Постанова

від 31.10.2018 по справі 289/967/16-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/967/16-ц Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С.

Категорія 47 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 289/967/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Мірчанської сільської ради Радомишльського району Житомирської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Сіренко Н.С. у м. Радомишлі,

в с т а н о в и в:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні її земельними ділянками площею 0,2500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,3395 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за адресою: вул. Меделівська, 38, с. Мірча, Радомишльський р-н, Житомирська обл., шляхом звільнення прибудинкової території та відновлення стану земельних ділянок, який існував до порушення прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником житлового будинку та земельної ділянки площею 0,2500 га (кадастровий номер 1825086601:05:002:0021) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та земельної ділянки площею 0,3395 га (кадастровий номер 1825086601:05:002:0022) для ведення особистого селянського господарства, які розташовані по вул. Меделівська, 38 у с. Мірча Радомишльського району Житомирської області. Її сусід ОСОБА_2, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, незаконно захопив частину належних їй земельних ділянок довжиною приблизно 100 м та шириною до 1,5 м, чим обмежив її у користуванні повною мірою земельними ділянками. Факт незаконного захоплення частини земельної ділянки позивача було підтверджено в усній формі працівниками Державного комітету України земельних ресурсів ДП Центр Державного Земельного Кадастру при Держкомземі України Житомирська районна філія в м. Радомишль під час проведення замірів для виготовлення кадастрових номерів. В 2015 році вона зверталася до Мірчанської сільської ради Радомишльського району Житомирської області. Останньою було створено комісію, якою складено Акт та проведено обміри земельної ділянки ОСОБА_1 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ЖТ, виданого 29.08.2002, та виведено межі земельної ділянки, яка межує з земельною ділянкою гр. ОСОБА_2 У зв'язку з тим, що відповідач не бажає добровільно розібрати незаконну огорожу та вирівняти межу, позивач звернулася до суду із вказаним позовом.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги в сукупності аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, мотивуючи його наступним.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення відповідачем її права на користування земельною ділянкою.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Встановлено, що сторони у справі є суміжними землекористувачами.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка свої вимоги обґрунтовувала тим, що сусід незаконно захопив частину її земельної ділянки довжиною приблизно до 100 м та шириною до 1,5 м, чим обмежив її право у користуванні цими земельними ділянками біля її будинку.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі ЗК України), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов'язані, в тому числі, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо); зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив), співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Статтею 96 ЗК України встановлено, що землекористувачі зобов'язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства.

За загальними правилами добросусідства, закріпленими законодавцем у ст. ст. 103 - 109 ЗК України, додержання правил добросусідства є обов'язком власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин. Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

За змістом ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Дане положення відповідає Постанові Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року №7, відповідно до якої власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України.

Правомочність користування майном означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Перешкоди в користуванні - це дії іншої особи щодо обмеження власника майна у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки гр. ОСОБА_1 від 12.10.2015 року, комісією проведено обміри земельної ділянки ОСОБА_1 згідно державного акту на право власності на землю від 29.08.2002 та виведено межі земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою гр. ОСОБА_2 на місцевості (а.с.6).

Як встановлено судом першої інстанції, обмір проведено в зв'язку із спором між сторонами.

Разом з тим, позивачкою, всупереч вимог ст. 81 ЦПК України, як в суді першої інстанції, так і під час перегляду справи апеляційним судом, не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення відповідачем її права на користування земельною ділянкою, зокрема відповідних актів земельної комісії, які б встановили факт самовільного зайняття земельної ділянки відповідачем станом на час звернення до суду, розмір площі самовільно захопленої ділянки, будь-яких приписів усунення виявлених порушень добросусідства, висновку експерта, актів органів контролю по дотриманню земельного законодавства по використанню земельних ділянок тощо.

До таких висновків прийшов місцевий суд ухвалюючи оскаржуване рішення, з якими погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Докази та обставини, на які посилається позивачка в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Разом з тим, рішення суду підлягає зміні в частині розподілу судових витрат, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.86 ЦПК України (у редакції чинній на момент вирішення питання про призначення експертизи) кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі неоплати судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи.

Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 р. №10 Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах указано, що вирішуючи питання про відшкодування витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз, суду необхідно враховувати, що відповідно до статті 15 Закону України Про судову експертизу витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами Міністерства юстиції України та судово-медичними і судово-психіатричними установами Міністерства охорони здоров'я України відшкодовуються в порядку, передбаченому законодавством.

При цьому витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести сторона, яка заявила клопотання про проведення судової експертизи, а якщо таке клопотання заявлено двома сторонами, то витрати несуть обидві сторони порівну (стаття 86 ЦПК). Тому в ухвалі про призначення експертизи суд вправі зобов'язати відповідну сторону перерахувати, у тому числі шляхом здійснення попередньої оплати, суму витрат на проведення експертизи експертній установі (судовому експерту, який не є працівником державної спеціалізованої установи) (стаття 7 Закону України Про судову експертизу ). У разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони від оплати витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи, суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи (частина друга статті 86 ЦПК) і настають наслідки, передбачені частиною першою статті 146 ЦПК.

Із матеріалів справи вбачається, що в серпні 2016 р. відповідач подав до суду клопотання про призначення у вказаній цивільній справі судової земельно-технічної експертизи (а.с. 32 Том № 1).

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 19 квітня 2017 р. у справі вчергове призначено в справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Незалежного інституту судових експертиз (а.с. 96 Том № 1).

04 травня 2017 р. експертною установою було надіслано рахунок-фактуру № СФ-0405173 на оплату експертних послуг в сумі 7445,00 грн. Вказаний рахунок був оплачений 11.05.2017р. відповідачем (а.с. 102 Том № 1).

13 лютого 2018 р. до суду першої інстанції надійшло повідомлення від експертної установи про неможливість надання висновку (а.с. 163 Том № 1).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача ( п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Разом з тим, як зазначалося вище, експертиза у справі проведена не була, а тому колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було підстав витрати пов'язані з її оплатою покладати на позивача.

В даному випадку, враховуючи, що експертиза була призначена ухвалою суду, а не самостійно замовлена стороною, то питання повернення коштів, сплачених на її проведення, має вирішити суд, який постановив ухвалу про призначення у справі згаданої експертизи.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму стягнутих із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат з 9298,86 грн. до 1853,86 грн.

Окрім того відповідач в суді апеляційної інстанції просив стягнути з позивачки на його користь витрати, пов'язані з явкою його та його представника до суду апеляційної інстанції, добові, витрати на правничу допомогу.

Сума витрат, пов'язана з явкою до суду відповідача та його представника підтверджена належними доказами, а тому підлягає стягненню з позивачки в розмірі 308грн. (ст.138 ЦПК України).

Витрати на професійну правничу допомогу передбачені ст. 137 ЦПК України, проте такі витрати відповідачем не підтвердженні, а тому задоволенню не підлягають. З цих же підстав не підлягають до задоволення вимоги відповідача про стягнення добових.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390,391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 29 травня 2018 року в частині вирішення питання розподілу судових витрат змінити. Зменшити суму стягнутих із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат з 9298,86 грн. до 1853,86 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 308 грн судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02.11.2018.

Головуючий Судді