Постанова

від 06.11.2018 по справі 144/176/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 144/176/16-ц

провадження № 61-17949св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Матківської М. В., Берегового О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Теплик-Агро (далі - ТОВ Теплик-Агро , Товариство) про визнання недійсним договору оренди землі, посилаючись на те, що він є власником земельної ділянки площею 3,5430 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сокирянської сільської ради Теплицького району Вінницької області. У листопаді 2015 року він дізнався про існування договору оренди землі, який був укладений нібито між ним та ТОВ Теплик-Агро . Однак підпис на договорі виконано не ним і його волевиявлення на укладення цього правочину було відсутнє. Враховуючи викладене, ОСОБА_4 просив визнати недійсним вказаний договір оренди.

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2016 року у складі судді Панченка Д. І. позов задоволено. Визнано договір оренди землі, укладений 19 серпня 2015 року між ОСОБА_4 та ТОВ Теплик Агро , недійсним. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_6 не підписував договір оренди землі, його волевиявлення на укладення спірного правочину було відсутнє і він нікого не уповноважував на вчинення цієї дії, що підтверджується показаннями його представника і свідків.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ Теплик-Агро задоволено. Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту непідписання ним договору оренди землі. Заперечення факту вчинення правочину не може доводитися показаннями свідків. Таким чином, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недопустимих доказах.

У січні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року, а рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 22 квітня 2016 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що факт непідписання ОСОБА_4 спірного договору оренди підтверджено показаннями свідків. Оскільки ТОВ Теплик-Агро умисно не сплатило грошові кошти за проведення судової почеркознавчої експертизи, то апеляційний суд мав визнати факт, для з'ясування якого така експертиза була призначена, та залишити рішення місцевого суду без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У червні 2017 року ТОВ Теплик-Агро подало заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначило про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, посилаючись на те, що заперечення факту вчинення правочину не може доводитися показаннями свідків. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 мав можливість заявити в суді першої інстанції клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, проте поклав обов'язок доведення своїх вимог на Товариство. З часу укладення спірного правочину позивач отримував орендну плату за надану в користування земельну ділянку, тобто фактично схвалив виконання договору оренди.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 травня 2018 року справу № 144/176/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 3,5430 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Сокирянської сільської ради Теплицького району Вінницької області.

19 серпня 2015 року між ОСОБА_6 та ТОВ Теплик-Агро було укладено договір оренди землі,за яким позивач передав в оренду Товариству належну йому на праві власності вищевказану земельну ділянку строком на 10 років, що підтверджується Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

07 жовтня 2015 року вказаний Договір зареєстровано Реєстраційною службою Теплицького районного управління юстиції.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі (далі - Закон № 161-XIV).

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 161-XIV укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_6 посилався на те, що спірний договір оренди він не підписував і його волевиявлення на укладення цього правочину було відсутнє.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Довідками Ічнянського національного природного парку від 03 березня 2016 року № 01-15/12 та від 09 березня 2016 року № 01-15/12 підтверджується, що ОСОБА_6 працює у вказаному парку і в день підписання договору оренди (19 серпня 2015 року) знаходився на робочому місці.

Допитана в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_7 показала, що її брат ОСОБА_4 останній раз приїжджав у село Сокиряни Сокирянського району Вінницької області 30 січня 2014 року - на похорон матері, а тому в серпні 2015 року він не міг підписати договір оренди землі. Крім цього, ОСОБА_8, яка працює в ТОВ Теплик-Агро , розповіла їй, що спірний договір оренди був укладений заднім числом, працівники Товариства самі поставили підпис від імені позивача. Свідок ствердила, що дійсно у 2015 році вона отримала замість брата орендну плату в сумі 6 тис. грн.

Свідок ОСОБА_9 показала, що працює на посаді бухгалтера в ТОВ Теплик-Агро . ОСОБА_4 є орендодавцем Товариства. Їй відомо, що орендну плату замість позивача отримувала його сестра ОСОБА_7 Останній раз вона бачила ОСОБА_4 на похороні його матері.

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України 2004 року), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (стаття 57 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною другою статті 59 ЦПК України 2004 року обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_4 не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог, які в цьому випадку можливо підтвердити висновком судової почеркознавчої експертизи. Заперечення факту вчинення правочину не може доводитися показаннями свідків.

Тому не заслуговують на увагу аргументи касаційної скарги про те, що факт непідписання ОСОБА_4 спірного договору оренди підтверджено показаннями свідків.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року,правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що оскільки ТОВ Теплик-Агро умисно не сплатило грошових коштів за проведення судової почеркознавчої експертизи, то апеляційний суд мав визнати факт, для з'ясування якого така експертиза була призначена, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ Теплик-Агро про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 04 липня 2016 року вказане клопотання відповідача було задоволено з покладенням на нього обов'язку щодо її оплати.

Оплату за проведення експертизи Товариство не здійснило, у зв'язку з чим експертна установа не виконала вищевказану ухвалу суду.

Відповідно до частини першої статті 146 ЦПК України 2004 року у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Отже, визнання факту, для з'ясування якого призначалася експертиза, або відмова у визнанні цього факту здійснюється судом з урахуванням оцінки доказів, аналізу правової позиції цієї особи та того результату, якого вона домагається. Фактично суд виходить з припущення, що особа ухиляється від участі в експертизі, оскільки побоюється її результатів, а тому визнає факт, який треба було встановити експертизою, доведеним.

Оскільки обов'язок доведення факту непідписання спірного правочину, тобто доведення тих обставин, на які особа посилалася як на підставу своїх вимог, покладено на позивача, то відсутні підстави стверджувати про ухилення відповідача від участі в експертизі.

При цьому несплата відповідачем витрат на проведення експертизи не є обставиною, яка унеможливлює її проведення, оскільки таку оплату міг здійснити позивач, тобто особа, зобов'язана довести ті факти, для підтвердження або спростування яких була призначена експертиза.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов