Постанова

від 24.01.2019 по справі 906/680/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2019 року Справа № 906/680/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Огороднік К.М., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" на рішення Господарського суду Житомирської області від 05.11.2018 року у справі № 906/680/18 (суддя Давидюк В.К.), повний текст рішення складено 09.11.2018 року,

за позовом Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М"

до Військової частини НОМЕР_1

про стягнення 113927,81 грн.

за участю представників:

позивача - Максименко Ю.Ф. - керівник,

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.11.2018 року позов МПП "Фірма "Альфа-М" до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 10840,12 грн. 3% річних; 43080,72 грн. інфляційних втрат; 17959,16 грн. пені; 1111,69 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив останнє скасувати в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, змінити зазначене рішення та задоволити позовні вимоги в цій частині.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.11.2018 року, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою МПП "Фірма "Альфа-М" на рішення Господарського суду Житомирської області від 05.11.2018 року у справі № 906/680/18; призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задоволити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час засідання був належним чином повідомлений судом.

Враховуючи положення ст. 273 ГПК України щодо строку розгляду скарги в апеляційній інстанції, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення учасників провадження про час і місце розгляду справи, суд вважає за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача у відповідності до вимог ст. 269 ГПК України.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Судами встановлено, а матеріалами справи підтверджується, що 28.04.2012 року між відповідачем, в особі командира частини Кучменка І.Г. та позивачем, в особі директора Максименка Ю.Ф. укладено мирову угоду № 2/4 щодо реструктуризації зобов`язань за мировою угодою № 1/3 від 29.03.2010 року за додатковими угодами до договору № 106 від 30.10.2001 року та додаткових угод до нього. В силу умов вказаної угоди, відповідач зобов`язався погасити позивачу заборгованість в сумі 120445,76 грн., яка виникла за зобов`язаннями за мировою угодою № 1/3 від 29.03.2010 року, яка укладена щодо реструктуризації боргу за зобов`язаннями за додатковими угодами № 3 від 07.06.2005 року, № 4 від 17.03.2006 року, № 5 від 11.10.2006 року до договору № 106 від 30.10.2001 року та затвердженої ухвалою Господарського суду Житомирської області від 15.04.2010 року у справі № 5/16 у терміни та на умовах, визначених цією угодою. Відповідач самостійно без пред`явлення рахунку позивачем перераховує на поточний рахунок позивача суму боргу, вказану в пункті 1.1 цієї угоди до 31.10.2012 року з урахуванням індексу інфляції за період з 01.02.2010 року до дня перерахування, якщо цей період індекс інфляції перевищує 100% та 3% річних за період з 01.02.2010 року до дня перерахування згідно ст. 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.10.2015 року та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року у справі № 906/1274/15 встановлено, що Військовою частиною НОМЕР_1 не виконані зобов`язання, які виникли з мирової угоди № 2/4 від 28.04.2012 року.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року у справі № 906/1274/15, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016 року, внаслідок невиконання своїх зобов`язань на користь МПП "Фірма "Альфа-М" з Військової частини НОМЕР_1 стягнуто 120445,76 грн. - заборгованості, 19508,26 грн. - 3% річних, 117380,79 грн. - інфляційних втрат, 22772,50 грн. - пені.

З матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця від 21.12.2017 року відкрито виконавче провадження № 55273802 на підставі судового наказу № 906/1274/15 від 09.02.2016 року. Станом на момент звернення до суду першої інстанції з позовом у даній справі, заборгованість не сплачена, що стало підставою для нарахування 3% річних, інфляційних втрат на суму основного боргу та пені відповідно до умов мирової угоди № 2/4 від 28.04.2012 року.

В силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, а згідно ст. 599 ЦК України за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, сум.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відтак, навіть за умови прийняття судом рішення про стягнення боргу, до моменту повного виконання боржником грошового зобов`язання з його погашення перед кредитором, між сторонами продовжують існувати договірні правовідносини, а в боржника продовжує існувати грошове зобов`язання. Тобто прийняття рішення суду про стягнення боргу на підставі договору не припиняє правовідносин сторін за договором і не тягне виникнення нового грошового зобов`язання в більшому розмірі з урахуванням інфляційних втрат. В такому разі захист прав кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів з моменту винесення судом рішення до моменту фактичної сплати боргу може бути реалізований шляхом стягнення інфляційних нарахувань за вказаний період, нарахованих на суму основного боргу.

Відповідно до п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року, до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97 року "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р.

Як вбачається з поданих розрахунків позивача, інфляційні втрати становлять 85065,18 грн. (202445,97 грн. (інфляційні за період з 01.02.2010 року по 30.06.2018 року) - 117380,79 грн. (інфляційні, стягнуті постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року), а 3 % річних - 10903,47 грн. (30411,73 грн. (3 % річних за період з 01.02.2010 року по 30.06.2018 року) - 19508,26 грн. (3 % річних, стягнуті постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року).

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправильність обраного позивачем способу нарахування зазначених сум, з огляду на наступне.

Позивачем, при розрахунків повторно включено період, за яким вже стягнуті кошти, що обумовило заокруглення результатів проміжних розрахунків.

В оскаржуваному рішенні вказано, що під час дослідження матеріалів справи № 906/1274/15 судом першої інстанції було встановлено, що 3% річних та інфляційні стягнуті за період з 01.02.2010 року по 30.06.2015 року.

Згідно п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи вказані норми, судом було здійснено перерахунок інфляційних, за яким розмір, що підлягає стягненню за період з 01.07.2015 року по 30.06.2018 року становить 43080,72 грн. Аналогічним методом розраховані інфляційні витрати Рівненським апеляційним господарським судом під час розгляду справи № 906/1274/15, позицію якого підтримав Вищий господарський суд України. В частині стягнення 41984,46 грн. інфляційних (85065,18 - 43080,72) судом відмовлено. В стягненні 3% річних в розмірі 63,35 грн. (10903,47-10840,12) судом першої інстанції відмовлено.

При цьому, позивачем в суді першої інстанції було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені з посиланням на умови мирової угоди № 2/4 від 28.04.2012 року, якою нарахування пені не обмежується шістьма місяцями як зазначено у ч. 6 ст. 232 ГК України.

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вбачається з п. 4.1 мирової угоди № 2/4 від 28.04.2012 року, останнім передбачено, що при порушенні строків платежів відповідач самостійно нараховує та сплачує з сумою платежу пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми простроченого платежу до дня погашення боргу. Схвалення сторонами вказаного пункту угоди щодо обмеження нарахування пені днем погашення боргу узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що сума пені за період з 21.07.2017 року по 20.07.2018 року на 120445,76 грн. заборгованості становить 18005,83 грн., однак, зважаючи на той факт, що суд не може вийти за межі позовних вимог, останній дійшов обґрунтованого висновку про правомірність стягнення пені в сумі 17959,16 грн.

З огляду на усе вищезазначене, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимоги в частині стягнення з відповідача 10840,12 грн. - 3% річних та 43080,72 грн. - інфляційних втрат, 17959,16 грн. - пені.

Викладені у апеляційній скарзі доводи позивача судова колегія вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, а також такими, що зводяться до непогодження із судовими рішеннями.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги МПП "Фірма "Альфа-М" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа-М" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 05.11.2018 року у справі № 906/680/18 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст.ст. 287-291 ГПК України.

3. Матеріали справи № 906/680/18 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено 29.01.2019 року.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.