Рішення

від 31.10.2018 по справі 125/720/17

БАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

125/720/17

2/125/41/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.10.2018 року м. Бар

Барський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Хитрука В.М.

з участю секретаря Ходи Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними, визнання права власності на спадкове майно

ВСТАНОВИВ:

Свої вимоги до суду позивач ОСОБА_1 обґрунтував тим, що 14 лютого 2005 року помер його батько ОСОБА_3. На день його смерті відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку № 16, по вулиці Коцюбинського, в селі Затоки, Барського району; земельної ділянки площею 0,4899 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будов та споруд, яка розташована за адресою: Вінницька область, Барський район, село Затоки, вулиця Коцюбинського, 16; земельної ділянки (паю) № 478 площею 1,2101 га ріллі в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району; земельної ділянки (паю) № 478 площею 1,0304 га на землях під багаторічними насадженнями в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району та грошових вкладів у Барському ТВБВ Ощадного банку України. Спадкоємцями першої черги за законом були позивач ОСОБА_1, дружина померлого ОСОБА_4 та дочка померлого ОСОБА_2. Однак, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спадщину після смерті ОСОБА_5 не прийняли. Під час оформлення спадщини позивач виявив, що спадковий будинок в селі Затоки Барського району, по вулиці Коцюбинського, 16 належить ОСОБА_4 на підставі рішення суду від 11.12.2006 року. Крім того, рішенням суду від 18 червня 2013 року за ОСОБА_4 визнано право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_3, що складається з земельної ділянки площею 0,4899 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будов та споруд в с. Затоки Барського району, по вулиці Коцюбинського, 16 та грошові вклади. За заявою Войнашівської сільської ради рішення Барського районного суду від 18 червня 2013 року скасоване за нововиявленими обставинами. Ухвалою Барського районного суду від 12 вересня 2015 року скасовано за нововиявленими обставинами рішення Барського районного суду від 11 грудня 2006 року. ОСОБА_4 померла 23.12.2015 року, залишивши заповіт на все своє майно на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_2. Відповідач 17 лютого 2017 року оформила все спадкове майно на своє ім'я.

Позивач вважає, що оскільки відповідачем спадщина оформлена на підставі документів, які скасовані, то свідоцтва про право на спадщину повинні бути визнані недійсними та скасовані.

Позивач ОСОБА_1 просив суд визнати всі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, отримані відповідачкою 17 лютого 2017 року на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_4, яка померла 28 грудня 2015 року, недійсними та визнати за ним, право власності в порядку спадкування за законом на все спадкове майно, яке залишилось після смерті його батька ОСОБА_3.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали повністю, наполягав на їх задоволенні.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат ОСОБА_8 позов не визнали, заперечували проти його задоволення. ОСОБА_2 пояснила, що після смерті ОСОБА_3, згідно рішень Барського районного суду Вінницької області від 11.12.2006 року та від 18.06.2013 року, спадкоємицею його майна стала дружина ОСОБА_4. Після смерті ОСОБА_4 спадщину за заповітом прийняла ОСОБА_2 та отримала відповідні свідоцтва про право на спадщину.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що на момент смерті ОСОБА_3 з ним в одному дворі по вул.. Коцюбинського, 16, в с. Затоки, Барського району Вінницької області проживав син ОСОБА_1 ОСОБА_2 постійно там не проживала, оскільки мала власне житло у с. Попівці Барського району. Вона лише періодично приїжджала в с. Затоки провідати батьків.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_10 повідомила, що на момент смерті батька ОСОБА_3 ОСОБА_2 проживала з ним в одному будинку в с. Затоки Барського району, по вулиці Коцюбинського, 16, допомагала по господарству. ОСОБА_1 проживав з батьками на одному подвір'ї, але в іншому будинку.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_11 пояснив, що в 1999 році ОСОБА_2 переїхала проживати до батьків у с. Затоки Барського району, вул.. Коцюбинського, 16, де проживала до їх смерті. На цьому ж подвір'ї, але в іншому будинку, проживав ОСОБА_1

У судовому засіданні свідок ОСОБА_12 повідомила, що на момент смерті ОСОБА_3 з ним та його дружиною проживала ОСОБА_2, а ОСОБА_1 проживав в перебудованому старому будинку в цьому ж дворі в с. Затоки Барського району, по вулиці Коцюбинського, 16. Мати ОСОБА_1 була з ним в неприязних відносинах та не писала відмову від спадщини після смерті чоловіка.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_13 пояснив, що йому невідомо, де проживала ОСОБА_2 на момент смерті батька, оскільки він переїхав у с. Затоки значно пізніше від цих подій.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_14 повідомив, що на момент смерті ОСОБА_3 з ним проживав лише син ОСОБА_1, а донька ОСОБА_2 систематично навідувалася, допомагала по господарству, проте постійно проживала у с. Попівці. Деякий час ОСОБА_2 проживала у с. Затоки, але точний період свідок не може повідомити.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_15 повідомила, що ОСОБА_1 проживав в сусідньому будинку на одному подвір'ї з батьками, а ОСОБА_2 вона в різний час доби часто бачила в батьків, як вона допомагала по господарству, проте стверджувати чи заперечувати, що вона там постійно проживала, свідок не може.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, вважає, що позов не доведений та не обґрунтований і в його задоволенні слід відмовити.

До такого висновку суд дійшов з наступного.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч.1 ст.78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.81 ЦПК України). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і, відповідно до ст.9 Конституції України, є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 14 лютого 2005 року помер батько сторін ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про його смерть. Останнім місцем проживання та місцем смерті є с. Затоки Барського району, вулиця Коцюбинського, 16, що підтверджується довідкою виконкому Войнашівської сільської ради № 2605 від 21 листопада 2012 року.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті та згідно ч.2ст.1268 цього Кодексу не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

На день смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 0,4899 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будов та споруд, яка розташована за адресою: Вінницька область, Барський район, село Затоки, вулиця Коцюбинського, 16, що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю І-ВН № 020980. Інших правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності спадкодавця ОСОБА_3 на нерухоме майно, позивачем не надано. Надане позивачем свідоцтво про право власності на житловий будинок від 26.02.2002 року суд не може прийняти як доказ права власності ОСОБА_3 на спірний житловий будинок, оскільки згідно довідки КП Барського районного бюро технічної інвентаризації № 42 від 27.05.2014 року станом на день смерті 14.02.2005 року за ОСОБА_3 право власності за адресою: Вінницька область, Барський район, с. Затоки вул.. Коцюбинського,16, не зареєстровано. Згідно ст. 331 ЦК України право власності на житловий будинок виникає з моменту його державної реєстрації. Тому вирішити вимогу позивача про визнання права власності на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3, суд не має можливості. Як наслідок, позивач не вправі ставити вимогу про скасування правовстановлюючих документів, зокрема свідоцтв про право на спадщину, на нерухоме майно власником якого є інша особа, а саме відповідач ОСОБА_2, та власником якого не був спадкодавець ОСОБА_3 Відповідач ОСОБА_2 отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4, яка на момент смерті була власником вказаного майна.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках встановлених законом.

Відповідно абзацу п.27 постанови Пленуму ВС України за №7, відповідності дост.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видано, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відповідно п.7 постанови Пленуму ВС України за №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Нормами ст. 321 ЦК України та ст.. 328 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач ОСОБА_1 заявив вимогу про визнання всіх свідоцтв про право на спадщину за заповітом, отриманих відповідачем 17 лютого 2017 року на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_4, яка померла 28 грудня 2015 року, недійсними та визнати за ним, право власності в порядку спадкування за законом на все спадкове майно, яке залишилось після смерті його батька ОСОБА_3.

Така вимога позивача є неконкретизованою та недоведеною, суперечить ст. 13 ЦПК України, оскільки суд не вправі вийти за межі позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 7, 10, 12, 13, 18, 60, 76, 81, 82, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними, визнання права власності на спадкове майно - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Барський районний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Суддя: