Постанова

від 31.10.2018 по справі 911/3823/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/3823/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 (у складі колегії суддів: Чорна Л.В. (головуючий), Яковлєв М.Л., Разіна Т.І.)

та рішення Господарського суду Київської області від 13.02.2018 (суддя Кошик А.Ю.)

у справі № 911/3823/17

за позовом Фермерського господарства "Полісся"

до Фастівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держгеокадастру у Київській області

про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року Фермерське господарство "Полісся" (далі - ФГ "Полісся") звернулося до суду з позовом до Фастівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Фастівська РДА), Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру), у якому просив визнати право власності на земельну ділянку № 13, площею 26,80 га (згідно з державним актом на право колективної власності на землю серії КВ від 28.12.1995), яка знаходиться за адресою: Київська обл., Фастівський р-н, с. Ставки, вул. Шевченка, 1, і відноситься до категорії земель - землі під господарськими дворами, будівлями, на якій розміщено належні на праві власності ФГ "Полісся" об'єкти нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ФГ "Полісся" є правонаступником Колективного сільськогосподарського підприємства "Україна" (далі - КСП "Україна"), якому зазначена земельна ділянка належала на праві колективної власності.

Оскільки ФГ "Полісся" є власником майна, що входило до складу майнових паїв колишніх членів КСП, позивач є повним правонаступником цього колективного підприємства, то до нього перейшло і право власності на інше майно, у тому числі на земельну ділянку, на якій розміщено належні позивачу господарські будівлі.

Посилаючись на те, що внаслідок протиправних дій відповідачів позивач не може оформити право власності на спірну земельну ділянку, а відтак і не може здійснювати щодо неї жодних юридичних дій, ФГ "Полісся" звернулося до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018, позовні вимоги ФГ "Полісся" до ГУ Держгеокадастру задоволено. Визнано за ФГ "Полісся" право власності на земельну ділянку № 13, площею 26,80 га (згідно з державним актом на право колективної власності на землю серії КВ від 28.12.1995), яка знаходиться за адресою: Київська обл., Фастівський р-н, с. Ставки, вул. Шевченка, 1, і відноситься до категорії земель - землі під господарськими дворами, будівлями, на якій розміщено належні на праві власності ФГ "Полісся" об'єкти нерухомого майна. У задоволенні позовних вимог до Фастівської РДА відмовлено. Стягнуто з ГУ Держгеокадастру на користь ФГ "Полісся" витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 716,52 грн.

Судові рішення мотивовано доведеністю обставин, які відповідно до положень законодавства є підставою для визнання за позивачем права власності на зазначену земельну ділянку.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2018 року ГУ Держгеокадастру подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог до ГУ Держгеокадастру відмовити.

Касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру обґрунтовує, зокрема тим, що судами неправильно застосовано положення статей 25, 81, 116, 120, 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК), оскільки перехід права власності на нерухоме майно до нового власника є підставою для припинення права власності на земельну ділянку, на якій це майно розміщено, попереднього власника та оформлення такого права на земельну ділянку за новим власником об'єкта нерухомості лише у встановленому законом порядку, який передбачає необхідність прийняття уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування відповідного рішення; судами не враховано, що відповідно до положень Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" право КСП на земельну ділянку може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених ЗК; спірна земельна ділянка належить до земель колективної власності, розпорядження якими не належить до компетенції ГУ Держгеокадастру.

У відзиві на касаційну скаргу ФГ "Полісся" зазначило, що судові рішення у справі прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для їх скасування відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до рішення Скригалівської сільської ради народних депутатів від 28.12.1995 КСП "Україна" видано державний акт на право колективної власності на землю серії КВ від 28.12.1995, відповідно до якого КСП "Україна" передано у колективну власність 1 474,4 га землі для сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом, до складу якої входить земельна ділянка № 13, площею 26,80 га.

За змістом статуту ФГ "Полісся" це фермерське господарство є правонаступником КСП "Україна".

Факт придбання позивачем майнових паїв членів КСП "Україна" за встановлених судом обставин підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), виданим позивачу Скригалівською сільською радою 11.03.2008 серія КИ-ХХІV № 006666, відповідно до якого ФГ "Полісся" в особі голови є власником 100 % всього майнового паю КСП "Україна".

Відповідно до свідоцтв про право власності на нерухоме майно ФГ "Полісся" є власником будівель і споруд, розташованих за адресою: Київська обл., Фастівський р-н, с. Ставки, вул. Шевченка, 1.

Згідно з довідкою, виданою Скригалівською сільською радою, господарські будівлі КСП "Україна", які на цей час належать ФГ "Полісся" на праві приватної власності, розміщені на земельній ділянці під № 13 площею 26,8 га, що відповідає плану-схемі до державного акта на право колективної власності на землю серії КВ від 28.12.1995, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 1. Земельна ділянка № 13 площею 26,8 га є земельною ділянкою колишнього господарського двору КСП "Україна" і на даний час цій земельній ділянці присвоєна адреса: Київська обл., Фастівський р-н, с. Ставки, вул. Шевченка, 1.

З метою здійснення необхідних дій щодо реєстрації права власності на земельну ділянку № 13, площею 26,80 га, 04.09.2015 ФГ "Полісся" звернулося до Фастівської РДА з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо реєстрації права власності на земельну ділянку господарського двору, на якій розміщені належні позивачу господарські будівлі.

У листі від 30.09.2015 № 06-26/3116 Фастівська РДА зазначила, що земельна ділянка № 13, на якій розташовані господарські будівлі та двори ФГ "Полісся", знаходиться за межами населеного пункту с. Ставки (Скригалівська сільська рада) та паюванню не підлягала. З посиланням на положення статей 17, 122 ЗК Фастівська РДА зауважила, що розпорядником таких земель є ГУ Держгеокадастру.

25.03.2016 ФГ "Полісся" звернулося до ГУ Держгеокадастру із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 26,8 га, яка розташована в адміністративних межах Фастівського району Київської області.

У листі від 22.04.2016 ГУ Держгеокадастру зазначило, що земельна ділянка, щодо якої позивачем заявлено клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, перебуває у колективній власності КСП, тому у ГУ Держгеокадастру відсутні підстави для вирішення цього питання.

Зазначені обставини стали підставою для звернення ФГ "Полісся" до суду з відповідним позовом.

Суди попередніх інстанцій, визнаючи за позивачем право власності на спірну земельну ділянку, виходили з того, що позивач у зв'язку з викупом майнових паїв є власником майна колишніх членів КСП "Україна"; з огляду на те, що розподілу і приватизації несільськогосподарських угідь, що перебували у власності КСП, не відбулося, ФГ "Полісся" як правонаступник цього КСП згідно з положеннями пункту 8 Перехідних положень і статті 25 ЗК має право на отримання земельної ділянки у власність на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади. Оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, повноваження щодо розпорядження якою належить ГУ Держгеокадастру, а позивач набув відповідне право на цю земельну ділянку на законних підставах, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ГУ Держгеокадастру як належного відповідача. Апеляційний суд з посиланням на положення статей 321, 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 152 ЗК також зауважив, що юридичні особи, які мають належним чином оформлений державний акт на право колективної власності на землю, повинні визнаватися власниками (суб'єктами права приватної власності) на відповідні земельні ділянки, що не були передані у приватну власність (не були розпайовані) фізичним особам - членам відповідних КСП.

Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони є передчасними, зробленими без належного з'ясування і оцінки обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.

Згідно з частинами 1, 2, 3 ЗК право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога позивача про визнання права власності на земельну ділянку площею 26,80 га, яка входить до складу земель загальною площею 1 474,4 га, переданих згідно з державним актом на право колективної власності на землю серії КВ від 28.12.1995 у колективну власність КСП "Україна", правонаступником якого є ФГ "Полісся".

Відповідно до статті 3 ЗК (1990 року, тут і далі - у редакції, чинній на час видачі державного акта на право колективної власності на землю) власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності визнавалися рівноправними. Власник землі міг вільно володіти, користуватися та розпоряджатися нею.

Суб'єктами права колективної власності на землю визначалися колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств ( частина 2 статті 5 ЗК 1990 року).

Відповідно до статей 22, 23 ЗК (1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.

Згідно з положеннями статті 10 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" земля може належати підприємству на праві колективної власності, право власності на землю посвідчується державним актом. Право підприємства на земельну ділянку або її частину може бути припинено в порядку і на підставах, встановлених Земельним кодексом України.

Відповідно до частини 2 статті 60 ЗК (1990 року) землі, передані колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам у колективну власність, поділялися на землі загального несільськогосподарського використання і землі сільськогосподарського використання.

За змістом пункту 1 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" паюванню підлягають лише сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Виходячи зі змісту положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", земельні ділянки колективної власності під господарськими будівлями та спорудами паюванню не підлягали і залишалися у колективній власності.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об'єктами права колективної власності, якими є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах.

Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з протоколом № 2 зборів уповноважених членів КСП "Україна" від 01.03.2000 вирішено, зокрема, реорганізувати КСП "Україна" шляхом ліквідації; погодити правонаступництво в частині переданих майнових та земельних паїв ФГ "Полісся"; затвердити ліквідаційну комісію; ліквідацію КСП провести протягом 2 місяців з часу публікації в засобах масової інформації повідомлення про ліквідацію КСП "Україна"; затвердити акт інвентаризації майна; затвердити черговість відведення полів для розпаювання та виділення земельних часток в натурі згідно нумерації полів сівозмінами почергово, тобто з поля № 1 по поле № 9 згідно зі схемою паювання землі в натурі.

Відповідно до статті 31 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (у редакції, чинній на час прийняття зазначеного рішення зборів уповноважених членів КСП "Україна" від 01.03.2000) реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду. Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

За змістом цієї норми реорганізація передбачає створення на базі КСП однієї або декількох юридичних осіб-правонаступників в один із таких способів: злиття, приєднання, поділу, виділення або перетворення. До новостворених юридичних осіб-правонаступників КСП повністю або в межах обсягів правонаступництва переходять майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства.

У свою чергу при ліквідації підприємства відповідно до статей 32, 33 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" (у відповідній редакції) ліквідаційна комісія у порядку і строки, встановлені загальними зборами (зборами уповноважених) членів підприємства, здійснює проведення ліквідаційної процедури, оцінює наявне майно підприємства і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його загальним зборам членів підприємства. Паї членів підприємства видаються їм натурою або грішми чи цінними паперами після задоволення претензій кредиторів. Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, розподіляється між членами підприємства.

Згідно зі статтею 30 ЗК при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). У разі недосягнення згоди це питання вирішується в судовому порядку. Земельні ділянки державної і комунальної власності, які перебували у користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, що ліквідуються, включаються до земель запасу або передаються у власність чи користування відповідно до цього Кодексу.

Правовими підставами для задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Приписами статті 328 ЦК визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, з огляду на те, що відповідно до статті 328 ЦК набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на те, що позивач як правонаступник реорганізованого КСП "Україна" набув право власності на спірну земельну ділянку, не врахували наведені вище положення законодавства та належним чином не встановили, з якого часу і підстави (реорганізація або ліквідація) було припинено КСП "Україна" як юридичну особу відповідно до рішення органу управління КСП, чи було завершено процес реформування майнових та земельних відносин у КСП "Україна", не встановили обсягів майнових прав та обов'язків КСП, переданих позивачу в порядку правонаступництва щодо майна цього колективного підприємства, у тому числі щодо земельних ділянок, які не підлягали паюванню, не досліджено переліку індивідуально визначеного майна, що підлягало передачі правонаступнику у межах визначених для нього обсягів правонаступництва, наявність передавального балансу, а також обставин фактичної передачі такого майна.

Оскільки майнові сертифікати визначають лише відсоток кожного члена у всьому майні, належному КСП "Україна" (ідеальну долю), судам належало встановити правові підстави виникнення у ФГ "Полісся" права власності на нерухоме майно (реальну долю), що знаходиться на спірній земельній ділянці, та чи було саме у власників майнових сертифікатів, які в подальшому придбав позивач, право колективної власності на всю площу земельної ділянки, що знаходиться під нерухомим майном позивача.

Водночас судами належним чином не встановлено правовий режим використання КСП "Україна" спірної земельної ділянки з огляду на те, що в матеріалах справи наявний як акт на право колективної власності на землю серії КВ від 28.12.1995, відповідно до якого КСП "Україна" передано у колективну власність 1 474,4 га землі для сільськогосподарського виробництва в межах згідно з планом, до складу якої входить земельна ділянка № 13, площею 26,80 га, так і державний акт на право постійного користування землею серії І-КВ № 003144, виданий КСП "Україна" відповідно до рішення Скригалівської сільської ради народних депутатів від 28.12.1995, за яким підприємству надано у постійне користування для сільськогосподарського виробництва 191,2 га землі в межах згідно з планом землекористування, до складу якої входить земельна ділянка № 13 площею 26,8 га (а.с.52-55).

Крім того, суди попередніх інстанцій, при задоволенні позову послалися на положення статті 120 ЗК як на підставу виникнення у позивача права власності на земельну ділянку. Натомість суди не врахували, що придбання майнових паїв та набуття на цій підставі майна у власність не означає придбання земельної ділянки, на якій це майно розташовано. При цьому розмір частини земельної ділянки, що переходить до набувача будівлі або споруди, має бути визначено шляхом формування відповідної частини у окрему земельну ділянку в порядку, визначеному положеннями Закону України "Про землеустрій" та ЗК.

З урахуванням обставин, які слід встановити суду при вирішенні цієї справи, а також особливостей використання та розпорядження землями, що залишилися у колективній власності сільськогосподарського підприємства, суду слід встановити і належний орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування, який у межах своїх повноважень приймає рішення щодо надання таких земельних ділянок у власність чи користування.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, належним чином не дослідили зібрані у справі докази та не встановили пов'язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, тому висновки цих судів щодо наявності підстав для задоволення позову є передчасними.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цієї справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень статті 310 ГПК постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, перевірити доводи сторін та подані ними докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 та рішення Господарського суду Київської області від 13.02.2018 у справі № 911/3823/17 скасувати.

3. Справу № 911/3823/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий