Постанова

від 23.10.2018 по справі 903/857/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 903/857/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду :

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомиль-Сервіс"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий О.М. Тимошенко, судді В.В. Коломис, В.А. Саврій) від 21.06.2018

за позовом Любомльської міської ради Волинської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомиль-Сервіс"

та Приватного акціонерного товариства "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача фізичної особи-підприємця Лисого Віталія Володимировича

про визнання недійсним рішення та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Учасники справи:

представник позивача - Овдійчук О.О., адвокат,

представник відповідача 1 - не з'явився,

представник відповідача 2 - не з'явився,

представник третьої особи - Лисий В.В.

Короткий зміст позовних вимог

1. 08.11.2017 Любомльська міська рада Волинської області (далі - Позивач) подала позовну заяву про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Любомльської міської ради Волинської області від 11.07.2006 № 75 "Про оформлення права власності" (далі - Рішення) та про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно -станцію МТФ Л-2 площею 1004,9 кв. м, що розташована за адресою: Волинська область, місто Любомль, вул. Дружби, 93, видане 21.07.2006 (далі - Свідоцтво) для Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомиль-Сервіс" (далі - Відповідач 1).

2. Позовна заява мотивована невідповідністю Рішення вимогам законодавства, чинного на момент прийняття Рішення, та компетенції виконавчого комітету Любомльської міської ради та порушення цим рішенням прав та охоронюваних інтересів Позивача, оскільки станом на 20.06.2006, тобто на момент винесення Рішення - про оформлення права власності на приміщення станції МТФ Л-2 площею 1004,9 кв. м, що розташована за адресою: Волинська область, місто Любомль, вул. Дружби, 9 (далі - Станція), право власності на Станцію було зареєстровано за відкритим акціонерним товариством "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство", а лист останнього від 25.06.2006, в якому відкрите акціонерне товариство "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство" просить Позивача оформити рішення про право власності на Станцію за Відповідачем 1 не могло бути підставою для прийняття Рішення з огляду на те, що станом на 25.06.2006 Відповідач 1 не існував як юридична особа та був зареєстрований лише 05.07.2006. При цьому Позивач вказав, що Відповідач 1 не є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство", тому відсутні правові підстави на оформлення права власності на майно цього підприємства на Відповідача 1, а право власності на Станцію за відкритим акціонерним товариством "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство" було зареєстровано на підставі наказу органу Фонду державного майна України № 120 від 27.02.1993, № 203 від 01.06.1995 і № 244 від 25.03.1998. Вимоги про скасування Свідоцтва обґрунтовані необхідністю відновлення становища, яке існувало до порушення, вчиненого прийняттям Рішення.

3. 12.12.2017 Позивач подав заяву про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності при зверненні із позовними вимогами у цій справі та поновлення строку позовної давності. Заява обґрунтована тим, що через втрату чинності положень частини 4 статті 268 Цивільного кодексу України згідно зі змінами та доповненнями, внесеними в цей кодекс Законом України № 4176-VІ, строк позовної давності у спірних правовідносинах починає свій перебіг з 15.01.2012 - дати набрання чинності Законом України № 4176-VІ, а про порушення своїх прав Позивач довідався 12.08.2015 від фізичної особи-підприємця Лисого Віталія Володимировича (далі - Третя особа) з листа № 235 від 12.08.2015.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. 05.03.2018 Господарський суд Волинської області вирішив у позові відмовити.

5. Рішення суду мотивоване пропуском Позивачем строку позовної давності у спірних правовідносинах, оскільки цей строк почав свій перебіг 15.01.2012 та сплив 15.01.2015, тоді як Позивач звернувся з позовними вимогами за захистом порушеного права після спливу цього строку у 2017 році, про порушення своїх прав оскаржуваними Рішенням та Свідоцтвом Позивач дізнався 11.07.2006, коли міський голова ОСОБА_6 проставив печатку та підпис на Рішенні та Свідоцтві, через що Позивачем не наведено та не доведено наявність поважних причин пропуску строку позовної давності у спірних правовідносинах. Поряд з цим суд врахував, що Третя особа вже зверталась до Господарського суду Волинської області із позовом до відповідачів у цій справі та визначивши також відповідачем Позивача про визнання недійсними рішення наглядової ради відкритого акціонерного товариства "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство"№ 2 від 23.05.2006 про передання Станції до статутного капіталу Відповідача 1, Рішення, Свідоцтва та скасування державної реєстрації права власності Відповідача 1 на Станцію, однак вказана позовна заява була повернута Позивачу без розгляду. Також суд врахував існування низки судових рішень, які свідчать, що між сторонами та учасниками провадження у цій справі стосовно предмету спору - Станції, тривалий час здійснюється розгляд судових справ, що також свідчить про обізнаність Позивача про оскаржувані Рішення та Свідоцтво, чим спростовуються твердження Позивача щодо поважності причин пропуску строку позовної давності у цій справі. Поряд з викладеним судом встановлено, що передача відкритим акціонерним товариством "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство" Станції відбулась до статутного капіталу Відповідача 1 на підставі прийнятого рішення згідно з протоколом наглядової ради № 2 від 23.05.2006, що оформлено актом приймання-передачі від 05.07.2006 після створення Відповідача 1, заснованого згідно з рішенням засновників № 1 від 05.07.2006, а відкрите акціонерне товариство "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство" є засновником Відповідача 1 і розмір його частки у статутному капіталі Відповідача 1 становить 98 %. Саме вказані обставини стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення та оформлення права власності на Станцію за Відповідачем 1.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

6. 21.06.2018 Рівненський апеляційний господарський суд постановив задовольнити апеляційні скарги Позивача та Третьої особи, рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2018 скасувати і прийняти нове рішення: позов задовольнити, визнати недійсним та скасувати Рішення та Свідоцтво, з покладенням на відповідачів витрат зі сплати судового збору.

7. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що місцевим судом не надавалась правова оцінка Рішенню з точки зору правомірності його прийняття та не встановлювались обставини обґрунтованості позовних вимог, тоді як було досліджено лише питання щодо строку позовної давності, наслідки спливу якого застосовуються лише у разі встановлення порушеного права у цій справі, тобто у разі встановлення незаконності Рішення та Свідоцтва. При цьому апеляційний суд визнав обґрунтованими та доведеними позовні вимоги через незаконність Рішення як такого, що не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент його прийняття, та компетенції виконавчого комітету Любомльської міської ради, та порушує права Позивача, оскільки станом на 20.06.2006, тобто на момент винесення Рішення - про оформлення права власності на Станцію, право власності вже було зареєстровано за відкритим акціонерним товариством "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство", а лист останнього від 25.06.2006, в якому він просить Позивача оформити рішення про право власності на Станцію за Відповідачем 1, не могло бути підставою для прийняття Рішення з огляду на те, що станом на 25.06.2006 Відповідач 1 не існував як юридична особа та був зареєстрований лише 05.07.2006. Також суд врахував, що Відповідач 1 не є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство", тому відсутні правові підстави для оформлення права власності на майно цього підприємства на Відповідача 1. Право на звернення Позивача з позовом про скасування Рішення, прийнятого структурним підрозділом Позивача (виконавчим комітетом) визнано судом обґрунтованим через те, що Рішення є актом ненормативного характеру, що вичерпало свою дію виконанням, а тому Позивач не має його скасувати власним рішенням, а тільки в судовому порядку. Визнання недійсним Свідоцтва є способом відновлення становища, що існувало до порушення, вчиненого оскаржуваним Рішенням. Апеляційний суд також вказав на те, що пропуск строку позовної давності при зверненні із позовом у справі не мав місце, оскільки про порушення своїх прав Позивач довідався від Третьої особи 12.08.2015 з листа № 235 від цієї ж дати - після проведення аналізу поданих цією особою документів та підстав прийняття оскаржуваного Рішення та Свідоцтва. Встановлений місцевим судом факт підписання 11.07.2006 міським головою ОСОБА_6 та проставлення печатки на Рішенні та Свідоцтві визнаний апеляційним судом таким, що не може свідчити про обізнаність цієї особи про порушення, які допущені при прийнятті Рішення, з огляду на подання відповідачами недостовірних відомостей стосовно переходу права власності на майно. Апеляційним судом відхилений факт звернення Третьою особою із позовом про той же предмет між тими ж сторонами як доказ обізнаності Позивача про порушене право, що встановлений місцевим судом, з огляду на повернення Третій особі позовної заяви без розгляду, оскільки у такому випадку предмет, підстави позову не відомі та рішенням суду не встановлені.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

8. 27.07.2018 Відповідач 1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 і залишити в силі рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2018.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Строк позовної давності, з огляду на наявність інших справ між тими ж сторонами про той же предмету спору, почав свій перебіг у 2006 році, оскільки з цього моменту Позивач і інші учасники знали про оскаржувані Рішення та Свідоцтво, а звернувшись із заявою про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, Позивач та Третя особа (приєднавшись до заяви Позивача), усвідомлювали визначені обставини щодо початку перебігу строку позовної давності у спірних відносинах.

10. Лист відкритого акціонерного товариства "Любомльське ремонтно-транспортне підприємство" від 25.06.2006, в якому він просить Позивача оформити рішення про право власності на Станцію за Відповідачем 1, був пред'явлений після проведення 05.07.2006 державної реєстрації юридичної особи Відповідача 1, про що свідчить відбиток штемпеля від 06.07.2006 № 187 Позивача на вказаному листі, а тому є хибним висновок апеляційного суду, що вказаний лист не міг бути підставою для прийняття Рішення відповідно до пункту 6.1 Тимчасового положення оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна.

Доводи Відповідача 2 у листі на підтримання касаційної скарги

11. У справі відсутній предмет спору, оскільки Рішення є актом ненормативного характеру, одноразового застосування, який вичерпав свою дію виконанням шляхом оформлення права власності на Станцію за Відповідачем 1.

12. Третя особа не може бути стороною господарського процесу у цій справі, оскільки не має жодного матеріального та процесуального відношення до Станції з огляду на те, що у справі № 7/123-1 прийнято рішення, яке набрало законної сили - про виселення Третьої особи із займаного приміщення Станції і відповідний наказ повністю виконаний державним виконавцем.

Позиція Верховного Суду

Щодо підстав для оскарження правового акта індивідуальної дії органу місцевого самоврядування

13. Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з частинами 3, 4 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

14. Судами встановлено, що спір у цій справі виник стовно Рішення про оформлення права власності на нерухоме майно Станцію.

15. Згідно зі статтею 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною 1 статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна , визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки

Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають, як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом.

Отже оскарження правового акта індивідуальної дії лише з підстав невідповідності його актам цивільного законодавства та іншим нормам законодавства не є достатньою підставою для визнання цього акта незаконним та скасування в порядку господарського судочинства, а передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності, у тому числі на нерухоме майно у судовому порядку, зокрема у спосіб, визначений статтями 21, 393 ЦК України, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо нерухомого майна, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) права на це майно.

При цьому, у разі порушення права на нерухоме майно його захист, у тому числі у визначений статтями 21, 393 ЦК України спосіб, здійснюється власником нерухомого майна, а відповідно право на звернення із таким позовом належить власнику цього майна або особі, яка відповідно до законодавства уповноважена та має право в інтересах власника звертатись за захистом його порушеного права із одночасним обґрунтуванням в позовній заяві підстав для звернення уповноваженої особи із позовом в інтересах власника нерухомого майна.

16. Апеляційним судом встановлено, що оскаржуване Рішення прийнято виконавчим комітетом Любомльської міської ради про оформлення права власності на Станцію за Відповідачем 1, на підставі Рішення видане оскаржуване Свідоцтво, яким, в свою чергу, посвідчено право колективної власності Відповідача 1 на Станцію.

Наявності права власності Позивача на визначене в Рішенні та Свідоцтві нерухоме майно судами не встановлено.

Отже, апеляційним судом не було зазначено змісту права Позивача стосовно Станції, а відповідно не встановлено змісту права Позивача, яке було порушено Рішенням та Свідоцтвом, не встановлено негативних наслідків через порушення цього права, порядку та способу припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, які призведуть до відновлення цього права та знівелюють негативні наслідки порушення прав Позивача.

Отже, скасовуючи оскаржувані Рішення та Свідоцтво, апеляційний суд всупереч наведених норм законодавства не вказав, яке право Позивача стало об'єктом захисту у порядку господарського судочинства у цій справі та підлягає відновленню та задовольнив позовні вимоги за відсутності порушеного права Позивача та за відсутності об'єкта захисту за вимогами Позивача у цій справі.

17. Таким чином висновки в постанові апеляційного суду про існування підстав для скасування Рішення та Свідоцтва зроблені з неправильним застосуванням наведених норм статей 15, 16, 2, 319, 393 ЦК України, порушенням статті 4 ГПК України, статті 1 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), а висновки в скасованому апеляційним судом рішенні Господарського суду Волинської області від 05.03.2018 зроблені хоча і з помилковим застосуванням норм матеріального права, однак не призвели до прийняття неправильного рішення.

18. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 308 та статті 312 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню як незаконна, а скасоване нею рішення суду першої інстанції - залишенню в силі з мотивів, наведених в цій постанові.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Любомиль-Сервіс" задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.06.2018 скасувати, рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2018 у справі № 903/857/17 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак