Постанова

від 16.10.2018 по справі 907/799/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 907/799/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

позивача - Семак В. П.,

відповідача - Леміш М. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 (судді: Матущак О. І., Бонк Т. Б., Мирутенко О. Л.) у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика"

про розірвання договору купівлі-продажу та повернення майна у державну власність,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2017 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області (далі - РВ ФДМУ по Закарпатській області) звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом (з урахуванням змін) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" (далі - ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика") про розірвання укладеного між сторонами у справі договору купівлі-продажу від 05.08.2004 № 331 (далі - договір від 05.08.2004) об'єкта державної власності - незавершеного будівництвом 46-квартирного житлового будинку УКБ облдержадміністрації, розташованого за адресою: Закарпатська область, м. Берегово, вул. Лоняї, 18, та повернення зазначеного об'єкта у державну власність шляхом підписання акта приймання-передачі на підставі статей 611, 651 Цивільного кодексу України, статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", пунктів 7.5, 11.3 спірного договору.

Позов обґрунтовано наявністю підстав для розірвання договору від 05.08.2004 у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем його умов, зокрема ненаданням продавцеві документів на підтвердження отримання кредитних коштів і рішення про фінансування робіт із добудови об'єкта, непроведенням відповідачем будівельних робіт із завершення будівництва з поетапним введенням в експлуатацію, недотримання вимог екологічної безпеки.

1.2. ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" у відзиві на позов просило відмовити у його задоволенні, зазначаючи про непорушення прав позивача у цьому випадку та акцентуючи, що додатковим договором від 18.02.2016 до договору від 05.08.2004 було внесено зміни і продовжено строк завершення будівництва спірного об'єкта до 18.02.2019.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.02.2018 (суддя Васьковський О. В.) позов задоволено. Розірвано договір від 05.08.2004, укладений між сторонами у справі, зобов'язано відповідача повернути у державну власність незавершене будівництво 46-квартирного житлового будинку УКБ облдержадміністрації, розташованого у м. Береговому по вул. Лоняї, 18, шляхом підписання акта приймання-передачі.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення відповідачем умов спірного договору, що визнав підставою для його розірвання та повернення об'єкта незавершеного будівництва у державну власність.

2.2. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 (судді: Матущак О. І., Бонк Т. Б., Мирутенко О. Л.) рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.02.2018 скасовано. У позові відмовлено. Здійснено розподіл судових витрат.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову за наведених позивачем мотивів. Суд апеляційної інстанції установив, що основною кінцевою метою спірного договірного зобов'язання є своєчасне завершення будівництва придбаного об'єкта із поетапним введенням його в експлуатацію, а тому обставини, наведені позивачем у позові як підстави для розірвання договору, зокрема ненадання документів на підтвердження отримання кредитних коштів і рішення про фінансування робіт із добудови об'єкта, є похідними і такими, що по суті сприяють досягненню зазначеної мети договору, однак строк завершення будівництва сторонами змінено за обопільною згодою шляхом підписання додаткового договору від 18.02.2016, і цей строк (до 18.02.2019) не настав ні на дату звернення з позовом до суду, ні на дату прийняття судового рішення у справі, при цьому про ненадання відповідачем позивачеві зазначених документів останньому було відомо на час укладання додаткового договору щодо продовження строків завершення будівництва; інших доказів порушення умов договору у цій частині позивач суду не надав. Стосовно порушення відповідачем вимог екологічної безпеки суд апеляційної інстанції зазначив, що відсутність загороджень території і наявність на ній твердих побутових відходів, гілок, дерев, листя не свідчить про істотність порушення у цьому випадку умов договору, оскільки такі обставини мають тимчасовий і сезонний характер, не зумовлюють заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, і доказів настання таких негативних наслідків чи загрози їх настання позивачем суду не надано.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. РВ ФДМУ по Закарпатській області, не погоджуючись з ухваленою у справі постановою, подало касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2018, в якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 19.02.2018 залишити в силі.

Підставами для скасування постанови у справі скаржник вважає порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, наголошуючи на істотному порушенні відповідачем умов спірного договору, що є підставою для його розірвання у судовому порядку. Зокрема, скаржник зазначає, що відповідач, придбавши за спірним договором об'єкт незавершеного будівництва упродовж тривалого часу не виконує узятих на себе зобов'язань за договором щодо ефективного використання об'єкта; порушує вимоги екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища. Скаржник акцентує, що у додаткових угодах від 12.02.2013, від 18.02.2016 до спірного договору зазначено, що умови договору, до яких не внесено зміни цими додатковими угодами, залишаються незмінними і сторони підтверджують свої зобов'язання за ними.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" посилається на необґрунтованість доводів, наведених у касаційній скарзі, та правомірність висновків, викладених у постанові суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену у справі постанову - без змін. Зокрема, відповідач наголошує на відсутності у цьому випадку правових підстав для розірвання спірного договору.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та аргументи, викладені у відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що між позивачем - продавцем і відповідачем - покупцем укладено договір від 05.08.2004 купівлі-продажу об'єкта державної власності - незавершеного будівництва 46-квартирного житлового будинку УКБ облдержадміністрації, проданого на повторно оголошеному аукціоні, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві об'єкт державної власності - незавершене будівництво 46-квартирного житлового будинку УКБ облдержадміністрації, розташованого за адресою: Закарпатська область, м. Берегово, вул. Лоняї, 18 на земельній ділянці площею 0,43 га, а покупець, у свою чергу, прийняти його і сплатити ціну відповідно до умов, визначених цим договором.

Згідно з пунктами 1.2, 1.5 спірного договору право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту підписання акта приймання-передачі об'єкта незавершеного будівництва; зазначений у договорі об'єкт продано за 300 605,00 грн, у т. ч. 50 100,83 грн - ПДВ.

Передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття об'єкта приватизації покупцем посвідчується актом приймання-передачі, який підписується сторонами (пункт 3.2 договору від 05.08.2004).

У розділі 5 договору визначено обов'язки покупця. За змістом пунктів 5.1, 5.2 цього договору покупець зобов'язався у встановлений цим договором термін сплатити остаточну вартість продажу об'єкта незавершеного будівництва; у встановлений цим договором термін прийняти об'єкт незавершеного будівництва; забезпечити виконання вимог екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища під час добудови та подальшого введення об'єкта незавершеного будівництва в експлуатацію. Упродовж п'яти років після підписання договору купівлі-продажу покупець зобов'язаний завершити будівництво об'єкта незавершеного будівництва з поетапним введенням в експлуатацію; подальше призначення використання об'єкта незавершеного будівництва визначає покупець; у разі неможливості завершення будівництва в установлені строки за наявності відповідних обґрунтувань строки завершення будівництва можуть змінюватися за рішенням продавця та органу місцевого самоврядування з укладенням додаткового договору.

23.07.2009 на підставі рішення Берегівської міської ради від 29.05.2009 № 180 між сторонами у справі укладено додатковий договір до договору від 05.08.2004, згідно з яким його пункт 5.2 викладено в іншій редакції щодо терміну завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва з поетапним введенням в експлуатацію, а саме упродовж восьми років після підписання договору.

Згідно з рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика", оформленим протоколом від 16.07.2012 № 01/12, було ухвалено заручитися кредитною лінією іноземного банку Італії для фінансування будівельних робіт із метою закінчення незавершеного будівництва 46-квартирного житлового будинку по вул. Лоняї, 18 у м. Береговому, у зв'язку з чим на розгляд позивачеві надіслано лист про необхідність укладення додаткової угоди до договору.

Додатковим договором від 12.02.2013 до спірного договору внесено зміни, а саме його пункт 5.2 викладено в іншій редакції, розділ 5 доповнено пунктом 5.5, а розділ 7 - пунктом 7.5. Зокрема, у пункті 5.2 договору (у редакції додаткового договору від 12.02.2013) сторони погодили упродовж трьох років з моменту підписання цього договору завершити будівництво об'єкта незавершеного будівництва з поетапним введенням в експлуатацію, а у пункті 5.5 - обов'язок покупця на вимогу продавця надати останньому документи, які підтверджують отримання кредитних коштів і рішення про фінансування робіт з добудови об'єкта, передбачивши наслідки невиконання такого у пункті 7.5 договору (у відповідній редакції).

Суди з'ясували, що відповідачем не було надано позивачеві документів на підтвердження отримання кредитних коштів на добудову.

Однак у подальшому, як установили попередні судові інстанції, незважаючи на ненадання відповідачем позивачеві документів на підтвердження отримання кредитних коштів, 18.02.2016 сторонами за обопільною згодою було укладено нову додаткову угоду (додатковий договір) до спірного договору.

