Рішення

від 11.10.2018 по справі 145/1025/17

ТИВРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

іменем України

"11" жовтня 2018 р. Справа № 145/1025/17

Провадження № 2/145/44/2018

Тиврівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Кіосак Н. О.

за участю секретаря Крикливої М.С.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ТОВ ПоділляЛатІнвест про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

встановив:

06.07.2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ТОВ ПоділляЛатІнвест , в якому просить визнати недійсним договір оренди землі від 01.05.2009 року, який укладено від його імені з ТОВ ПоділляЛатІнвест , зареєстрований 17.05.2010 року Тиврівським районним відділом Вінницької регіональної Філії ДП Центр ДЗК в Державному реєстрі земель за № 011006000003.

Позов обґрунтовує тим, що він - власник земельної ділянки, площею 4,7082 га на території Сутисківської селищної ради, кадастровий номер 0524555700:01:002:0041, що призначена для товарного сільськогосподарського виробництва. Дана земельна ділянка належить йому на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, вданий на підставі розпорядження Тиврівської РДА Вінницької області.

Належну йому земельну ділянку відповідач взяв оренду без його відома та згоди. Він користується даною земельною ділянкою, в зв'язку з чим, він не має можливості самостійно розпоряджатись та користуватись належним йому майном.

Договір оренди, яким відповідач обґрунтовує своє право володіння та користування його земельною ділянкою, укладений 01.05.2009 року без його відома та згоди.

На його вимогу йому надано копію даного договору. Проте, підпис в вказаному договорі оренди, акті приймання - передачі земельної ділянки, акті визначення меж в натру, які є невід'ємними частинами договору, йому не належить.

Про існування вказаного договору він дізнався на початку року подання позову до суду.

01.02.2017 року він уклав договір оренди земельної ділянки строком на 10 років з ПСП Нива . Договір зареєстрований Тиврівським відділом реєстрації земель Вінницької регіональної філії Центру ДЗК 01.08.2007 року, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040755700090. Предметом даного договору є вищевказана земельна ділянка.

Він вважав, що орендарем його земельної ділянки є ПСП Нива , строк оренди мав закінчитись в 2017 році і в подальшому він мав намір обробляти свою земельну ділянку самостійно, однак виявилось, що існує інший Договір, який укладений ніби-то ним з відповідачем.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала, просить його задоволити з викладених у ньому підстав, зазначивши, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду із даним позовом в 2017 року, одразу після того як йому стало відомо про порушення його права, до того підстав вважати, що його права порушено у нього не було. Він отримував орендну плату поштою і вважав, що отримує її від ПСП Нива , оскільки договір з вказаним підприємством був укладений на строк до 2017 року, заяв про виплату орендної плати позивач відповідачу не подавав. Про ліквідацію ПСП Нива йому відомо не було.

Про те, що земельна ділянка знаходиться в оренді у відповідача він дізнався у відповідача на початку 2017 року, де і отримав копію оспорюваного договору. Звернувся до ТОВ ПоділляЛатІнвест з даним питанням, оскільки зі слів мешканців селища йому стало відомо, в їх селищі землі орендує також і ТОВ ПоділляЛатІнвест .

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав, мотивуючи тим, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, оскільки його початок має обраховуватись як мінімуму з моменту укладення оспорюваного договору і в кожному випадку - з 2013 року, тобто з моменту реєстрації припинення діяльності ПСП Нива в Єдиному реєстру юридичних осіб, що є загальнодоступною інформацією, оскільки позивач як власник майна має можливість контролювати правове становище свого майна. Крім того, позивач поштою за 2014-2017роки отримував у відповідача оренду плату за вказаним договором. 04.10.2018 року на Укрпошта направлено адвокатський запит про витребування доказів отримання позивачем орендної плати.

Суд, вислухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Позивач - власник земельної ділянки , площею 4,7082 га на території Сутисківської селищної ради, кадастровий номер 0524555700:01:002:0041, що призначена для товарного сільськогосподарського виробництва.

Дана земельна ділянка належить йому на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянки від 11.07.2005 року серії ЯА №096385 , виданого на підставі розпорядження Тиврівської РДА Вінницької області вінницької області №51 від 23.02.2004 року. Акт зареєстровано в Книзі реєстрації записів державних актів на право власності на землю за № 010502400239.

01.02.2007 року позивач уклав договір оренди даної земельної ділянки строком на 10 років з ПСП Нива .Договір зареєстрований Тиврівським відділом реєстрації земель Вінницької регіональної філії Центру ДЗК 01.08.2007 року, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040755700090, що стверджується оригіналами даного договору, актом приймання-передачі об'єкта оренди від 01.02.2007 року, долучених до справи.

Крім того, 01.05.2009 року від імені позивача з ТОВ ПоділляЛатІнвест укладений договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстрований 17.05.2010року Тиврівським районним відділом Вінницької регіональної Філії ДП Центр ДЗК в Державному реєстрі земель за № 011006000003, що стверджується оригіналами даного договору, акту визначення меж в натурі від 17.05.2010 року, акту приймання -передачі земельної ділянки від 17.05.2010 року, що надані суду відповідачем для огляду.

Відповідно п. 3.1. даного Договору укладено його на 10 років і діє він з моменту його державної реєстрації.

Разом з тим, відповідно до висновку експерта №43 від 24.04.2018 року підпис перед прізвищем ОСОБА_3М. у графі Підписи сторін у договір оренди землі від 01.05.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ ПоділляЛатІнвест та підпис перед прізвищем ОСОБА_3М. у графі Від орендодавця земельну ділянку передав: у акті приймання-передачі земельної ділянки від 17.05.2010 року згідно договору від 10.05.2009 року між ОСОБА_3 та ТОВ ПоділляЛатІнвест , виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Відповідно до ч.2 ст.102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Суд вважає, що вказаний висновок експерта є належним, достовірним, допустимим та достатнім доказом на підтвердження доводів позивача про непідписання ним оспорюваного договору від 01.05.2009 року.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції, що була чинна на час укладення оспорюваного правочину) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14 , 18 , 20 цього Закону , ст. 125 ЗК України ( чинної на час підписання та реєстрації договору) .

Статтею 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст.317 ЦК України ).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст.319 ЦК України ).

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України ).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України ).

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3 та 4 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам… Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За правилами ст.208 ЦК України правочини між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 ЦК України .

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони… Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Оскільки, відповідно до ч.1 ст. 202 , ч.3 ст. 203 ЦК України , головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є спрямованість волі сторін на укладення договору.

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України ).

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України .

Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Тобто, оспорюваний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином, зазначений договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_3, що свідчить про наявність підстав для визнання його недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України .

Представник відповідача ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

Проте, суд вважає недоведеними доводи представника відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності.

Так, відповідно до ч.1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України ).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України ).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України ).

Таким чином, під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Об'єктом оцінки судом при ухваленні рішення є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, висновки експертів, тощо).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України ).

Копію ухвали Тиврівського районного суду про відкриття провадження у справі від 11.07.2017 року з копією позовної заяви та додатками до неї відповідач отримав 17.07.2017 року, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 16 т.1).

Проте, впродовж з 17.07.2017 року до 11.10.2018 року відповідачем суду не надано жодних доказів на обґрунтування доводів представника відповідача про отримання позивачем у відповідача орендної плати за оренду землі, клопотань про витребування даних доказів суду не заявлено.

Оскільки рішення не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України), пояснення представника відповідача про отримання позивачем у відповідача орендної плати суд вважає недоведеними.

В ході судового засідання представник відповідача ОСОБА_2 просив зупинити провадження у справі до розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду справи №575/476/16-ц, зазначивши, що у вказаній справі №575/476/16-ц йдеться про аналогічні правовідносини.

Проте, суд відхилив дане клопотання на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України , оскільки зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини, факти, які є предметом судового розгляду.

Фактичні обставини справи №575/476/16-ц відрізняються від обставин справи, що розглядається, оскільки у даній справі позивачем не визнається факт отримання ним у відповідача орендної плати і ці заперечення позивача відповідачем не спростовані.

Суд не погоджується з доводами представника відповідача, що строк позовної давності має обраховуватись як мінімуму з моменту укладення оспорюваного договору і в кожному випадку - з 2013 року, тобто з моменту реєстрації припинення діяльності ПСП Нива в Єдиному реєстру юридичних осіб, що є загальнодоступною інформацією, оскільки позивач як власник майна має можливість контролювати правове становище свого майна.

Так, відповідно до вимог ст.ст. 256 , 257 ЦК України , позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України ).

Згідно із правовим висновком Верховного Суду, які суд враховує на підставі ч.4 ст.263 ЦПК України, висловленим у постанові від 18.07.2018 року у справі №624/604/16-ц, позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття позовна має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії право на позов у матеріальному сенсі (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду. Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного) .

За змістом ч.4,5 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує, а саме, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Проте, чинним цивільним законодавством України не передбачений обов'язок власника майна контролювати правове становище свого майна.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 01.08.2013 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - ПСП Нива смт. Сутиски, номер запису: 11651170010000279.

Разом з тим, чинним законодавством не передбачений обов'язок власника майна контролювати господарську діяльність свого партнера за право чином.

Слід зауважити, що загальнодоступна інформація не є загальновідомою (ухвала Верховного суду України від 18.04.2018 року (справа № 826/19844/16), а відтак обставини щодо обізнаності позивача про ліквідацію ПСП Нива , потребують доказуванню. Таких доказів суду не надано.

Необхідно також вказати, що спірний договір підписано 01.05.2009 року, зареєстровано 17.05.2010 року, тобто в період, коли ПСП Нива існувало як юридична особа і доказів про припинення договору від 01.02.2007 року, а відтак, відповідно, що про такі обставини було відомо позивачу, суду не надано.

Враховуючи, що позивач перебував у договірних відносинах з іншим підприємством, а саме 01.02.2007 року ним було укладено договір оренди землі з іншим підприємством, який згідно даного договору закінчився в 2017 році, доказів про припинення даного договору, про те, що позивач розумів, що отримує орендну плату від відповідача і знав про ліквідацію ПСП Нива , суду не надано, тому підстав стверджувати, що йому мало бути відомо про порушення його права в момент укладення оспорюваного договору чи в момент реєстрації припинення юридичної особи ПСП Нива , немає.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ.

Оскільки доводи сторони позивача про те, що позивач дізнався про порушення свого права на початку 2017 року, коли отримав від відповідача примірник договору не спростовані, то в розумінні ч.1 ст.261 ЦК України , це є моментом початку перебігу строку позовної давності, тобто суд приходить до переконання на підставі аналізу доказів, які знаходяться в матеріалах цивільної справи, що ним не пропущено строки позовної давності для звернення до суду з вказаним позовом.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України , є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гурепка проти України №2 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

В п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі Серявін та інші проти України зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Відтак, суд констатує той факт, що позивачем надано належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог та спростовано аргументи відповідача про те, що позивачем пропущено строки давності при зверненні в суд з означеним позовом.

Таким чином, спірним договором оренди права та охоронювані законом інтереси позивача на мирне володіння та розпорядження своїм майном (земельною ділянкою), передбачене ст.41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод - порушені відповідачем.

Судові витрати позивача складають 640 грн. судового збору (а.с. 1) та 4500 грн. - втрати на почеркознавчу експертизу, що стверджується квитанцією від 15.03.2018 року.

Так як позов підлягає до задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, вказані судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 4 , 12 , 13 , 76 - 81 , 141 , 263-265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 202 , 203 , 206 , 207 , 208 , 215 , 261 ЦК України ,

ухвалив:

Позов задоволити.

Договір оренди землі від 01 травня 2009 року, який укладено в смт. Сутиски від імені ОСОБА_3 з ТОВ ПоділляЛатІнвест , зареєстрований 17.05.2010 року Тиврівським районним відділом Вінницької регіональної Філії ДП Центр ДЗК в Державному реєстрі земель за № 011006000003 визнати недійсним.

Сягнути з ТОВ ПоділляЛатІнвест на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 5140 (п'ять тисяч сто сорок) гривень.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Вінницької області через Тиврівський районний суд протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі, тобто з 19 жовтня 2018 року.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його складання або проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу ним буде подано протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного судового рішення.

Суддя:ОСОБА_4