Постанова

від 19.02.2019 по справі 125/720/17

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 125/720/17

Провадження № 22-ц/801/240/2019

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 рокуСправа № 125/720/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Стадника І.М., Войтка Ю.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу № 125/720/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними, визнання права власності на спадкове майно

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2018 року, ухвалене у складі судді Хитрука В.М.,

встановив:

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, який мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_12 помер його батько ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0, 4899 га по АДРЕСА_1, з якої 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будов та споруд, а 0,2399 га для ведення особистого селянського господарства; грошові вклади з усіма належними процентами та компенсаціями, що знаходяться в Барському ТВБВ Ощадного банку №10001/058 у філії 2917/10 на рахунках НОМЕР_1 на суму 0, 26 грн. та НОМЕР_2 на суму 4285, 23 грн; земельну частку (пай) НОМЕР_3 площею 1, 2101 га ріллі в СВАТ Поділля с.Міжлісся Барського району; земельну частку (пай) НОМЕР_3 площею 1,0304 га на землях під багаторічними насадженнями в СВАТ Поділля с.Міжлісся Барського району. Заповіт ОСОБА_5 не залишив. У встановлений законом строк позивач подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті батька. Спадкоємцем першої черги за законом також були дружина померлого, мати позивача - ОСОБА_6, яка в свою чергу написала заяву, посвідчену виконкомом Войнашівської сільської ради 27 липня 2005 року за реєстровим №228, про те, що спадщину після ОСОБА_5 не прийняла, на неї не претендує і не заперечує, щоб позивач оформив одноособово спадкове майно на своє ім'я. Дочка ОСОБА_5 - ОСОБА_4 спадщину після смерті батька не прийняла.

Маючи намір оформити свої права на спадкове майно він дізнався, що протягом 2006, 2013 років у судовому порядку було визнано право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 за ОСОБА_6 Рішення судів були ухвалені на підставі недостовірних відомостей, повідомлених ОСОБА_6 про відсутність будь-яких інших спадкоємців першої черги. Рішенням Барського районного суду від 29 жовтня 2014 року та ухвалою цього ж суду від 12 вересня 2015 року вказані судові рішення були скасовані у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Водночас ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_13, залишила заповіт, посвідчений виконавчим комітетом Войнашівської сільської ради Барського району 01 жовтня 2010 року за реєстром №19, згідно з яким все своє майно заповіла ОСОБА_7 та ОСОБА_4

Позивачу стало відомо, що ОСОБА_4 у лютому 2017 року оформила все спадкове майно на своє ім'я.

Оскільки рішення судів, на підставі яких за ОСОБА_6 було визнано право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_5, скасовані, тому усі видані на ім'я ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину є недійсними, у зв'язку з тим, що заповідач не була власником спадкового майна, на яке оформила право відповідач.

Виходячи з чого, просив визнати всі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, отримані відповідачем на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_13, недійсними; визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на все спадкове майно, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_12.

22 березня 2018 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, яка була повернута ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 22 березня 2018 року з підстав, передбачених ч.4 ст. 183 ЦПК України.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначав, що висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 законно отримала спадщину після смерті матері на підставі свідоцтв, не відповідає обставинам справи.

У строк, встановлений судом від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій відповідач проти доводів скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У відзиві зазначала, що спадкоємцем усього належного майна після смерті ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_6, яка була власником спірного майна на підставі рішень Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року та 18 червня 2013 року. Скасування рішення від 11 грудня 2006 року ухвалою Барського районного суду від 12 вересня 2015 року є незаконним та суперечить нормам процесуального законодавства, на даний час справа не розглянута, остаточне рішення не ухвалено, розгляд справи зупинено, а тому неможливо стверджувати про законність чи незаконність рішення Барського районного суду, яким визнано право власності на частину спадкового майна за ОСОБА_6 Водночас доводи ОСОБА_3 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 є непідтвердженими, оскільки позивач на час відкриття спадщини із спадкодавцем не проживав, а проживав у сусідньому будинку у цьому ж дворі, а тому спадщину після смерті спадкодавця не прийняв. Також іншими спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_6, син ОСОБА_7, який проживає у Російській Федерації, а також дочка - відповідач ОСОБА_4, яка проживала із спадкоємцем на час відкриття спадщини, що підтверджується актом від 04 вересня 2014 року.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та його представник Іванова В.О. вимоги апеляційної скарги підтримали, в межах доводів, зазначених в ній, просили скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким визнати за позивачем право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька позивача - ОСОБА_5 на: житловий будинок АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 0,4899 га по АДРЕСА_1, з якої 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будов та споруд, а 0,2399 га для ведення особистого селянського господарства; земельну частку (пай) НОМЕР_3 площею 1,2101 га ріллі в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області, а також визнати недійсними усі свідоцтва на право на спадщину за заповітом, видані ОСОБА_4 після смерті матері ОСОБА_6

