Рішення

від 17.10.2018 по справі 490/9419/17

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2-а/490/171/2018 Справа № 490/9419/17

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2018 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

Головуючого у справі, судді - Гуденко О.А.,

при секретарі - Кваша С.О.,

за участі представників позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративний позов Обласної громадської організації Миколаївська громадська рада до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - релігійної громади Української православної церкви про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.03.2016, -

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Наприкінці жовтня 2017 року Обласна громадська організація Миколаївська громадська рада в особі її керівника (тут і надалі за текстом - ОГО МГР , позивач) звернулась до суду з позовом до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Департаменту з надання адміністративних послуг ММР (тут і надалі за текстом - відповідач 1 та 2 відповідно, співвідповідачі) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, Релігійної громади Української православної церкви (тут і надалі за текстом - треті особи), в обґрунтування якого послалась на те, що 31.03.2016 державним реєстратором МУЮ ОСОБА_1 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 29027985) на підставі якого релігійною громадою УПЦ зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 5 000 кв. м., розташованої за адресою: м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 328/3. Підставою для проведення державної реєстрації права постійного користування вищезазначеної земельної ділянки було рішення Миколаївської міської ради від 17.03.2016 № 3/39 (надалі за текстом - Рішення). З тексту зазначеного рішення (п.п. 1.2.-1.4. Рішення) вбачається, що передання права на постійне користування обумовленою вище земельною ділянкою релігійній громаді УПЦ для будівництва та подальшого обслуговування храму здійснюється за умови затвердження плану зонування території м. Миколаєва та проведення громадських слухань щодо передачі вищезазначеної ділянки. У протилежному випадку п. 1.2. Рішення не набирає чинності.

Враховуючи те, що на час прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (31.03.2016) не існувало затвердженого плану зонування території м. Миколаєва, а також громадські слухання не були проведені, саме тому державним реєстратором порушено п. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , оскільки подані для державної реєстрації документи не були належним чином перевірені, не встановлено відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства.

Враховуючи наведене, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора Миколаївського міського управління юстиції ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 290027985) від 31.03.2016 на підставі якого за релігійною громадою УПЦ зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 5 000 кв. м., розташованою в м. Миколаєві по пр. Богоявленському, 328/3, та додатково стягнути з відповідачів у солідарному порядку понесені позивачем судові витрати на розгляд зазначеної справи, у розмірі 1 600 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив про задоволення позову на підставі наявних у справі письмових доказів.

Предстиавник відповідача виконавчого комітету ММР у свою чергу пред'явлений позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив про те, що виконавчий комітет Миколаївської міської ради є неналежним відповідачем у зазначеній справі, адже останній не наділений повноваженнями суб'єкта державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, будь-яким чином не порушував у даному випадку права, свободи чи інтереси позивача. Натомість саме департамент з надання адміністративних послуг ММР є виконавчим органом ММР та відповідно самостійною юридичною особою, тому саме він здійснює повноваження суб'єкта державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, за такого саме він повинен виступати відповідачем (співвідповідачем) у даній адміністративній справі.

Враховуючи наведене, сторона відповідача просила відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.

Інший відповідач/його представник будучи повідомленим належним чином про час та місце розгляду зазначеної справи, до суду для з'ясування позиції та надання безпосередніх пояснень - не з'явились, про причини їхньої неявки, не повідомили.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

25.10.2017 представник позивача звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку для оскарження рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 29027985) від 31.03.2016.

Ухвалою від 26.10.2017 у зазначеній справі відкрито провадження та призначено її до судового розгляду.

Ухвалою від 12.02.2018 продовжено розгляд зазначеної адміністративної справи у загальному позовному провадженні, визначена дата підготовчого судового засідання.

12.02.2018 прийнято відзив від представника виконавчого комітету Миколаївської міської ради на позов.

26 червня 2018 року ухвалою суд вирішено за клопотанням представника позивача залучити в якості співвідповідача по справі - Департамент з надання адміністративних послуг ММР та виключити зхі складу третіх осіб Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області.

Ухвалою суду від 10 квітня 2018 року відмовлено у залученні ОСОБА_2Б, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спора.

В судовому засіданні 10 жовтня 2018 року допитано свідка ОСОБА_2

Ухвалою від 10.04.2018 клопотання представника позивача про забезпечення доказів задоволено, витребувано у виконавчого комітету ММР завірену копію протоколу громадських слухань від 22.05.2016з питання передачі релігійній громаді УПЦ в постійне користування земельної ділянки по пр. Богоявленському, 328/3; додатково зобов'язано надати суду для на огляду оригінали або завірені належним чином копії матеріалів реєстраційної справи (індексний номер 29027985) від 31.03.2016.

Ухвалою від 26.06.2018 клопотання представника позивача про забезпечення доказів задоволено, витребувано у ДНАП ММР для огляду суду у судове засідання оригінали або завірені належним чином копії матеріалів реєстраційної справи (індексний номер 29027985) від 31.03.2016 щодо реєстрації за релігійною громадою УПЦ права постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 5000 кв. м., розташованою за адресою: м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 328/3 .

3. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до картки прийому заяви № 56202874 від 29.03.2016, серед документів, які додані до Миколаївського міського управління юстиції, наявне рішення органу місцевого самоврядування сері та номер: 3/39, видавник Миколаївська міська рада.

31.03.2016 державним реєстратором МУЮ ОСОБА_1 були вчинені відповідні реєстраційні дії (прийнято рішення) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 29027985), яким за релігійною громадою УПЦ зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 5 000 кв. м., розташованою за адресою: м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 328/3.

Єдиною підставою для проведення державної реєстрації права постійного користування вищезазначеної земельної ділянки, на думку реєстратора було рішення Миколаївської міської ради від 17.03.2016 № 3/39 (надалі за текстом - Рішення).

Поряд із тим, в порушення вимог п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції Закону від 01.01.2016 (2)), державний реєстратор, як суб'єкт владних повноважень не встановив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Так, зі змісту п.п. 1.2.-1.4. Рішення Миколаївської міської ради від 17.03.2016 № 3/39 убачається, що передача права на постійне користування обумовленою вище земельною ділянкою релігійній громаді УПЦ для будівництва та подальшого обслуговування храму здійснюється лише за дотримання умови затвердження плану зонування території м. Миколаєва та проведення громадських слухань щодо передачі вищезазначеної ділянки.

Однак на час прийняття відповідного рішення про державну реєстрацію права постійного користування зазначеної земельної ділянки, плану зонування території м. Миколаєва ще не існувало, а відповідні громадські слухання взагалі були проведені з грубим порушенням Положення про громадські слухання, затвердженого рішенням ММР під № 2/8 від 28.01.2016.

4. Висновки суду та норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.

Так, судом встановлено, що позивач діючи на підставі модельного статуту ОГО МГР , затвердженого протоколом установчих зборів № 1 від 07.05.2008 та зареєстрованого наказом ГТУЮ у Миколаївській області за № 275/10-0 від 12.05.2008, представляє інтереси територіальної громади й встановлює взаємний діалог між територіальною громадою та органами місцевого самоврядування, втілює права громадян на місцеві громадські ініціативи, створює сприятливі умови для розвитку громадянського суспільства (п. 2.1. ст. 2 Статуту).

Відповідно до положень ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування , місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста (ч. 1 ст. 6 Закону цього Закону).

Як визначено ст. 143 Основного Закону, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140 Основного Закону).

Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 55 Основного Закону, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 25.11.1997 № 6-зп по справі 18/1148-97 частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемлюють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Вказаний принцип також закріплений у ч. 1 ст. 5 КАС України, який визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

З аналізу ст. 5 КАС України випливає висновок, що належним захистом порушеного права є звернута до суду процесуальна вимога щодо визнання протиправною певної (конкретної) дії або бездіяльності, зобов'язання відповідача вчинити певну (конкретну) дію, яка узгоджується із ч. 2 ст. 245 КАС України, що відповідає матеріально-правовому інтересу позивача, який останній вважає порушеним та на захист якого звертається до суду.

