Постанова

від 12.11.2018 по справі 490/11584/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

12.11.18

22-ц/4812/88/18

Справа №490/11584/16-ц

Провадження № 22 Ц 4812/ 88/18 Головуючий першої інстанції: Гуденко О.А.

Категорія - 27 Доповідач апеляційної інстанції: Галущенко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 листопада 2018 р. м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого: Галущенка О.І.

суддів: Серебрякової Т.В.

Лисенка П.П.

із секретарем: Андрієнко Л.Д.

з участю

відповідачки - ОСОБА_3

представників:

відповідачки - ОСОБА_4

позивача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за

апеляційними скаргами

товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародна інноваційна група (далі -ТОВ МІГ ) та ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18.07.2018 р., у справі за

позовом

ТОВ МІГ до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ТОВ МІГ ( третя особа- ОСОБА_6) про визнання договору іпотеки припиненим.

встановила:

30.11.2016 р. ТОВ МІГ звернулося з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач зазначав, що відповідно до кредитного договору, укладеного 25.12.2007 р. з банком АКБ Європейський ОСОБА_7 було надано в кредит 30.000 $ строком до 22.12.2017 р.

В забезпечення цих зобов'язань його дружина - ОСОБА_3 того ж дня за відповідним договором передала в іпотеку, належну їй на праві власності квартиру № 66 в будинку №151 а на проспекті Леніна м. Миколаєва., заставною вартістю191.274 грн.

Згідно з договорами від 19.08.2009 р. та від 22.10.2010 р. АКБ Європейський відступив право вимоги за цим кредитним договором ПАТ Комерційний банк Володимирський

До останнього перейшли також права іпотекодержателя зазначеної квартири.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 25.09.2012 р. на користь ПАТ Комерційний банк Володимирський стягнута з позичальника заборгованість за кредитним договором у розмірі 305.379 грн. 09 коп.

В подальшому цей актив було відступлено позивачу за договором відступлення права вимоги від 22.04.2016 р., укладеного з ТОВ Інвест Кредит Капітал , яке є управителем непроданих активів КБ Володимирський .

Посилаючись на неналежне виконання кредитного договору та порушення умов іпотечного договору позивач просив про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості, яка на час звернення з позовом, відповідно до еквіваленту валюти договору, складає 930.110 грн. 94 коп.

31.10.2017 р. ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом до ТОВ МІГ ( третя особа- боржник ОСОБА_7) про визнання договору іпотеки припиненим.

Відповідач зазначала, що 16.09.2016 р. вона отримала вимогу ТОВ МІГ про усунення порушення зобов'язань за кредитним та іпотечним договором та попередження про звернення стягнення на квартиру в разі невиконання досудової вимоги.

В той же час, звертаючись з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, кредитор змінив остаточний строк виконання кредитних зобов'язань.

Рішенням Доманівського районного суду Мколаївської області від 08.06.2012 р. стягнута з ОСОБА_7 заборгованість у розмірі 296.655 грн.92 коп., яка виникла станом на 08.11.2011 р.

Остаточний обсяг заборгованості за кредитним договором у розмірі 305.379 грн.09 коп. визначено рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 25.09.2012 р.

Таким чином, строк для пред' явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки почав свій перебіг з 2011 року.

Звернувшись з позовом лише у 2016 році позивач пропустив позовну давність.

А тому договір іпотеки слід визнати припиненим.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18.07.2018 р ухвалено про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково.

Ухвалено про звернення стягнення на квартиру № 66 в будинку №151 а на проспекті Леніна м. Миколаєва., заставною вартістю191.274 грн. в рахунок погашення кредитної заборгованості боржника у розмірі 308.622 гр. шляхом продажу з публічних торгів в межах процедури виконавчого провадження за ціною, яка буде визначена суб'ектом оціночної діяльності на стадії оцінки в межах виконавчого провадження.

В апеляційній скарзі ТОВ МІГ ставить питання про зміну рішення в частині розміру заборгованості, вважаючи, що вона має визначатися судом з урахуванням курсу валюти кредитного договору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставиться питання про скасування рішення як в частині основного позову так і зустрічного і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимог про звернення стягнення та задоволення вимог про визнання договору іпотеки припиненим, посилаючись на необгрунтованність висновків суду щодо перебігу строку позовної давності та відсутності підстав для задоволення зустрічного позову та відмови у задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення в межах оскарження, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення виходячи з таких підстав.

Відповідно до положень ст.526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону.

Порушення зобов'язань, які виникають з договорів, тягне за собою правові наслідки передбачені ст. 611 ЦК, або такий різновид цивільно-правових санкцій, які передбачені, зокрема ст. 33 Закону України Про іпотеку ( далі - Закон № 898-IV від 05.06. 2003 р.)

Частиною першою цієї норми передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо в момент настання права вимоги боржником не буде виконане зобов'язання, забезпечене іпотекою.

Пункт 11 іпотечного договору також надає Банку право вимагати звернення стягнення на заставлене нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, в разі порушення боржником умов кредитного договору, в частині своєчасної сплати частки кредиту та процентів за його користування.

При цьому, право на звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель набуває, якщо порушення основного зобов'язання позичальником завдає збитків іпотекодержателю та змінює обсяг його прав, оскільки в іншому випадку суд, на підставі приписів ч. 3 ст. 39 Закону № 898-IV, вправі відмовити у задоволенні позову.

При задоволенні позову про звернення стягнення суд має зазначити в рішенні зокрема, загальний розмір вимог кредитора та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки (ч. 1 ст. 39 Закону №898-IV).

Відповідно до приписів ст. 60 ЦПК України, обов'язок щодо доведення достовірними доказами розміру кредитної заборгованості позичальника та її складових, покладається на позивача.

Відповідно до правил ч. 4 ст. 267 ЦК України, право вимоги щодо стягнення заборгованості за порушеним грошовим зобов'язанням, обмежене строком позовної давності, про застосування якої у судовому засіданні має бути заявлено стороною цього зобов'язання.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли сталося це порушення.

Позовна давність у таких випадках, відповідно до правил ст. 261 ЦК, обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

При цьому слід враховувати, що за положеннями ч.1 цієї статті початок перебігу позовної давності визначається днем, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК, кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання, вправі заявити у суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами), що підлягає оплаті.

В той же час, треба мати на увазі, що іпотека відповідно до приписів ст. 572, 575 ЦК України є спеціальним видом забезпечувального зобов'язання, яка регламентується положеннями Закону №898-IV .

Так, згідно з вимогами ст. 3 Закону №898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є

дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечногодоговору.

Такі ж підстави існування та припинення іпотеки закріплені статтею 17 цього Закону.

Відповідно до вимог ст. 33 Закону №898-IV підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки є факт невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за наявності якого іпотекодержатель набуває право на позов щодо задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

В останньому випадку підставою звернення стягнення можуть бути порушення умов іпотечного договору.

Відповідно до ст. 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, він вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Згідно з приписами статей 15-16 ЦК України фізична або юридична особа має право на захист порушеного цивільного права способами, відповідно до наведеного переліку.

Право вибору способу захисту права належить особі, права якої порушені.

З системного аналізу цих норм права випливає, що кредитор з моменту виникнення права вимоги, в межах позовної давності має право звернутися до суду з позовом як про стягнення кредитної заборгованості так і про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В той же час, коли кредитор скористався правом на стягнення збитків за кредитним договором, то до його наступного позову про звернення стягнення не можуть застосовуватися правила про початок перебігу позовної давності з моменту виникнення права вимоги.

Адже по-перше, кредитор в межах позовної давності вже скористався правом на відновлення в судовому порядку порушеного права за основним зобов'язанням.

По-друге, з врахуванням положень статей 37, 39 Закону України Про виконавче провадження , процес відновлення права закінчується з моменту повернення виконавчого документу стягувачу у зв'язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення або закінчення виконавчого провадження.

Тільки після завершення процесу відновлення права, у разі коли примусове виконання не призвело до повного виконання боргових зобов'язань, наявним стає факт порушення права кредитора та саме з цього часу починає свій перебіг позовна давність щодо захисту права альтернативним способом, тобто шляхом звернення на предмет іпотеки.

З матеріалів справи вбачається, що в листопаді 2011 р. в межах строку позовної давності, кредитор звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором, яка виникла, станом на 08. 11. 2011 р.

Зазначений позов остаточно вирішений рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 25.09.2012 р. про стягнення на користь ПАТ КБ Володимирський з ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором у розмірі 305379 грн. 09 коп.

За цим рішенням 04.01.2013 р. відкрите виконавче провадження, яке на даний час не закінчено (т.1 а.с.27-28)

Тобто процес відновлення права не завершено, а тому відсутні підстави вважати, що наявним є факт порушення права, можливість відновлення якого, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, кредитор втратив у зв'язку з спливом строку позовної давності.

Крім того, п.19 Іпотечного договору від 25.12.2007 р. сторони домовились про збільшення строку позовної давності за вимогами, які витікають з цього договору до 10 років.

Суд першої інстанції належним чином врахував встановлені обставини справи та вимоги закону, а тому його висновки стосовно відсутності підстав для застосування позовної давності слід визнати обгрунтованими.

Також обгрунтованим є висновок суду про відсутність підстав для визнання договору іпотеки припиненим, оскільки у справі не встановлено доказів ні належного виконання зобовязання, яке відповідно є підставою його припинення згідно зі ст. 526 ЦК України, ні обставин, які відповідно до положень статті 17 Закону України "Про іпотеку" входять до виключного переліку підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

При цьому, такий висновок суду першої інстанції відповідає правовій позиції ВСУ у справі від 01.03.2017 р. № 6-130цс17

За змістом статті 11 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Під вартістю предмета іпотеки законодавцем мається на увазі вартість, за якою предмет іпотеки підлягає реалізації з метою забезпечення виконання основного зобов'язання.

За таких обставин доводи ОСОБА_3 про її відповідальність лише в межах заставної вартості квартири, не можуть бути враховані при апеляційному перегляді. Безпідставними слід визнати і її посилання на неможливість звернення стягнення на квартиру у зв'язку з відсутністю іншого житла з посиланням на положення Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті від 03 червня 2014 року № 1304-VII, який набрав чинності 07 червня 2014 р. Адже підпунктом 1 пункту першого закону визначено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Відтак установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника). Саме такі висновки щодо тлумачення та застосування зазначеного вище Закону викладені у постановах Верховного Суду України у справах № 6-46цс15 від 15 квітня 2015 року, № 6-57цс15 від 27 травня 2015 року, № 6-492цс15 від 16 вересня 2015 року, № 6-969цс16 від 06 липня 2016 року.

Це означає, що згідно діючого мораторію примусове виконання рішень судів про стягнення предмету іпотеки не можливо, доки діє ЗУ Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Що стосується висновків про задоволення вимог про звернення стягнення, то суд підставно виходив з того, що позов подано в межах строку позовної давності та доведеним є факт порушення умов кредитного договору, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.

З врахуванням заборгованості, яка визначена рішенням апеляційного суду та письмових доказів про розмір заборгованості, яка перейшла до іпотекодержателя (т.1 а. с.- 17,18, 20,21,24,25), і наявність якої безперечно завдає йому збитків, слід звернути стягнення на предмет іпотеки способом, про який просив позивач та який передбачений кредитним та іпотечним договором.

Визначаючи початкову ціну реалізації суд обгрунтовано виходив із значної мінливості цін на ринку нерухомості та необхідності отримання справедливої ціни реалізації з врахуванням балансу інтересів іпотекодержателя та іпотекодавця при вирішенні справи.

Що стосується остаточного розміру заборгованості для цілей звернення стягнення, то слід погодитися з висновками суду першої інстанції, про те, що до останнього іпотекодержателя перейшла заборгованість у розмірі 308.622 грн., а тому саме в такому розмірі він має право вимоги до іпотекодавця.

Посилання апеляційної скарги на іноземну валюту договору та визначення заборгованості відповідно до курсу долара, не заслуговують на увагу, оскільки рішенням апеляційного суду заборгованість визначена в національній валюті і в цій частині рішення апелянтом не оскаржувалося.

Керуючись ст. ст. 367, 374,375, 3 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародна інноваційна група та ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18.07.2018 р.- без зміни.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та з цього часу на протязі тридцяти днів з дня складення повного рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду.

Головуючий: О.І. Галущенко

Судді: Т.В. Серебрякова

П.П. Лисенко

Повний текст постанови складено 16 листопада 2018 р.