Постанова

від 31.01.2019 по справі 145/1025/17

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 145/1025/17

Провадження № 22-ц/801/153/2019

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кіосак Н. О.

Доповідач:Зайцев А. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2019 рокуСправа № 145/1025/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Зайцева А.Ю. (суддя-доповідач),

суддів Панасюка О.С., Шемети Т.М.

за участю секретаря судового засідання Куленко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю ПоділляЛатІнвест про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ПоділляЛатІнвест на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2018 року, ухвалене у складі судді Кіосак Н. О., дата складання повного тексту рішення 19 жовтня 2018 року, -

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся у суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ПоділляЛатІнвест (далі - ТОВ ПоділляЛатІнвест ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивач є власником земельної ділянки, площею 4,7082 га на території Сутисківської селищної ради, кадастровий номер НОМЕР_1, що призначена для товарного сільськогосподарського виробництва. Дана земельна ділянка належить йому на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданий на підставі розпорядження Тиврівської РДА Вінницької області.

01 лютого 2007 року він уклав договір оренди земельної ділянки строком на 10 років з ПСП Нива . Договір зареєстрований Тиврівським відділом реєстрації земель Вінницької регіональної філії Центру ДЗК 01 серпня 2017 року, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № НОМЕР_2. Предметом даного договору є вищевказана земельна ділянка.

Належну позивачу земельну ділянку відповідач взяв в оренду без його відома та згоди. Відповідач користується даною земельною ділянкою, в зв'язку з чим, позивач не має можливості самостійно розпоряджатись та користуватись належним йому майном.

Договір оренди, яким відповідач обґрунтовує своє право володіння та користування земельною ділянкою, укладений 01 травня 2009 року без його відома та згоди. На вимогу позивача йому надано копію даного договору. Проте, підпис у вказаному договорі оренди, акті приймання - передачі земельної ділянки, акті визначення меж в натру, які є невід'ємними частинами договору, йому не належить.

Про існування вказаного договору він дізнався на початку 2017 року. Вказує, що орендарем його земельної ділянки є ПСП Нива , строк оренди мав закінчитись в 2017 році і в подальшому він мав намір обробляти свою земельну ділянку самостійно, однак виявилось, що існує інший договір, який укладений нібито ним з відповідачем.

Виходячи з наведеного, положень статей 203, 215 ЦК України, ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 01 травня 2009 року, який укладено від його імені з ТОВ ПоділляЛатІнвест , зареєстрований 17 травня 2010 року Тиврівським районним відділом Вінницької регіональної Філії ДП Центр ДЗК в Державному реєстрі земель за № 011006000003.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2018 року позов задоволено.

Договір оренди землі від 01 травня 2009 року, який укладено в смт. Сутиски від імені ОСОБА_3 з ТОВ ПоділляЛатІнвест , зареєстрований 17 травня 2010 року Тиврівським районним відділом Вінницької регіональної Філії ДП Центр ДЗК в Державному реєстрі земель за № 011006000003 визнано недійсним.

Стягнуто з ТОВ ПоділляЛатІнвест на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 5140 гривень.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою, а тому зазначений договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_3, що свідчить про наявність підстав для визнання його недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Суд також виходив з того, що спірний договір підписано 01 травня 2009 року, а зареєстровано 17 травня 2010 року, тобто в період дії іншого договору оренди землі укладеного між позивачем та ПСП Нива від 01 лютого 2007 року, який згідно даного договору закінчився в 2017 році, доказів про припинення даного договору, те, що позивач розумів, що отримує орендну плату від відповідача і знав про ліквідацію ПСП Нива , суду не надано, тому підстав стверджувати, що йому мало бути відомо про порушення його права в момент укладення оспорюваного договору від 01 травня 2009 року чи в момент реєстрації припинення юридичної особи ПСП Нива немає.

Не погодившись із рішенням суду, ТОВ ПоділляЛатІнвест подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що висновок експерта не було надіслано відповідачу, чим порушено положення частини дев'ятої статті 83 ЦПК України.

Окрім цього, судом першої інстанції не взято до уваги, що позивачем пропущено строк позовної давності, так як про порушення свого права він дізнався ще в 2009 році або з 2013 року коли було ліквідовано ПСП Нива . Також зазначає, що позивач отримував у відповідача оренду плату за договором оренди земельного паю за 2014-2016 роки. Доказів того, що позивач не міг дізнатися про порушення свого права до 2017 року суду не надано позивачем.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до наступних висновків.

За змістом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.

ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, площею 4,7082 га на території Сутисківської селищної ради, кадастровий номер НОМЕР_1, що призначена для товарного сільськогосподарського виробництва. Дана земельна ділянка належить позивачу на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянки від 11 липня 2005 року серії ЯА №096385, виданого на підставі розпорядження Тиврівської РДА Вінницької області № 51 від 23 лютого 2004 року. Акт зареєстровано в Книзі реєстрації записів державних актів на право власності на землю за № 010502400239.

01 лютого 2007 року позивач уклав договір оренди даної земельної ділянки строком на 10 років з ПСП Нива . Договір зареєстрований Тиврівським відділом реєстрації земель Вінницької регіональної філії Центру ДЗК 01 серпня 2007 року, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № НОМЕР_2, що стверджується оригіналами даного договору, актом приймання-передачі об'єкта оренди від 01 лютого 2007 року, долучених до справи.

01 травня 2009 року від імені позивача з ТОВ ПоділляЛатІнвест укладений договір оренди вказаної земельної ділянки, який зареєстрований 17 травня 2010 року Тиврівським районним відділом Вінницької регіональної Філії ДП Центр ДЗК в Державному реєстрі земель за № 011006000003, що стверджується оригіналами даного договору, акту визначення меж в натурі від 17 травня 2010 року, акту приймання -передачі земельної ділянки від 17 травня 2010 року. Відповідно п. 3.1. даного договору укладено його на 10 років і діє він з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до висновку експерта № 43 від 24 квітня 2018 року підпис перед прізвищем ОСОБА_3. у графі Підписи сторін у договір оренди землі від 01 травня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ ПоділляЛатІнвест та підпис перед прізвищем ОСОБА_3. у графі Від орендодавця земельну ділянку передав: у акті приймання-передачі земельної ділянки від 17 травня 2010 року згідно договору від 10 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ТОВ ПоділляЛатІнвест , виконані не ОСОБА_3, а іншою особою.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою, а тому зазначений договір був укладений без волевиявлення ОСОБА_3, що свідчить про наявність підстав для визнання його недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Суд також виходив з того, що спірний договір підписано 01 травня 2009 року, а зареєстровано 17 травня 2010 року, тобто в період дії іншого договору оренди землі укладеного між позивачем та ПСП Нива від 01 лютого 2007 року, який згідно даного договору закінчився в 2017 році, доказів про припинення даного договору, те, що позивач розумів, що отримує орендну плату від відповідача і знав про ліквідацію ПСП Нива , суду не надано, тому підстав стверджувати, що йому мало бути відомо про порушення його права в момент укладення оспорюваного договору від 01 травня 2009 року чи в момент реєстрації припинення юридичної особи ПСП Нива немає.

Зазначений висновок суду першої інстанції ґрунтується на нормах матеріального права та обставинах справи, з ним погоджується також суд апеляційної інстанції.

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково не застосував строки позовної давності, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, так як про порушення свого права він дізнався ще в 2009 році або з 2013 року коли було ліквідовано ПСП Нива , окрім цього, він отримував у відповідача оренду плату за договором оренди земельного паю за 2014-2016 роки, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Обґрунтовуючи пропуск позивачем строку позовної давності відповідач в апеляційній скарзі посилався на те, що ОСОБА_3 отримував орендну плату у відповідача у 2014-2016 роках, а тому міг дізнатися про наявність договору оренди землі.

Проте, такі доводи не приймаються до уваги, оскільки перебіг строку позовної давності починається не з моменту отримання плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто укладення договору. Оскільки позивачу стало відомо про укладення договору оренди, який він не підписував, на початку 2017 року, то строк позовної давності позивачем не пропущено.

Крім того, підставами позову є не підписання спірного договору оренди землі позивачем, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, а саме щодо строку договору, тому для правильного вирішення вказаної справи, зокрема у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права. За вказаних обставин особа взагалі не знала про наявність спірного договору оренди землі, адже його не підписувала, тому визначальним є саме момент, коли вона довідалася про порушення свого права. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15.

Отже доводи відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки отримання орендної плати не свідчить про наявність укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки та не є беззаперечним доказом укладення договору оренди земельної ділянки на умовах, визначених в договорі від 01 травня 2009 року, який позивач не підписував.

Про існування оскаржуваного договору позивач дізнався лише на початку 2017 року, оскільки вважав, що орендарем його земельної ділянки є ПСП Нива згідно договору оренди землі від 01 липня 2007 року. Строк оренди за даним договором мав закінчитися у 2017 році, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є початком перебігу позовної давності.

У роз'ясненнях, викладених у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними звернуто увагу судів на те, що виконання чи невиконання сторонами зобов?язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги висновок експерта, який не було надіслано відповідачу, чим порушено положення частини дев'ятої статті 83 ЦПК України, оскільки висновок експерта № 43 від 24 квітня 2018 року був наданий суду на виконання ухвали Тиврівського районного суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року про призначення судової почеркознавчої експертизи, а тому процесуального обов'язку надсилати його копію відповідачу позивач та суд не мали. Відповідач не був позбавлений права на ознайомлення з ним та подання своїх заперечень на нього.

Відповідно до частини другої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що місцевим судом справу вирішено правильно, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, власного тлумачення характеру спірних правовідносин, та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції. -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ПоділляЛатІнвест залишити без задоволення.

Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2018 року у даній справі залишити без змін.

Поновити дію рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 жовтня 2018 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Підпис А. Ю. Зайцев

Судді Підпис О. С. Панасюк

Підпис Т. М. Шемета

Згідно з оригіналом

Головуючий суддя А. Ю. Зайцев

Повний текст постанови складено 31 січня 2019 року.