Постанова

від 24.03.2021 по справі 125/720/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 125/720/17

провадження № 61-5535св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М., Войтка Ю. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними, визнання права власності на спадкове майно.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,4899 га за цією ж адресою, а саме: 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будов та споруд, 0,2399 га для ведення особистого селянського господарства; грошові вклади з усіма належними процентами та компенсаціями, що знаходяться у Барському ТВБВ Ощадного банку № НОМЕР_1 у філії 2917/10 на рахунках № НОМЕР_2 на суму 0,26 грн та № НОМЕР_3 на суму 4 285,23 грн; земельну частку (пай) № НОМЕР_4 площею 1,2101 га ріллі в сільськогосподарському відкритому акціонерному товаристві Поділля (далі - СВАТ Поділля ) с. Міжлісся Барського району; земельну частку (пай) № НОМЕР_4 площею 1,0304 га на землях під багаторічними насадженнями у СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району.

Заповіт ОСОБА_3 не залишив.

У встановлений законом строк позивач подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті батька. Спадкоємцем першої черги за законом також була дружина померлого (мати позивача) ОСОБА_4 , яка написала заяву, посвідчену Виконавчим комітетом Войнашівської сільської ради 27 липня 2005 року за реєстровим № 228, про те, що спадщину після ОСОБА_3 не прийняла, на неї не претендує і не заперечує, щоб позивач оформив одноособово спадкове майно на своє ім`я. Дочка ОСОБА_3 - ОСОБА_2 спадщину після смерті батька не прийняла.

З метою оформлення своїх прав на спадкове майно він дізнався, що протягом 2006, 2013 років у судовому порядку визнано право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 за ОСОБА_4 . Рішення судів ухвалені на підставі недостовірних відомостей, повідомлених ОСОБА_4 , про відсутність інших спадкоємців першої черги. Рішенням Барського районного суду від 29 жовтня 2014 року та ухвалою цього ж суду від 12 вересня 2015 року вказані судові рішення скасовані у зв`язку з нововиявленими обставинами.

ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишила заповіт, посвідчений Виконавчим комітетом Войнашівської сільської ради Барського району 01 жовтня 2010 року за реєстром № 19, згідно з яким все своє майно заповіла ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 у лютому 2017 року оформила все спадкове майно на своє ім`я.

Оскільки судові рішення, на підставі яких за ОСОБА_4 визнано право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 скасовані, то усі видані на ім`я ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину є недійсними, у зв`язку з тим, що заповідач не була власником спадкового майна, на яке оформила право відповідач.

Позивач просив суд визнати всі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, отримані відповідачем на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , недійсними; визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на все спадкове майно, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2018 року в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має права порушувати вимогу про скасування правовстановлюючих документів, свідоцтв про право на спадщину, виданих ОСОБА_2 на нерухоме майно, набуте нею в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , якій належало спірне нерухоме майно на праві власності на момент відкриття спадщини.

Позивач не довівправо власності спадкодавця ОСОБА_3 на будинок на АДРЕСА_1 , оскільки свідоцтво про право власності на ім`я останнього в порушення вимог статті 331 ЦК України не зареєстровано в бюро технічної інвентаризації, а тому суд позбавлений можливості вирішити вимогу про визнання права власності на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 .

Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання всіх свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визнання права власності в порядку спадкування за законом на все спадкове майно, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_3 , є неконкретизованими та недоведеними, і суперечать вимогам статті 13 ЦПК України, оскільки суд не можевийти за межі позовних вимог.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 31 жовтня 2018 року скасовано, ухвалено нове рішенняпро часткове задоволення позову.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом, після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на:1/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , житловою площею 43,2 кв. м, загальною площею 53, 6 кв. м , зазначений на плані літ. А , веранда літ. а , літня кухня літ. Б , підвал літ. Б1 , хлів добудова літ. Б2 , підвал літ. Б3 , хлів добудова літ. Б4 , хлів літ. В , паркан №1, ворота №2, хвіртка №3;1/2 частини земельної ділянки, площею 0,2500 га, розташованої на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 0520280600:07:005:0023, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, належної ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії 1- ВН №020980, виданого Войнашівською сільською радою Барського району, Вінницької області 29 жовтня 2002 року на підставі рішення 4 сесії 4 скликання Войнашівської сільської ради народних депутатів від 07 серпня 2002 року; 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,2399 га, розташованої на території АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 0520280600:07:005:0024, для ведення особистого селянського господарства, належної ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії 1- ВН №020980, виданого Войнашівською сільською радою Барського району, Вінницької області 29 жовтня 2002 року на підставі рішення 4 сесії 4 скликання Войнашівської сільської ради народних депутатів від 07 серпня 2002 року;

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 23 лютого 2017 року в. о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори Бульбою Л. І., зареєстроване в реєстрі за №1-89.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 23 лютого 2017 року в. о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори Бульбою Л. І., зареєстроване в реєстрі за №1-94.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 23 лютого 2017 року в. о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори Бульбою Л. І., зареєстроване в реєстрі за №1-99.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 23 лютого 2017 року в. о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори Бульбою Л. І., зареєстроване в реєстрі за №1-104.

В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольнивши позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , виданих ОСОБА_2 23 лютого 2017 року, є доведеними та обґрунтованими, оскільки їх видання порушує спадкові права позивача на майно, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_5 .

Суд першої інстанції належним чином підстави та предмет позову не встановив, фактичних обставин справи не з`ясував, не надав належної оцінки доводам сторін та доказам у справі, формально підійшов до розгляду справи, не виконав завдання цивільного судочинства, яким є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд справи і вирішення цивільної справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб, не застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року , просила скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зазначила, що спадкоємцем усього належного майна після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_4 , яка була власником спірного майна на підставі рішень Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року та 18 червня 2013 року.

Скасування рішення від 11 грудня 2006 року ухвалою Барського районного суду від 12 вересня 2015 року є незаконним та суперечить нормам процесуального законодавства, на сьогодні справа не розглянута, остаточне рішення не ухвалено, розгляд справи зупинено, а тому неможливо стверджувати про законність чи незаконність рішення Барського районного суду, яким визнано право власності на частину спадкового майна за ОСОБА_4 . Водночас доводи ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 є непідтвердженими, оскільки позивач на час відкриття спадщини із спадкодавцем не проживав, а проживав у сусідньому будинку у цьому ж дворі, а тому спадщину після смерті спадкодавця не прийняв. Також іншими спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 , який проживає у Російській Федерації, а також дочка - відповідач ОСОБА_2 , яка проживала із спадкоємцем на час відкриття спадщини, що підтверджується актом від 04 вересня 2014 року.

Суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що ОСОБА_2 не прийняла спадщину після смерті свого батька ОСОБА_3 , оскільки це спростовується актом від 04 вересня 2014 року, складеним комісією Войнашівської сільської ради, згідно з яким відповідач проживає з листопада 1999 року і до сьогодні на АДРЕСА_1 , протягом шести років проживала зі своїми батьками, що також підтверджується показаннями свідків.

Суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не порушував питання про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданих ОСОБА_2 23 лютого 2017 року.

Аргументи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції з`ясував усі фактичні обставини справи, що мають значення для справи.

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 законно отримала спадщину після смерті матері на підставі свідоцтв не відповідає обставинам справи.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до уваги акт від 04 вересня 2014 року, складеним комісією Войнашівської сільської ради, оскільки він суперечить довідці Виконавчого комітету Войнашівської сільської ради від 05 грудня 2017 року № 1796 про те, що ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 проживала біля нього без реєстрації.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не порушував питання про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданих ОСОБА_2 23 лютого 2017 року, є безпідставними, тому що на момент подання позову позивач не знав про наявні свідоцтва, а дізнався лише про них після витребування матеріалів спадкової справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть.

ОСОБА_3 заповіт на випадок своєї смерті не залишив.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 були дружина ОСОБА_4 , діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , сімейні та родинні відносини між якими підтверджуються відміткою у паспорті ОСОБА_4 про реєстрацію шлюбу, свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , свідоцтвом про народження ОСОБА_6 , виписками з погосподарських книг за 1960-2015 роки, наданими Войнашівською сільською радою Барського району Вінницької області 01 липня 2016 року.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_3 на час відкриття спадщини належало майно: на праві спільної сумісної власності подружжя: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва № 232 про право особистої власності на жилий будинок, виданого Виконавчим комітетом Войнашівської сільської ради народних депутатів Барського району Вінницької області 26 лютого 2002 року на підставі рішення Виконавчогокомітету Барської районної ради народних депутатів від 19 травня 1988 року № 111; на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,4899 га на території АДРЕСА_1 , з якої 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, 0,2399 га для ведення особистого селянського господарства, на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серії 1 - ВН №020980, виданого Войнашівською сільською радою Барського району Вінницької області 29 жовтня 2002 року на підставі рішення 4 сесії 4 скликання Войнашівської сільської ради народних депутатів від 07 серпня 2002 року.

Згідно з матеріалами спадкової справи № 465/2005, заведеної до майна померлого ОСОБА_3 , 22 липня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_1 , в якій вказав інших спадкоємців першої черги за законом: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 .

Згідно з довідкою Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області від 21 листопада 2012 року № 2605 останнім місцем проживання та реєстрації ОСОБА_3 , 1935 року народження, було АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області від 04 липня 2016 року № 1159, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживала та була зареєстрована на АДРЕСА_1 .

Ці обставини також підтверджуються відміткою у паспорті ОСОБА_4 про реєстрацію місця проживання та виписками з погосподарських книг за 1960 -2015 роки, наданими Войнашівською сільською радою Барського району Вінницької області 01 липня 2016 року.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Войнашівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно, визнано за ОСОБА_4 право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 : земельну частку (пай) № НОМЕР_4 площею 1,0304 га на землях під багаторічними насадженнями СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області; земельну частку (пай) № НОМЕР_4 площею 1,2101 га ріллі в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області; житловий будинок літ. А , веранду літ. а , літню кухню літ. Б , підвал літ. Б1 , хлів добудову літ. Б2 , підвал літ. Б3 , хлів добудову літ. Б4 , хлів літ. В , паркан літ. 1, ворота літ. 2, хвіртка літ. 3, які розташовані на АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення суду Барським бюро технічної інвентаризації 04 січня 2007 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на житловий будинок на АДРЕСА_2 , а 19 липня 2011 року право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

ОСОБА_4 отримала державний акт , серія ЯБ № 949311, від 16 липня 2007 року на право власності на земельну ділянку, площею 1,2101 га на території Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий № 0520280600020010100, виданий на підставі розпорядження Барської районної державної адміністрації від 17 січня 2007 року № 17, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010780600115.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 18 червня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Войнашівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно: земельну ділянку площею 0,4899 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд (державний акт на право приватної власності на землю, серії 1- ВН № 020980), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та грошові вклади з усіма належними процентами та компенсаціями, що знаходяться в Барському ТВБВ Ощадного банку № НОМЕР_1 у філії 2917/10 на рахунках № НОМЕР_2 на суму 0,26 грн та № НОМЕР_3 на суму 4 285,23 грн, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10 грудня 2015 року за ОСОБА_4 25 вересня 2013 року зареєстровані земельні ділянки площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий № 0520280600:07:005:0023 та площею 0,2399 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 0520280300:07:005:0024.

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 2014 року, яке набралозаконної сили 11 листопада 2014 року, задоволено заяву Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області про скасування рішення Барського районного суду Вінницької області від 18 червня 2013 року у зв`язку з нововиявленими обставинами.

Позов ОСОБА_4 до Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області про визнання права на спадкове майно залишено без розгляду.

Вищевказаним рішенням встановлено, що при ухваленні рішення суду від 18 червня 2013 року сторонам у справі та суду не було відомо про наявність іншого, крім позивача, спадкоємця майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його сина ОСОБА_1 , який прийняв спадщину та має право на її оформлення.

Ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 12 вересня 2015 року, яка набрала законної сили 18 вересня 2015 року, скасовано рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року у справі № 2-1074/06 у зв`язку з нововиявленими обставинами.

11 травня 2018 року справа передана для розгляду до Жмеринського міськрайонного суду Вінницького суду як найбільш територіально наближеного до Барського районного суду Вінницької області у зв`язку із неможливістю утворити новий склад суду для розгляду справи.

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2018 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 125/720/17 ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на спадкове майно.

На сьогодніостаточне рішення у цивільній справі №2-1074/06 не ухвалено.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

На випадок своєї смерті ОСОБА_4 зробила розпорядження, склавши заповіт від 01 жовтня 2010 року, посвідчений секретарем Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області Шевчук О.П., зареєстрований в реєстрі за № 19, згідно з яким усе своє майно заповіла в рівних частках ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Згідно з матеріалами спадкової справи № 15/2016, заведеної до майна померлої 28 грудня 2015 року ОСОБА_4 , 28 січня 2016 року ОСОБА_1 подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті матері.

18 лютого 2016 року заяву про прийняття спадщини після смерті матері за заповітом подала ОСОБА_2 .

Щодо іншого спадкоємця за заповітом ОСОБА_5 , то 23 лютого 2017 року в Барську державну нотаріальну контору надійшла заява ОСОБА_5 , громадянина Російської Федерації, зареєстрованого на АДРЕСА_3 посвідчена нотаріусом нотаріального округу Кольського району Мурманської області про те, що він пропустив строк для прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 . Спадщину після смерті матері він не приймав, на неї, з чого б вона не складалася і де б не знаходилася не претендує і оформляти свої спадкові права не бажає. До суду для поновлення строку для прийняття спадщини і розподілу спадкового майна наміру звертатися не має.

23 лютого 2017 року в. о. державного нотаріуса Барської державної нотаріальної контори БульбаЛ. І. ОСОБА_2 видала: cвідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за №1-89, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 на присадибній земельній ділянці, належний померлій на підставі рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року, зареєстрований в Барському бюро технічної інвентаризації 04 січня 2007 року і записаний в реєстрову книгу за №74; cвідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1-94, на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої на території АДРЕСА_1 кадастровий № 0520280600:07:005:0023, переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель; cвідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1-99, на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,2399 га, розташованої на території АДРЕСА_1 , кадастровий № 0520280600:07:005:0024, переданої для ведення особистого селянського господарства; cвідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 1-104, на земельну ділянку площею 1,2101 га, розташовану на території Войнашівської сільської ради Барського району Вінницької області під № НОМЕР_4 , кадастровий № 0520280600:02:001:0100, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну померлій на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 949311, виданого Барською районною державною адміністрацією Вінницької області 16 липня 2007 року на підставі розпорядження Барської районної державної адміністрації Вінницької області №17 від 17 січня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010780600115.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у березні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить із підстав та змісту позову, встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи та оцінених доказів, а також висновків та мотивів щодо часткового задоволення позову.

Переглядаючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначив, що вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , виданих ОСОБА_2 23 лютого 2017 року є доведеними та обґрунтованими, оскільки вони порушують спадкові права позивача на майно, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_5 .

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Верховний Суд зазначає, що ЦК України передбачає два способи прийняття спадщини залежно від волевиявлення спадкоємця, який передбачає подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України), а також незалежно від волевиявлення спадкоємця (частина третя статті 1268 ЦК України), який передбачає такі презумпції: особа-спадкоємець, яка постійно проживала з спадкодавцем до дня смерті, вважається такою, що спадщину прийняла, якщо протягом терміну, встановленого для прийняття спадщини, вона не подасть заяву про відмову від спадщини.

Прийняття спадщини це не обов`язок спадкоємця, а його право, яке потребує певних форм його волевиявлення.Прийняття спадщини , як і відмова від спадщини - це індивідуальний акт спадкоємця, зумовлений його волевиявленням щодо спадщини, який здійснюється шляхом вчинення передбачених законом дій, спрямованих на виникнення конкретного юридичного наслідку (прийняття спадщини чи відмови від неї), а саме - одностороннього правочину. Такий односторонній правочин здійснюється шляхом подання нотаріусу відповідної заяви .

Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 211 Інструкції про порядок вчиненнянотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року № 283/8882 (в редакції на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 (далі - Інструкція)) свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Суд апеляційної інстанції встановив, щопозивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , звернувшись у встановленому законом порядку та строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Тому є необгрунтованими доводи касаційної скарги , що ОСОБА_1 на час відкриття спадщини не проживав разом із спадкодавцем, отже, не прийняв спадщину, оскільки факт прийняття спадщини позивачем не залежить від його місця проживання. Інші спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_3 : дружина ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 , дочка ОСОБА_2 із заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини не зверталися.

Прийняття спадщини дружиною ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , у порядку, встановленому частиною третьою статті 1268 ЦК України, оскільки вона постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, підтверджується доказами у справі і не заперечується сторонами, а також у встановленому законом порядку вона не заявила про відмову від неї.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам ОСОБА_8 , що на час відкриття спадщини ОСОБА_4 постійно проживала разом із спадкодавцем, тому є такою, що прийняла спадщину, в порядку, встановленому частиною третьою статті 1268 ЦК України .

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає, постійно або тимчасово.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Згідно з випискою з погосподарської книги ОСОБА_4 від 01 липня 2016 року, дочка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вибула з погосподарського номеру 10 січня 1980 року.

Відповідно до відмітки у паспорті ОСОБА_2 , відповідач зареєстрована у АДРЕСА_4 з 11 квітня 1981 року.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до увагидовідку Поповецької сільської ради Барського району Вінницької області від 25 квітня 2017 року №02-1/116, про те, що ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_5 , але не проживає, оскільки у ній не зазначено період, з якого відповідач не проживає за місцем реєстрації, зокрема, така довідка надана на підставі погосподарської книги № 7 за 2016-2020 роки , проте спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Суд апеляційної інстанції надав належну оцінку довідці Виконавчого комітету Войнашівської сільської ради від 05 грудня 2017 року № 1796, про те, що до дня смерті своїх батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . ОСОБА_2 проживала з ними без реєстрації, здійснювала за ними догляд та вела спільне господарство, з огляду на таке.

Згідно з повідомленням Войнашівської сільської ради від 22 січня 2018 року № 02-10-15 адвокату Івановій В. О., довідка від 05 грудня 2017 року № 1796 видана на підставі Положення про порядок видачі довідок про склад сім`ї з місця проживання та видачу побутових характеристик (актів) Войнашівській сільській раді.

Відповідно до пункту 3.5 вказаного Положення у разі отримання довідки про склад сім`ї за місцем фактичного проживання, яке відрізняється від місця реєстрації, особа повинна надати договір найму житлового приміщення, підтверджений головою вуличного комітету або депутатом сільської ради. У разі проживання родичів (діти, невістки, зяті, онуки, родинний зв`язок яких підтверджується документами) власники будинку повинні письмово подати заяву секретарю виконавчого комітету для підтвердження цього факту.

Верховний Суд звертає увагу на те, що довідка № 1796 про проживання ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 без реєстрації видана 05 грудня 2017 року, тобто через дванадцять років після смерті власника домоволодіння ОСОБА_3 та через два роки після смерті ОСОБА_4 , відомості про те, що вона видана на підставі письмової заяви власника домоволодіння відсутні.

Наданий ОСОБА_2 акт від 04 вересня 2014 року, складений комісією, створеною невідомою особою, у складі депутата с. Затоки ОСОБА_10 та сусідів про те, що ОСОБА_2 проживає на АДРЕСА_1 без реєстрації з листопада 1999 року до цього часу (том 1, а. с. 159), не є належним та допустимим доказом, оскільки в акті не зазначені джерела обізнаності членів комісії щодо встановлених нею обставин, а також причини чи підстави його складання майже через десять років після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , який був батьком сторін у справі.

З огляду на викладене безпідставними є доводи касаційної скарги в цій частині.

Суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів постійного проживання без реєстрації зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, зазначивши, що згідно з показаннями свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . ОСОБА_2 періодично відвідувала своїх батьків, інші показання є суперечливими та такими, що не підтверджують факт постійного проживання ОСОБА_2 разом з батьками на АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції встановив, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , які прийняли спадщину в установленому законом порядку є його син - позивач у справі ОСОБА_1 та переживша його дружина - ОСОБА_4 , які відповідно до частини першої статті 1267 ЦК України успадкували майно спадкодавця в рівних частках.

Щодо спадкування житлового будинку

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого 13 листопада 2015 року на житловий будинок на АДРЕСА_1 , житловий будинок літ. А з господарськими будівлями та спорудами, 1959 - 1966 років забудови.

Згідно з частинами другою, третьою статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

За змістом цього нормативного акта виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985 -1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації заданими погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 27 лютого 1995 року № 150 Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України прийняті Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року № 56, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31/1056. Правила встановлювали порядок державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб. До об`єктів нерухомого майна, що підлягали державній реєстрації, відносяться: жилі будинки (домоволодіння), розташовані на земельній ділянці під окремим порядковим номером на вулиці, площі, провулку; нежилі будинки, дачі, садові будинки, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках; вбудовані в жилі будинки нежилі приміщення (як частини цього будинку); квартири в багатоквартирних будинках.

Відповідно до пункту 4.1 вказаних Правил оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводилось із видачею свідоцтва про право власності: фізичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об`єкти нерухомого майна; власникам спільних будівель, які на законних підставах здійснили перебудову, прибудову, внаслідок чого змінились належні їм частки; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об`єднання, які повністю внесли свої пайові внески та в інших випадках.

Суд першої інстанції не звернув уваги на дату завершення будівництва спірного будинку, на те, що свідоцтво про право власності на будинок № НОМЕР_5 видано ОСОБА_3 на підставі рішення Виконавчого комітету Барської районної ради від 19 січня 1988 року № 111, не застосував чинне на момент виникнення права власності законодавство, дійшов передчасного висновку, що свідоцтво про право власності на будинок не є допустимим доказом належності спадкодавцеві права власності на нього.

Крім того, згідно зі статтями 22, 28 КпШС України, які регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, частки якого є рівними.

Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , який був спільною сумісною власністю подружжя.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що будинок на АДРЕСА_1 не належав до спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , оскільки на його ім`я не зареєстровано право власності в бюро технічної інвентаризації , а тому ОСОБА_1 належить право на 1/4 частини спірного будинковолодіння в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Щодо земельної ділянки площею 0,4899 га

Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 Про приватизацію земельних ділянок , Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян , затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10 і статті 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив, що державний акт на право приватної власності на землю, серії 1- ВН № 020980, виданого Войнашівською сільською радою Барського району Вінницької області 29 жовтня 2002 року, на підставі якого ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 0,4899 га на території АДРЕСА_1 , з якої 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, 0,2399 га для ведення особистого селянського господарства , видано на підставі рішення 4 сесії 4 скликання Войнашівської сільської ради народних депутатів від 07 серпня 2002 року.

Отже, до ОСОБА_1 також в порядку спадкування за законом після смерті батька перейшло право на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,4899 га на території АДРЕСА_1 .

Щодо визнання права власності

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання права власності в порядку спадкування за законом на земельну частку (пай) № НОМЕР_4 площею 1,2101 га ріллі в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в цій частині з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_4 на підставі рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року, яке скасовано ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 12 вересня 2015 року, яка набрала законної сили 18 вересня 2015 року, реалізувала право на земельну частку (пай) № НОМЕР_4 площею 1,2101 га ріллі в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області шляхом отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ЯБ № 949311 від 16 липня 2007 року.

Згідно з пунктом 17 розділу Х Перехідні положення ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Оскільки сертифікат на право на земельну частку (пай) № НОМЕР_4 площею 1,2101 га ріллі в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області вже реалізовано ОСОБА_4 , земельна ділянка виділена в натурі і на неї видано державний акт, а тому визнання права власності на таку частку (пай) не є належним способом захисту порушеного права.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Верховний Суд зауважує, що іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_2 отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка була одноособовим власником майна, а тому права ОСОБА_1 не порушуються, оскільки цей висновок не відповідає обставинам справи, які встановлені судом першої інстанції

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 зареєстроване в реєстрі за № 1-89, на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 на присадибній земельній ділянці, на підставі, що таке нерухоме майно належалопомерлій відповідно до рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року.

Вказане свідоцтво видано після того, як судове рішення, на підставі якого за спадкодавцем ОСОБА_4 визнано право власності в цілому на такий будинок, було скасовано, тому свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 , зареєстроване в реєстрі за № 1-89, є таким, що безпосередньо порушує права спадкоємця за законом ОСОБА_1 на оформлення спадкових прав на спірний будинок.

У зв`язку зі скасуванням судового рішення , на підставі якого за ОСОБА_4 визнано право на земельну частку (пай) № НОМЕР_4 площею 1,2101 га ріллі в СВАТ Поділля с. Міжлісся Барського району Вінницької області, видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстрованого в реєстрі за № 1-104 на ім`я ОСОБА_2 на цю земельну ділянку порушує законні права ОСОБА_1 на оформлення у встановленому законом порядку його спадкових справ на це майно.

Відповідно до статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Згідно зі статтею 1275 ЦК України , якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

У разі неприйняття спадщини чи відмови від неї одним із спадкоємців за заповітом застосовується норма частини першої статті 1275 ЦК, відповідно до якої частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Суд апеляційної виходив з того, що спадщину за заповітом прийняла лише ОСОБА_2 , звернувшись до нотаріальної контори у встановлений законом строк, тоді як ОСОБА_5 спадщину не прийняв, оскільки не вчинив жодних дій, які необхідні для прийняття спадщини, лише 23 лютого 2017 року, тобто після закінчення встановленого законом строку, у нотаріальній конторі зареєстровано його заяву про те, що він пропустив строк для прийняття спадщини, і що не претендує на неї і наміру оформляти право на спадщину не має, отже, ОСОБА_5 є таким, що не прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_4 і його частина спадщини за заповітом, яку він мав право прийняти, переходить до іншого спадкоємця за заповітом - ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції встановив, що право власності на земельні ділянки були зареєстровані одноособово за ОСОБА_4 25 вересня 2013 року, проте свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані ОСОБА_2 на 1/2 частини цих земельних ділянок.

Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_4 , виданих ОСОБА_2 23 лютого 2017 року, є доведеними та обґрунтованими, оскільки їх видача порушує спадкові права позивача на майно, яке залишилося після смерті батька ОСОБА_5 .

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не порушував питання про скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані ОСОБА_2 23 лютого 2017 року, є безпідставними, тому що відповідно до змісту позовних вимог позивач просив визнати всі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, отримані відповідачем на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , недійсними. Верховний Суд бере до уваги пояснення позивача, що він на момент подання позову не знав, які саме свідоцтва видані відповідачу, а дізнався лише про них після витребування матеріалів спадкової справи.

Посилання в касаційній скарзі на те, що скасування ухвалою Барського районного суду від 12 вересня 2015 року рішення Барського районного суду Вінницької області від 11 грудня 2006 року у справі № 2-1074/06, у зв`язку з нововиявленими обставинами, є незаконним та суперечить нормам процесуального законодавства, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2018 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 125/720/17 -ц, тому наявність справи № 2-1074/06 не впливає на розгляд цієї справи .

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгодиз судовим рішенням у справі та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко