Рішення

від 22.10.2018 по справі 904/3523/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2018м. ДніпроСправа № 904/3523/18

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Воронько В.Д.,

за участю секретаря судового засідання Батир Б.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелком", м. Івано-Франківськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мтелеком", м. Дніпро

про стягнення 412962,31 грн

у присутності представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: адвокат ОСОБА_1, договір про надання правової допомоги від 17.09.2018, ордер серії ДП № 1493/001 від 24.09.2018.

СУТЬ СПОРУ:

07.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтелком" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мтелеком" (далі - відповідач), у якій заявило вимоги про стягнення основного боргу у сумі 315474,83 грн, інфляційних втрат у сумі 27798,09 грн, 3% річних у сумі 7576,57 грн та штрафу у сумі 71553,10 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № Н2017/72, укладеного між сторонами 26.04.2017.

Позовні матеріали свідчать про те, що штраф нараховано позивачем у сумі 62112,82 грн, про що він сам зазначає у розрахунку, який наведений в тексті позовної заяви з поясненням порядку розрахунку, проте у прохальній частині позову зазначено як 71553,10 грн, а отже суд приходить до висновку про помилкове таке викладення останнього та належною сумою штрафу, що заявляється позивачем вважає 62112,82 грн.

Ухвалою суду від 09.08.2018 було залишено позовну заяву без руху та надано позивачу час для усунення недоліків на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Позивач повністю виконав вимоги вказаної ухвали, надіславши до суду 27.08.2018 відповідні докази усунення недоліків.

Ухвалою від 31.08.2018 суд відкрив провадження у справі, прийнявши позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ГПК України, з призначенням підготовчого засідання на 01.10.2018.

01.10.2018 відповідач надав відзив на позов, у якому повністю визнав позовні вимоги та просив позивача надати йому час та відповідно можливість скористатися своїм процесуальним правом щодо мирного врегулювання спору шляхом укладення з позивачем мирової угоди з наданням строку на погашення заборгованості протягом 12 місяців, з оплатою боргу по 35200,21 грн щомісячно.

У судовому засіданні 01.10.2018 судом оголошено перерву до 22.10.2018.

08.10.2018 на електронну поштову скриньку суду та 11.10.2018 засобами поштового зв'язку позивач надіслав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив про відсутність звернення відповідача до нього з наміром укладення мирової угоди, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги та не заперечує проти розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців за клопотанням відповідача.

11.10.2018 позивач подав заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача в розмірі заявлених позовних вимог - 422402,59 грн, посилаючись на відсутність конкретних дій зі сторони останнього до підписання мирової угоди, таких як не надання тексту мирової угоди, уникнення контакту із представниками ТОВ "Інтелком", хоча сторона позивача неодноразово намагалася зв'язатися із керівництвом ТОВ "Мтелеком" у телефонному режимі. На думку позивача, вказане вище свідчить про намагання відповідачем затягнути судовий процес, а в майбутньому - виконання рішення та захист законних інтересів позивача. З огляду на що позивач висуває припущення про те, що відповідач таким чином вчинятиме дії, спрямовані на відчуження майна товариства, щоб у майбутньому зробити неможливим виконання рішення суду та стягнення заборгованості за договором.

Ухвалою суду від 16.10.2018 розгляд заяви про забезпечення позову призначено разом з позовною заявою у судовому засіданні з викликом сторін на 22.10.2018.

Позивач не забезпечив участі свого представника у засіданні суду, але 22.10.2018 на електронну поштову скриньку суду подав письмові пояснення, у яких наполіг на задоволенні заяви про забезпечення позову.

Представник відповідача підтвердив наявність заборгованості та правильність розрахунку останньої здійсненого позивачем.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

26.04.2017 між ТОВ "Інтелком" (далі - позивач, продавець) та ТОВ "Мтелеком" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір купівлі-продажу № Н2017/72 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар - іграшки та інші вироби (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах цього договору.

Асортимент та ціна одиниці товару, який продавець поставляє покупцю, вказується у прайс-листі продавця. Поставка (передача) товарів здійснюється відповідно до цін встановлених продавцем на момент подачі покупцем замовлення на поставку. В ціну товару включається податок на додану вартість. Ціни на товар вказані у прайсі продавця (п. 5.1 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору покупець зобов'язаний здійснити розрахунок за наданий товар згідно додатку 1 до цього договору, за яким термін оплати складає до 45 календарних днів з дня відвантаження товару.

Пунктом 10.8 договору, з урахуванням додаткової угоди від 03.08.2017, сторони погодили, що у випадку повернення товару покупцем продавцю більше ніж 10% від суми відвантаженого товару, на дане повернення нараховуються штрафні санкції у розмірі 10%. Штраф підлягає оплаті протягом 15 календарних днів з моменту його нарахування, у випадку його несплати чи несвоєчасної оплати всі наступні відвантаження товару покупцю будуть призупинені.

На виконання умов договору позивач за період з 26.04.2017 по 31.12.2017 здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 3466364,32 грн, що підтверджується накладними:

- № 5 від 04.05.2017 на суму 506334,24 грн;

- № 21 від 15.05.2017 на суму 301053,60 грн;

- № 22 від 15.05.2017 на суму 108872,76 грн;

- № 61 від 16.05.2017 на суму 64871,93 грн;

- № 62 від 16.05.2017 на суму 13053,60 грн;

- № 74 від 23.05.2017 на суму 391209,26 грн;

- № 87 від 26.05.2017 на суму 188085,17 грн;

- № 4 від 02.06.2017 на суму 409531,34 грн;

- № 13 від 06.06.2017 на суму 104794,99 грн;

- № 36 від 13.06.2017 на суму 143040,67 грн;

- № 37 від 13.06.2017 на суму 516800,76 грн;

- № 39 від 14.06.2017 на суму 36758,40 грн;

- № 46 від 19.06.2017 на суму 196704,00 грн;

- № 54 від 22.06.2017 на суму 175500,00 грн;

- № 57 від 26.06.2017 на суму 121833,60 грн;

- № 73 від 31.07.2017 на суму 187920,00 грн.

Відповідач за період з 26.04.2017 по 31.12.2017 повернув частину товару позивачу за накладними:

- № 2 від 09.06.2017 на суму 57499,72 грн;

- № 3 від 09.06.2017 на суму 78301,54 грн;

- № 4 від 19.07.2017 на суму 129018,07 грн;

- № 5 від 03.08.2017 на суму 167002,85 грн;

- № 6 від 10.09.2017 на суму 118391,69 грн;

- № 7 від 10.09.2017 на суму 149566,08 грн;

- № 8 від 10.11.2017 на суму 150843,97 грн;

- № 9 від 10.11.2017 на суму 56399,36 грн;

- № 10 від 10.11.2017 на суму 60741,37 грн, - що у загальній сумі становить 967764,65 грн.

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач лише частково здійснив оплату товару.

Враховуючи той факт, що договірні правовідносини з купівлі-продажу товару існували між сторонами протягом тривалого часу, починаючи з 2013 року за різними договорами, то за весь цей час, а саме за період з 08.11.2013 по 31.12.2017, включаючи договір № Н2017/72 від 26.04.2017, позивачем поставлено товару відповідачу на загальну суму 11760933,09 грн, з яких останнім повернуто товару на загальну суму 1888176,50 грн.

Позивач зазначає, що фактично відповідачем здійснено оплату поставленого товару на загальну суму 9557281,76 грн.

Тож, здійснивши акт звіряння взаємних розрахунків станом на 31.12.2017, сторони вивели заборгованість відповідача перед позивачем за неналежне виконання умов договору в сумі 315474,83 грн.

Отже, наявна заборгованість, яка визнана відповідачем, за поставку товару складає 315474,83 грн, але, незважаючи на її визнання, відповідач так і не здійснив оплату боргу.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості, нарахувавши на неї суму інфляційних втрат та штраф 62112,82 грн, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Наявні обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом за захистом свого порушеного права. Разом з тим, позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти боржника в межах суми позовних вимог.

Відповідач позовні вимоги визнав повністю.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність повного задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у цій справі договір є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду (ч. 1 ст. 222 ГК України).

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт наявності заборгованості за договором підтверджений матеріалами справи та визнаний відповідачем повністю.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, за отриманий товар відповідач мав здійснити оплату товару протягом 45 календарних днів з моменту його відвантаження, але в порушення умов договору цього не зробив, тобто не виконав взятих на себе зобов'язань, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 315474,83 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Окрім основної заборгованості позивач за період з 14.09.2017 по 04.07.2018 нарахував та заяви до стягнення 3% річних у сумі 7576,57 грн та інфляційні втрати у сумі 27798,09 грн, а також штраф у сумі 62112,82 грн.

Стосовно ж суми штрафу, суд вважає за доцільне зауважити, що у прохальній частині позову позивачем зазначено штраф у сумі 71553,10 грн, однак з тексту самої позовної заяви, з претензії, з розрахунку та інших наявних в матеріалах справи документів вбачається, що належна сума штрафу складає 62112,82 грн. У такому разі суд дійшов висновку про арифметичну помилку допущену позивачем під час виготовлення позову, тож належним викладом суми штрафу в цьому позові суд вважає 62112,82 грн.

Стаття 216 ЦК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті Кодексу штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Перевіривши розрахунок штрафу, суд дійшов висновку про вірність його нарахування у сумі 62112,82 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість та вірність, а тому вони підлягають до стягнення з відповідача у заявлених позивачем сумах.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати отриманого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (ч. 1 ст. 614 ЦК України).

Окрім того, слід зазначити, що, як зазначалося вище у цьому рішенні, у відповіді на відзив позивач не заперечив проти розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців за проханням відповідача, але суд не вбачає таких підстав з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч.ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України).

З огляду на правові норми розстрочка надається стороні у разі подання нею заяви, у якій остання доведе, що є обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення чи роблять його неможливим.

Так, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд надати йому час для використання свого процесуального права відповідно до ст. 192 ГПК України та врегулювати спір на підставі взаємних поступок шляхом укладання між сторонами мирової угоди, в якій відповідач визнає позовні вимоги повністю та просить позивача надати йому строк для погашення заборгованості у сумі 422402,59 грн протягом 12 місяців з щомісячним платежем у сумі 35200,21 грн. Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач не звертався до суду з клопотанням щодо надання розстрочення саме виконання рішення суду.

Тож, суд приходить до висновку, що позивач не вірно трактує посилання відповідача у відзиві щодо розстрочення, оскільки йдеться не про розстрочення виконання рішення суду, а про текст мирової угоди із зазначенням у ньому строку на погашення заборгованості.

Враховуючи те, що мирне врегулювання спору сторонами не досягнуто, на затвердження суду текст мирової угоди останніми не подавався, в якому і мав бути викладений відповідний пункт щодо розстрочення погашення боргу, та відсутнє клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду, суд наразі не вбачає підстав для розстрочення виконання рішення суду.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Разом з тим, суд розглянув у судовому засіданні подане позивачем клопотання про забезпечення позову та дійшов наступного.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Отже, позивач, подаючи заяву про забезпечення позову, повинен обґрунтувати причини звернення з нею до суду. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не надано доказів наявності фактичних обставин, що можуть ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, зокрема: витрачання коштів боржником не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання, факту отримання сторонами акту опису та арешту майна боржника, результатів визначення вартості майна, а тим більш, початку процедури його реалізації (шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, з огляду на що у вищевказаній заяві слід відмовити.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати у сумі 6194,43 грн покладаються на відповідача, як на сторону з вини якої виник спір; витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 881,00 грн покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 140, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мтелеком" (49000, м. Дніпро, вул. Каруни, буд. 75, оф. 223; ідентифікаційний код 32387753) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелком" (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Микитинецька, буд. 7А; ідентифікаційний код 31789338) основний борг у сумі 315474,83 грн, штраф у сумі 62112,82 грн, інфляційні нарахування у сумі 27798,09 грн, 3% річних у сумі 7576,57 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 6194,43 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелком" про забезпечення позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання заяви про забезпечення позову в сумі 881,00 грн покласти на позивача.

В судовому засіданні відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 23.10.2018.

Суддя ОСОБА_2