Рішення

від 01.10.2018 по справі 523/15079/16-ц

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/15079/16-ц

Провадження №2/523/429/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2018 р.Суворовський районний суд міста Одеси у складі:

головуючий суддя Бабаков В.П.,

при секретарі Мельніченко Г.О.,

за участю позивача, представників відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Дунай-Транзіт про встановлення факту трудових відносин, зобов'язання внести записи та видати трудову книжку, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом. Вимоги мотивовані тим, що позивач працював в СП ТОВ Дунай-Транзіт на посаді водія з 18 лютого 2016р. по 19 серпня 2016р. При звільненні відповідач не виплатив позивачу належну заробітну плату в розмірі 7670,00 євро та не повернув трудову книжку, трудові відносини з позивачем не визнає. У зв'язку з викладеним, позивач просить суд встановити факт перебування в трудових відносинах з відповідачем в період з 18 лютого 2016р. по 19 серпня 2016р., зобов'язати відповідача повернути трудову книжку, внести в неї відповідні записи, стягнути з відповідача зазначену вище суму невиплаченої заробітної плати, середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки в розмірі 36950,00 євро, компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 3600,00 євро, вихідну допомогу при звільненні 4500,00 євро, а також моральну шкоду в розмірі 500000,00грн.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили суд задовольнити позов.

Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали, зазначивши, що позивач працював за договором підряду та ніякої заборгованості перед позивачем немає, оскільки останній завдав матеріальної шкоди майну товариства.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2016р. між сторонами укладено договір підряду №18022016/1, згідно якого відповідач доручає, а позивач бере на себе зобов'язання за плату виконати послуги по транспортному перевезенню вантажів по маршруту, який надає відповідач, з використанням автотранспортного засобу, наданого відповідачем в строк з 18.02.2016р. по 01.09.2016р. Разом з тим, позивач пред'являючи позов зазначав, що працював у відповідача з 18 лютого 2016р. по 19 серпня 2016р. Вважаючи, що між сторонами склалися трудові відносини, позивач просить суд встановити факт перебування у трудових відносинах з відповідачем на посаді водія.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно п. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Стаття 626 ЦК України визначає загальне поняття цивільно-правового договору. Відповідно, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.

Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 ЦК України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Умовами вищевказаного договору підряду, укладеного між сторонами, визначено, що ОСОБА_1 здійснює перевезення вантажів по маршруту, який надає відповідач, з використанням автотранспортного засобу, наданого відповідачем, забезпечує безпеку вантажу, веде облік, складання та передачу вантажно-грошових звітів, що вказує на те, що предметом цього договору є процес праці, а не її кінцевий результат.

Також, в даному договорі не зазначено, який саме результат роботи повинен передати підрядник замовнику, а процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату, не встановлено обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання. Не містяться у ньому і відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинен передати підрядник замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

Крім того, відповідачем не надано жодного акту виконаних робіт за цивільно-правовим договором, складеного сторонами цього договору.

Виходячи з аналізу вказаних норм права та фактичних обставин, суд вважає за доцільне встановити факт трудових відносинах між сторонами в період з 18 лютого 2016р. по 19 серпня 2016р., а саме строк, визначений працівником для розірвання договору за власним бажанням згідно ч.3 ст.38 КЗпП України.(Правова позиція ВС в постанова №127/21595/16-ц від 08.05.2018).

Крім того, у відповідності зі ст.ст.115,116 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст.47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу. Уразі звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Заробітна плата за час перебування в трудових відносинах складає (126 робочих днів*50,00 євро денна заробітна плата)=6300,00 євро. Розмір денної заробітної плати позивача підтверджується роздруківками з сайтів розміщення вакансій(а.с.65-69,198-199) та копією трудового договору, укладеного між відповідачем та ОСОБА_2А.(а.с.107-109), який працював на аналогічній посаді та у той же період часу, що і позивач.

Сторонами не заперечувалося, що за час перебування в трудових відносинах представник відповідача виплатив позивачу 2000,00 євро заробітної плати.

Таким чином, відповідач в порушення вимог ст.115 КЗпП не сплатив належну позивачу заробітну плату в розмірі (6300,00 євро-2000,00 євро)=4300,00 євро, яку суд вважає за необхідне стягнути.

Також, згідно п.п.1.1.,1.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993р., трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності. При влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

Згідно ст.ст.47,235 КЗпП України та п.п.4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993р., власник чи уповноважений ним орган зобов'язані видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з унесенням запису про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи вищевказані факти порушення відповідачем законодавства про працю, суд доходить висновку, що відповідач в супереч приписам ч.3 ст.38 КЗпП України порушив право позивача бути звільненим за власним бажанням, не видав останньому трудову книжку у встановлений ним день звільнення 19.08.2016р. та в подальшому здійснив затримку у видачі до теперішнього часу.

За таких обставин, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача видати ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку з відповідними записами про прийняття на роботу та звільнення, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 20 серпня 2016р. по 01 жовтня 2018р. в розмірі (528 робочих днів*50,00 євро середньоденна заробітна плата)=26400,00 євро.

Згідно ст.83 КЗУ разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч.1 ст.75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно ч.1,2 ст.76 КЗпП України, щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

Згідно п. 1 ст. 8 Закону України Про відпустки окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, надаються щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Підрозділом Функціонування автомобільного транспорту розділу ХV Транспортні послуги Списку (Додаток № 2, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 р. № 1290 (із змінами), позицією 13 передбачено: водій автомобіля, у тому числі спеціального (крім пожежного), вантажністю: від 1,5 до 3 тонн - 4 к.д.; 3 тонни і більше - 7 к.д. .

Як вбачається з копії вищевказаного трудового договору, укладеного між відповідачем та ОСОБА_2А.(а.с.107-109), який працював на аналогічній посаді та у той же період часу, що і позивач, тривалість відпустки 28 днів.

Таким чином, враховуючи вказані норми, зазначені вище обставини, суд вважає, що з відповідача слід стягнути компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі(14 днів невикористаної відпустки*50,00 євро)=700,00 євро.

При припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору(статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Враховуючи встановлені в даному рішенні суду факти порушення відповідачем законодавства про працю, суд доходить висновку про те, що з останнього слід стягнути на користь позивача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, а саме 3225,00 євро.

Згідно ч.1,2,4 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Суд виходить з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди неправомірними діями відповідача та обов'язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. Дана правова позиція відповідає висновкам ВСУ в постанові № 6-1435цс17 від 27 вересня 2017 року.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач завдав позивачу моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Враховуючи душевні страждання позивача, у зв'язку з невиплатою заробітної плати та невидачею трудової книжки, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 що відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 5000,00грн.

Суд не бере до уваги розрахунки позивача щодо розміру невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, вихідної допомоги, оскільки вони не відповідають нормами ЦК України, КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року.

Не підлягає також задоволенню вимога позивача про стягнення суми компенсації за невикористані відпустки за період з 20.08.2016р. до серпня 2018р. Так, згідно ст.6 КЗпП України щорічна відпустка надається працівникам за відпрацьований робочий рік. Однак позивач за даний період не працював, а відтак суд доходить висновку про відсутність підстав для стягнення суми відповідної компенсації за невикористанні відпустки.

Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Дунай-Транзіт про встановлення факту трудових відносин, зобов'язання внести записи та видати трудову книжку, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, моральної шкоди задовольнити частково.

Встановити факт трудових відносин між ОСОБА_1 та спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю Дунай-Транзіт починаючи з 18 лютого 2016р. по 19 серпня 2016р.

Зобов'язати спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю Дунай-Транзіт видати ОСОБА_1 належно оформлену трудову книжку з відповідними записами про прийняття на роботу та звільнення.

Стягнути з спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Дунай-Транзіт на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 18 лютого 2016р. по 19 серпня 2016р. у розмірі 4300,00 євро в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день здійснення платежу.

Стягнути з спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Дунай-Транзіт на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 серпня 2016р. по 01 жовтня 2018р. у розмірі 26400,00 євро в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день здійснення платежу.

Стягнути з спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Дунай-Транзіт на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку за період з 18 лютого 2016р. по 19 серпня 2016р. у розмірі 700,00 євро в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день здійснення платежу.

Стягнути з спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Дунай-Транзіт на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 3225,00 євро в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ на день здійснення платежу.

Стягнути з спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Дунай-Транзіт на користь ОСОБА_1 5000,00грн. у відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Дунай-Транзіт на користь держави судовий збір в розмірі 704,8грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначення строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду складено 19.10.2018р.

Суддя