Постанова

від 23.10.2018 по справі 802/1428/17-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2018 року

Київ

справа №802/1428/17-а

адміністративне провадження №К/9901/295/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.09.2017 (суддя - Альчук М.П.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 (головуючий суддя - Мельник-Томенко Ж.М., судді: Ватаманюк Р.В., Сторчак В.Ю.) у справі №802/1428/17-а за позовом Приватного підприємства Поділля Дар до Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Приватне підприємство Поділля Дар (далі - ПП Поділля Дар ) звернулось до Волинського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області) від 25.09.2017 №0007051406.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.09.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017, позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДФС у Вінницькій області оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог ГУ ДФС у Вінницькій області посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, статті 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено правомірність формування податкового кредиту за оспорюваною господарською операцією шляхом надання належним чином оформлених первинних документів, а також з огляду на відсутність у його контрагента необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності тощо, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання товару від спірного постачальника та його подальше використання в господарській діяльності.

У відзиві на касаційну скаргу ПП Поділля Дар зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ГУ ДФС у Вінницькій області проведена позапланова виїзна документальна перевірка ПП Поділля Дар з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Торговельно-транспортна компанія 2016 за березень 2017 року, про що складено акт від 05.07.2017 № 892/14/36830926.

За наслідками проведеної перевірки відповідач дійшов висновку про порушення ПП Поділля Дар пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей (насіння соняшнику) у ТОВ Торговельно-транспортна компанія 2016 за договором поставки від 21.03.2017 №27-3 з огляду на непідтвердження реального характеру здійснених господарських операцій.

Обґрунтовуючи свою позицію, ГУ ДФС у Вінницькій області посилалась на узагальнену податкову інформацію щодо постачальника позивача, що мотивовано відсутністю у них в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань перед контрагентами.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.08.2017 №0007051406, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 237774,00 грн., в тому числі 190219,00 грн. за основним платежем, 47555,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що господарська операція по придбанню позивачем товарно-матеріальних цінностей у спірного контрагента є реальною, фактично відбулася, придбані товари використано у власній господарській діяльності, у зв'язку з чим прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є неправомірним.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваної господарської операції, судові інстанції цілком обґрунтовано врахували долучені позивачем до матеріалів справи копії належним чином оформлених документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій і їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій, а саме: товарно-транспортних накладних; податкових накладних; видаткових накладних; платіжних доручень.

Відповідачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо ПП Поділля Дар розглядуваної операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

На момент здійснення спірної поставки позивач та його контрагент були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

При цьому судові інстанції обґрунтовано не взяли до уваги посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагента позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставки, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами ГУ ДФС у Вінницькій області під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що господарська операція між позивачем та його контрагентом здійснена відповідно до умов чинного законодавства, реальність якої підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що містяться в матеріалах справи, а відтак з протиправністю прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.09.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду