачем-2 01.03.2017 р.

2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (кадастровий № 1223886000:04:001:0515) від 01.03.2017 року, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі якого право оренди земельної ділянки зареєстровано 17.03.2017 р. в державній реєстраційній службі Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області .

3. Визнати за ним переважне право оренди земельної ділянки , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ( кадастровий № 12238886000 : 04 :001 : 0515 ) на підставі письмової угоди від 30.04.2015 р. про поновлення договору оренди земельної ділянки .

В судове засідання позивач , його представник , відповідач-2 та представник третьої сторони не з"являлися та представник . В своїх заявах представник позивача просив суд справу розглянути без його участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі .

Представник третьої сторони про причину неявки суду не повідомив. Суд ухвалив справу розглянути без зазначених осіб.

Відповідач-1 позов не визнав . В судовому засідання останній підтвердив фактичні обставини справи щодо набуття ним права власності на спірну земельну ділянку . Визнає той факт , що після закінчення строку договору оренди між ним та позивачем , була певна домовленість про продовження договору оренди. Він навіть мав борг перед позивачем , так як брав певну суму грошей у останнього . Однак , грошовий борг не погасив в силу певних обставин. Крім того , відповідач-1 пояснив суду про те , що за весь час , починаючи з 2010 року і до 2017 р. він своєчасно та в повному розмірі отримував орендну плату. Претензій до орендаря ( позивача ) не мав. В подальшому , на тій підставі , що його розмір орендної плати його не задовольняв , 01.03.2017 р. він уклав договір оренди з ОСОБА_3 та зареєстрував його у держреєстратора.

Щодо наявного у справі договору оренди між ним та позивачем від 28.04.2015 р. зазначає , що даний договір він не підписував і про його існування йому нічого невідомо. Також не визнає той факт , що у 2015 р. він підписував ще один договір оренди землі з орендарем ОСОБА_5 . Просить в позові відмовити .

Представник відповідача- 1 позов не визнав. В зв"язку з тим , що позивач та його представник більше ніж два рази поспіль не з"являлися до суду , вважає , що позов слід залишити без розгляду .

Вислухавши відповідача-1 , вивчивши матеріали справи , суд вважає , що позов підлягає задоволенню .

Предметом даного спору є правовідносини щодо оренди землі.

Статтею 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, а також іноземним державам.

Відповідно до частини 1 ст.2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України , цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно зі ст.13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом встановлено , що відповідач-1 дійсно набув права власності в порядку спадкування на спірну земельну ділянку і дане право ніким не оспорюється .

З матеріалів справи вбачається , що 10.03.2009 р. між ОСОБА_4 ( батько відповідача-1 ) та ОСОБА_1 ( позивач ) було укладено договір оренди земельної ділянки , строком на сім років . Даний договір належним зареєстрований . Строк дії його закінчувався 29.04.2016 р.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 05.10.2016 р. було визнано недійсним договір оренди земельної ділянки ( кадастровий номер 1223886000:04:001:0515 ) від 22.10.2015 р. укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі якого право оренди земельної ділянки зареєстровано 23.10.2015 р. в державній реєстраційні службі Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області .

Вказане рішення суду в цій частині залишено без змін на підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.03.2017 р.

Суд у відповідності до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України , вважає , що обставини встановленні вищезазначеними рішеннями суду , що набрали законної сили не доказуються при розгляді іншої справи .

Крім того , з матеріалів справи наданих позивачем вбачається наступне.

28.04.2015 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір оренди землі , строком на 10 років , розмір орендної плати складає 6370 грн. Були обговорені всі істотні умови даного договору .

30.04.2015 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено аналогічний договір оренди землі , строком на сім років. Були обговорені всі істотні умови даного договору. Розмір орендної плати складає 7625,5 грн. Також було підписано Акт приймання - передачі земельної ділянки № 0551 .

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області було задоволено клопотання представника позивача про забезпечення доказів. Було прийнято рішення про витребування з державного реєстратора Петропавлівської РДА копії всіх документів наданих для державної реєстрації 17.03.2017 р. права оренди .

