Рішення

від 16.10.2018 по справі 927/566/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

16 жовтня 2018 року м. Чернігів

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т. Г.

за участю секретаря судового засідання Хіловської І. Д.

розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу №927/566/18

за позовом: ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача: Менського споживчого товариства, вул. Шевченка, буд. 90, м. Мена, Менський район, Чернігівська область, 15600

про визнання недійсним Статуту Товариства

у присутності представників сторін :

від позивача: ОСОБА_1 - особисто

від відповідача: Мйошина С.М. (довіреність №1 від 27.08.2018)

після перерви, проголошеної в судовому засіданні з 08.10.2018 по 16.10.2018.

В судовому засіданні 16.10.2018 на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Позивачем до Господарського суду Чернігівської області подано позов до відповідача про визнання недійсним Статуту Менського споживчого товариства, прийнятого 28.10.2013 зборами уповноважених пайовиків та зареєстрованого Менською районною державною адміністрацією Чернігівської області 16.12.2013, номер запису 10501050015000113, а також про скасування реєстраційної дії - запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи: 16.12.2013 номер 10501050015000113; ОСОБА_3, Менська районна державна адміністрація Чернігівської області, інші зміни .

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Статут Менського споживчого товариства в редакції від 28.10.2013 був затверджений не компетентним органом, оскільки відповідно до чинного законодавства до компетенції зборів уповноважених членів споживчого товариства не відноситься питання прийняття та/або затвердження статуту. За твердженням позивача, прийняття Статуту відповідача зборами уповноважених пайовиків, а не загальними зборами всіх членів товариства, є порушенням її права на участь у прийнятті статуту.

Крім того, позивач в позовній заяві вказує на невідповідність нормам Закону України Про споживчу кооперацію , Закону України Про кооперацію , Примірному статуту споживчого товариства окремих положень Статуту Менського споживчого товариства, в редакції від 28.10.2013, а саме:

ст. 5.1. Статуту в частині визначення загальних зборів (зборів уповноважених) його членів як вищого органу управління споживчого товариства, до компетенції якого віднесені будь-які питання діяльності споживчого товариства;

ст.10.3. Статуту щодо визначення споживчого товариства, як юридичної особи, власником майна споживчого товариства;

ст.12.4. Статуту, в якому встановлюється про зарахування до Менської районної спілки споживчих товариств майна споживчого товариства у разі його ліквідації, що залишилось після задоволення вимог кредиторів споживчого товариства, здійснення виплат членам (асоційованим членам) споживчого товариства паїв та виплати на паї, кооперативних виплат, оплати праці.

Також позивач зазначає, що в порушення приписів примірного статуту споживчого товариства Статут Менського споживчого товариства підписаний головою зборів та секретарем зборів, а не засвідчений головою райспоживспілки, до складу якої входить споживче товариство.

З підстав вищевказаних порушень, позивач просить визнати недійсним Статут товариства в редакції від 28.10.2013 та скасувати його державну реєстрацію.

Відповідачем 30 серпня 2018 року перед початком першого підготовчого засідання через канцелярію суду подано заяву щодо застосування позовної давності, яка обгрунтовується тим, що позивачем пропущено позовну давність, оскільки, на думку відповідача, їй про наявність Статуту споживчого товариства в новій, від 28.10.2013, редакції було відомо вже 31.03.2015. На момент звернення позивача до суду з позовною заявою, як стверджує відповідач, встановлена ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність тривалістю у три роки закінчилась.

В ухвалі суду від 08.08.2018 про відкриття провадження у справі відповідачу встановлено строк для направлення до суду письмового відзиву на позов разом з доказами, що підтверджують викладені у відзиві обставини, протягом 15 календарних днів з моменту отримання вказаної ухвали про відкриття провадження у справі. Як вбачається із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачем ухвала суду отримана 10.08.2018, а відтак останнім днем строку для подання відзиву на позов, з урахуванням правил обчислення процесуальних строків, є 27 серпня 2018 року.

Відзив на позовну заяву від 27.09.2018 вих. №31 відповідачем надісланий лише 28.09.2018, про що свідчить відбиток поштового штемпелю на конверті, та надійшов до суду 01.10.2018.

Таким чином суд доходить висновку, що відповідачем відзив на позовну заяву не подано у встановлений судом строк.

У тексті відзиву відповідачем викладено клопотання поновити пропущений строк для його подання, зазначаючи, що причиною неможливості своєчасно підготувати та подати відзив стала ліквідація споживчого товариства, в зв'язку з чим в товаристві відсутні платні посади, а тому вчасно підготувати відзив не було змоги.

У задоволенні клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву судом відмовлено, виходячи з такого.

В силу ст. 161 Господарського кодексу України учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно в заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Однією із заяв по суті справи є відзив на позовну заяву, подання якого є правом учасника справи.

Відповідно до ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.2 ст.119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативу суду.

Враховуючи, що відзив на позовну заяву, в якому викладено клопотання про продовження встановленого судом строку, подано вже після закінчення такого строку, при цьому відповідачем не наведені об'єктивні поважні причини пропуску такого строку, а судом в ході вирішення вказаного клопотання такі причини також не встановлені, тому суд не знаходить підстав для продовження встановленого відповідачу строку для подання відзиву на позов.

Отже, згідно із ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2018 року судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення Менської районної спілки споживчих товариства до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

08 жовтня 2018 року до справи надійшла заява Менської районної спілки споживчих товариств про вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Вказана заява обгрунтована тим, що рішення у даній справі може вплинути на обов'язки Менської районної спілки споживчих товариств щодо виконання делегованих відповідачем у справі повноважень та функцій, які виникли на підставі договору від 29.10.2013 про делегування повноважень та функцій.

Судом в судовому засіданні 08.10.2018 постановлено протокольну ухвала про відмову в задоволенні заяви про вступ у справу третьої особи з тих підстав, що питання про вступ у справу інших осіб вирішується під час підготовчого провадження. Протокольною ухвалою суду від 03.10.2018 підготовче провадження закрите та призначено розгляд справи по суті на 08.10.2018. Враховуючи, що заява Менської районної спілки споживчих товариств подана після закінчення підготовчого провадження, тому суд не знаходить правових підстав для її задоволення.

Дослідивши в ході розгляду справи по суті матеріали справи, вислухавши пояснення та доводи представників сторін, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

Відповідно до інформації, наведеної в безкоштовному запиті щодо пошуку відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.08.2018 (а.с.51-54), наданому до матеріалів справи відповідачем, Менське споживче товариство (відповідач у справі) зареєстровано 12.11.1992, а відповідний запис до реєстру про державну реєстрацію за № 1 050 120 0000 000113 здійснений 06.04.2005.

ОСОБА_1 (позивач у справі) з 1994 року є членом Менського споживчого товариства, що підтверджується копією членського квитка №009015 виданого 02.10.2009, оригінал якого був досліджений в ході судового засідання.

За твердженням позивача, 28 жовтня 2013 року зборами уповноважених пайовиків Менського споживчого товариства затверджено нову редакцію Статуту Менського споживчого товариства, державна реєстрація якої проведена 16.12.2013 за № запису 10501050015000113.

При цьому, позивачем до матеріалів справи подано копію Статуту Менського споживчого товариства (нова редакція статуту), на який міститься відмітка прийнятий зборами уповноважених пайовиків Менського споживчого товариства 28.10.2013 . Копія засвідчена державним реєстратором Менської районної державної адміністрації Чернігівської області.

Не погоджуючись з тим, що Статут в новій редакції прийнято зборами уповноважених пайовиків споживчого товариства, позивач, стверджуючи, що в даному випадку порушені її права на участь у прийнятті Статуту, просить визнати редакцію Статуту від 28.10.2013 недійсною та скасувати її державну реєстрацію.

Враховуючи, що заявлений позов позивач обгрунтовує порушенням її прав, як члена споживчого товариства, тому суд доходить до висновку про виникнення між сторонами корпоративного спору, пов'язаного з управлінням юридичною особою - споживчим товариством.

Відповідно до ст.2 Закону України Про кооперацію споживчий кооператив (споживче товариство) визначається як кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів.

Правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації встановлюються Законом України Про споживчу кооперацію .

За змістом ст.5 вказаного Закону первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану. Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. У ньому визначаються порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

В силу ч. 2 ст.87 Цивільного кодексу України установчими документами товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначено судом вище, Законом України Про споживчу кооперацію Статут визначається основним установчим документом споживчого товариства.

Статутом споживчого товариства є прийнятий відповідно до чинного законодавства документ, затверджений засновниками та/або його членами, в якому визначаються правове становище товариства, та регулюються його господарська діяльність.

Статут споживчого товариства за свою правовою природою є локальним нормативним актом, а тому підставами для визнання такого акту недійсним є: його невідповідність вимогам чинного законодавства; прийняття органом з порушенням визначеної законом компетенції такого органу; але при цьому обов'язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

За змістом ст.7 Закону України Про споживчу кооперацію статут споживчого товариства приймаються на загальних зборах його членів.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Згідно з приписами ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як правило, документом, який фіксує факт прийняття відповідних рішень загальними зборами учасників (членів) товариства, є протокол зборів, в якому має відображатися кількість осіб, що прийняли участь у зборах, порядок денний зборів, порядок голосування та рішення, прийняті з питань порядку денного. Тобто належним доказом проведення зборів учасників (членів) товариства та прийняття відповідних рішень є саме протокол зборів.

Отже, враховуючи, що позивач як підставу своїх вимог зазначає, що оспорюваний нею Статут від 28.10.2013 приймався зборами уповноважених пайовиків, а не загальними зборами членів товариства, саме нею на підтвердження вказаної обставини до матеріалів справи повинен бути наданий протокол зборів від 28.10.2013.

Позивачем вказаний документ до матеріалів справи не надано. Клопотань про витребування відповідного доказу нею під час підготовчого провадження не заявлено.

Не наданий протокол зборів і відповідачем.

Разом з тим, в ході розгляду справи по суті представник відповідача в своїх усних поясненнях визнав, що 28.10.2013 проводились збори уповноважених членів Менського споживчого товариства, а зазначення на титульному листі спірного Статуту слова пайовиків є помилковим.

Відтак суд приходить до висновку, що відповідачем добровільно визнано обставину проведення 28.10.2013 зборів уповноважених членів Менського споживчого товариства, на яких розглядалось, зокрема, питання про затвердження Статуту товариства в новій редакції, та було прийнято рішення про його затвердження.

Отже, враховуючи таке визнання, з огляду на приписи ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України суд доходить висновку, що обставини проведення 28.10.2013 зборів уповноважених членів Менського споживчого товариства та прийняття на них рішення про затвердження нової редакції статуту, яка зареєстрована 16.12.2013, не підлягають доказуванню.

Надаючи правову оцінку умовам, з якими пов'язується правомірність локального нормативного акту, прийнятого відповідним органом, зокрема органом управління споживчим товариством, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1,3 ст.7 Закону України Про споживчу кооперацію вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які приймають статут, визначають розміри вступного і обов'язкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов'язані з його діяльністю. Для оперативного вирішення питань, що належать до компетенції загальних зборів споживчих товариств (крім питань прийняття статуту, ліквідації, реорганізації та виходу із спілки), можуть скликатися збори уповноважених.

Отже, аналіз приписів даної статті свідчить, що питання прийняття статуту споживчого товариства, ліквідації, реорганізації та виходу із спілки віднесені до виключної компетенції загальних зборів членів споживчого товариства.

Виключна компетенція загальних зборів учасників (членів) товариства полягає у тому, що рішення з питань, віднесених до виключної компетенції зборів, не можуть прийматися іншими органами товариства.

Суд звертає увагу, що в п.18 Статуту Менського споживчого товариства в редакції від 27.10.2008 (а.с.85-96), яка діяла станом на 28.10.2013, також визначається, що вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які правомочні розглядати і вирішувати будь-які питання діяльності споживчого товариства.

В п.19 цього ж Статуту наведений перелік питань, що розглядаються загальними зборами, зокрема, в п/п. а) зазначено, що загальні збори приймають статут споживчого товариства.

Крім того, в п.21 Статуту Менського споживчого товариства від 27.10.2008 передбачається можливість скликання зборів уповноважених членів споживчого товариства для вирішення питань, що відносяться до компетенції загальних зборів (крім питань прийняття статуту, ліквідації, реорганізації, виходу із спілки). Дана норма Статуту відповідача узгоджується з приписами ч.3 ст.7 Закону України Про споживчу кооперацію .

Враховуючи, що питання внесення змін до Статуту товариства, або прийняття Статуту в новій редакції є саме питаннями прийняття Статуту, а тому відносяться до виключної компетенції загальних зборів членів споживчого товариства, та не можуть розглядатися на зборах уповноважених членів (пайовиків) такого товариства.

Відтак, суд доходить висновку, що Статут Менського споживчого товариства в редакції від 28.10.2013, прийнятий з порушенням компетенції органу, який його прийняв.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про споживче товариство кожний член споживчого товариства користується на загальних зборах споживчого товариства правом одного голосу незалежно від розміру внесеного ним пайового внеску, і це право не може бути передано іншим особам.

Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України Про споживчу кооперацію член споживчого товариства має право брати участь у діяльності споживчого товариства, обирати і бути обраним до його органів управління і контролю, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності товариства та усунення недоліків у роботі його органів і посадових осіб.

Приймаючи до уваги, що діяльність споживчого товариства регулюється статутом цього товариства, тому проявом участі члена споживчого товариства у його діяльності є участь у зборах членів споживчого товариства та у голосуванні з питань порядку денного таких зборів, зокрема, щодо прийняття Статуту.

За твердженням позивача, вона не є уповноваженою членів Менського споживчого товариства. Даний факт визнається також й відповідачем та підтверджується наданим відповідачем списком уповноважених членів Менського споживчого товариства, обраних на 2013-2018 роки (а.с.48).

Відтак, прийняття Статуту Менського споживчого товариства на зборах уповноважених пайовиків є порушенням права позивача на участь у діяльності споживчого товариства.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскільки оспорюваний Статут відповідача в редакції від 28.10.2013 прийнятий органом з порушенням встановленої законом компетенції, тому є підстави для визнання такого установчого документу недійсним в цілому.

З огляду на це, судом не наводиться мотивована оцінка аргументам позивача щодо невідповідності вимогам законодавства окремих статей оспорюваного Статуту.

Разом з тим, вирішуючи даний спір, суд враховує подану відповідачем заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В силу ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статут Менського споживчого товариства в редакції, яка оспорюється позивачем, прийнятий 28.10.2013.

Позивач звернулась до суду з позовом, який розглядається в межах даної справи, 26.07.2018, про що свідчить квитанція Укрпошти на конверті, в якому надсилалась позовна заява.

Тобто, позивач звернулась до суду за захистом свого права через чотири роки та майже дев'ять місяців після прийняття оспорюваного нею акту.

Згідно з ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зазначені у даній статті терміни довідався та міг довідатися вказують на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, покладається саме на позивача. При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Позивач у позовній заяві вказує, що про порушення свого права як члена Менського споживчого товариства вона дізналась лише 13.10.2017 після отримання копії оспорюваного нею Статуту у відділі Державної реєстрації Менської районної державної адміністрації.

Разом з тим, в тій же позовній заяві позивач зазначає, що протягом 2014-2016 років вона неодноразово зверталась до правління Менського споживчого товариства з проханням ознайомитись з повним текстом Статуту товариства. Проте, будь-яких доказів, які підтверджують факт письмового звернення позивача до відповідача з відповідними запитами, факт надсилання таких запитів до відповідача та отримання від відповідача відмови у наданні Статуту позивачем суду не надано, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, про недоведеність позивачем вчинення нею всіх залежних від неї дій, направлених на використання свого права на обізнаність зі статутними документами Товариства.

При цьому, твердження позивача, що відповідачем на її неодноразові запити витребувана інформація та документи не надавались, судом до уваги не приймається, оскільки позивач не зазначила наявність яких поважних причин не дозволила звернутися їй до державного реєстратора районної державної адміністрації із заявою про видачу копію статуту відповідача раніш, ніж 13.10.2017.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту, що про порушення її права їй стало відомо лише 13.10.2017, й вона була позбавлена можливості довідатися про таке порушення раніше.

А відтак, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено наявність поважних причин пропуску більш ніж на півтора року позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Згідно з приписами ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності до винесення судом рішення по даній справі, позивач не довів належними засобами доказування наявність поважних причин пропущення позовної давності, а тому суд приходить до висновку, про наявність підстав для застосування позовної давності, в зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним Статуту Менського споживчого товариства, в редакції від 28.10.2013 має бути відмовлено.

Щодо позовних вимог в частині скасування реєстраційної дії - запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи: 16.12.2013 номер 10501050015000113; ОСОБА_3, Менська районна державна адміністрація Чернігівської області, інші зміни , то в цій частині також має бути відмовлено, оскільки вимога про скасування державної реєстрації змін до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є похідною від вимог про визнання недійсним Статуту товариства, тому, приймаючи до уваги приписи ст.25 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , враховуючи, що в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Статуту відповідача судом відмовлено, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення цієї вимоги позивача.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в силу ч.4 цієї ж статті, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмові в позові покладаються на позивача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, судом при з'ясуванні сум судових витрат, які понесені позивачем, встановлено, що при поданні даного позову позивачем сплачено судовий збір лише в сумі 1762грн. Разом з тим, суд приймає до уваги, що в даній позовній заяві об'єднано дві позовні вимоги немайнового характеру - визнання недійсним Статуту та скасування реєстраційного запису.

Відповідно до ч.3 ст. 6 Закону України Про судовий збір , який визначає правові засади справляння судового збору та порядок його сплати, у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Оскільки позивачем сплачено лише 1762грн., що відповідає оплаті судового збору лише однієї із заявлених вимог немайнового характеру, тому задля усунення порушення порядку сплати судового збору, враховуючи, що в задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, саме з позивача має бути стягнуто недоплачена ним сума судового збору в розмірі 1762грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 91, 123, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Менського споживчого товариства (вул. Шевченка, буд. 90, м. Мена, Менський район, Чернігівська область, ідентифікаційний код 01776547) про визнання недійсним Статуту Товариства та скасування реєстраційної дії ВІДМОВИТИ ПОВНІСТЮ.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) в доход Державного бюджету (Отримувач: УК у м. Чернігові/м. Чернігів 22030101, код ЄДРПОУ 38054398, рахунок 34318206083035 в Казначействі України (ЕАП), МФО 899998, код класифікації доходів бюджету: 22030101, найменування коду класифікації доходів бюджету: судовий збір (ДСА України, 050), наявність відомчої ознаки: 83 Господарські суди) 1762грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне судове рішення складено 26 жовтня 2018 року.

Суддя Т. Г. Оленич