За приписами ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням державного реєстратора МУЮ ОСОБА_1 від 31.03.2016 (індексний номер 29027985) за релігійною громадою УПЦ зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 5 000 кв. м., розташованою за адресою: м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 328/3. Підставою для прийняття цього рішення було рішення Миколаївської міської ради від 17.03.2016 № 3/39.

Як убачається зі змісту рішення № 3/39 від 17.03.2016, Миколаївська міська рада серед іншого затвердила проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки (кадастровий номер - 4810136600:08:042:0010) загальною площею 5 000 кв.м. за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради від 31.10.2013 № 34/26, у тому числі 5 000 кв.м. під будівництво (будівництв не розпочато), зарахувавши її до земель громадської забудови (за функціональним призначенням - до земель, що використовуються для відпочинку, та інших відкритих земель), для будівництва та подальшого обслуговування храму по пр. Богоявленському (пр. Жовтневому), 328/3.

Пунктом 1.2. цього ж Рішення було вирішено передати релігійній громаді Української православної церкви в постійне користування зазначену вище земельну ділянку для будівництва та подальшого обслуговування храму за адресою, що вказана вище.

У пункті 1.3. Рішення зазначений час, коли попередній п. 1.2. Рішення набуває чинності, а саме з моменту затвердження міською радою плану зонування території м. Миколаєва.

Окрім цього, за результатами голосування Рішення було доповнене п. 1.4., відповідно до якого попередній п. 1.2. набуває чинності після погодження передачі релігійній громаді УПЦ в постійне користування земельної ділянки площею 5 000 кв.м. для будівництва та подальшого обслуговування храму, розташованого за адресою, зазначеною у п. 1.2. цього Рішення.

Тобто суд приходить до висновку про те, що для набрання п. 1.2. Рішення № 3/39 від 17.03.2016 чинності були необхідні дві самостійні умови:

- затвердження міською радою плану зонування території м. Миколаєва;

- проведення громадських слухань щодо передачі вищезазначеної ділянки (територія Корабельного району м. Миколаєва).

Виходячи з положень п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції Закону № 1952-IV від 01.01.2016 (2), надалі за текстом - Закон № 1952-IV від 01.01.2016 (2)), державний реєстратор в процедурі розгляду заяви про реєстрацію речових прав на нерухоме майно повинен встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом № 1952-IV від 01.01.2016 (2), державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.

Відповідно до цієї ж ст. 24 Законом № 1952-IV від 01.01.2016 (2) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, а також коли подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження тощо.

Як свідчать матеріали справи на час звернення із відповідною заявою про проведення реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за адресою, вказаною вище, містобудівна документація, а саме план зонування території м. Миколаєва Миколаївською міською радою затверджений не був. Останній був затверджений лише Рішенням ММР № 6/3 від 11.08.2016, а в подальшому на підставі постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 у справі № 814/296/17, яка постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2018 залишена без змін - вказане рішення ММР № 6/3 від 11.08.2016 визнано незаконним з моменту прийняття. Дана інформація у вигляді резолютивної частини постанови була опублікована у місцевому друкованому засобі масової інформації Вечерний Николаев після набрання постановою законної сили.

Окрім того, відповідно до колективного звернення мешканців Корабельного району м. Миколаєва з ініціативою щодо проведення громадських слухань, Миколаївський міський голова був повідомлений про призначення відповідних громадських слухань.

До того ж, після проведення останніх (22.05.2016) головою ініціативної групи щодо проведення вищезазначених громадських слухань ОСОБА_2 було скеровано листа (27.05.2017) на ім'я Миколаївського міського голови, зі змісту якого вбачається, що під час проведення громадських слухань були виявлені порушення § 11 Положення про громадські слухання , затвердженого рішенням ММР № 2/8 від 28.01.2016, оскільки у встановлений останнім строк не було повідомлення про такі слухання, тому останні не відбулись.

Допитаний в ході судового розгляду в якості свідка ОСОБА_2 пояснив, що звертався неодноразоао до відповаідача з заявою про проведення як первісних гшромадських слухань, так і повторних в звязку з тим, що перші відбулися з порушенням порядку їх проведення. Натомість в подальшому дізнався, що немає сенсу ініціювати їх проведення, оскільки державна реєстрація прваав власності була проведена взагалі ще до призначення цих слухань без наміру врахувати їх результати.

Разом із тим, з відповіді на адвокатський запит № 4804/02.02.01-06/24/17 від 24.05.2017, виконавчий комітет ММР повідомив, що громадські слухання щодо передачі в постійне користування релігійній громаді УПЦ земельної ділянки, загальною площею 5 000 кв.м. для будівництва та подальшого обслуговування храму по пр. Богоявленському (пр. Жовтневому), 328/3 були проведені 22.05.2016, а також про те, що Миколаївський міський голова був обізнаний щодо змісту листа голови ініціативної групи виявлення грубих порушень під час проведення громадських слухань та про те, що вони є такими, що не відбулись.

Додатково судом оглянуті матеріали реєстраційної справи № 56202874, з якої вбачається, що заявником окрім рішення ММР № 3/39 від 17.03.2016 не подано державному реєстратору жодного документа, який би підтверджував факт виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Враховуючи цю обставину, рішення державного реєстратора свідчить про порушення при проведенні оскаржуваних реєстраційних дій державним реєстратором вимог п. 12 та п. 23 Постанови Кабінету міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Як уже зазначалось судом, ст. 24 Закону № 1952-IV від 01.01.2016 (2) передбачені підстави для відмови у державній реєстрації прав, зокрема, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, а також коли подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

У своїй сукупності досліджені судом докази зводяться до відсутності підстав для проведення державної реєстрації права постійного користування на зазначену земельну ділянку та як наслідок неправомірності дій суб'єкта владних повноважень, які виразились у прийнятті рішення, яке суперечить чинному законодавству України.

На міжнародному рівні вирішення зазначеної проблеми знайшло своє відображення у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі за текстом - Конвенція, прийнята у листопаді 1950 року, ратифікована Україною 17.07.1997), яка поруч із іншими нормативно-правовими актами, є частиною українського законодавства й її приписи та гарантії, як норми прямої дії, відіграють істотну роль у національному праві, зокрема, при вирішення спорів різноманітного характеру. Більш того, національні суди повинні застосовувати при розгляді справ як джерело права не лише Конвенцію, а й практику Європейського суду з прав людини.

Спочатку ця Конвенція не містила положень щодо захисту права власності, а регламентувала загальні стандарти політичних, економічних, соціальних і культурних прав та свобод людини в країнах-членах Ради Європи. У подальшому ж зміст Конвенції було доповнено відповідними приписами щодо захисту прав на майно, а саме, - стаття 1 Захист власності (оригінальна назва Protection of property ) Першого протоколу, який був підписаний у березні 1952 року.

Відповідно до положень зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , ОСОБА_3 проти Нідерландів , ОСОБА_4 Греції та інші проти Греції , Балан проти Молдови , Стебницький та Комфорт проти України , Мелахер та інші проти Австрії , Беєлер проти Італії , Амбруозі проти Італії , Гайдук та інші проти України , Мюллер проти Австрії , ОСОБА_5 Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії , Совтрансавто-Холдинг проти України та ін.).

Відповідно до зазначених рішень ЄСПЛ під поняттям майно , якому надається захист за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, розуміється низка економічних як матеріальних, так і нематеріальних інтересів (активів) тощо.

Умови легітимного втручання в мирне володіння майном у практиці ЄСПЛ було вироблено три головні критерії, для оцінки щодо відповідності конкретного втручання в право власності принципу правомірного і допустимого втручання, яке би відповідало приписам ст. 1 Першого протоколу Конвенції, серед яких: критерій законності; критерій суспільного інтересу, а також критерій пропорційності. Саме ствердні відповіді на запитання за вищенаведеними критеріями вказують на виправданість втручання, а якщо ж при втручанні у відповідне право не дотримано якогось із цих критеріїв, за позицією ЄСПЛ, такий захід порушує гарантії за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Так, критерій/принцип законності означає, що втручання у право власності особи повинно провадитися на підставі закону, при цьому до відносин щодо позбавлення державою власності своїх громадян застосовується національне законодавство (рішення ЄСПЛ у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ). Під законом розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм (рішення ЄСПЛ у справі Щокін проти України ). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів, а ЄСПЛ перевіряє, чи спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики останнього.

Яскравим прикладом у даному випадку є вищезгадане рішення ЄСПЛ у справі Щокін проти України (заяви № № 23759/03, 37943/06) від 14.10.2011), в якому висвітлено таку властивість закону як якість, що включає в себе доступність для зацікавлених осіб, чіткість та передбачуваність у своєму застосуванні, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу якості закону , передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника, тому Судом було встановлення порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Стосовно же критерію суспільного інтересу, тут слід зазначити, що втручання в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у втручанні в право у формі публічного (загального, суспільного) інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. При цьому, ЄСПЛ в своїй практиці визнає за державами право користуватися значною свободою (полем) розсуду при визначенні суспільного інтересу й залишає за собою в цій сфері обмежені повноваження. Фактично, нагляд ЄСПЛ у цій частині обмежується лише випадками зловживання владою та явного свавілля, коли Суд перевіряє чи існування такого інтересу дійсно має розумні підстави й чи є він обґрунтованим.

Повертаючись до цієї конкретної справи, слід підсумувати, що встановлені судом фактичні її обставини у своїй сукупності та взаємозв'язку, вказують на відсутність факту виконання умов правочину (п. 1.2. Рішення ММР № 3/39 від 17.03.2016), з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації, що в розумінні ст. 24 Закону № 1952-IV від 01.01.2016 (2) є підставою для відмови в державній реєстрації прав.

Таким чином, державний реєстратор Миколаївського міського управління юстиції ОСОБА_6 перевіряючи подані третьою особою документи вимогам законодавства, протиправно не вказав на відсутність факту виконання п. 1.2. Рішення Миколаївської міської ради № 3/39 від 17.03.2016, та як наслідок, всупереч вимог чинного законодавства без достатніх правових підстав провів незаконні реєстраційні дії.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У взаємозв'язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Натомість відповідачем не доведено правомірність вчинених ним дій.

Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

До того ж, ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 (заява № 4909/04, п. 58 Рішення) повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, п. 29).

З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

5. Розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд відповідно до вимог ст. 139 КАС України, зобов'язаний вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених сторонами у справі.

Судові витрати у зазначеній цивільній справі складаються з судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви до суду в сумі 1 600 грн.

У зв'язку і задоволенням позову на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Обласної громадської організації Миколаївська громадська рада (вул. Фалєєвська, буд. 20, м. Миколаїв, 54030, код ЄДРПОУ 35938495) - задовольнити.

Визнати протиправними дії державного реєстратора Миколаївського міського управління юстиції ОСОБА_1, щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 290027985) від 31.03.2016 року на підставі якого за релігійною громадою Української православної церкви зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою, загальною площею 5 000 кв. м., розташованою в м. Миколаєві по пр. Богоявленському, 328/3 та скасувати рішення державного реєстратора Миколаївського міського управління юстиції ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 290027985) від 31.03.2016.

Стягнути на користь Обласної громадської організації Миколаївська громадська рада (вул. Фалєєвська, буд. 20, м. Миколаїв, 54030, код ЄДРПОУ 35938495) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 600 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, буд. 20, м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 41210422).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими ст.ст. 293, 295-297 КАС України.

Реквізити сторін:

Позивач- Обласна громадська організація Миколаївська громадська рада , вул.Фалєєвська, 20 м.Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код ЮО 35938495

Відповідач- Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, вул.Адміральська, 20 м.Миколаїв 54001, код ЄДРПОУ 04056612

Відповідач -Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, вул.Адміральська, 20 м.Миколаїв 54001, код ЄДРПОУ 4210422

Третя особа - Релігійна громада Української православної церкви, код ЄДРПОУ 34949600

Суддя Гуденко О.А.

Повний текст рішення суду складено відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України та підписано суддею 29 жовтня 2018 року