Ухвала

від 17.10.2018 по справі 198/629/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/0430/26/18 Справа № 198/629/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою прокурора Павлоградської місцевої прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року про залишення без задоволення клопотання слідчого про накладення арешту у кримінальному провадженні № 42018041880000074,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Юр`ївського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2018 року залишено без задоволення клопотання слідчого СВ Юр`ївського ВП Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_7 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42018041880000074.

Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя посилався на те, що слідчим та прокурором у

клопотанні не була доведена суду необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, про який ідеться в клопотанні. З матеріалів клопотання слідчого про арешт майна вбачається, що у кримінальному провадженні № 42018041880000074 від 10.07.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, відповідно до порядку, встановленого чинним законодавством не визначений розмір спричиненої правопорушенням шкоди, що є обов`язковим елементом складу даного кримінального правопорушення. Зі змісту самого клопотання слідує, що наразі розмір будь якої шкоди, в тому числі достатній для утворення складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, не встановлений. На даний час не встановлено усіх ознак складу кримінального правопорушення, що унеможливлює застосування заходів забезпечення кримінального провадження шляхом накладення арешту на майно в даному кримінальному провадженні. Слідчий суддя вважає передчасним звернення слідчого до суду з клопотанням про арешт майна.

Подане до суду клопотання містить формальний перелік підстав, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна, в останньому, так само як і в судовому засіданні, не наведено переконливих доводів щодо настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню в разі незастосування арешту як на сільськогосподарську техніку, так і врожай насіння соняшника.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42018041880000074 та ухвалити нову ухвалу, якою накласти арешт на майно, визнане речовим доказом у кримінальному провадженні, а саме земельну ділянку площею 6,9399 га за кадастровим номером 1225980300:01:002:0649 та самовільно засіяні посіви соняшника на земельній ділянці площею 6,9399 га за кадастровим номером 1225980300:01:002:0649, які знаходяться на території Олексіївської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області шляхом заборони будь-кому розпоряджатись будь-яким чином та використовувати його до прийняття остаточного рішення у кримінальному проваджені та/або скасування арешту, окрім слідчого та прокурора для забезпечення збереження вказаного речового доказу та подальшого звернення врожаю в дохід держави/законних власників.

Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги прокурор посилається на те, що відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Вказує, що сільськогосподарська культура-насіння соняшника є речовим доказом у розумінні ст.98 КПК України, оскільки воно фактично є знаряддям вчинення кримінального правопорушення (фізично захоплює земельну ділянку), передбаченого ч. 1 ст.197-1 КК України. Водночас сільськогосподарська культура-насіння соняшника, яким самовільно засіяна земельна ділянка з кадастровим номером 1225980300:01:002:0649 площею 6,9399га, фактично є майном одержаним внаслідок вчинення кримінального правопорушення та є доходом від нього. 22.07.2018 постановою слідчого зазначену земельну ділянку та посіви соняшника в її межах визнано речовим доказом. Також користування земельними ділянками, що перебувають у державній власності, без правовстановлюючих документів порушує встановлений законодавством порядок набуття прав на землю та майнові інтереси держави, оскільки позбавляє державу відповідних надходжень від законного користування земельними ділянками у вигляді податків та зборів. У мотивувальній частині рішення слідчим суддею зазначено, що звернення слідчого до суду з клопотанням про арешт майна є передчасним, так як на даний час не встановлено усіх ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1, не визначений розмір спричиненої правопорушенням шкоди, що є обов`язковим елементом складу даного кримінального правопорушення. У зв`язку з цим необхідно зазначити, що досудове розслідування у провадженні триває, вживаються заходи для встановлення розміру спричиненої правопорушенням шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши надані матеріали, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, ст. 132 КПК України, ст. 173 КПК України повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та спів розмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та / або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

За змістом ст. 98, п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України арешт майна, метою якого є збереження речових доказів, накладається на майно будь якої фізичної, або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Згідно п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу).

Окрім того, слідчий суддя зобов`язаний враховувати, крім правових підстав для арешту майна, ще й наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватися вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак, вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того, чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів в кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді стосовно того, що клопотання слідчого не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, клопотання про накладення арешту на майно та витягу з ЄРДР № 42018041880000074 стверджується, що слідчим за ознаками ч. 1 ст. 197-1 КК України проводиться розслідування в кримінальному провадженні за фактом того, що невстановлені особи протягом 2018 року здійснили самовільне захоплення земельної ділянки державної форми власності на території Юр`ївського району Дніпропетровської області, поблизу с. Сокільське та використовують зазначену земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до постанови слідчого від 22.07.2018 року земельну ділянку з кадастровим № 1225980300:01:002:0649, площею 6,9399 га, що розташована на території Юр`ївського району Дніпропетровської області, поблизу с. Сокільське та перебуває у державній власності, а також посіви соняшника, що проростають в межах даної земельної ділянки, визнано речовими доказами в кримінальному провадженні № 42018041880000074.

Самовільне зайняття земельної ділянки є злочином з матеріальним складом, який вважається закінченим з того моменту коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння), завдавши цим власнику земельної ділянки або її законному володільцю значної шкоди. Кількісний аспект цієї криміноутворюючої ознаки дозволяє відмежувати злочинне самовільне зайняття земельної ділянки без обтяжуючих обставин від відповідного адміністративного проступку за ст. 53-1 КупАП.

Основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, є право власності на землю (право володіння, користування та розпорядження землею).

Відповідно до наданих матеріалів клопотання про арешт майна, вбачається, що у кримінальному провадженні № 42018041880000074 від 10.07.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, відповідно до порядку, встановленого чинним законодавством не визначений розмір спричиненої правопорушенням шкоди, що є обов`язковим елементом складу даного кримінального правопорушення.

Слідчий суддя дійшов правильного висновку про те, що відповідно до змісту клопотанян слідчого розмір будь якої шкоди, в тому числі достатній для утворення складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, не встановлений.

Згідно примітки до статті 197-1 КК України, шкода, передбачена частиною 1 цієї статті, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або НМДГ - це грошова сума, яка регламентується Податковим кодексом України, а саме п.п. 5, підрозд. 1, розділу ХХ, а саме: якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грв., крім норм адміністративного та кримінального законодавства, в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної п.п. 169.1.1, п. 169.1, ст. 169, розд. ІV цього Кодексу для відповідного року.

Колегія суддів, звертає увагу, що на даний час не встановлено усіх ознак складу кримінального правопорушення, що унеможливлює застосування заходів забезпечення кримінального провадження шляхом накладення арешту на майно в даному кримінальному провадженні.

Крім того, висновки слідчого судді стосовно насіння соняшника щодо невідповідності останнього критеріям ст. 98 КПК України колегія суддів вважає обгрунтованими. Так, насіння соняшника не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, безпосереднім предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України, не зберегло на собі його сліди, не містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ. При цьому, слідчий суддя зауважує, що факт самовільного захоплення земельної ділянки безумовно не свідчить про незаконність набуття права на врожай (на відміну від крадіжки до прикладу). Тому посилання слідчого щодо необхідності накладення арешту на таке майно, з метою збереження речових доказів слідчий суддя оцінює критично та вважає недоведеною мету такого арешту. Крім того, слідчим у клопотанні не зазначено та в судовому засіданні не доведено для встановлення яких саме обставин скоєння кримінального правопорушення має значення врожай сільськогосподарських культур на земельній ділянці.

Крім того, відповідно до чинного законодавства, за ст. 197-1 КК України не передбачено можливості конфіскації та спеціальної конфіскації.

Відповідно до наданих матеріалів клопотання, у даному кримінальному провадженні не було заявлено будь-якого цивільного позову.

Ані під час розгляду клопотання у суді першої інстанції, ані під час розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції, стороною обвинувачення не було надано жодних відомостей щодо визначення розміру та вартості майна (посівів соняшнику), його індивідуальних ознак (сорту), стану розвитку та стадії зрілості посівів, шляхи збереження і збору врожаю, що що суперечить нормі ст. 171 КПК України.

Колегія суддів в даному випадку цілком погоджується з висновком слідчого судді, що клопотання слідчого містить формальний перелік підстав, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна, а переконливих доводів щодо настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню в разі незастосування арешту як на земельну ділянку, так і на врожай насіння соняшника, органом досудового розслідування не наведено.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала слідчого судді є законною та обгрунтованою, а апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Павлоградської місцевої прокуратури ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчогосудді Юр`ївськогорайонного судуДніпропетровської областівід 13вересня 2018року якоюзалишено беззадоволення клопотанняслідчого пронакладення арештуна майно укримінальному провадженню№ 42018041880000074, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4