Рішення

від 05.11.2018 по справі 906/680/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2018 р. м. Житомир Справа № 906/680/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Давидюка В.К.,

секретаря судового засідання Василенко М.М.

Судове засідання проводилося в режимі відеоконференції за участю представників сторін:

від позивача: Максименко Ю.Ф.- керівник;

від відповідача: Чумак В.М. - довіреність від 02.01.2018;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Малого приватного підприємства Фірма "Альфа-М" (м. Київ)

до Військової частини А-3258 (м. Радомишль, Житомирської обл.)

про стягнення 113927,81 грн

Строк розгляду спору продовжено на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950.

Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулося з позовом до суду про стягнення з Військової частини А3258 заборгованості в розмірі 113927,81 грн, з яких: 85065,18 грн - інфляційних втрат, 10903,47 грн - 3% річних, 17959,16 грн - пені.

Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заявлене клопотання про закриття провадження у справі, з огляду на те, що директор МПП "Фірма "Альфа-М" не повідомив суд про звернення до Радомишльського відділу ДВС щодо примусового виконання наказу Господарського суду Житомирської області №906/1274/15 від 09.02.2016, виданого на підставі постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 у справі № 906/1274/15 за позовом Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до Військової частини А-3258. Крім того, позивач звернувся з позовними вимогами про той самий предмет і з тих самих підстав, які вже розглядалися судом, за результатами якого наявні судові рішення, що набрали законної сили.

В судовому засіданні оглянуто матеріали справи №906/1274/15 за позовом Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" до Військової частини А3258 про стягнення заборгованості.

Позовними вимогами у справі №906/680/18 та №906/1274/15 є вимоги про стягнення інфляційних витрат, 3% річних та пені за прострочення виконання зобов'язання, які виникли з умов мирової угоди №2/4 від 28.04.2012, однак періоди, за які нараховані стягнення - різні. Так, у справі №906/1274/15 інфляційні та 3% річних стягнуті за період з 01.02.2010 по 30.06.2015, а пеня - з 01.07.2014 по 30.06.2015. У справі №906/680/18 нарахування здійснені: інфляційних та 3% річних - з 01.07.2015 по 30.06.2018, а пені - 21.07.2017 по 20.07.2018.

Враховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання Військової частини А3258 про закриття провадження у справі на підставі п.3 ч.1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю рішення, що набрало законної сили у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

28.04.2012 між Військовою частиною А3258, в особі командира частини Кучменка І.Г. (сторона 1) та Малим приватним підприємством "Фірмою "Альфа-М", в особі директора Максименка Ю.Ф. (сторона 2) укладено мирову угоду №2/4 щодо реструктуризації зобов'язань за мировою угодою №1/3 від 29.03.2010 за додатковими угодами до договору №106 від 30.10.2001 року та додаткових угод до нього.

Відповідно до пункту 1.1 даної угоди, відповідач зобов'язався погасити позивачу заборгованість в сумі 120445,76 грн, яка виникла за зобов'язаннями за мировою угодою №1/3 від 29.03.2010, яка укладена щодо реструктуризації боргу за зобов'язаннями за додатковими угодами № 3 від 07.06.2005, №4 від 17.03.2006, №5 від 11.10.2006 до договору №106 від 30.10.2001 та затвердженої ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.04.2010 у справі №5/16 у терміни та на умовах, визначених цією угодою.

Пунктом 2.1. угоди передбачено, що відповідач самостійно без пред'явлення рахунку позивачем перераховує на поточний рахунок позивача суму боргу, вказану в пункті 1.1 цієї угоди до 31.10.2012 року з урахуванням індексу інфляції за період з 01.02.2010 року до дня перерахування, якщо цей період індекс інфляції перевищує 100% та 3% річних за період з 01.02.2010 до дня перерахування згідно статті 625 Цивільного кодексу України.

Військовою частиною А3258 не виконані зобов'язання, які виникли з мирової угоди №2/4 від 28.04.2012, що встановлено рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.10.2015 та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 у справі №906/1274/15.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 у справі №906/1274/15, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016, внаслідок невиконання своїх зобов'язань на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" з Військової частини А3258 стягнуто 120445,76 грн - заборгованості, 19508,26 грн - 3% річних, 117380,79 грн - інфляційних втрат, 22772,50 грн - пені.

В силу положень ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

21.12.2017 постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження №55273802 на підставі судового наказу №906/1274/15 від 09.02.2016 (а.с.29).

Станом на момент звернення до суду з позовом, заборгованість не сплачена, що стало підставою для нарахування 3% річних, інфляційних втрат на суму основного боргу та пені відповідно до умов мирової угоди №2/4 від 28.04.2012.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначено також ст. 202 Господарського кодексу України, за змістом якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, сум.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1. постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604-609 ЦК України, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже, навіть за умови прийняття судом рішення про стягнення боргу, до моменту повного виконання боржником грошового зобов'язання з його погашення перед кредитором, між сторонами продовжують існувати договірні правовідносини, а в боржника продовжує існувати грошове зобов'язання. Тобто прийняття рішення суду про стягнення боргу на підставі договору не припиняє правовідносин сторін за договором і не тягне виникнення нового грошового зобов'язання в більшому розмірі з урахуванням інфляційних втрат. В такому разі захист прав кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів з моменту винесення судом рішення до моменту фактичної сплати боргу може бути реалізований шляхом стягнення інфляційних нарахувань за вказаний період, нарахованих на суму основного боргу.

Згідно з розрахунками позивача, інфляційні втрати становлять 85065,18 грн (202445,97 грн (інфляційні за період з 01.02.2010 по 30.06.2018) - 117380,79 грн (інфляційні, стягнуті постановою РАГС від 28.01.2016), а 3 % річних - 10903,47 грн (30411,73 грн (3 % річних за період з 01.02.2010 по 30.06.2018) - 19508,26 грн (3 % річних, стягнуті постановою РАГС від 28.01.2016).

Однак суд не погоджується з обраним способом нарахування зазначених сум.

Так, при здійсненні вказаних підсумків представник позивача повторно включив до розрахунку період, за яким вже стягнуті кошти, що обумовило заокруглення результатів проміжних розрахунків.

При дослідженні матеріалів справи №906/1274/15 суд встановив, що 3% річних та інфляційні стягнуті за період з 01.02.2010 по 30.06.2015.

З метою однакового і правильного розгляду господарськими судами справ зі спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань Вищий господарський суд України у постанові №14 від 17.12.2013 надав відповідні роз'яснення.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

А тому суд здійснив перерахунок інфляційних, за яким розмір, що підлягає стягненню за період з 01.07.2015 по 30.06.2018 становить 43080,72 грн.

Аналогічним методом розраховані інфляційні витрати Рівненським апеляційним господарським судом під час розгляду справи №906/1274/15, позицію якого підтримав Вищий господарський суд України.

В частині стягнення 41984,46 грн інфляційних (85065,18 - 43080,72) суд відмовляє.

Сплата трьох процентів річних також не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Суд здійснив перерахунок 3 % річних за період з 01.07.2015 по 30.06.2018, за результатами якого сума 3 % річних становить 10840,12 грн:

з 01.07.2015 по 31.12.2015 - 120445,76 х3% х 184 (кількість днів прострочки) / 365 х100% =1821,54 грн;

з 01.01.2016 по 31.12.2016 - 120445,76 х3% х 366 (кількість днів прострочки) / 366 х100% = 3613,37 грн;

з 01.01.2017 по 31.12.2017 - 120445,76 х3% х 365 (кількість днів прострочки) / 365 х100% = 3613,37 грн;

з 01.01.2018 по 30.06.2018 - 120445,76 х3% х 181 (кількість днів прострочки) / 365 х100% = 1791,84 грн.

В стягненні 3% річних в розмірі 63,35 грн (10903,47-10840,12) необхідно відмовити.

Разом з тим, позивач просить стягнути з військової частини 17959,16 грн пені, посилаючись на умови мирової угоди №2/4 від 28.04.2012, якою нарахування пені не обмежується шістьма місяцями як зазначено у ч.6 ст. 232 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 4.1 мирової угоди №2/4 від 28.04.2012, при порушенні строків платежів відповідач самостійно нараховує та сплачує з сумою платежу пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення боргу.

Схвалення сторонами вказаного пункту угоди щодо обмеження нарахування пені днем погашення боргу узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сума пені за період з 21.07.2017 по 20.07.2018 на 120445,76 грн заборгованості становить 18005,83 грн. Враховуючи те, що суд не може вийти за межі позовних вимог, правомірною до стягнення є пеня в сумі 17959,16 грн, яка заявлена позивачем.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку позовні вимоги в частині стягнення 10840,12 грн - 3% річних та 43080,72 грн - інфляційних втрат, 17959,16 грн - пені є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства, та підлягають задоволенню.

Стаття 73 ГПК України встановлює, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, становить 1111,69 грн (71880,00 х 1762,00/ 113927,81).

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А3258 (12200, Житомирська область, м. Радомишль, ідентифікаційний код 08275883) на користь Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" (04053, м. Київ, вул. Артема, 59а, кв.37, ідентифікаційний код 30726900)

- 10840,12 грн - 3% річних;

- 43080,72 грн - інфляційних втрат;

- 17959,16 грн - пені;

- 1111,69 грн - судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 09.11.18

Суддя Давидюк В.К.

Віддрукувати:

1- в справу;

2- позивачу (04209, м.Київ-209, вул. Героїв Дніпра, 5 кв.45)

3- відповідачу

Відправити рекомендованою кореспонденцією.