Рішення

від 16.10.2018 по справі 922/1777/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/1777/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватне фармацевтичне підприємство "Мілан", 63002, АДРЕСА_1, код 25455687 до Підприємство житлово-комунального господарства "Курганське", 64252, Харківська область, Балаклійський район, с. П'ятигірське, вул. Шкільна, 3 код 30773264 про стягнення 1 442 111,38 грн. за участю представників:

позивача -ОСОБА_2, ордер ХВ № 1313 від 21.09.2018

відповідача - не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне фармацевтичне підприємство "Мілан" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Підприємства житлово-комунального господарства "Курганське" (відповідач) 363 037,00 грн. заборгованості за договором №13/10-1 від 13.10.2015, 161 986,34 грн. інфляційних збитків, 130 934,43 грн. 10 % річних, 423 988,71 грн. пені,197 154,90 грн. штрафу.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 165 000,00 грн. витрат на правову допомогу та 21 631,67 грн. судового збору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2018, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою суду від 02.07.2018 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.07.2018.

У зв'язку з відрядженням судді, підготовче засідання було перенесено на 30.07.2018.

В підготовчому судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 30.07.2018 про відкладення підготовчого засідання на 27.08.2018 для виклику представника відповідача.

Ухвалою суду від 27.08.2018 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 17.09.2018.

17.09.2018 судом було розпочато розгляд справи по суті.

03.10.2018 позивач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 28741) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Ухвалою суду від 04.10.2018 вказане клопотання було залишено без розгляду.

16.10.2018 позивач в судовому засіданні звернувся до суду з письмовим клопотанням в якому просить суд встановити додатковий строк для подання доказів по справі № 922/1777/18, прийняти та долучити документи, вказані в клопотанні ПФП "МІЛАН" від 03.10.2018 та надати їм оцінку.

Ухвалою суду від 16.10.2018 судом було відмовлено в задоволенні вказаного клопотання.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні 16.10.2018 не скористався, причину неявки не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В попередньому засіданні 17.09.2018 представник відповідача вказував, що на підприємстві відсутня будь-яка документація з приводу спірного правочину через її вилучення органом досудового розслідування в порядку, визначеному діючим КПК України, з огляду на що, відповідач не може вказати чи укладався Договір та чи виконувались, та приймались сторонами роботи на його виконання

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України» ).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 16.10.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд

ВСТАНОВИВ:

13.10.2015 року між позивачем та відповідачем укладено Договір підряду № 13/10-1 (надалі за текстом - Договір) на проведення проектно-кошторисних робіт.

Відповідно до п.1.1 Договору підрядник, тобто позивач, зобов'язався за плату розробити за завданням Замовника, тобто відповідача, та передати йому проектно-кошторисну документацію капітального ремонту біофільтру очисних споруд позивача у с. П'ятигірське Балаклійського району Харківської області в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно із п.1.4 Договору види і зміст робіт щодо розробки документації підрядником, вимоги щодо таких робіт визначаються дефектним актом з переліком необхідних робіт. Завершення виконання робіт щодо розробки документації оформлюється шляхом підписання ОСОБА_2 виконаних робіт.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовнику.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.887 ЦК України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. 2. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Разом з цим, у відповідності до ч. 1 ст. 888 ЦК за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його затвердження замовником.

Згідно із п.1.5 Договору замовник зобов'язується надати підряднику необхідні для виконання робіт щодо розробки документації вихідні дані, а саме: дефектний акт.

З аналізу наведених норм слідує, що закон пов'язує виникнення зобов'язання з оплати робіт з фактом їх виконання. При цьому, слід зазначити, що сам по собі акт передачі-приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про виникнення такого зобов'язального правовідношення. Разом з тим, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладено на замовника.

Стаття 86 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

За приписом статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

У відповідності до п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак, позивач, користуючись своїми процесуальними правами, не надав суду у передбаченому вимогами чинного ГПК України порядку належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів у їх розумінні, визначеному ст.ст.76-79 ГПК, оскільки суду не надано Дефектного акту, у відповідності до якого можливо визначити перелік робіт, які слід виконати, вимоги до цих робіт, а також належне підтвердження того, які саме роботи були виконані, їх вартість та інші істотні обставини правовідносин між сторонами.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає, що у цій частині позивачем також не надано відповідних доказів, із слідує можливо зробити висновок про те, які саме правові послуги повинні бути надані, їх об'єм, вимоги до них, чи надано їх стороні та чи прийняла сторона таку роботу.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами, а в даному випадку виконання позивачем робіт, передбачених договором, прийняття виконаних робіт відповідачем без зауважень, вартість виконаних робіт та розмір наявної заборгованості.

В порушення вище перелічених вимог, позивачем не було доведено суду належними та допустимими доказами обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог.

Як зазначає позивач в позовній заяві, в порядку та на умовах даного договору, ПФП Мілан розробив проектно - кошторисну документацію капітального ремонту біофільтру очисних споруд Підприємства ЖКГ Курганське , с. П'ятигорське, Балаклійського району, Харківської області, надав її замовнику в порядку та строки передбачені п. 1.2., 1.3. та 4.1. Договору, після чого сторонами було складено ОСОБА_2 виконаних робіт від 04.11.2015 року, який є невід'ємною частиною договору № 13/10-1 від 13.10.2015 року.

Вказаний акт на думку позивача є підставою для сплати відповідачем коштів за виконані роботи.

Суд не погоджується з такою думкою позивача, оскільки, згідно п. 2.2. вищевказаного договору, повна оплата виконаних робіт щодо розробки документації Підрядником здійснюється Замовником протягом 5-ти днів після завершення робіт та підписання акту приймання-передачі робіт, а не акту виконаних робіт, як то вказує позивач.

Таким чином, умови договору розділяють поняття акт виконаних робіт (п. 1.4 договору), який складається по завершенню виконання робіт, акт приймання - передачі робіт (п. 2.2 договору), який є підставою для оплати виконаних робіт та акт приймання - передачі документації (п. 4.1 договору), складанням якого, сторони договору погодили порядок приймання-передачі виконаних робіт та самої документації (розділ 4 договору).

Тобто, саме з підписанням сторонами акту приймання-передачі робіт у замовника виникає обов"язок здійснити повну оплату виконаних робіт протягом 5 банківських днів (п.2.2 договору).

Дослідивши зазначений акт виконаних робіт від 04.11.2015 (а.с. 22), копія якого надана позивачем разом з позовною заявою, суд встановив, що вказаний акт складено про те, що підрядником виконані роботи, також зазначена вартість виконаних робіт, при цьому, акт від 04.11.2015 не містить жодного посилання на те, що результат вказаних робіт (проектно- кошторисна документація) була передана відповідачу та прийнята останнім.

Також зазначений акт не містить відомостей про те, які саме роботи щодо розробки документації, їх види і зміст виконані підрядником (п. 1.4 договору) та чи передано замовнику проектно-кошторисну документацію, розроблену за його завданням згідно договору №13/10-1 від 13.10.15.

Акту приймання-передачі виконаних робіт на виконання умов Договору підряду № 13/10-1 від 13.10.2015, позивачем надано не було, будь-яких інших доказів, що свідчили про те, що роботи дійсно були виконані та передані відповідачу і прийняті останнім, позивачем також не було надано до матеріалів позовної заяви.

Крім іншого, позивач в своїй позовній заяві вказує на те, що відповідачем було частково сплачено виконані позивачем роботи роботи в сумі 300 000 грн., однак самих платіжних доручень або виписок по банківським рахункам, позивачем до суду надано не було.

Відсутність в матеріалах справи вищевказаних документів унеможливлює суд дійти висновку про належне виконання позивачем (підрядником за договором) своїх обов"язків за Договором підряду № 13/10-1 від 13.10.2015.

Натомість, як вбачається з доданих до матеріалів справи документів та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, в провадженні Ізюмського міськрайонного суду Харківської області знаходиться на розгляді матеріали обвинувального акту по кримінальногому провадженню за обвинуваченням ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 та ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, в ході якого (як вбачається з обвинувального акту, а.с. 70-81) висновком судової будівельно-технічної експертизи № 17135 від 31.10.2017 встановлено, що виконаний ПФП "Мілан" проект капітального ремонту біофільтру очисних споруд ПЖКГ "Курганське" на відповідає вимогам будівельних норм та правил, а вартість виконання проекту капітального ремонту біофільтру очисних споруд ПЖКГ "Курганське" фактично становить 112 225,00 грн. без ПДВ, вищевказана проектна документація капітального ремонту біофільтру очисних споруд ПЖКГ "Курганське" розроблена не в повному обсязі, підлягає доробленню, виправленню і оцінці не підлягає.

При цьому, слід зазначити, що згідно ч.ч. 1,2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Окрім цього, відповідно до ч. 4 зазначеної статті ГПК якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частина 5 цієї ж статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Представник позивача 03.10.2018 звернувся до суду з клопотанням (вх. № 28741) про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Розглянувши це клопотання, ухвалою Господарського суду Харківської області від 04.10.18 його залишено без розгляду з огляду на те, що додаткові докази подані позивачем після закриття судом підготовчого провадження та до клопотання про долучення доказів позивачем не було надано заяв про поновлення строків на їх подання, в своєму клопотанні позивач не обґрунтував чому він не мав змоги подати ці докази своєчасно, при зверненні до суду з позовом позивач не зазначав про неможливість надання цих доказів разом з позовною заявою, хоча, як вбачається з самого клопотання, про наявність обставин, які начебто заважали йому подати ці докази своєчасно, позивачу було відомо на момент звернення до суду з позовом.

Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, подані позивачем докази, вказані у клопотанні вх. № 28741 від 03.10.2018 не прийняті судом до розгляду, а саме клопотання суд залишив без розгляду.

Після вказаних обставин представником позивача подано клопотання про встановлення додаткового строку для подання доказів, за результатами розгляду якого ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.10.18 у його задоволенні було відмовлено з огляду на ненадання суду належних підтверджень поважних причин неподання доказів суду раніше, а саме у ході здійснення підготовчого провадження у справі.

Отже, враховуючи, що позивач не надав суду належні та допустимі докази, що підтверджують обставини на які він посилається в позовній заяві, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123), до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Таким чином, враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу покладаються судом на позивача.

Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 130, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові Приватного фармацевтичного підприємства "Мілан" до Підприємства житлово-комунального господарства "Курганське" відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу покласти на позивача.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Позивач - Приватне фармацевтичне підприємство "Мілан" (63002, АДРЕСА_1, код 25455687).

Відповідач - Підприємство житлово-комунального господарства "Курганське" (64252, Харківська область, Балаклійський район, с. П'ятигірське, вул. Шкільна, 3 код 30773264).

Повне рішення складено 26.10.2018 р.

Суддя ОСОБА_1