Рішення

від 27.09.2018 по справі 536/739/18

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/739/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року м. Кременчук

Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі:

Головуючого судді - Колотієвського О.О.,

при секретарі - Коваль В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної державної адміністрації Полтавської області, третя особа: Відділ Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Полтавської області - про визнання довічного спадкового права володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року до Кременчуцького районного суду Полтавської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 районної державної адміністрації Полтавської області, третя особа: Відділ Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Полтавської області - про визнання довічного спадкового права володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.

В позовній заяві позивач вказував, що 04 вересня 2017 року помер його батько ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який до дня смерті був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після його смерті він прийняв спадщину. Дружина померлого ОСОБА_4, син померлого ОСОБА_5, дочка померлого ОСОБА_6 відмовилися від спадщини на його користь.

20 березня 2018 року він звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_2 районного нотаріального округу ОСОБА_7 з питання видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, площею 11,7521 га (площа уточнена з 11,8 га) кадастровий №5322480800:03:000:0280, розташовану на території Гориславської сільської

ради Кременчуцького району Полтавської області, цільове призначення - ведення селянського фермерського господарства.

Вказана земельна ділянка належала - ОСОБА_3 не на праві власності, а на праві постійного володіння на підставі державного акту №

30, виданого ОСОБА_2 районною радою народних депутатів 02.09.1992 року.

Крім того, право постійного володіння підтверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5306499002017, виданий відділом у ОСОБА_2 районі Міськрайонного управління у ОСОБА_2 районі та м.Кременчуці, Горішніх Плавнях Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області 13.10.2017 року, в якому формою власності вказаної земельної ділянки вказано державна власність .

Нотаріус відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку розташовану на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, цільове призначення - ведення селянського фермерського господарства, після померлого 04 вересня 2017 року ОСОБА_3.

Відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус мотивувала тим, що Земельний кодекс, який діє з 01.01.2002 року на відміну від законодавства, що діяло раніше, не містить положень які надавали можливість громадянам мати у постійному користування земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства.

На підставі вищевикладеного просив суд ухвалити рішення, яким визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, в порядку спадкування за законом після померлого 04 вересня 2017 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою загальною площею 11,8 га кадастровий №5322480800:03:000:0280, призначеною для ведення фермерського господарства, яка була надана померлому на підставі державного акту № 30, виданого ОСОБА_2 районною радою народних депутатів 02.09.1992 року.

20 червня 2018 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 районної державної адміністрації Полтавської області надійшов відзив на позов, в якому зазначив, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, а тому просив відмовити у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_8 в судове засідання не з'явились. Представник позивача на адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без їх участі.

Представник відповідача ОСОБА_2 районної державної адміністрації Полтавської області в судове засідання не з'явився, про час та дату слухання справи був повідомлений належним чином.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області в судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.

Суд, розглянувши матеріали справи, дав повну оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами по справі, що 04 вересня 2017 року помер батько позивача - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії І-КЕ № 353393, видане Виконавчим комітетом Піщанської сільської ради Кременчуцького район Полтавської області, за актовим записом № 97.

ОСОБА_3 до дня смерті був зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_2.

Після смерті батька позивач прийняв спадщину. Дружина померлого ОСОБА_4, син померлого ОСОБА_5, дочка померлого ОСОБА_6 відмовилися від спадщини на користь позивача.

20 березня 2018 року позивач звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_2 районного нотаріального округу ОСОБА_7 з питання видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, площею 11,7521 га (площа уточнена з 11,8 га) кадастровий №5322480800:03:000:0280, розташовану на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, цільове призначення - ведення селянського фермерського господарства.

Вказана земельна ділянка належала - ОСОБА_3 не на праві власності, а на праві постійного володіння на підставі державного акту №

30, виданого ОСОБА_2 районною радою народних депутатів 02.09.1992 року.

Право постійного володіння підтверджується витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5306499002017, виданий відділом у ОСОБА_2 районі Міськрайонного управління у ОСОБА_2 районі та м.Кременчуці, Горішніх Плавнях Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області 13.10.2017 року, в якому формою власності вказаної земельної ділянки вказано державна власність .

Нотаріус відмовила позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку розташовану на території Гориславської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, цільове призначення - ведення селянського фермерського господарства, після померлого 04 вересня 2017 року ОСОБА_3.

Суд вважає, що нотаріус діяла в межах закону, а тому на законних підставах відмовила позивачу у видачі свідоцтва на спадщину, з огляду на наступне:

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Частиною 2 вищевказаної статті передбачено, що. права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) вищі навчальні заклади незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Статтею 141 Земельного кодексу України встановлено підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом України; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Варто зазначити, що Відповідно до ч. 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України (далі - Кодекс) земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Крім того, пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповідно до статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу .

У відповідності до ст. 1225 Цивільного кодексу України, до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням цільового призначення переходить виключно право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

П. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 Про судову практику у справах про спадкування встановлено: відповідно до ст. 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут) . Тобто право постійного користування землею не може бути успадковане.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті .102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарство має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 05.10.2016 р. у справі 181/698/14-ц. При цьому, правові висновки Верховного Суду України згідно ст.360-7 ЦПК України є обов'язковими для суду першої інстанції.

При цьому, між власником спірної земельної ділянки та ОСОБА_3 не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог частин першої, другої статті 407 ЦК України., відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужими земельними ділянками.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Таким чином, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної державної адміністрації Полтавської області, третя особа: Відділ Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Полтавської області - про визнання довічного спадкового права володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за законом

Керуючись ст.ст. 3, 15, 16 , 392, 1216, 1218, 1268, 1297 ЦК України, ст.ст. 76, 258-259, 263-265, 273, 352 ЦПК України, суд ,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної державної адміністрації Полтавської області, третя особа: Відділ Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі Полтавської області - про визнання довічного спадкового права володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за законом - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обовязки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Полтавської області через Кременчуцький районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяОСОБА_9