На виконання даної ухвали Петропавлівською РДА Дніпропетровської області

суду було надано копію договору оренди землі від 01.03.2017 р. ( вих. 2183/349-17 від 27.11.2017 р. )

З даного документу вбачається , що 01.03.2017 р. орендодавець ОСОБА_2 ( відповідач-1 ) та ОСОБА_3 ( відповідач-2 ) заключили договір оренди земельної ділянки , кадастровий номер - 1223886000:04:001:0551 , орендна плата становить 10 167 грн. , строк на 12 років та дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору.

В наданих документах також наявна копія заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень . З даного документу вбачається , що ОСОБА_3 набув права оренди земельної ділянки .

Враховуючи вищезазначені договори оренди земельної ділянки та враховуючи їхню хронологічну послідовність , суд вважає , що в даній ситуації відповідачем -1 були порушені вимоги стосовно обов"язків орендодавця , передбачені ст. 24 ЗУ " Про оренду землі " , а так само в його діях вбачається зловживання своїми правами та вбачається його недобросовісність .

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Принцип добросовісності - загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.

Приймаючи рішення про задоволення позову , суд виходить з тієї позиції , що відповідач-1 з моменту вступу у договірні стосунки з позивачем повинен був дотримуватися вищезазначених принципів , а тому не мав права заключати договори з іншими особами без узгодження всіх питань з першим орендарем , тобто позивачем по справі.

В цій ситуації виникає питання про строки дії договору оренди від 10.03.2009 р. та набрання договору оренди від 30.04.2015 р.

На думку суду договір оренди від 30.04.2015 р. є укладеним , а спірний договір від 01.03.2017 р. є недійсним , так як позивач має переважне права оренди земельної ділянки , яка належить відповідачу-1.

Проблема вирішення заявленого позову полягає у визначенні моменту, з якого починається відлік строку дії договору оренди земельної ділянки, зважаючи на відсутність у сторін заперечення стосовно інших обставин .

Судом проаналізовані правові позиції вищих судів у таких справах:

- "строк дії договору оренди землі починається з моменту його укладання - підписання сторонами, а не державної реєстрації" (ВСУ від 19 лютого 2014 р. у справі № 6-162ц13);

- "набрання договором оренди землі чинності є момент у часі, коли починають діяти права та обовязки сторін, тобто після його державної реєстрації, а не укладання" (ВСУ від 18 січня 2017 р. у справі № 6-2777цс16);

- "строк дії договору оренди землі починається з моменту його державної реєстрації, а не підписання сторонами або передачі за актом приймання-передачі земельної ділянки" (ВГСУ від 2 листопада 2016 р. у справі №908/3368/15).

З проаналізованих позицій вищих судів вбачається, що судова практика, на даний час, спрямована на визначення моменту відліку строку оренди земельної ділянки із моменту реєстрації відповідного договору оренди земельної ділянки, а не з моменту його підписання. В той же час, дана правова позиція є дискусійною та піддається сумнівам, а також не є остаточно вирішеною, із огляду на суперечності вищенаведених правових висновків.

Згідно чинного законодавства не визначено та не врегульовано питання, хто та коли повинен здійснювати державну реєстрацію речових прав.

Згідно ст.3 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" , визначено обов"зковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав, а тому суд робить правовий висновок про те, що зареєструвати своє право на оренду нерухоме майно сторони повинні були за взаємною згодою .

Відповідач при укладанні спірного договору повинен був діяти розумно та добросовісно, а не укладати договори з іншими особами без відома орендаря ( позивача ) .

Отже , в цій ситуація , яка склалася ,суд дійшов висновку , що відповідач-1 діяв недобросовісно і його дії були спрямовані на пошук більшого розміру орендної плати .

Сам відповідач-1 в судовому засіданні акцентував увагу суду на ту обставину , що йому взагалі

нічого невідомо про договір оренди земельної ділянки від 30.04.2015 р. і його він не підписував.

Суд вважає , що дане посилання є безпідставним . Адже , даний договір був предметом спору по справі 2/188/335/206 ( провадження 188/488/16-ц ) і по даній справі прийняті вищезазначені рішення суддів.

Таким чином , приймаючи рішення про задоволення позову керується наступними нормами матеріального права , а саме.

За положеннями ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 15 квітня 2015 року у справі № 6-55цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов"язковою для всіх судів України, в разі невизнання орендодавцем права орендаря, передбаченого ст. 33 ЗУ " Про оренду ", на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк таке право підлягає захисту судом за позовом орендаря шляхом визнання недійсним договору оренди цієї самої земельної ділянки, укладеного орендодавцем з іншим орендарем, на підставі п.2 ч.2 ст. 16 ЦК України .

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що оскільки в установленому законом порядку здійснено державну реєстрацію спірного договору оренди землі від 01.03.2017 р., він є укладеним, а отже - оспорюваним та за рішенням суду може бути визнаний недійсним.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу.

Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, а власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним із способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є визнання правочину (угоди) недійсним (ч.2 ст. 16 ЦК України та ч. 3 ст. 152 ЗК України ) .

Частиною 1 ст.27 ЗУ " Про оренду землі " передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином , на думку суду були порушені права позивача на володіння та користування земельною ділянкою на умовах договору оренди та порушено переважне право на поновлення договору оренди на новий строк.

Щодо правової позиції позивача про наявністю у нього переважного права на поновлення договору оренди ?

Виходячи з приписів статей 319 , 626 ЦК України слід дійти висновку про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України "Про оренду землі" , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Статею 33 даного Закону передбачено таке .

По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі , такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку.

Суд не погоджується з позицією відповідача-1 в тій частині , що позивач неналежно виконував умови договору , тобто сплачував орендну плату у меншому розмірі , ніж той розмір , який встановлено законом. Як зазначалося вище , відповідач-1 своєчасно та в повному розмірі отримував від орендаря орендну плату , доказів про зворотне суду не надав.

На час правовідносин , які діяли , відповідача-1 , в законному порядку не повідомив позивача про намір розірвати орендні взаємовідносини .

Щодо застосування приписів ст. 33 ЗУ " Про оренду землі " суд, на підставі ч. 1 ст. 360- 7 ЦПК України , керується правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 09.09.2015 у справі № 6-531цс15. У ній вказано таке.

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" об'єднує два випадки поновлення договору оренди.

Так, у частині першій статті 33 цього закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Реалізація зазначеного переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови дотримання встановлених цією нормою певної процедури і строків (частини 2 - 5 цієї статті).

Для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити наступні юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачена інша підстава поновлення договору оренди, а саме у тому разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" , необхідна наявність наступних юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про правомірність позовних вимог позивача , тобто про доведеність юридичних фактів , а саме :

- позивач протягом всього строку оренди землі належним чином виконував умови договору ,

- орендодавець , тобто відповідач-1 , протягом одного місяця після закінчення строку договору не повідомив орендаря про відмову продовжувати орендні взаємостосунки .

Відповідач-1 належних та достатніх доказів на спростування даних обставин суду не надав. Заперечення відповідача-1 судом не приймаються , так як вони зводяться до суб"єктивного бачення даного питання.

Як зазначалося вище позивач та відповідач-1 30.05.2015 р. уклали договір оренди спірної земельної ділянки . Тобто уклали даний правочин під час дії попереднього договору від 29.04.2009 р. Суд вважає , що дії позивача та відповідача-1 в цій ситуації є правомірними . Адже , діючим законодавством не заборонено орендодавцю та орендарю земельної ділянки завчасно обговорити питання щодо продовження строку оренди , обумовити всі суттєво важливі умови даного договору.

Судові витрати підлягають стягненню із відповідача-1 на користь позивача.

На підставі викладеного , керуючись ст.ст 4,12, 23,76-82, 265 ЦПК , ст.3,16 , 203, 215 , 598, 638,651,653,654,777 ЦК України та ст. ст. 15,24,32,33 ЗУ " Про оренду землі " , ЗУ " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень " , суд .

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ( відповідач- 1 ) , ОСОБА_3 ( відповідач-2 ) , третя особа - Петропавлівська РДА ( державний реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ) про визнання правочину недійсним і визнання переважного права - задовольнити в повному обсязі .

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (кадастровий № 1223886000:04:001:0515) від 01.03.2017 року, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на підставі якого право оренди земельної ділянки зареєстровано 17.03.2017 р. в державній реєстраційній службі Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області .

3. Визнати за ОСОБА_1 переважне право оренди земельної ділянки , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ( кадастровий № 12238886000 : 04 :001 : 0515 ) на підставі письмової угоди від 30.04.2015 р. про поновлення договору оренди земельної ділянки .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1625 ( одна тисяча шістьсот двадцять п"ять ) ) грн. , що є судовими витратами позивача при сплаті судового збору .

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_6