Рішення

від 23.10.2018 по справі 2540/2475/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2018 року м. Чернігів Справа № 2540/2475/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача, - ДФС України - Качанка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, Голови комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці ДФС, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Міжрегіональна митниця ДФС про визнання незаконними та скасування наказів,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3.) 05.07.2018 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Голови комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці ДФС Вергуна Миколи Анатолійовича та просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ ДФС України від 10.05.2018 № 276 Про ліквідацію Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби України ;

- визнати незаконним та скасувати наказ Голови комісії з ліквідації від 14.05.2018 № 26 Про затвердження персонального складу комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби та плану заходів, пов'язаних з ліквідацією Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби .

Свої позовні вимоги мотивує тим, що порушивши положення статей 49, 52 Закону України від 27.02.2014 № 794 Про Кабінет Міністрів України та статей 2, 7 Митного кодексу України, відповідачі видали накази, якими порушили його конституційне право на працю, у зв'язку з чим просив суд захистити його від незаконного звільнення.

Ухвалою судді від 06.07.2018 справу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва за територіальною підсудністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2018 скасовано вищевказану ухвалу суду, справу направлено для продовження розгляду до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13.09.2018 відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 24.09.2018, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, здійснено заміну відповідача, а саме: з Голови комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці ДФС Вергуна Миколи Анатолійовича, на належного, - Голову комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці ДФС (далі - Голова комісії з ліквідації).

Ухвалою суду від 11.10.2018, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, закрито підготовче судове засідання, призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача, - ДФС України позовні вимоги не визнав, спросив відмовити в їх задоволенні, у строк, встановлений судом, надав відзив на позов та зазначив, що оскаржуваними наказами не порушено права позивача на працю, оскільки на даний час він перебуває у трудових відносинах з Міжрегіональною митницею ДФС, яка, в свою чергу, фактично не є ліквідованою як юридична особа публічного права. Таким чином, зменшення на один календарний місяць терміну перебування позивача на державній службі не відбулося, так само він не позбавлений можливості отримувати заробітну плату, що свідчить про відсутність порушеного права позивача.

Голова комісії з ліквідації в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, відзив на позов не надав.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, надіслав пояснення у справі в яких зазначив, що спірний наказ винесений без порушення вимог чинного законодавства. Так, безпосереднє керівництво здійсненням державної митної справи покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Зважаючи на викладене, Міжрегіональна митниця як юридична особа забезпечує у межах своїх повноважень реалізацію митної справи.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позову має бути відмовлено з таких підстав.

08.08.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 495 Про утворення Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби України , якою утворено як територіальний орган ДФС - Міжрегіональну митницю Державної фіскальної служби України як юридичну особу публічного права (а.с. 13).

Свою діяльність Міжрегіональна митниця ДФС здійснює відповідно до Положення, затвердженого наказом ДФС України від 22.06.2017 №438 (а.с. 111-115).

Відповідно до наказу Міжрегіональної митниці ДФС від 13.01.2017 № 1-о ОСОБА_3 призначено з 13.01.2017 на посаду головного державного інспектора відділу адміністрування митних платежів у порядку переведення з ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві (а.с. 14).

В свою чергу, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 № 297 Деякі питання діяльності органів Державної фіскальної служби ліквідовано Міжрегіональну митницю ДФС. Також пунктом 3 постановлено ДФС здійснити в установленому порядку заходи з ліквідації Міжрегіональної митниці (а.с. 20).

Вказана постанова 24.04.2018 офіційно опублікована у випуску Урядового кур'єру за № 79 (а.с. 21-22).

10.05.2018 ДФС України видано наказ № 276 Про ліквідацію Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби України (а.с. 23-24), яким серед іншого наказано ліквідувати Міжрегіональну митницю ДФС; утворити комісію з ліквідації Митниці; затвердити персональний склад комісії із ліквідації Митниці та план заходів, пов'язаних з ліквідацією.

На виконання вказаного вище наказу, головою комісії з ліквідації 14.05.2018 видано наказ № 26 Про затвердження персонального складу комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби та плану заходів, пов'язаних з ліквідацією Міжрегіональної митниці Державної фіскальної (а.с. 25-33).

Згідно з додатком 1 до наказу № 26, ОСОБА_3 включено до персонального складу комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці ДФС (а.с. 26-29) та 24.05.2018 ознайомлено зі змістом наказу від 14.05.2018 № 26, що підтверджується його особистим підписом в аркуші про ознайомлення (а.с. 34)

Вважаючи, що відповідачі, приймаючи накази від 10.05.2018 № 276 та від 14.05.2018 № 26, порушили його гарантоване Конституцією України право на працю, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Статтею 546 Митного кодексу України передбачено, що митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів. Митниця є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і підпорядковується йому.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI Про центральні органи виконавчої влади територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Створення, реорганізація та ліквідація митниць здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в порядку, визначеному законом (частина п'ята статті 546 Митного кодексу України).

В свою чергу, у відповідності до положень статті 49 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII Про Кабінет Міністрів України , Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.

Стаття 52 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII Про Кабінет Міністрів України регламентує порядок набрання чинності актів Кабміну. Зокрема, загальний порядок передбачає, що постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування (частина 1 статті 52 вказаного Закону).

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII Про Кабінет Міністрів України , акти Кабінету Міністрів України з питань державної митної справи набирають чинності в порядку, визначеному Митним кодексом України.

Згідно із частиною першою та другою статті 2 Митного кодексу України закони України з питань державної митної справи, нормативно-правові акти з питань державної митної справи, видані Кабінетом Міністрів України та центральним органом виконавчої влади, набирають чинності через 45 днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим законом або нормативно-правовим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування.

Офіційним опублікуванням закону України з питань державної митної справи, нормативно-правового акта з питань державної митної справи, виданого Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, вважається опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань, визначених законодавством України як офіційні. Днем офіційного опублікування закону України з питань державної митної справи, нормативно-правового акта з питань державної митної справи, виданого Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, вважається день виходу в світ номера того офіційного друкованого видання, в якому повний текст зазначеного закону України або нормативно-правового акта опубліковано раніше, ніж в інших офіційних друкованих виданнях. Якщо опублікування закону України з питань державної митної справи, нормативно-правового акта з питань державної митної справи, виданого Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, здійснювалося частинами, днем його офіційного опублікування вважається день виходу в світ того номера офіційного друкованого видання, в якому раніше, ніж в інших офіційних друкованих виданнях, опубліковано останню частину зазначеного закону або нормативно-правового акта.

З наведеного вбачається, що застереження щодо набрання чинності через 45 днів з дня офіційного опублікування поширюється виключно на закони України та акти Кабінету Міністрів України з питань державної митної справи. Одночасно, на інші акти Кабінету Міністрів України поширюється загальний порядок набрання ними чинності.

Визначення митної справи міститься у статті 7 Митного кодексу України. Так, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності органів доходів і зборів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Державна митна справа здійснюється з додержанням прийнятих у міжнародній практиці форм декларування товарів, методів визначення митної вартості товарів, систем класифікації та кодування товарів та системи митної статистики, інших загальновизнаних у світі норм і стандартів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 в адміністративному позові та його представник в судовому засіданні, наголошували на тому, що прийняття ДФС України та Головою ліквідаційної комісії оскаржуваних наказів з порушенням вищезазначеної процедури призвело до порушення гарантованого Конституцією України права позивача на працю, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Виходячи з таких доводів позивача та його представника, досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до таких висновків.

Так, як вбачається з листа Міжрегіональної митниці ДФС від 21.09.2018 № 428/8/30-70-10-18 позивача про майбутнє вивільнення не попереджено у зв'язку з відсутністю його на роботі з 28.08.2018 (відпустка, лікарняний) (а.с. 123). Тобто, станом на день розгляду справи по суті ОСОБА_3 не є звільненим з посади та фактично перебуває в трудових відносинах з Міжрегіональною митницею ДФС, що підтвердив представник відповідача, та не спростував представник відповідача.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, з наведеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд наголошує, що дослідження правомірності прийняття рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень повинно здійснюватись на момент їх прийняття (вчинення) та не може обґрунтовуватись юридичною правильністю (правомірністю) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 у справі №826/16634/16, від 05.09.2018 у справі №826/8956/17 та від 12.06.2018 у справі №826/4406/16, яка в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинна враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що на момент звернення ОСОБА_3 до суду його право, зокрема, на працю, оскаржуваними наказами з боку відповідачів порушене не було, оскільки на даний час він перебуває в трудових відносинах з Міжрегіональною митницею ДФС, яка, в свою чергу, не є ліквідованою як юридична особа (згідно офіційних даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 16.05.2018 перебуває в стані припинення за рішенням засновників).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частина перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про підтвердження заявлених позивачем доводів, та про порушення його конституційних прав, свобод та інтересів з боку відповідачів, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 14000) до Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197, Львівська площа, 8, м. Київ, 04053), Голови комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці ДФС (вул. Саксаганського, 66, м. Київ, 01033), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Міжрегіональна митниця ДФС (код ЄДРПОУ 40924552, вул. Саксаганського, 66, м. Київ, 01033) про визнання незаконними та скасування наказів, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 30 жовтня 2018 року.

Суддя С.В. Бородавкіна