Постанова

від 06.11.2018 по справі 910/21922/13

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2018 р. Справа№ 910/21922/13

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Рибчич А. В.

За участю представників:

від Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України: Сабадаш О. І. - представник за довіреністю № 520/203-03 від 19.06.2018

від інших учасників судового процесу: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2018

про задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Активлізинг на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

у справі № 910/21922/13 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Газенерголізинг

до 1. Державного підприємства Антрацит

2. Державного підприємства Вугілля України

про стягнення заборгованості та витребування майна

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Активлізинг , правонаступник стягувача у ВП № 4422096 - ТОВ Газенерголізинг згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 у цій справі, звернулося до Господарського суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність державного виконавця (а.с. 189-195 т. 2), в якій просило:

- визнати неправомірною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не подачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, - документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю Активлізинг коштів відповідно до судового наказу № 910/21922/13 від 17.06.2014, виданого Господарським судом міста Києва на виконання рішення від 21.01.2014 у справі № 910/21922/13;

- зобов'язати начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України усунути порушення, зокрема, подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю Активлізинг коштів відповідно до судового наказу №910/21922/13 від 17.06.2014, виданого Господарським судом міста Києва на виконання рішення від 21.01.2014 у справі № 910/21922/13;

- зобов'язати начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконання положень ч. 1 ст. 345 ГПК України повідомити суд і Товариство з обмеженою відповідальністю Активлізинг про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду даної скарги не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 у справі № 910/21922/13 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Активлізинг на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено повністю.

Задовольняючи вимоги скарги, суд першої інстанції виходив з того, що боржником в даній справі є державне підприємство, на яке розповсюджується дія Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна , в ст. 1 якого встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна, що свідчить про те, що вказана особа не має можливості, виконати рішення суду та погасити заборгованість за рахунок відчуження майна підприємства , оскільки це заборонено законом, а відтак, враховуючи приписи ч. 2 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , згідно з якою у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, та те, що закінчився шестимісячний строк, в межах якого державний виконавець повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання рішення, на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України Про виконавче провадження , іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону, скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з ухвалою, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва № 910/21922/13 від 24.07.2018 та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою Активлізинг відмовити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорювану ухвалу прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, адже судом першої інстанції при вирішення скарги по суті не досліджено порядку, згідно якого службові особи повинні здійснювати виконання Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників , не встановлено усіх обставин справи, зокрема, чи були підстави щодо передачі документів до Казначейства на безспірне списання коштів в рахунок задоволення вимоги стягувача, та не досліджено питання про наявність чи відсутність майна у Державного підприємства Антрацит , а оспорюваною ухвалою суд першої інстанції фактично нівелює порядок та умови передання документів посадовими особами на безспірне списання коштів до Казначейства і фактично, без наявних підстав у державного виконавця на такі дії, відразу зобов'язує передати відомості для такого списання.

Також апелянт зазначив про те, що ним до суду першої інстанції подавалась заява про залучення до справи державного виконавця Сидоренко Р.Г., так як безпосередньо він як посадова особа займається примусовим виконанням наказу у цій справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2018 справа № 910/21922/13 передана на розгляд колегії суддів у складі: Пашкіна С.А. (головуючий), судді Калатай Н.Ф., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 у справі № 910/21922/13 апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту роз'яснено, що:

- протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України має право усунути недоліки, а саме, подати до Київського апеляційного господарського суду докази сплати судового збору в розмірі 1 762,00 грн.;

- в разі невиконання зазначеної ухвали суду в строк, визначений п. 2 її резолютивної частини, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту;

- відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

10.09.2018 до Київського апеляційного господарського суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Розпорядженням № 09.1-08/3042/18 від 24.09.2018, у зв`язку перебуванням судді Сітайло Л.Г., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/21922/13.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2018 справа № 910/21922/13 передана на розгляд колегії суддів у складі: Пашкіна С.А. (головуючий), судді Власов Ю.Л., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, розгляд апеляційної скарги призначено на 08.10.2018.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

25.06.2018 на виконання Указу Президента України № 454/2017 від 29.12.2017 Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах , яким ліквідовано Київський апеляційний господарський суд, утворено Північний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Київську, Сумську, Черкаську, Чернігівську області та місто Київ.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03.10.2018 в газеті "Голос України" № 185 (6940) опубліковано повідомлення голови Північного апеляційного господарського суду про початок роботи новоутвореного суду. Зважаючи на викладене, Київський апеляційний господарський суд припинив здійснення правосуддя.

Частиною 5 ст. 31 ГПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.

На виконання п. 4 розділу ІІІ Плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого наказом Державної судової адміністрації від 20.09.2018 № 475, за актом прийняття-передачі судових справ від 02.10.2018 справу № 910/21922/13 передано до Північного апеляційного господарського суду.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2018 справа № 910/21922/13 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.

Ухвалою колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І. від 17.10.2018:

- прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 у справі № 910/21922/13;

- засідання суду призначено на 06.11.2018 о 14-00;

- встановлено строк для пояснень, клопотань, заперечень - до 02.11.2018;

- учасникам процесу роз'яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- повідомлено учасників судового процесу, що неявка їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

05.10.2018 та 12.10.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю Активлізинг через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшли відзиви на апеляційну скаргу (аналогічні за змістом), де вказана особа просила апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 у справі № 910/21922/13 - без змін, посилаючись на те, що:

- сплив шестимісячного строку з моменту відкриття виконавчого провадження є самостійною та безумовною підставою для виконання рішення суду відповідно до Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень ;

- законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно ДП Антрацит , що виключає можливість виконання рішення суду за рахунок активів вказаної юридичної особи, в тому числі і за рахунок реалізації транспортних засобів, на наявність яких апелянт посилається в апеляційній скарзі.

05.11.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю Активлізинг через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому заявник, з посиланням на неможливість направити в судове засідання повноважного представника, оскільки в штаті Товариства відсутній адвокат, на те, що на даний час ним здійснюється пошук адвоката/адвокатського об'єднання/адвокатського бюро для надання правової допомоги по супроводу даної справи, однак через брак коштів, який пов'язаний, в тому числі з невиконання рішення суду у цій справі, даний процес затягнувся в часі, та те, що директор заявника, не маючи юридичної освіти, не може повноцінно представляти інтереси заявника в суді, просив відкласти розгляд справи на іншу дату.

Станом на 06.11.2018 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

В судовому засіданні представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України проти задоволення вказаного клопотання не заперечив.

Порадившись на місці, колегія суддів не знайшла підстав для задоволення вказаного клопотання з огляду на те, що, по-перше, заявником не надано доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин, по-друге, заявником не зазначено, протягом якого часу він має змогу знайти як кошти, так і адвоката/адвокатського об'єднання/адвокатського бюро для надання правової допомоги по супроводу даної справи, а по-третє, приписами ГПК України встановлений тридцятиденний строк для розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, в той час як апеляційний перегляд оспорюваної ухвали фактично триває з 25.09.2018.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Активлізинг та відповідачі представників в судове засідання не направили, усі, окрім Товариства з обмеженою відповідальністю Активлізинг про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, та те, що явка представників учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників учасників судового процесу за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.01.2014 у справі № 910/21922/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2014, позов Товариства з обмеженою відповідальністю Газенерголізинг до Державного підприємства Антрацит та Державного підприємства Вугілля України задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 27 485 956,72 грн. заборгованості та 7 317,13 грн. судового збору та стягнуто з Державного підприємства Антрацит на користь позивача 30 128 389,54 грн. заборгованості та 8 020,58 грн. судового збору, в решті позову відмовлено.

На виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва 17.06.2014 видано відповідні накази (а.с. 231-232 т. 1), зокрема і наказ про стягнення з Державного підприємства Антрацит на користь позивача 30 128 389,54 грн. заборгованості та 8 020,58 грн. судового збору (далі Наказ), який позивачем пред'явлено до виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі Відділ ДВС) та за яким відкрито виконавче провадження № 44220296 (постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 44220296 від 04.08.2014 (а.с. 196 т. 2)).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2017 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Активлізинг , замінено сторону виконавчого провадження ВП № 4422029, що перебуває на виконанні Відділу ДВС, а саме, стягувача Товариство з обмеженою відповідальністю Газенерголізинг замінено на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю Активлізинг .

З огляду на вказане16.01.2018 головним державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження ВП № 44220296 (а.с. 197 т. 2).

02.02.2018 стягувач звернувся до Відділу ДВС з клопотанням про подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до ст. 4 ЗУ Про гарантії держави щодо виконання судових рішень (а.с. 199-201 т. 2), доказів наявності відповіді на яке матеріали справи не містять.

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Активлізинг звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність державного виконавця (а.с. 189-195 т. 2), в якій просило:

- визнати неправомірною бездіяльність начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не подачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, - документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю Активлізинг коштів відповідно до судового наказу № 910/21922/13 від 17.06.2014, виданого Господарським судом міста Києва на виконання рішення від 21.01.2014 у справі № 910/21922/13;

- зобов'язати начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України усунути порушення, зокрема, подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю Активлізинг коштів відповідно до судового наказу № 910/21922/13 від 17.06.2014, виданого Господарським судом міста Києва на виконання рішення від 21.01.2014 у справі № 910/21922/13;

- зобов'язати начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконання положень ч. 1 ст. 345 ГПК України повідомити суд і Товариство з обмеженою відповідальністю Активлізинг про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду даної скарги не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Суд першої інстанції скаргу задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України Про виконавче провадження .

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України Про виконавче провадження вбачається, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що боржник за Наказом - Державне підприємство Антрацит є державним підприємством, 100% статутного капіталу якого належить державі Україна в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

Вказане, зокрема, підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Законом України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна , для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи, що боржник за Наказом - Державне підприємство Антрацит є державним підприємством, 100% статутного капіталу якого належить державі Україна в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, згідно з приписами Закону України Про введення мораторію на примусову реалізацію майна встановлено мораторій на застосування примусової реалізації його майна, тобто зазначена особа не має можливості, виконати рішення суду та погасити заборгованість за рахунок відчуження свого майна, оскільки це заборонено законом.

Водночас згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

За приписами ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , яка регулює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи:

- виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (ч. 1);

- у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 2);

- протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2 - 4, 9 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження , крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача (ч. 3).

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження , виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:

- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (п.п. 2);

- стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення (п.п. 3);

- стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа (п.п. 4);

- законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (п.п. 9).

Отже, ч. 2 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень у вказаній редакції передбачала, що виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі якщо дане рішення не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

І ніяких інших умов для застосування, в т.ч. визначених ч. 3 ст. 4 вказаного Закону , крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана ч. 2 ст. 4 Закону не вимагає та не передбачає.

Тобто, стаття ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, ч. 3 ст. 4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого ч. 2 цієї статті, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

Підстави, передбачені п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження , свідчать про неможливість виконання судового рішення, в зв'язку з чим положення ч. 3 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень вимагають не чекати спливу вищевказаного шестимісячного строку, оскільки це не має сенсу, рішення все одно не буде виконане, а протягом десяти днів з дня встановлення факту наявності однієї з таких підстав одразу передавати виконавчий документ на виконання до органів державної виконавчої служби, тобто, дана норма направлена на прискорення зміни процедури виконання та отримання реального результату стягувачем, а не на їх сповільнення.

Зазначене свідчить, що підстави, передбачені ч. 2 та ч. 3 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме:

- ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону передбачає нічим необумовлений перехід до цієї процедури лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, після закінчення цього строку;

- ч. 3. ст. 4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених п.п. 2-4, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій) керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше,тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, переходить до вказаної процедури.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 908/2671/13.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що, враховуючи, що ВП № 4422029 відкрите постановою від 04.08.2015, шестимісячний строк, в межах якого державний виконавець повинен був здійснити сукупність дій, що спрямовані на примусове виконання судового рішення по даній справі та виданого на його виконання наказу на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України Про виконавче провадження , іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону , закінчився 04.02.2016, а починаючи з 05.02.2016, примусове виконання цього рішення за будь-яких умов повинно було здійснюватися за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, що прямо визначено у ч. 2 ст. 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , яка встановлює особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства.

При цьому, враховуючи суть спору, слід зазначити про таке.

У своєму пілотному рішенні у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року N 40450/04 Європейський Суд з прав людини встановив, що було порушено п. 1 статті 6 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України , від 15 жовтня 2009 року, N 40450/04, п. 83-84). Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (там же, п. 85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв'язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п. 4 резолютивної частини рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України ).

У пункті третьому резолютивної частини рішення 12 жовтня 2017 у справі Бурмич та інші проти України , заява № 46852/13 , Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п'ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов'язань, які випливають із пілотного рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України , в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 статті 6 і 13 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.

За практикою Європейського суду з прав людини, саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до вимог Конвенції (рішення у справі Войтенка; рішення у справі Ромашов проти України (Romashov v. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі Дубенко проти України (Dubenko v. Ukraine), N 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі Козачек проти України (Kozachek v. Ukraine), N 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі Шмалько проти України (Shmalko v. Ukraine), N 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), N 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі Крищук проти України№ (Kryshchuk v. Ukraine), N 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення поданої Товариством з обмеженою відповідальністю Активлізинг скарги на бездіяльність державного виконавця у повному обсязі.

Правові підстави для скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 у справі № 910/21922/13 та для задоволення апеляційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відсутні.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі за подачу апеляційної скарги покладаються на Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Керуючись ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду м. Києва від 24.07.2018 у справі № 910/21922/13 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.07.2018 у справі № 910/21922/13 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/21922/13.

Повний текст постанови складено: 07.11.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк