Постанова

від 30.01.2019 по справі 2540/2475/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2540/2475/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року (повний текст рішення складено 30.10.2018) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Голови комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці ДФС, третя особа - Міжрегіональна митниця ДФС про визнання незаконними та скасування наказів,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року позивач, ОСОБА_2, звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ ДФС України від 10.05.2018 № 276 "Про ліквідацію Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби України";

- визнати незаконним та скасувати наказ Голови комісії з ліквідації від 14.05.2018 № 26 "Про затвердження персонального складу комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби та плану заходів, пов'язаних з ліквідацією Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби".

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, апелянт вказує на те, що оскаржувані накази є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки порушують його конституційне право на працю та захист від незаконного звільнення та були прийняті до набрання чинності Постановою КМУ від 28.03.2018 № 297.

22.01.2019 до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримав позицію суду першої інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 № 297 "Деякі питання діяльності органів Державної фіскальної служби" ліквідовано Міжрегіональну митницю ДФС. Також пунктом 3 постановлено ДФС здійснити в установленому порядку заходи з ліквідації Міжрегіональної митниці.

Вказана постанова 24.04.2018 офіційно опублікована у випуску Урядового кур'єру за № 79.

10.05.2018 ДФС України видано наказ № 276 "Про ліквідацію Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби України" (а.с. 23-24), яким серед іншого наказано ліквідувати Міжрегіональну митницю ДФС; утворити комісію з ліквідації Митниці; затвердити персональний склад комісії із ліквідації Митниці та план заходів, пов'язаних з ліквідацією.

На виконання вказаного вище наказу, головою комісії з ліквідації 14.05.2018 видано наказ № 26 "Про затвердження персонального складу комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби та плану заходів, пов'язаних з ліквідацією Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби".

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив та зазначив, що застереження щодо набрання чинності через 45 днів з дня офіційного опублікування поширюється виключно на закони України та акти Кабінету Міністрів України з питань державної митної справи. Одночасно, на інші акти Кабінету Міністрів України поширюється загальний порядок набрання ними чинності.

Крім того, суд першої інстанції вказував, що на момент звернення ОСОБА_2 до суду його право, зокрема, на працю, оскаржуваними наказами з боку відповідачів порушене не було.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Статтею 546 Митного кодексу України передбачено, що митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів. Митниця є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і підпорядковується йому.

Створення, реорганізація та ліквідація митниць здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в порядку, визначеному законом (частина п'ята статті 546 Митного кодексу України).

Відповідно до положень статті 49 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень.

Стаття 52 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України" регламентує порядок набрання чинності актів Кабміну. Зокрема, загальний порядок передбачає, що постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України", акти Кабінету Міністрів України з питань державної митної справи набирають чинності в порядку, визначеному Митним кодексом України.

Згідно із частиною першою та другою статті 2 Митного кодексу України закони України з питань державної митної справи, нормативно-правові акти з питань державної митної справи, видані Кабінетом Міністрів України та центральним органом виконавчої влади, набирають чинності через 45 днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим законом або нормативно-правовим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування.

Офіційним опублікуванням закону України з питань державної митної справи, нормативно-правового акта з питань державної митної справи, виданого Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, вважається опублікування його повного тексту в одному з періодичних друкованих видань, визначених законодавством України як офіційні. Днем офіційного опублікування закону України з питань державної митної справи, нормативно-правового акта з питань державної митної справи, виданого Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, вважається день виходу в світ номера того офіційного друкованого видання, в якому повний текст зазначеного закону України або нормативно-правового акта опубліковано раніше, ніж в інших офіційних друкованих виданнях. Якщо опублікування закону України з питань державної митної справи, нормативно-правового акта з питань державної митної справи, виданого Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, здійснювалося частинами, днем його офіційного опублікування вважається день виходу в світ того номера офіційного друкованого видання, в якому раніше, ніж в інших офіційних друкованих виданнях, опубліковано останню частину зазначеного закону або нормативно-правового акта.

З наведеного вбачається, що застереження щодо набрання чинності через 45 днів з дня офіційного опублікування поширюється виключно на закони України та акти Кабінету Міністрів України з питань державної митної справи. Одночасно, на інші акти Кабінету Міністрів України поширюється загальний порядок набрання ними чинності.

Щодо доводів позивача про необхідності застосування до спірних правовідносин положень ч.3 ст.52 Закону України Про кабінет Міністрів України та визначення митної справи міститься у статті 7 Митного кодексу України. Так, встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності органів доходів і зборів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Державна митна справа здійснюється з додержанням прийнятих у міжнародній практиці форм декларування товарів, методів визначення митної вартості товарів, систем класифікації та кодування товарів та системи митної статистики, інших загальновизнаних у світі норм і стандартів.

Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 № 297 "Деякі питання діяльності органів Державної фіскальної служби" застосовується загальний порядок набрання нею чинності.

А тому, доводи апелянта щодо прийняття відповідачами оскаржуваних наказів до набрання чинності Постановою КМУ від 28.03.2018 № 297 є безпідставними та такими, що ґрунтуються на невірному розумінні чинного законодавства.

Інших доводів в обґрунтування невідповідності оскаржуваних наказів вимогам чинного законодавства позивачем не наведено.

Щодо доводів апелянта про порушення його права на працю оскаржуваними наказами, колегія суддів зазначає таке.

Апелянт в обґрунтування доводів про порушення його права на працю вказує на те, що ліквідація державного органу в якому він працює є підставою для припинення державної служби, тобто безпосереднім втручанням в його право на працю. В той же час, однією з основних гарантій держави щодо права на працю, передбаченого ст.43 Конституції України, є захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

В свою чергу, частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст.6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

В той же час, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

В силу положень ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З системного аналізу зазначених правових норми вбачається, що підставою адміністративного позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, доводить факт порушення своїх прав.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В той же час, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України роз'яснив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, зокрема з поміж іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Міжрегіональної митниці ДФС від 13.01.2017 № 1-о ОСОБА_2 призначено з 13.01.2017 на посаду головного державного інспектора відділу адміністрування митних платежів у порядку переведення з ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Відповідно до листа Міжрегіональної митниці ДФС від 21.09.2018 № 428/8/30-70-10-18 позивача про майбутнє вивільнення не попереджено у зв'язку з відсутністю його на роботі з 28.08.2018 (відпустка, лікарняний).

Тобто, станом на день розгляду справи по суті ОСОБА_2 не є звільненим з посади та фактично перебуває в трудових відносинах з Міжрегіональною митницею ДФС.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що звернення позивача до суду з вимогами скасувати наказ ДФС України від 10.05.2018 № 276 "Про ліквідацію Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби України" та наказ Голови комісії з ліквідації від 14.05.2018 № 26 "Про затвердження персонального складу комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби та плану заходів, пов'язаних з ліквідацією Міжрегіональної митниці Державної фіскальної служби" не є належним способом захисту, оскільки судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

В цьому зв'язку колегія суддів вважає неможливим розглядати зазначені вимоги у зв'язку з вірогідним настанням певних наслідків, оскільки у суду на час розгляду справи відсутні підстави для прийняття рішення стосовно законності таких дій.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Голови комісії з ліквідації Міжрегіональної митниці ДФС, третя особа - Міжрегіональна митниця ДФС про визнання незаконними та скасування наказів.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення учасників процесу, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено - 31.01.2019.

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В. Безименна,

А.Ю.Кучма