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується та не переглядається судом апеляційної інстанції.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_10 проти задоволення апеляційної скарги заперечили, підтримали доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не вправі ставити вимогу про скасування правовстановлюючих документів, свідоцтв про право на спадщину, виданих ОСОБА_4 на нерухоме майно, набуте нею в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, якій в свою чергу належало спірне нерухоме майно на праві власності на момент відкриття спадщини. При цьому, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено право власності спадкодавця ОСОБА_5 на будинок по АДРЕСА_1, оскільки свідоцтво про право власності на ім'я останнього в порушення вимог ст. 331 ЦК України не було зареєстровано в БТІ, а тому суд позбавлений можливості вирішити вимогу про визнання права власності на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_5 Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання всіх свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_13 та визнання права власності в порядку спадкування за законом на все спадкове майно, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_5 є неконкретизованими та недоведеними, і суперечать вимогам ст. 13 ЦПК України, оскільки суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо.

По справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_12 помер ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 (т. 1 а.с. 12).

ОСОБА_5 заповіт на випадок своєї смерті не залишив.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 були дружина ОСОБА_6, діти - ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_7, сімейні та родинні відносини між якими підтверджуються відміткою у паспорті ОСОБА_6 про реєстрацію шлюбу 29 липня 1967 року, свідоцтвом про народження ОСОБА_3 від 06 листопада 1972 року серії НОМЕР_5, свідоцтвом про народження ОСОБА_4 від 04 липня 1975 року серії НОМЕР_6, виписками з погосподарських книг за 1960-2015 роки , наданими Войнашівською сільською радою Барського району Вінницької області 01 липня 2016 року (т.1 а.с. 57-58, 60 на звор., 72, 99 на звор.).

Згідно з матеріалами, наявними у справі, ОСОБА_5 на час відкриття спадщини належало наступне майно:

- на праві спільної сумісної власності подружжя - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, на підставі Свідоцтва НОМЕР_7 про право особистої власності на жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Войнашівської сільської ради народних депутатів Барського району Вінницької області 26 лютого 2002 року на підставі рішення виконкому Барської районної ради народних депутатів від 19 травня 1988 року №111 (т.1 а.с. 13);

- на праві приватної власності - земельна ділянка площею 0, 4899 га на території АДРЕСА_1, з якої 0, 2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, 0, 2399 га для ведення особистого селянського господарства, на підставі Державного акта на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_8, виданого Войнашівською сільською радою Барського району Вінницької області 29 жовтня 2002 року на підставі рішення 4 сесії 4 скликання Войнашівської сільської ради народних депутатів від 07 серпня 2002 року (т.1 а.с. 32).

Як видно з матеріалів спадкової справи № 465/2005, заведеної до майна померлого ОСОБА_5, 22 липня 2005 року ОСОБА_3 звернувся в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3, в якій вказав інших спадкоємців першої черги за законом - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 (т.1 а.с. 61).

Згідно з довідкою Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області від 21 листопада 2012 року № 2605, останнім місцем проживання та реєстрації ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, було АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 11).

Згідно з довідкою Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області від 04 липня 2016 року №1159, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, проживала та була зареєстрована по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 54).

Такі обставини також підтверджуються відміткою у паспорті ОСОБА_6 про реєстрацію місця проживання (т.1 а.с. 60 на звор.) та виписками з погосподарських книг за 1960-2015 роки, наданими Войнашівською сільською радою Барського району Вінницької області 01 липня 2016 року (т.1 а.с. 57-58).

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Войнашівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно визнано за ОСОБА_6 право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_12: земельну частку (пай) НОМЕР_3 площею 1, 0304 га на землях під багаторічними насадженнями СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області; земельну частку (пай) НОМЕР_3 площею 1,2101 га ріллі в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області; житловий будинок літ. А , веранду літ. а , літню кухню літ. Б , підвал літ. Б1 , хлів добудову літ. Б2 , підвал літ. Б3 , хлів добудову літ. Б4 , хлів літ. В , паркан літ. 1, ворота літ. 2, хвіртка літ. 3, які розташовані по АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 65).

На підставі вищевказаного рішення суду Барським Бюро технічної інвентаризації 04 січня 2007 року за ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 в цілому за реєстровим №74, а 19 липня 2011 року право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (т.1 а.с. 104 звор., 120).

Також ОСОБА_6 було отримано Державний акт Серії НОМЕР_9 від 16 липня 2007 року на право власності на земельну ділянку, площею 1,2101 га на території Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий № НОМЕР_10, виданий на підставі розпорядження Барської районної державної адміністрації від 17 січня 2007 року №17, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010780600115 (т.1 а.с. 114-115).

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 18 червня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Войнашівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно: земельну ділянку площею 0, 4899 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (Державний акт на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_8) , яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та грошові вклади з усіма належними процентами та компенсаціями, що знаходяться в Барському ТВБВ Ощадного банку №10001/058 у філії 2917/10 на рахунках НОМЕР_1 на суму 0, 26 грн. та НОМЕР_2 на суму 4285, 23 грн, яке залишилося після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_12 (т.1 а.с. 66-67).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10 грудня 2015 року за ОСОБА_6 25 вересня 2013 року були зареєстровані земельні ділянки площею 0, 2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий № НОМЕР_11 та площею 0,2399 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № НОМЕР_12 (т.1 а.с. 108, 111 на звор.).

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2014 року, яке набуло законної сили 11 листопада 2014 року, задоволено заяву Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області про скасування рішення Барського районного суду Вінницької області від 18 червня 2013 року у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Позов ОСОБА_6 до Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області про визнання права на спадкове майно залишено без розгляду.

Вищевказаним рішенням встановлено, що при ухваленні рішення суду від 18 червня 2013 року сторонам у справі та суду не було відомо про наявність іншого, крім позивача, спадкоємця майна ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_12, його сина ОСОБА_3, який прийняв спадщину та має право на її оформлення.

Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 12 вересня 2015 року, яка набрала законної сили 18 вересня 2015 року, скасовано рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року у справі №2-1074/06 у зв'язку з нововиявленими обставинами.

11 травня 2018 року дана справа передана для розгляду до Жмеринського міськрайонного суду Вінницького суду як найбільш територіально наближеного до Барського районного суду Вінницької області у зв'язку із неможливістю утворити новий склад суду для розгляду справи.

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2018 року провадження у цій цивільній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням за результатами розгляду по суті цивільної справи № 125/720/17 ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на спадкове майно.

На даний час остаточне рішення у цивільній справі №2-1074/06 не ухвалено.

ІНФОРМАЦІЯ_13 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_13 (т.1 а.с. 100 звор).

На випадок своєї смерті ОСОБА_6 зробила розпорядження, склавши заповіт від 01 жовтня 2010 року, посвідчений секретарем Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області Шевчук О.П., зареєстрований в реєстрі за № 19, згідно з яким усе своє майно заповіла в рівних частках ОСОБА_7 та ОСОБА_4.

Як видно з матеріалів спадкової справи № 15/2016, заведеної до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_13 ОСОБА_6, 28 січня 2016 року ОСОБА_3 подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті матері (т.1 а.с. 94).

Також 18 лютого 2016 року заяву про прийняття спадщини після смерті матері за заповітом подала ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 97 звор.).

Щодо іншого спадкоємця за заповітом - ОСОБА_7, то 23 лютого 2017 року в Барську державну нотаріальну контору надійшла заява ОСОБА_7 - громадянина Російської Федерації, зареєстрованого в АДРЕСА_2, посвідчена нотаріусом нотаріального округу Кольського району Мурманської області, про те, що ним пропущено строк для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 Спадщину після смерті матері він не приймав, на неї, з чого б вона не складалася і де б не знаходилася не претендує і оформляти свої спадкові права не бажає. До суду для поновлення строку для прийняття спадщини і розподілу спадкового майна наміру звертатися не має (т.1 а.с. 101).

23 лютого 2017 року в.о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори Бульбою Л.І. ОСОБА_4 видано:

cвідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №1-89, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_3 на присадибній земельній ділянці, належний померлій на підставі рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року, зареєстрований в Барському бюро технічної інвентаризації 04 січня 2007 року і записаний в реєстрову книгу за №74;

cвідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №1-94, на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої на території АДРЕСА_1 кадастровий № НОМЕР_11, переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель;

cвідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №1-99, на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2399 га, розташованої на території АДРЕСА_1, кадастровий № НОМЕР_14, переданої для ведення особистого селянського господарства;

cвідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №1-104, на земельну ділянку площею 1, 2101 га, розташовану на території Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області під НОМЕР_3, кадастровий № НОМЕР_15, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну померлій на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_16, виданого Барською районною державною адміністрацією Вінницької області 16 липня 2007 року на підставі розпорядження Барської районної державної адміністрації Вінницької області №17 від 17 січня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010780600115 (т.1 а.с. 124-126).

За змістом статей 1216 - 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч.1 ст. 1222, статтею 1223 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

За змістом ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з п.211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року №283/8882, в редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 (далі- Інструкція) свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Як встановлено у справі позивач ОСОБА_3 є спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_5, звернувшись у встановленому законом порядку та строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

З цих підстав не приймаються до уваги твердження відповідача ОСОБА_4 про те, що ОСОБА_3 на час відкриття спадщини не проживав разом із спадкодавцем, а тому не прийняв спадщину, оскільки факт прийняття спадщини позивачем не залежить від його місця проживання.

Інші спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_5 - дружина ОСОБА_6 син ОСОБА_7, дочка ОСОБА_4 із заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини не зверталися.

Водночас підтвердженими належними та допустимими доказами у справі є прийняття спадщини дружиною ОСОБА_5 - ОСОБА_6, у порядку, встановленому ч.3 ст. 1268 ЦК України, оскільки остання постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується зібраними доказами у справі і не заперечується сторонами, а також у встановленому законом порядку не заявила про відмову від неї.

Доводи ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_6 відмовилася від прийняття спадщини після смерті чоловіка, написавши заяву про те, що спадкове майно після смерті ОСОБА_5 не прийняла, на нього не претендує, колегією суддів не приймаються до уваги.

Так, відповідно до ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до п. 207 Інструкції, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, письмова заява про прийняття спадщини та відмову від неї подається спадкоємцем особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою.

Згідно із п. 231 Інструкції нотаріусом ведеться книга обліку спадкових справ

(додаток N 4) та алфавітна книга спадкових справ (додаток N 5). У книзі обліку спадкових справ реєструються: заяви про прийняття спадщини; заява про відкликання заяви про прийняття спадщини; заява про видачу свідоцтв про право на спадщину, про відмову від спадщини; заяви про відкликання заяви про відмову від спадщини тощо. На всіх заявах зазначаються час їх надходження та номер спадкової справи.

Наявна в матеріалах справи заява ОСОБА_6, справжність підпису на якій посвідчено секретарем виконавчого комітету Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області від 27 липня 2005 року, зареєстрована в реєстрі за №228, не є належним та допустимим доказом відмови ОСОБА_6 у встановленому законом порядку від права на спадщину після смерті ОСОБА_5, оскільки така заява не була подана до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, не зареєстрована нотаріусом та не долучена до спадкової справи № 465/2005, заведеної до майна померлого.

Відповідно до виписки з погосподарської книги ОСОБА_6, наданої Войнашівською сільською радою Барського району Вінницької області від 01 липня 2016 року, син ОСОБА_5 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5, вибув 10 жовтня 1990 року.

Також з цієї виписки за 2001-2005 роки видно, що в домоволодінні проживали ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, голова двору, помер ІНФОРМАЦІЯ_12, ОСОБА_6, дружина, ОСОБА_3, син, ОСОБА_14, онука (т.1 а.с. 57).

Відомості про те, що ОСОБА_7 проживав з ОСОБА_5 на день його смерті, в матеріалах справи відсутні.

Відповідач ОСОБА_4 стверджує, що на час відкриття спадщини постійно проживала разом із спадкодавцем, тому є такою, що прийняла спадщину, в порядку, встановленому ч.3 ст. 1268 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає, постійно або тимчасово.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Як видно з виписки з погосподарської книги ОСОБА_6, від 01 липня 2016 року, дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, вибула з погосподарського номеру 10 січня 1980 року.

Відповідно до відмітки у паспорті ОСОБА_4, відповідач зареєстрована в АДРЕСА_4 з 11 квітня 1981 року (т.1 а.с. 98 на звор.).

Колегією суддів не приймається до уваги довідка Поповецької сільської ради Барського району Вінницької області від 25 квітня 2017 року №02-1/116, про те, що ОСОБА_4, зареєстрована за адресою АДРЕСА_4, але не проживає (т.1 а.с. 77), оскільки у ній не зазначено період, з якого відповідач не проживає за місцем реєстрації, при цьому така довідка надана на підставі погосподарської книги №7 за 2016-2020 роки, тоді як відкриття спадщини мало місце у лютому 2005 року.

Також не приймається до уваги довідка виконавчого комітету Войнашівської сільської ради від 05 грудня 2017 року №1796, про те, що до дня смерті своїх батьків ОСОБА_5 та матері ОСОБА_6 ОСОБА_4 проживала біля них без реєстрації, здійснювала за ними догляд та вела спільне господарство (т.1 а.с. 188), виходячи з наступного.

Як зазначено у повідомленні Войнашівської сільської ради від 22 січня 2018 року №02-10-15 адвокату Івановій В.О., довідка за №1796 від 05 грудня 2017 року видана на підставі Положення про порядок видачі довідок про склад сім'ї з місця проживання та видачу побутових характеристик (актів) Войнашівській сільській раді .

За змістом п. 3.5 вказаного Положення у разі отримання довідки про склад сім'ї за місцем фактичного проживання, яке відрізняється від місця реєстрації, особа повинна надати договір найму житлового приміщення, підтверджений головою вуличного комітету або депутатом сільської ради. У разі проживання родичів (діти, невістки, зяті, онуки, родинний зв'язок яких підтверджується документами) власники будинку повинні письмово подати заяву секретарю виконавчого комітету для підтвердження цього факту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що довідка №1796 про проживання ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 без реєстрації, видана 05 грудня 2017 року, тобто через дванадцять років після смерті власника домоволодіння ОСОБА_5 та через два роки після смерті ОСОБА_6, при цьому відомості про те, що вона видана на підставі письмової заяви власника домоволодіння відсутні.

Наданий ОСОБА_4 акт від 04 вересня 2014 року, складений комісією, створеною невідомо якою особою, в складі депутата с. Затоки Лясковським А.В. та сусідів про те, що ОСОБА_4 проживає по АДРЕСА_1 без реєстрації з листопада 1999 року по даний час (т.1 а.с. 159), не може бути визнаний судом належним та допустимим доказом, оскільки в акті не зазначені джерела обізнаності членів комісії щодо встановлених нею обставин, а також причини чи підстави складання такого акту майже через десять років після смерті спадкодавця ОСОБА_5, який був батьком сторін у справі.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З показань допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 видно, що ОСОБА_4 періодично відвідувала своїх батьків, в решті ж показання є суперечливими та такими, що не підтверджують факт постійного проживання ОСОБА_4 за разом з батьками по АДРЕСА_1, зокрема, з ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.

Колегія суддів, оцінюючи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, дійшла висновку, що відповідачем ОСОБА_4 не надано беззаперечних доказів постійного проживання без реєстрації з спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини.

Таким чином, спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5, які прийняли спадщину в установленому законом порядку є його син - позивач у справі ОСОБА_3 та пережила дружина - ОСОБА_6, які відповідно до ч.1 ст. 1267 ЦК України успадкували майно спадкодавця в рівних частках.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Висновки суду першої інстанції про те, що будинок по АДРЕСА_1 не належав до спадкового майна після смерті ОСОБА_5, оскільки на його ім'я не зареєстровано право власності в бюро технічної інвентаризації, є хибними.

Так, при вирішенні спорів щодо спадкування права власності на нерухоме майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 13 листопада 2015 року на житловий будинок по АДРЕСА_1, житловий будинок літ. А з господарськими будівлями та спорудами , 1959 -1966 років забудови (т.1 а.с. 104-106).

Відповідно до ч. 2,3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року №45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

За змістом цього нормативного акта, виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року №105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації заданими погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

На виконання постанови КМУ від 27 лютого 1995 року № 150 Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України були прийняті Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056. Правила встановлювали порядок державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб. До об'єктів нерухомого майна, що підлягали державній реєстрації, відносяться: жилі будинки (домоволодіння), розташовані на земельній ділянці під окремим порядковим номером на вулиці, площі, провулку; нежилі будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках; вбудовані в жилі будинки нежилі приміщення (як частини цього будинку); квартири в багатоквартирних будинках.

Відповідно до п. 4.1 зазначених Правил оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводилось із видачею свідоцтва про право власності: фізичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна; власникам спільних будівель, які на законних підставах здійснили перебудову, прибудову, внаслідок чого змінились належні їм частки; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об'єднання, які повністю внесли свої пайові внески та в інших випадках.

Так, суд першої інстанції не звернув увагу на дату завершення будівництва спірного будинку, на те, що свідоцтво про право власності на будинок НОМЕР_7 видано ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Барської районної ради від 19 січня 1988 року №111, не застосував діюче на момент виникнення права власності законодавство, та дійшов передчасного висновку, що свідоцтво про право власності на будинок не є допустимим доказом належності спадкодавцеві права власності на нього.

Водночас, за змістом ст. 22, 28 КпШС України, які регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, частки якого є рівними.

Відповідно до ч.1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Виходячи з чого, після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, який був спільною сумісною власністю подружжя.

Таким чином, ОСОБА_3 належить право на 1/4 частину спірного будинковолодіння в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5

Щодо земельної ділянки площею 0, 4899 га на території АДРЕСА_1, з якої 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, 0, 2399 га для ведення особистого селянського господарства, належної ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_8, виданого Войнашівською сільською радою Барського району Вінницької області 29 жовтня 2002 року, то колегія суддів враховує, що такий акт було видано на підставі рішення 4 сесії 4 скликання Войнашівської сільської ради народних депутатів від 07 серпня 2002 року.

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 Про приватизацію земельних ділянок , Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і ст. 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації ОСОБА_5 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Отже, до ОСОБА_3 також в порядку спадкування за законом після смерті батька перейшло про на 1/2 земельної ділянки площею 0, 4899 га на території АДРЕСА_1, з якої 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, 0,2399 га для ведення особистого селянського господарства.

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання права власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай) НОМЕР_3 площею 1,2101 га ріллі в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області, то колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні цієї вимоги, виходячи з наступного.

Як було встановлено вище, ОСОБА_6 на підставі рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року, яке в подальшому було скасовано ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 12 вересня 2015 року, яка набрала законної сили 18 вересня 2015 року, реалізувала право на земельну частку (пай) НОМЕР_3 площею 1,2101 га ріллі в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області шляхом отримання Державного акта на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_9 від 16 липня 2007 року (т.1 а.с. 114-115).

Згідно з п. 17 розд. Х Перехідні положення ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Таким чином, оскільки сертифікат на право на земельну частку (пай) НОМЕР_3 площею 1,2101 га ріллі в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області вже було реалізовано ОСОБА_6, земельна ділянка виділена в натурі і на неї видано Державний акт, а тому визнання права власності на таку частку (пай) не є належним способом захисту порушеного права.

За таких обставин, предметом спору може бути така земельна ділянка, а не земельна частка (пай).

За змістом ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Як роз'яснено в 27 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30.05.2008 N 7 іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною,визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Висновки суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_4, отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка була одноособовим власником майна, а тому права ОСОБА_3, не порушуються не відповідають обставинам справи.

Так, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 зареєстроване в реєстрі за №1-89, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 на присадибній земельній ділянці, на підставі, що таке нерухоме майно належить померлій відповідно до рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року.

Тобто вказане свідоцтво видано після того, як судове рішення, на підставі якого за спадкодавцем ОСОБА_6 було визнано право власності в цілому на такий будинок, було скасовано.

Доводи ОСОБА_4 в частині, що скасування цього судового рішення є незаконним не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, постановлене у цій справі, і не може давати оцінку законності і обґрунтованості судових рішень, постановлених в інших справах.

Виходячи з чого свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 зареєстроване в реєстрі за №1-89 є таким, що безпосередньо порушує права спадкоємця за законом ОСОБА_3 на оформлення спадкових прав на спірний будинок.

Також у зв'язку із скасуванням судового рішення на підставі якого за ОСОБА_6 було визнано право на земельну частку (пай) НОМЕР_3 площею 1,2101 га ріллі в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області, видача Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за №1-104 на ім'я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 1,2101 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, порушує законні права ОСОБА_3 на оформлення у встановленому законом порядку його спадкових справ на таке майно.

Як було встановлено вище, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 були спадкоємцями ОСОБА_6 за заповітом, посвідченим виконавчим комітетом Войнашівської сільської ради Барського району 01 жовтня 2010 року за реєстром №19 в рівних частинах.

Матеріалами спадкової справи, заведеної до майна померлої ОСОБА_6 встановлено, що спадщину за заповітом прийняла лише ОСОБА_4, звернувшись до нотаріальної контори у встановлений законом строк, тоді як ОСОБА_7 спадщину не прийняв, оскільки не вчинив жодних дій, які необхідні для прийняття спадщини. Лише 23 лютого 2017 року, тобто після закінчення встановленого законом строку, у нотаріальній конторі було зареєстровано його заяву про те, що ним пропущено строк для прийняття спадщини, і що останній не претендує на неї і наміру оформляти право на спадщину не має (т.1 а.с. 101).

Відповідно до ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Згідно із ст. 1275 ЦК України якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Як роз'яснено в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30.05.2008 N 7 у разі неприйняття спадщини чи відмови від неї одним із спадкоємців за заповітом застосовується норма частини першої статті 1275 ЦК, відповідно до якої частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Таким чином, ОСОБА_7 є таким, що не прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_6 і його частина спадщини за заповітом, яку він мав право прийняти, переходить до іншого спадкоємця за заповітом - ОСОБА_4

Як встановлено вище, право власності на земельні ділянки площею 0, 2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий № НОМЕР_11 та площею 0,2399 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № НОМЕР_12 були зареєстровані одноособово за ОСОБА_6 25 вересня 2013 року.

При цьому свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстровані в реєстрі за №1-94 та №1-99, видані ОСОБА_4 на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2500 га, переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель кадастровий № НОМЕР_11 та 1/2 частку земельної ділянки площею 0,2399 га кадастровий № НОМЕР_14 для ведення особистого селянського господарства.

Згідно із ч.3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Отже, відсутність у ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину на спірні земельні ділянки, площею 0, 2500 га та площею 0, 2399 га в цілому, та наявність реєстрації права власності на це майно за спадкодавицею ОСОБА_6, не позбавляє відповідача права на отримання такого свідоцтва про право на спадщину в будь-який час.

А це в свою чергу порушує спадкові права ОСОБА_3, як спадкоємця майна, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_3

З огляду на викладене, вимоги ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_6, виданих ОСОБА_4 23 лютого 2017 року є доведеними та обґрунтованими, оскільки їх видача порушує спадкові права позивача на майно, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_7

Суд першої інстанції належним чином підстав та предмет позову не встановив, фактичних обставин справи не перевірив, не надав належної оцінки доводам сторін та доказам у справі, формально підійшов до розгляду справи, внаслідок чого не було виконано завдання цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи і вирішення цивільної справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб, не застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1,3,4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд розподіляє судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 374, 376, 381,382, 384, 389 ЦПК України, суд

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2018 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними, визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом, після смерті батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_12, на:

- 1/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, житловою площею 43, 2 м?, загальною площею 53, 6 м?, зазначений на плані літ. А , веранда літ. а , літня кухня літ. Б , підвал літ. Б1 , хлів добудова літ. Б2 , підвал літ. Б3 , хлів добудова літ. Б4 , хлів літ. В , паркан №1, ворота №2, хвіртка №3;

- 1/2 частини земельної ділянки, площею 0, 2500 га, розташованої на території АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_11, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, належної ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_8, виданого Войнашівською сільською радою Барського району, Вінницької області 29 жовтня 2002 року на підставі рішення 4 сесії 4 скликання Войнашівської сільської ради народних депутатів від 07 серпня 2002 року;

- 1/2 частини земельної ділянки, площею 0, 2399 га, розташованої на території АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_14, для ведення особистого селянського господарства, належної ОСОБА_5 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії НОМЕР_8, виданого Войнашівською сільською радою Барського району, Вінницької області 29 жовтня 2002 року на підставі рішення 4 сесії 4 скликання Войнашівської сільської ради народних депутатів від 07 серпня 2002 року;

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 23 лютого 2017 року в.о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори Бульбою Л.І., зареєстроване в реєстрі за №1-89.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 23 лютого 2017 року в.о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори Бульбою Л.І., зареєстроване в реєстрі за №1-94.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 23 лютого 2017 року в.о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори Бульбою Л.І., зареєстроване в реєстрі за №1-99.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_4 23 лютого 2017 року в.о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори Бульбою Л.І., зареєстроване в реєстрі за №1-104.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1103,17 грн. (одна тисяча сто три гривні 17 копійок) судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 4534,75 грн. (чотири тисячі п'ятсот тридцять чотири гривні 75 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2019 року.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: І.М. Стадник

Ю.Б. Войтко