Так, у пункті 5.2 договору у редакції додаткового договору від 18.02.2016 встановлено строк для завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва з поетапним введенням його в експлуатацію - упродовж трьох років з моменту підписання цієї додаткової угоди, тобто до 18.02.2019.

В акті поточної перевірки виконання умов договору від 22.02.2017, зокрема, зазначено про виконання відповідачем умов спірного договору, крім пункту 5.2 договору щодо завершення будівництва об'єкта приватизації.

04.07.2017 відповідачем направлено заяву на підтвердження намірів добудувати об'єкт незавершеного будівництва із долученням графіку виконання робіт.

Згідно з приписом Державної екологічної інспекції у Закарпатській області від 12.10.2017 відповідача зобов'язано загородити територію спірного об'єкта, очистити територію від твердих побутових відходів, гілок, дерев, листя та інших відходів.

4.3. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, предметом спору у цій справі є вимога РВ ФДМУ по Закарпатській області, заявлена до ТОВ "Укрпроджест Берегівська швейна фабрика" про розірвання договору від 05.08.2004 і повернення об'єкта незавершеного будівництва у державну власність шляхом підписання відповідного акта приймання-передачі.

4.4. Скасовуючи судове рішення у справі, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Колегія суддів вважає, що оскаржену постанову ухвалено відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, тому її необхідно залишити без змін із таких підстав.

5.2. Відповідно до положень статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наведена норма кореспондує положенням пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 628 цього Кодексу визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з статтею 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Порядок зміни та розірвання господарського договору врегульовано статтею 188 Господарського кодексу України. Зокрема, відповідно до частини 4 цієї статті у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений двадцятиденний строк після одержання пропозиції про зміну (розірвання) договору, з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

За загальним правилом, наведеним у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач як на підставу позову).

Отже, наведена норма визначає таку підставу для розірвання договору як істотне порушення умов договору іншою стороною. Підставою для розірвання умов договору у цьому випадку може бути належним чином доведений факт невиконання відповідачем передбачених договором зобов'язань (істотне порушення), що призводить до завдання іншій стороні значної шкоди.

За змістом статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, дослідив обставини та зібрані у справі докази, надав оцінку умовам спірного договору та, урахувавши положення законодавства, які регулюють порядок розірвання договору за рішенням суду за ініціативою однієї зі сторін, не установив обставин, які передбачали б можливість розірвання спірного договору у цьому випадку із підстав, заявлених у позові, та свідчили про істотність порушення відповідачем умов договору (у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

5.3. Суд апеляційної інстанції з'ясував, що строк завершення спірного будівництва на час звернення позивача із позовом у цій справі та ухвалення судового рішення не сплив, оскільки такий строк було змінено за згодою сторін (додатковий договір від 18.02.2016) та визначено до 18.02.2019; на час внесення змін до договору у цій частині документи на підтвердження кредитування будівництва відповідачем позивачеві не надано, втім, незважаючи на це, як уже зазначалося, позивачем було погоджено зміну (продовження) строків завершення будівництва (до 18.02.2019), а відтак є передчасним розірвання договору, зокрема у зв'язку із непроведенням відповідачем будівельних робіт із завершення будівництва з поетапним введенням об'єкта в експлуатацію. При цьому суд зазначив, що за своєю суттю обов'язок відповідача надати документи на підтвердження кредитування будівництва існує в межах основного зобов'язання, метою якого у цьому випадку є завершення будівництва спірного об'єкта з поетапним введенням його в експлуатацію у визначений договором строк, який (строк) наразі не сплив.

Поряд із цим апеляційний господарський суд з'ясував, що неприведення території під будівництвом у належний стан (відсутність огорожі, розміщення побутових відходів, гілок, дерев, листя) не свідчить про істотність порушення у цьому випадку умов договору; доказів настання негативних наслідків, зокрема заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу чи загрози їх настання позивачем не надано, а судом апеляційної інстанції таких обставин не установлено.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судом апеляційної інстанції, зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог про розірвання спірного договору із заявлених ним мотивів, колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

6. Висновки Верховного Суду

Положеннями статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови у справі не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався суд апеляційної інстанції як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскарженої у справі постанови не вбачається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судом апеляційної інстанції, зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог із заявлених ним мотивів, та ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржену у справі постанову ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2018 у справі № 907/799/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак