Постанова

від 07.11.2018 по справі 360/1/17-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 360/1/17-ц

провадження № 61-14842св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного

цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - Бородянська селищна рада Бородянського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 30 березня 2017 року у складі судді Міланіч А. М. та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Іванової І. Ф., Фінагєєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Бородянська селищна рада Бородянського району Київської області (далі - Бородянська селищна рада), про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 23 грудня 2013 року Бородянською селищною радою йому було надано в оренду земельну ділянку площею 0,02 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1, а рішенням цієї ж ради від 13 лютого 2014 року - надано дозвіл на виготовлення паспорта прив'язки для встановлення тимчасової споруди на вказаній ділянці. У липні 2015 року він разом з працівниками приїхав до місця розташування земельної ділянки з метою її підготовки до будівельних робіт. Однак жителі будинку АДРЕСА_2, в тому числі відповідачі, стали чинити їм перешкоди у проведенні робіт, мотивуючи це тим, що вказана ділянка відноситься до прибудинкової території їх будинку та не може бути відведена для будівництва будь-якої споруди. 09 листопада 2016 року він вдруге приїхав разом з працівниками на об'єкт будівництва, але до них відразу підійшли ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та вчинили сварку, у зв'язку з чим він звернувся до поліції. На наступний день він виявив відсутність встановлених землевпорядною організацією межових знаків. 12 грудня 2016 року він повторно запросив землевпорядників для виносу межових знаків на місцевості, однак відповідачі знову чинили перешкоди, зокрема ОСОБА_2 вирвав встановлені кілки. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив зобов'язати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у здійсненні права користування вищевказаною земельною ділянкою та стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 10 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 30 березня 2017 року позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні земельною ділянкою площею 0,02 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_3. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 800 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні решти позовних вимог відмолено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що 12 грудня 2016 року ОСОБА_2 вчинив позивачу перешкоди у проведенні підготовчих робіт на орендованій земельній ділянці, тому наявні підстави для задоволення позову в частині усунення цих перешкод. Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 позивачу була заподіяна моральна шкода, яку суд оцінив у 800 грн. Оскільки словесні висловлювання ОСОБА_3 щодо незгоди з діями ОСОБА_1 не можуть вважатися перешкодою в його землекористуванні, то позовні вимоги до вказаного відповідача не підлягають задоволенню.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 30 березня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

У серпні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року в частині задоволення позову, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи мав позивач право на вчинення будь-яких дій, пов'язаних із використанням спірної земельної ділянки, оскільки станом на 09 листопада 2016 року ОСОБА_1 не набув у встановленому порядку права користування ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1. Позивачем не надано висновку експерта щодо встановлення причинного зв'язку психотравмуючої події (протиправних дій відповідача) із завданою йому моральною шкодою і не доведено, в чому полягає така шкода.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, а ухвалою від 06 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 березня 2018 року справу № 360/1/17-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_3 не оскаржені, тому в касаційному порядку не переглядаються.

Відповідно до частин першої, другої статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Судами встановлено, що 23 грудня 2013 року між Бородянською селищною радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 200/13, за яким позивач прийняв у строкове (на п'ять років) платне користування земельну ділянку площею 0,02 га (кадастровий номер НОМЕР_2) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по вулиці Леніна (нинішня назва - Центральна) в смт Бородянка Київської області.

28 грудня 2016 року між Бородянською селищною радою та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору оренди землі, якою змінено кадастровий номер земельної ділянки на НОМЕР_1.

04 лютого 2016 року на підставі договору оренди від 23 грудня 2013 року (з подальшими змінами) за ОСОБА_1 було зареєстровано право користування (оренди) вищевказаною земельною ділянкою площею.

Рішенням Виконавчого комітету Бородянської селищної ради від 12 січня 2017 року з метою впорядкування адресного господарства смт Бородянка Київської області земельній ділянці площею 0,02 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (кадастровий номер НОМЕР_1) було присвоєно адресний номер: АДРЕСА_3.

Повідомленням сектору містобудування та архітектури Бородянської районної державної адміністрації від 07 грудня 2016 року підтверджується, що спірна земельна ділянка не знаходиться на прибудинковій території будинку АДРЕСА_1, а відноситься до об'єктів дорожнього сервісу.

Допитаний в суді першої інстанції як свідок ОСОБА_1 показав, що 12 грудня 2016 року геодезистом ОСОБА_5 встановлювалися межі наданої йому в оренду земельної ділянки по вулиці Леніна (нинішня назва - Центральна) в смт Бородянка Київської області шляхом забиття у землю кілків та протягування стрічки. Під час проведення вказаних робіт ОСОБА_2 виймав межові знаки та зривав стрічку.

Зазначену обставину також підтвердили свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтвердили вчинення жителями будинку АДРЕСА_2 перешкод у проведенні 12 грудня 2016 року ОСОБА_1 робіт на земельній ділянці, однак, ким саме здійснювалися такі перешкоди, не вказали.

Відповідно до частини другої, пункту б) частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності і взаємозв'язку та встановивши, що ОСОБА_2 вчиняв позивачу перешкоди у проведенні підготовчих робіт на орендованій ним земельній ділянці, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині усунення вказаних перешкод.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 5 постанови від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Задовольняючи частково позов щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди неправомірними діями відповідача, правильно визначив розмір відшкодування цієї шкоди, який є необхідним і достатнім для справедливої сатисфакції, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, що відповідає вимогам статей 23, 1167 ЦК України та вищевказаним роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не з'ясували, чи мав позивач право на вчинення будь-яких дій пов'язаних із використанням спірної земельної ділянки, оскільки станом на 09 листопада 2016 року ОСОБА_1 не набув у встановленому порядку права користування ділянкою з кадастровим номером НОМЕР_1, спростовуються наявним у матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому зазначено, що право оренди вказаної земельної ділянки зареєстровано за позивачем 04 лютого 2016 року.

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було надано висновку експерта щодо встановлення причинного зв'язку психотравмуючої події (протиправних дій відповідача) із завданою йому моральною шкодою та доказів того, в чому така шкода полягає, не заслуговують на увагу, оскільки судами встановлено факт заподіяння позивачу моральних страждань внаслідок неправомірних дій відповідача. Вказані доводи заявника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи та оцінки зібраних доказів. Однак в силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 30 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик