Рішення

від 16.11.2018 по справі 614/929/18

БОРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Борівський районний суд Харківської області

справа: № 614/929/18

провадження: 2/614/294/18

категорія: 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.11.2018 р. Борівський районний суд Харківської області в складі судді Гуляєвої Г.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в смт. Борова цивільну справу за позовом ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3

про стягнення боргу

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в якій вказав, що 10 грудня 2017 р. між ним та ОСОБА_3 був укладений договір позики, посвідчений розпискою, яку відповідач написав власноручно.

Відповідно до умов договору позики відповідач взяв у позивача позику в розмірі 150 000 грн. 00 коп. та зобов'язувався її повернути до 20 травня 2018 р.

Проте в строк до 20 травня 2018 р. грошові кошти так і не були повернуті.

В судове засідання позивач не з'явився, надав заяву про підтримання позовних вимог та розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, надав заяву про визнання позову та розгляд справи без його участі.

Таким чином, суд ухвалює рішення без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В суді встановлено, що згідно розписки від 10.12.2017 р., ОСОБА_3 взяв у борг у ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 150 000 грн,, які зобов'язувався повернути в термін до 20 травня 2018 р., в якості застави та гарантії повернення коштів виступає земельна ділянка розміром 8,5582 га, розташована на території Ізюмської с/ради Борівського р-ну Харківської обл. (а.с.21).

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із вимогами ст.ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому частинами 1-3 ст.89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, відповідно до положень ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невиконання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, ч.1 ст.1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Оцінюючи договір позики суд приймає до уваги те, що за своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Таким чином, розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, а отже розписка є не лише фактом укладення договору, а й фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.

Крім того, також слід зазначити, що за змістом ч.2 ст.1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником.

Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р.(№6-63цс13) та в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 р. (№6-50цс16).

Зокрема, Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 р. розглянув справу №6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд повинен виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у постанові від 02.07.2014 р. за наслідками розгляду справи №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046,1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

При цьому, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні висновки.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, предметом доказування в спірних правовідносинах сторін є як факт існування між сторонами правовідносин, які виникають з договору позики, де належним доказом на підтвердження факту передачі коштів є боргова розписка, так і факт повернення чи неповернення позичальником грошових коштів.

Верховний Суд України у постановах від 18 вересня 2013 року та 2 липня 2014 року виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від його найменування і з огляду на установлені результати - робити відповідні правові висновки.

Звертаючись до суду із вказаним позовом про стягнення боргу за договором позики, позивач ОСОБА_1 посилався як на доказ підтвердження отримання відповідачем спірної суми позики на розписку від 10 грудня 2017 р., оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, тому оцінюючи дану боргову розписку, суд визнає її як належний та допустимий доказ на підтвердження існування між сторонами правовідносин, які виникають з договору позики.

За таких обставин, досліджуючи боргову розписку, яка міститься в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що дана розписка є підтвердженням існування між сторонами договірних зобов'язань й відповідно свідчить про існування між сторонами саме укладеного договору позики та є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

При цьому, згідно із вимогами ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищенаведене, зокрема те, що відповідач взятих на себе договірних зобов?язань не виконав, позичених коштів у домовлений строк не повернув, то суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір в користь позивача в сумі 850,00 грн.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 80, 81, 128, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, на підставі ст.ст.509,1046-1049 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (проживає: АДРЕСА_1, паспорт НОМЕР_5, ІН НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт НОМЕР_6, ІН НОМЕР_4, проживає: АДРЕСА_2) борг в сумі 150 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1500 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Борівський районний суд шляхом подачі в 30-денний строк з дня складення повного тексту судового рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Гуляєва Г. М.