Рішення

від 31.10.2018 по справі 46/99

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.10.2018Справа № 46/99

За позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго" (ідентифікаційний код: 00131305) До Товариства з обмеженою відповідальністю "Салюс" (ідентифікаційний код: 31029538) Простягнення 45 556,52 грн. Суддя Омельченко Л.В.

За участю секретаря судового засідання Терещенко Л.С.

Представники:

від позивачаКирищук В.П. - представник за довіреністю; від відповідачане з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Салюс" 37 775,16 грн. заборгованості з оплати поставленої теплової енергії у гарячій воді за договором від 01.04.2001 № 311081, 4 156,82 грн. пені, 2 835,56 грн. інфляційної складової боргу та 788,98 грн. 3 % річних.

Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/99 від 31.12.2009, яку призначено до розгляду на 08.02.2010.

Ухвалою суду від 08.02.2010 розгляд справи було відкладено на 01.03.2010 зважаючи на неподання витребуваних судом документів та неявку представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2010 судом зупинено провадження у справі № 46/99 до вирішення Шевченківським районним судом міста Києва адміністративної справи № 2а-3475/09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ардена" в особі Київської філії до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської держаної адміністрації) про оскарження розпоряджень Київської міської державної адміністрації про визначення тарифів на теплову енергію від 27.11.2008 №№ 1661, 1662, 1663, від 25.12.2008 № 1780, 1780/1, від 30.12.2008 № 1792, від 16.01.2009 № 33 та набрання законної сили судовим рішенням у цій справі та зобов'язано сторін надати суду докази усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 46/99.

Станом на 23.06.2018 учасники справи доказів усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі № 46/99, суду не надали, на листи-нагадування, які направлялись судом на адреси учасників справи, не реагували, тому суд листами від 23.06.2018 № 01-37.1/576/18 у цій справі та зокрема № 01-37.1/578/18 у справі № 46/102 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва щодо отримання указаної інформації.

17.07.2018 у відповідь на лист № 01-37.1/578/18 від 23.06.2018 від Шевченківського районного суду міста Києва надійшов лист № 09-08/147/2018 від 05.07.2018 щодо запитуваної судом інформації.

Ухвалою Господарського суд міста Києва від 26.07.2018 поновлено провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального підготовчого провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 20.08.2018 та зобов'язано учасників справи надати додаткові відомості у справі.

06.08.2018 від позивача надійшла заява про зміну найменування, яка визнання судом обґрунтованою, тому надалі у справі використовується назва позивача - Публічне акціонерне товариство "Київенерго".

У підготовчому засіданні 20.08.2018 представник позивача подав додаткові докази для приєднання до матеріалів справи. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.

У підготовчому засіданні 20.08.2018 представник позивача подав додаткові докази для приєднання до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2018 відкладено розгляд справи на 24.09.2018.

06.09.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшли додаткові докази для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 46/99 до судового розгляду по суті на 22.10.2018, встановлено порядок з'ясування обставин справи та дослідження доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2018 відкладено розгляд справи на 31.10.2018.

Відповідач у судове засідання 31.10.2018 не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, направлений на юридичну адресу відповідача, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернувся до суду не врученим, причина повернення: вибув.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, боржник про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки у суду відсутня можливість сповістити боржника за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Явка відповідача визнавалась судом обов'язковою, однак суд уже відкладав розгляд спору по суті через неявку відповідача, а участь у судовому засіданні суду є правом, а не обов'язком, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 28.08.2018 у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії" (№ 12307/16), суд дійшов висновку про можливість розгляду спору по суті за відсутності представника відповідача.

У судовому засіданні 31.10.2018 представник позивача подав розгорнутий розрахунок ціни позову та виступив із вступним словом, за змістом якого убачається, що позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить задовольнити.

З'ясувавши обставини, на які посилаються учасники справи та перевіривши їх доказами, суд, після виходу до нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

Дослідивши фактичні обставини справи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, заслухавши доводи учасників справи, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, суд дійшов висновку про відмову у позові частково, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що 01.04.2001 між позивачем у якості енергопостачальної організації та відповідачем у якості абонента було укладено договір № 031-1081-9 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі по тексту - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - у період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; у кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.

Відповідно до п. 2.2.3. Договору енергопостачальна організація зобов'язується при зміні тарифів (додаток № 3 до Договору) повідомляти "Абонента" у п'ятиденний термін з моменту отримання Розпорядження держадміністрації м. Києва про їх зміну.

У п. 2.3.2. Договору визначено, що абонент зобов'язується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і у терміни, які передбачені у додатку № 4 до Договору.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється відповідно до п. 5.1. Договору та звертання-доручення про укладення Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді по приладах обліку за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації.

Відповідно до п. 3 додатку № 4 до Договору відповідач здійснює оплату вартості використаної теплової енергії не пізніше 28-го числа поточного місяця.

Договір набуває чинності з дня його підписання, та діє до 31.12.2001. Припинення дії Договору не звільняє "Абонента" від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (Розділ 8 Договору).

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог Закону.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" (у редакції, що діяла у спірний період) тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

З матеріалів справи судом встановлено, що відсутні докази наявності між сторонами розбіжностей щодо обсягів спожитої за договором теплової енергії.

Згідно з твердженнями позивача та відповідно до поданого ним розрахунку протягом спірного періоду з січня 2009 - березень 2009 року він поставив відповідачу теплової енергії за договором вартістю 42 722,72 грн.

Суд критично оцінює указані докази, оскільки розрахунок вартості поставленої за договором теплової енергії проведений позивачем не з урахуванням тарифів на теплову енергію, чинних протягом позовного періоду.

З пояснень позивача, матеріалів справи вбачається, що вартість поставленої теплової енергії до нежилих приміщень протягом січня - березня 2009 року на підставі укладеного сторонами договору позивач визначив у тому числі на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1662 від 27.11.2008 № 1780/1 від 25.12.2008, 127, 128 від 05.02.2009. Однак, Указами Президента України відповідно № 1199/2008 від 24.12.2008, 65/2009 від 03.02.2009, 76/2009 від 09.02.2009 зазначені розпорядження Київської міської державної адміністрації були скасовані як такі, що суперечать Конституції та Законам України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж позивачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.

До 1 грудня 2008 року тарифи на теплову енергію, що виробляється відповідачем, були затверджені розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 86 від 31.01.2007 у редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1662 від 27 листопада 2008 про втрату чинності розпорядження № 86 від 31 січня 2007 скасоване.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 230 від 2 березня 2009 з 10 лютого 2009 поновлено у дії розпорядження № 86 від 31 січня 2007 у редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007.

За таких обставин суд вважає правомірним проводити нарахування оплати за теплову енергію для потреб нежилих приміщень, спожиту протягом січня - березня 2009 року, за тарифами згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 86 від 31 січня 2007 у редакції розпорядження № 715 від 18 червня 2007.

Таким чином, вартість поставленої теплової енергії за спірний період на підставі чинних на час передачі тарифів на теплову енергію становить 21 624,12 грн., виходячи з того, що позивачем поставлено теплової енергії за спірний період 105 Гкал х 171,62 грн. + 20 % ПДВ.

З оборотно-сальдової відомості, поданої до матеріалів справи позивачем, убачається що переплата відповідача на початок спірного періоду складала 4 947,56 грн., тому суд дійшов висновку, що розмір основного боргу за Договором за спірний період складає 21 624,12 - 4 947,56 = 16 676,56 грн.

За таких обставин, за розрахунками суду, розмір пені складає 2 504,00 грн., 3 % річних - 335,82 грн., інфляційної складової боргу - 902,70 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1 та 2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

У справі, Руїз Торіха проти Іспанії ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Таким чином, судом у ході розгляду справи досліджено усі обставини справи, перевірено їх наявними у ній доказами, однак ті обставини та докази на їх підтвердження, які не впливають на прийняте судом рішення про відмову у позові частково, судом досліджено, їм надано правову оцінку, однак суд виходить з того, що інші аргументи позивача не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

Судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого позивачем при подачі позовної заяви, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача - 647,51 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У позові відмовити частково, шляхом відмови позивачу у стягненні з відповідача 21 098,60 грн. - основного боргу, 1652,82 - пені, 453,16 грн. - 3 % річних та 1 932,86 грн. - інфляційної складової боргу.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Салюс" (01133, м. Київ, провулок Щорса, будинок 5А, квартира 245; ідентифікаційний код: 31029538) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (04050, м. Київ, вулиця Мельникова, будинок 31; ідентифікаційний код: 00131305) 16 676,56 грн. - основного боргу, 2 504,00 грн. - пені, 335,82 грн. - 3 % річних, 902,70 грн. - інфляційної складової боргу та 309,97 грн. - судових витрат.

3. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом двадцяти днів з дня його проголошення до або через відповідні суди. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 08.11.2018

Суддя Л.В. Омельченко