Постанова

від 31.10.2018 по справі 522/11099/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/6745/18

Номер справи місцевого суду: 522/11099/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

за участю секретаря Ковязіної А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю КЕЙ-КОЛЕКТ , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю СІТІ ПРОПЕРТІ , третя особа ОСОБА_4 про визнання договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2018 року (суддя Домусчі Л.В.),

встановив:

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним позовом, уточнивши який, просила визнати договір купівлі-продажу, укладений між ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ та ТОВ СІТІ ПРОПЕРТІ відносно нежитлового приміщення №1202, розташованого за адресою м. Одеса, вул. Літературна,12, загальною площею 69,5 кв.м. від 07.10.2015 року, недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за цим договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 на праві власності належало вказане нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, яке було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за реєстровим номером 1558849.

08.09.2006 року вказане нежитлове приміщення було передано за договором в іпотеку АКІБ УкрСиббанк , як забезпечення за зобов'язаннями кредитного договору №11037678000 та №11037747000/2 від 08 вересня 2006 року.

08.09.2006 року на вказане нежитлове приміщення накладено заборону відчуження до припинення чи розірвання іпотечного договору. У лютому 2017 року їй стало відомо, що цим приміщенням користуються невідомі особи.

26.02.2017 року з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності ОСОБА_2 стало відомо, що це приміщення на підставі договору купівлі-продажу зареєстровано за ОСОБА_4

ОСОБА_2 вважає, що передане нею за договором іпотеки (нерухомого майна) від 08.09.2006 року нерухоме майно було відчужене при неналежній заміні Іпотекодержателя, з порушенням порядку дострокового повернення кредиту, без дотримання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки та порушенням переважного права на придбання приміщення, що свідчать про недійсність правочину, яким задоволено вимоги іпотекодержателя, а саме, договору купівлі-продажу №939 від 07.10.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3

Також позивач просила визнати протиправним та скасувати рішення, прийняте приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №25109999 від 07.10.2015 року, про реєстрацію права власності на житлове приміщення №1202 за адресою: м. Одеса, вул. Літературна, буд. 12, за ТОВ Сіті проперті , номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №11507184.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу №939 від 07.10.2015 року.

Зазначене рішення суду оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_2 через представника ОСОБА_5 В скарзі з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Основними доводами апеляційної скарги є посилання на те, що позивач не отримувала лист-повідомлення про намір стягувача звернути стягнення на предмет іпотеки, наполягає на проведенні судової почеркознавчої експертизи.

На вказану апеляційну скаргу ТОВ Кей - Колект подано відзив, яким заперечує проти задоволення апеляційної скарги, мотивуючи тим, що позивачем вимоги позову не були обґрунтовані та не доведені належними доказами, тому суд першої інстанції ухвалив вірне рішення про відмову у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї викладених у відзиву, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2006 року на праві власності належало нежитлове приміщення №1202 в м. Одеса, вул. Літературна,12, загальною площею 69,5 кв.м.

08.09.2006 року між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11036780000 та №11037747000.

08.09.2006 року вказане нежитлове приміщення було передано за договором в іпотеку АКІБ УкрСиббанк як забезпечення за зобов'язаннями ОСОБА_2 за договорами про надання споживчого кредиту №11037678000 та №11037747000/2 від 08 вересня 2006 року по поверненню кредитних коштів та було накладено заборону відчуження до припинення чи розірвання іпотечного договору (зареєстровано приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу в реєстрі заборон за №179).

11.06.2012 року між ПАТ УкрСиббанк та ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ укладено договір факторингу №4, за умовами якого ПАТ УкрСиббанк зобов'язується передати у власність ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ , а ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором. При цьому, одночасно з відступленням прав вимоги до ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ переходять усі права ПАТ УкрСиббанк за усіма договорами забезпечення.

11.06.2012 року між ПАТ УкрСиббанк та ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки. Відповідно до п. 1.1. цього договору ПАТ УкрСиббанк передає, а ТОВ КЕЙ- КОЛЕКТ приймає права вимоги за договорами іпотеки, в тому числі і за договором іпотеки укладеним між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_2

Отже, ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ набуло права кредитора та іпотекодержателя у відносинах з позивачем щодо спірного майна та мало право відповідно до застережень на відчуження іпотечного майна.

Задовольняючи свої вимоги, як іпотекодержатель, ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ здійснило продаж предмету іпотеки ТОВ СІТІ ПРОПЕРТІ за договором купівлі-продажу від 07.10.2015 року за ціною 309205,00 гривень, зареєстрованого в реєстрі під №939 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3

Крім того, приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25109999 від 07.10.2015 року про реєстрацію права власності за ТОВ СІТІ ПРОПЕРТІ на підставі вказаного договору купівлі-продажу, про що внесено запис до реєстру №11507184.

В подальшому ТОВ СІТІ ПРОПЕРТІ було відчужено зазначене спірне нерухоме майно ОСОБА_7, який в свою чергу продав його ОСОБА_4 у відповідності до договору купівлі-продажу №522 від 14.02.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про що здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На підставі декларації про готовність до експлуатації об'єкта від 21.03.2017 року ОД142170802375 відповідачем переведено із нежитлового в житлове спірний об'єкт нерухомості.

Зазначені обставини були встановлені судами першої та апеляційної інстанції за розглядом справи №522/4415/17.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23.10.2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 24.05.2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: ПАТ УкрСиббанк , ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ , ТОВ СІТІ ПРОПЕРТІ , ОСОБА_7 про витребування із чужого незаконного володіння нежитлового приміщення.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

У ст. 16 ЦК міститься досить широкий перелік засобів захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема одним із них є визнання правочину недійсним.

Згідно ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Відповідно до статей 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Спірні правовідносини з приводу задоволення вимог іпотекодержателя в безспірному порядку врегульовано, зокрема, Законом України Про іпотеку та договором іпотеки.

Відповідно до ст. 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно п. 4.3. договору іпотеки, у випадку порушення іпотекодавцем зобов'язань за договором, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю повідомлення, оформлене відповідно до вимог Закону України Про іпотеку .

Статтею 35 Закону України Про іпотеку встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Пунктом 4.4. договору іпотеки встановлено, що у разі невиконання іпотекодавцем вимог, зазначених в повідомленні, про яке йдеться в п. 4.3., іпотекодержатель здійснює звернення стягнення.

Відповідно до п. 4.2 договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно розділу 5 договору іпотеки, сторони вирішили питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в розділі 5 договору іпотеки.

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2. договору іпотеки іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку ; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України Про іпотеку .

Крім того, сторони визначили певний порядок застосування звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно п. 5.2. договору іпотеки у разі настання підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя із зазначенням, який із способів задоволення вимог іпотекодержателя застосовується.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ повідомило ОСОБА_2 про намір звернути стягнення на предмет іпотеки листом від 20.01.2014 року, який ОСОБА_2 був отриманий згідно повідомлення про вручення 25.01.2014 року (т.1 а.с.193,194).

Доводи апеляційної скарги щодо не отримування ОСОБА_2 25.01.2014 року повідомлення від іпотекодержателя про намір продати іпотечне майно, є необґрунтованим та таким, що не знайшло свого підтвердження належними та допустимими доказами.

Посилання апеляційної скарги на висновок спеціаліста судової незалежної експертизи України не може вважатись належним доказом не отримання ОСОБА_2 листа з повідомленням, оскільки в ньому зазначено, що при дослідженні копії підпису не можливо виявити ознаки технічної підробки, тому цей висновок носить орієнтуючий характер (т.2 а.с.192).

З відповіді начальника ЦТП ПАТ Укрпошта , наданої до апеляційної скарги також вбачається, що інформацію щодо поштових відправлень на ім'я ОСОБА_2 в період з 20.01.2014 року по 26.01.2014 року надати не можливо за спливом строку зберігання виробничої документації, що також не може вважатись доказом не отримання ОСОБА_2 зазначеного листа. Судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, всупереч доводів апеляційної скарги, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що ТОВ КЕЙ-КОЛЕКТ дотрималось умов договору іпотеки та вимог Закону України Про іпотеку при зверненні стягнення на предмет іпотеки, мало всі правові підстави на його відчуження, що свідчить про правомірність продажу предмету іпотеки ТОВ СІТІ-ПРОПЕРТІ .

Реєстрація права, власності на момент прийняття рішення нотаріусом, здійснювалась у відповідності до порядку Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013 року.

Відповідно до п. 46 Порядку №868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Так, згідно із п. 2.3. договору купівлі-продажу від 07.10.2015 року №939, нотаріус перевірила наявність документу, що підтверджує про повідомлення позивача (більше ніж за 30 днів) про намір продавця звернути стягнення на предмет іпотеки - рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке було отримано 25.01.2014 року.

Доказів, які б спростовували встановлені обставини, апелянтом до суду апеляційної інстанції не надані.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги про порушення прав апелянта є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст Постанови складено 01 листопада 2018 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

ОСОБА_9