Постанова

від 31.10.2018 по справі 236/1138/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 236/1138/17

провадження № 61-17008св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Лиманська міська рада Донецької області, громадська організації сімейного відпочинку Джерело ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 09 листопада 2017 року у складі судді Саржевської І. В. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 07 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Соломахи Л. І., Канурної О. Д.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Лиманської міської ради Донецької області, громадської організації сімейного відпочинку Джерело (далі - ГО Джерело ) про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що він є членом ГО Джерело та користується земельною ділянкою площею 0,0225 га, що знаходиться у с. Яцьківка, Лиманського району Донецької області по АДРЕСА_1. На цій земельній ділянці розташований садовий будинок, який належить йому на праві власності.

З метою приватизації вказаної земельної ділянки він звернувся до Лиманської міської ради Донецької області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. У відповіді на цю заяву було повідомлено, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді відповідно до договору від 29 червня 2004 року, укладеного між ГО Джерело та Яцьківською сільською радою Донецької області.

Вважав, що укладений договір оренди землі від 29 червня 2004 року не відповідає вимогам законодавства, чинного на час його укладення.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд визнати договір оренди від 29 червня 2004 року та усіх додатки до нього недійсними та зобов'язати Лиманську міську раду Донецької області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для приватизації земельної ділянки АДРЕСА_2

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 09 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не встановлено порушення прав позивача, як користувача земельної ділянки. Спірний договір оренди вчинений у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків та тривалий час виконується сторонами, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення сторонами виконання умов спірного договору не надано. Сторони договору не заявляли про його розірвання. Враховуючи, що будь-яких інших доводів в обґрунтування зазначених вимог позивачем не наведено, жодних належних та допустимих доказів, які б були підставою для визнання зазначеного договору недійсним суду не надано, тому підстав для задоволення вимог ОСОБА_4 щодо визнання договору недійсним немає.

Суд також дійшов висновку, що органом місцевого самоврядування було правомірно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації для приватизації земельної ділянки з урахуванням наявності чинного договору оренди цієї ділянки.

Постановою Апеляційного суду Донецької області від 07 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 09 листопада 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції у повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, перевірив їх доводи і заперечення, обставини справи, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Апеляційний суд погодився з тим, що вчиненням правочину, а саме: укладенням 29 червня 2004 року спірного договору оренди, права та законні інтереси ОСОБА_4 не порушено. Недоліки, які на думку позивача мали місце при укладанні договору оренди, і зокрема: відсутність проекту та акту приймання-передачі, не свідчать про порушення його прав.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки тому, що спірний договір було укладено з порушенням норм Закону України Про оренду землі у редакції, чинній на час його укладення.

Також посилається на відсутність акту приймання-передачі земельної ділянки, що свідчить на його думку про те, що земля не була передана орендарю відповідно до чинного на час укладення договору законодавства.

Вказує, що суди не звернули увагу на відсутність державної реєстрації спірного договору оренди землі.

Вважає хибними твердження судів про те, що земельна ділянка, якою він користується, відноситься до земель рекреаційного призначення, оскільки вона знаходиться у межах населеного пункту - с. Яцьківка та відповідно до статті 38 ЗК України відноситься до земель житлової та громадської забудови.

У липні 2018 року Лиманська міська рада Донецької області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, в якому вказує про те, що висновки судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи позивача безпідставними. Звертає увагу на те, що спірний договір зареєстровано Краснолиманським районним відділом Донецької регіональної філії центру державного земельного кадастру, про що у державному реєстрі вчинено запис від 29 червня 2004 року за № 35. Посилається на те, що спірний договір укладено відповідно до норм чинного на той час законодавства, а доводи позивача про протилежне є необґрунтованими.

Касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічна норма міститься і в частині першій статті 4 чинного ЦПК України.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні норм містяться й у статтях 10, 60 ЦПК України у редакції 2004 року, чинні на час розгляду справи судом першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що не встановлено порушення прав позивача, як користувача земельної ділянки. Спірний договір оренди вчинений у формі, встановленій законом, спрямований на реальне настання правових наслідків та тривалий час виконується сторонами, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення сторонами виконання умов спірного договору не надано. Сторони договору не заявляли про його розірвання.

Суди також дійшли правильного висновку, що органом місцевого самоврядування було правомірно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації для приватизації земельної ділянки з урахуванням наявності чинного договору оренди цієї ділянки, укладеним з іншою особою.

Доводи касаційної скарги про те, що спірний договір було укладено з порушенням чинного на той час законодавства, є безпідставними.

Суд правильно вказав, що згідно зі статтями 16, 18, 19 Закону України Про оренду землі договір оренди земельної ділянки набирає чинності після досягнення домовленості з усіх істотних умов, підписання його сторонами і державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Відповідно до статті 15 Закону України Про оренду землі в редакції, що діяла на час реєстрації договору, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Судом було встановлено, що сторонами досягнуто всіх істотних умов договору, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , що діяв на момент підписання договору між Яцьківською сільською радою та Добровільним товариством рибалок-любителів та любителів природи Джерело .

Тобто, договір було укладено відповідно до чинного на момент його укладення законодавства, і він відповідає вимогам чинного на момент укладення законодавства та є чинним.

Посилання касаційної скарги на те, що договір не було зареєстровано спростовується встановленими судами обставинами, а саме тим, що договір від 29 червня 2004 року зареєстровано Краснолиманським районним відділом Донецької регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 29 червня2004 за № 35.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, суди забезпечили повний та всебічний розгляд справи, правильно встановили правовідносини, які склалися, та закон, який їх регулює, вірно відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_4

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 09 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 07 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк