Постанова

від 06.11.2018 по справі 297/3208/16-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 297/3208/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 листопада 2018 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.

суддів: Фазикош Г.В., Куштана Б.П.

з участю секретаря: Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Борисов Ігор Вікторович, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 14 серпня 2017 року, ухваленого суддею Гал Л.Л., у справі за позовом Прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача - Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство Берегівське лісове господарство , Косонська сільська рада, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_5, про визнання незаконним наказу, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

встановив:

У грудні 2016 року прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернулася до суду із зазначеним позовом.

Позов мотивовано тим, що прокуратурою було виявлено надання у власність громадянам земель лісогосподарського призначення, які відповідно до земельного законодавства не можуть передаватись у приватну власність, а саме наказом Головного управління Держземагенства в Закарпатській області від 23.12.2013 року № ЗК/2120485600:02:000/00001536 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 1,7500 га за кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства.

Даний наказ прийнято всупереч вимог п.ґ ч.4 ст.84 Земельного кодексу України, оскільки передана у власність ОСОБА_5 земельна ділянка розташована у контурі 818, належить до земель лісового фонду та перебувала в постійному користуванні Головногодержавного спеціалізованого ліслгосподарськкого агропромислового підприємства Закарпатагроліс (ГДСЛАП Закарпатагроліс ), яке переіменовано на державне підприємство Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств (ДП Закарпатське ОУЛАГ.

Також прокуратурою області встановлено, що на підставі технічної документації, розробленої та затвердженої 11.01.2014 року Закарпатською регіональною філією ДП Центр Державного земельного кадастру проведено поділ земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1. В результаті зазначеного поділу сформовано 4 земельних ділянок за кадастровими номерами НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5. У подальшому, шляхом укладення цивільно-правових угод, відчуджено на користь третіх осіб. Зокрема, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 1506 від 23.01.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, остання набула права власності на земельну ділянку площею 0,5 га за кадастровим номером НОМЕР_2. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 57 від 25.01.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, остання набула права власності на земельну ділянку площею 0,5 га за кадастровим номером НОМЕР_3. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 1504 від 23.01.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, остання набула права власності на земельну ділянку площею 0,35 га за кадастровим номером НОМЕР_4. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 1510 від 23.01.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, остання набула права власності на земельну ділянку площею 0,4 га за кадастровим номером НОМЕР_5.

Всупереч ст. 20 ЗК України рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення не приймались, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, згідно з ст. 21 ЗК України, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Крім того, порушено норми п.5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, де зазначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно листа Закарпатського обласного управління лісогосподарських агропромислових господарств філії Берегівське лісове агропромислове господарство від 02.12.2013 року № 97 державні акти на землю відсутні.

Також зазначено, що земельні ділянки передані у приватну власністьОСОБА_6., ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 без погодження Кабінету Міністрів України, що порушує ст. 149 Земельного кодексу України.

З врахуванням наведенного позивач просив визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства в Закарпатській області від 23.12.2013 року № ЗК/2120485600:02:000/00001536 Про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки . Витребувати земельну ділянку площею 0,5 га за кадастровим номером НОМЕР_2, вартістю 543 750 гривень та земельну ділянку площею 0,35 га за кадастровим номером НОМЕР_4, вартістю 380 625 гривень, які розташовані за межами населенного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України; витребувати земельну ділянку площею 0,5 га за кадастровим номером НОМЕР_3, вартістю 543 750 гривень, яка розташована за межами населенного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України; витребувати земельну ділянку площею 0,4 га за кадастровим номером НОМЕР_5, вартістю 435 000 гривень, яка розташована за межами населенного пункту с. Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та стягнути судові витрати.

Рішенням Берегівського районного суду від 14 серпня 2017 року заявлений позов задоволено, вирішено питання про судові витрати.

На дане рішення представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7. подав апеляційну скаргу в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування скарги посилається на те, що суд дійшов помилкового висновку про належність даної земельної ділянки до земель лісового фонду, оскільки таких доказів немає. Зокрема, в матеріалах справи відсутній відповідний планшет лісовпорядкування та окрім того, це спростовується даними річного звіту по формі 6-ЗЕМ. Вказує, що ст.140 ЗК України не передбачає такої підстави для припинення права власності на землю як скасування рішення органу виконавчої влади. Посилається на те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_5 пройшов обов'язкову державну експертизу. Крім того Управлінням контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства у Закарпатській області здійснено перевірку правомірності надання земельної ділянки ОСОБА_5 та не встановлено якихось порушень, в тому числі й віднесення даної земельної ділянки до земель лісового фонду. Також вважає неправомірним застосування судом ст.388 ЦК України, оскільки не доведено, що спірні земельні ділянки перебували у власності держави в особі КМУ. При цьому, навіть у разі доведеності позову вважає, що позбавлення відповідача права власності порушує ст. 1 Першого протоколу до ЄКЗПЛ, оскільки не дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та відповідача. Крім того, на його думку ненормативний акт органу виконавчої влади є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом їхнього виконання, у зв'язку з чим не може бути скасованим.

Також дане рішення оскаржено в апеляційному порядку Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області, який в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги є майже ідентичними доводам скарги адвоката Борисвоа І.В. Додатково апеляційна скарга обґрунтована тим, що прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, не вказав наявність обставин для такого звернення в інтересах держави (ст. 45 ЦПК України). Вказує, що з наданих прокуратурою матеріалів неможливо встановити, що спірна земельна ділянка дійсно входила до складу земель лісогосподарського призначення філії Берегівське лісове агропромислове господарство . Так, відсутні схематичні зображення накладок та дані про площу накладки, її місцезнаходження тощо. Крім того, з картографічних матеріалів, наданих позивачем, не зрозуміли ким та де вони виготовлялися, і тому вони не можуть вважатися допустимими доказами

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційних скарг, вважає, що такі не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що наказом Головного управління Держземагенства в Закарпатській області від 23.12.2013 року № ЗК/2120485600:02:000/00001536 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 1,7500 га за кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства (Т.1 а.с.21-23).

На підставі зазначеного наказу Головного управління Держземагенства в Закарпатській області ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку.

В подальшому проведено поділ вказаної земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1, в результаті чого сформовано 4 земельних ділянок за кадастровими номерами НОМЕР_2; НОМЕР_3; НОМЕР_4; НОМЕР_5. Після чого, шляхом укладення цивільно-правових угод, такі відчужено на користь третіх осіб. Зокрема, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 1506 від 23.01.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, остання набула права власності на земельну ділянку площею 0,5 га за кадастровим номером НОМЕР_2. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 57 від 25.01.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, остання набула права власності на земельну ділянку площею 0,5 га за кадастровим номером НОМЕР_3. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 1504 від 23.01.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, остання набула права власності на земельну ділянку площею 0,35 га за кадастровим номером НОМЕР_4. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 1510 від 23.01.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, остання набула права власності на земельну ділянку площею 0,4 га за кадастровим номером НОМЕР_5. Вказане підтверджується відповідними інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Т.1 а.с.40-55).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оформлення права власності на земельну ділянку ОСОБА_5 здійснено з порушенням чинного законодавства, оскільки така відноситься до земель лісогосподарського призначення та перебуває у користуванні ДП Берегівське лісове господарство .

З даним висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (статті 21 ЗК України).

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України). Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин)).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 ЗК України, законів України Про Державний земельний кадастр та Про землеустрій дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Аналогічного правового висновку дійшов ВСУ у своїх Постановах № 6-212цс14 від 24.12.2014 року та № 6-2510цс15 від 16.12.2015 року.

Суд першої інстанції враховуючи зазнане дійшов обґрунтованого висновку щодо належності спірної ділянки до земель лісогосподарського призначення та перебування її у користуванні ДП Берегівське лісове господарство .

При цьому колегія суддів відхиляє доводи обох апеляційних скарг щодо відсутності доказів такого, оскільки це спростовується матеріалами справи.

Зокрема, такі обставини підтверджуються ортофотопланом контуру 818 (Т.1 а.с.30), Актом інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, затвердженого головою Берегівської районної ради у 2001 році з додатками (а.с.26-31), Таксаційним описом філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс , розробленим та затвердженим у 2005 році при проведенні базового лісовпорядкування (а.с.34-37). За даними польового обстеження (додаток № 1 до акту інвентаризації лісів) у контурі 818 обліковано 8,5 га земель лісового фонду, вкритих лісами (а.с.28-31). Згідно з наявним таксаційним описом земельна ділянка у кварталі 7 філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс належить до оздоровчих ділянок лісів навколо оздоровчих та рекреаційних територій (а.с.34-35).

Вказані докази, на думку колегії суддів, є належними та допустимими відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України, які підтверджують належність спірних ділянок до земель лісогосподарського призначення та перебування їх у користуванні ДП Берегівське лісове господарство .

Доводи апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області в цій частині є безпідставними та підлягають відхиленню. Зокрема, такі докази є належним чином завіреними, з таких вбачається ким вони розроблені (акт інвентаризації -спеціальною комісією у складі представників органів виконавчої влади, сільської ради та Закарпатського філіалу інституту землеустрою УААН, а Таксаційний опис - Львівською державною лісовпорядною експедицією), а відтак так є належними доказами. Більше того, з матеріалів справи вбачається, що навіть у викопіюванні з матеріалів проекту землеустрою щодо надання ОСОБА_5 у власність земельної ділянки, який підписаний посадовою особою Держземагенства та скріплений його печаткою, контур 818, до якого входить спірна земельна ділянка, помічений як такий, на якому наявна лісова рослинність (Т.1 а.с.23).

Річний звіт за формою 6-ЗЕМ, на який посилаються обоє апелянтів, не може братися в даному випадку до уваги позаяк такий є лише статистичним звітом та не може спростовувати дані встановлені первинними документами лісовпорядкування. З цих же підстав не може братися до уваги й Довідка Державної інспекції сільського господарства у Закарпатській області, складена за результатом перевірки вимог земельного законодавства (Т.1 а.с.209-212), а також проходження проекту землеустрою обов'язкової державної експертизи, на що посилаються обоє апелянтів.

Стосовно посилання апелянтів на неможливість припинення права власності на землю внаслідок скасування рішення органу виконавчої влади, то колегія суддів констатує, що ст.140 ЗК України регулює підстави для припинення права власності на земельну ділянку якщо таке право власності набуто правомірно. У разі неправомірного набуття права власності, як у даному випадку, ст. 140 ЗК України не застосовується, а право власності припиняє як таке, що набуто без відповідних правових підстав. При цьому помилковим є посилання апелянтів на Постанову ВСУ від 12.09.2012 року за №6-70цс12, оскільки фактичні обставини вказаної справи є відмінними від даної справи. Так, по справі №6-70цс12 позов було обґрунтовано виключно тим, що державний орган скасував своє ж розпорядження за результатом розгляду протесту прокурора. По справі, що розглядається наразі, позов обґрунтовано саме незаконністю набуття ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку.

Безпідставним є й посилання обох апелянтів на неможливість скасування ненормативного акту органу виконавчої влади, оскільки таке не ґрунтується на приписах чинного законодавства. Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року N 7-рп лише встановлена не можливість скасування своїх попередніх рішень самим органами влади, які їх прийняли. В той же жодних обмежень щодо скасування таких незаконних рішень в судовому порядку немає.

Відхиляє колегія суддів і посилання апелянтів на неправильне застосування судом ст. 388 ЦК України, оскільки право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України (ст. 8 ЛК) і саме Кабінет Міністрів України уповноважений розпоряджатися такими земельними ділянками (ст. 13 ЗК України), а відтак витребування земельної ділянки у власність держави в особі Кабінету Міністрів України є правомірним.

Помилковим є посилання апелянта ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області на відсутність у позовній заяві прокурора належного обґрунтування необхідності захисту інтересів держави, оскільки позовна заява містить таке обґрунтування. Зокрема, підставою для звернення з позовом в інтересах держави в особі КМУ є порушення інтересів держави, які стосуються володіння, користування та розпоряджання землями лісового фонду, які перебувають під особливою охороною держави, та здійснення належного контролю за їх охороною та використання. Вказані обставини є достатніми підставами для можливості звернення прокурором до суду із позов в інтересах держави згідно ст. 45 ЦПК України.

Щодо посилань обох апелянтів на статтю 1 Протоколу Першого ЄКЗПЛ, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21 лютого 1986 року в справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ) положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4,5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

ЛК України також передбачав, що ліси України є її національним багатством, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (стаття 3). Переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (стаття 42).

У справі, яка переглядається, судом установлено, що земля, віднесена оспорюваним наказом до земель сільськогосподарського призначення, насправді мала лісогосподарське призначення (лісового фонду). Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, в подальшому її було поділено на окремі ділянки, й відчужено за договорами купівлі-продажу.

За таких обставин у справі, яка переглядається, суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідачів є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами статей 83, 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 ЛК України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Таким чином, законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 1,75 га із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й ОСОБА_5 Натомість він набув такого права власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного.

ОСОБА_5 в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Таким чином, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти, в тому числі за результатами перевірки заперечень відповідачів проти позову, з огляду на зміст суспільного , публічного інтересу у вимогах прокурора, не дають підстав для висновку про порушення принципу пропорційності .

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства ) одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що відповідачі набули права власності на спірну земельну ділянку згідно з договорами купівлі-продажу, укладеними між ними як покупцями та ОСОБА_5 як продавцем. Суд ухвалив рішення про витребування земельної ділянки з володіння відповідачів на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, який не був стороною таких договорів купівлі-продажу, при цьому питання про компенсацію відповідачів не порушували і суд такого питання не вирішував.

З огляду на зазначене, той факт, що в межах провадження в справі, яка переглядається, суд не вирішив питання про надання відповідачам компенсації в зв'язку з витребуванням земельної ділянки, не свідчить про порушення принципу пропорційності при задоволенні позову прокурора про повернення в державну власність земельної ділянки, яка вибула з такої власності незаконно, оскільки покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідачів на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб'єктів звернення в правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин результат розгляду судом позову заступника прокурора Закарпатської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Аналогічного правового висновку дійшов ВСУ у своїй Постанові № 6-2510цс15 від 16.12.2015 року.

Тобто, посилання апелянтів на ст.1 Протоколу Першого ЄКЗПЛ також підлягають відхиленню.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів констатує, що всі доводи апеляційних скарг спростовуються матеріалами справи та Постановами ВСУ № 6-212цс14 від 24.12.2014 року та № 6-2510цс15 від 16.12.2015 року, а тому підлягають відхиленню.

Вказане, у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення без задоволення апеляційних скарг та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив :

апеляційні скарги ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Борисов Ігор Вікторович, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області - залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду від 14 серпня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2018 року.

Головуючий:

Судді