Рішення

від 19.10.2018 по справі 925/533/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2018 року м. Черкаси справа № 925/533/18

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі судового засідання Поліщук Ю.В., за участю представників сторін: позивача - Тищенка Ю.П. за довіреністю; відповідача-1 - адвоката Кузьменка В.А., відповідача-2 - не з'явились, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом публічного акціонерного товариства Черкаська рибоводно-меліоративна станція до фізичної особи - підприємця Чередніченка Бориса Петровича (відповідач-1), Звенигородської районної державної адміністрації (відповідач-2) про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

29.05.2018 року позивач - публічне акціонерне товариство Черкаська рибоводно-меліоративна станція , звернувся в господарський суду Черкаської області з позовом до фізичної особи - підприємця Чередніченка Бориса Петровича (далі-відповідач-1 або ФОП Чередніченко Б.П.), Звенигородської районної державної адміністрації (далі - відповідач-2), в якому просив суд:

визнати договір оренди землі від 22.11.2010 року, укладений між Звенигородською РДА та фізичною особою - підприємцем Чередніченком Борисом Петровичем, недійсним;

витребувати з незаконного володіння фізичної особи - підприємця Чередніченка Бориса Петровича земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1, що на праві власності належить позивачу - ПАТ Черкаська рибоводно-меліоративна станція ;

відшкодувати понесені судові витрати.

Позов мотивований тим, що відповідачами, фізичною особою - підприємцем Чередніченком Б.П. та Звенигородською районною державною адміністрацією укладено договір орендни землі, зокрема і земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1 (ставок 10-Б), яка належить на праві приватної власності позивачу, чим порушено його право, як власника, тому такий договір має бути визнаним недійсним, а зазначена земельна ділянка витребувана з незаконного володіння відповідача-1 та повернута позивачу.

Ухвалою суду від 04.06.2018 року позовну заяву публічного акціонерного товариства Черкаська рибоводно-меліративна станція було залишено без руху, позивачу надано строк у десять днів з дня одержання зазначеної ухвали на усунення вказаних в ній недоліків.

Ухвалою суду від 26.06.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження у справі № 925/533/18, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, зобов'язано позивача надати усі документи в обґрунтування позовних вимог та оригінали цих документів для огляду в судовому засіданні, а відповідача - письмовий відзив на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову у разі їх наявності.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 31.07.2018 року продовжено строк вирішення спору по справі № 925/533/18 у підготовчому засіданні на тридцять днів, підготовче засідання відкладено.

Відповідач-1 в особі свого представника подав відзив на позов (вх. № 21943/18 від 27.07.2018, а.с. 41-44), за змістом якого проти позову заперечував з мотивів безпідставності, незаконності та необґрунтованості позовних вимог, а саме: позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували належно оформлене та зареєстроване його речове право на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 (ставок 10-Б); спірна земельна ділянка має форму державної власності та була передана відповідачу-1 в оренду у відповідності ст. 124 Земельного кодексу України; спірний договір оренди землі від 22.11.2010 року відповідає вимогам законодавства, його укладення не порушує інтересів держави чи прав третіх осіб, в тому числі і позивача.

Відповідач-2 явку свого представника у засідання суду не забезпечив, через канцелярію суду подав заяву від 04.09.2018 року (вх. № 26158/18, а. с. 94-95) про розгляд справи в судовому засіданні, враховуючи усі наступні засідання, без участі його представника.

13.09.2018 року відповідач-1 подав заяву про застосування строку позовної давності на звернення до суду позивачем із даним позовом (вх. № 27148/18, а. с. 98), оскільки право користування спірною земельною ділянкою позивача було припинено ще 07.12.2005 року Розпорядженням Звенигородської районної державної адміністрації № 300/2005-рп, примірник зазначеного розпорядження був направлений для ознайомлення позивачу. Тобто, про можливе порушення свого права останній дізнався 9 років тому і строк позовної давності на його захист сплинув у грудні 2008 року.

Ухвалою суду 20.09.2018 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, закрито підготовче провадження у справі № 925/533/18, справу призначено до судового розгляду по суті.

В засіданнях суду позивач в особі свого представника позов з підстав, викладених в позовній заяві, підтримав і просив суд задовольнити повністю, відповідач-1 в особі свого представника позов не визнав і просив суд відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у письмовому відзиві і заяві про застосвування позовної давності. В засідання суду відповідач-2 явку свого представника не забезпечив, подав заяву про розгляд справи без його участі, його неявка не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частиною 3 статті 202 ГПК України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо їх було належним чином повідомлено про судове засідання, у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу у відсутності відповідача-2 за наявними в ній матеріалами.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд у задоволенні позову відмовляє повністю з наступних підстав.

28.05.1999 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області видано Наказ № 1055-П Про затвердження змін до акту оцінки вартості майна , згідно з яким включено до статутного фонду віткритого акціонерного товариства Черкаська рибоводно-меліоративна станція майно, яке згідно ст. 4 абз. 12 Земельного кодексу України підлягає приватизації (ставок 10-б, вартістю 7884 грн.); внесено зміни до акту оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу Черкаської рибоводно-меліоративної станції та затверджено акт оцінки з врахуванням внесених змін (а. с. 23).

Розпорядженням голови Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області Про припинення права користування земельною ділянкою та передачу її в оренду приватному підприємцю Чередниченко Б.П. від 07.12.2005 року № 300/2005-рп вирішено: припинити право постійного користування земельною ділянкою Черкаської рибоводно-меліоративної станції загальною площею 45,4737 га, в тому числі 39,2071 га ставків, 5,8666 га гідротехнічних споруд та 0,4 га боліт (п. 1), земельну ділянку передати до земель запасу в адміністративних межах Чичиркозівської сільської ради (п. 2); земельну ділянку площею 2,9585 га перевести із ставків у відкриті заболочені землі (п. 3); земельну ділянку площею 4,5033 га перевести із земель під гідротехнічними спорудами у відкриті заболочені землі (п. 4); затвердити проект відведення земельної ділянки загальною площею 37,6119 га приватному підприємцю Чередніченку Борису Петровичу в оренду строком на 5 років із земель запасу в адміністративних межах Чичиркозівської сільської ради (п. 5); передати приватному підприємцю Чередніченку Борису Петровичу земельну ділянку загальною площею 37,6119 га,в тому числі 36,2486 га ставків та 1,3633 га земель під гідроспорудами із земель державної власності (земель запасу) на території Чичиркозівської сільської ради за межами населеного пункту с. Чичиркозівка в оренду строком на 5 років для риборозведення при розмірі орендної плати 200 грн. за 1 га наданих земель в рік (п. 6); приватному підприємцю Чередніченко Б.П. оформити договір оренди земельної ділянки та провесити його державну реєстрацію у Звенигородському районному відділі Черкаської регіональної філії Центру державного земельного кадастру (п. 7) (а.с. 46).

15.12.2005 року відповідачем-2 - Звенигородською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, з однієї сторони, та позивачем - приваним підприємцем Чередніченком Борисом Петровичем, як орендарем, з іншої сторони, укладено договір оренди землі (далі - Договір від 15.12.2005 року, а.с. 47-50), за умовами п.п. 1, 2 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з водним об'єктом для риборозведення та вирощування товарної риби, яка знаходиться в адміністративних межах Чичиркозівської сільської ради, загальною площею 37,6119 га, в тому числі 36,2486 га ставка та 1,3633 га гідроспоруд.

Договір від 15.12.2005 року укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне прво поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 Договору від 15.12.2005 року).

Згідно з п.п. 9-11 Договору від 15.12.2005 року, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 200 грн. за 1 га земель за рік використання. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванняи індексів інфляції. Орендна плата вноситься у такі строки щомісячно, рівними частинами на поточних рахунок власника землі.

Відповідно до п.п. 15, 16 Договору від 15.12.2005 року, земельна ділянка передається в оренду для риборозведення та вирощування товарної риби. Цільове призначення земельної ділянки - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

На орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб (п. 26 Договору від 15.12.2005 року).

Цей Договір підписаний його сторонами та скріплений їхніми печатками, зареєстрований у Звенигородському районному відділі Черкаської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 15.12.2005 року № 040578300047.

Невід`ємними частинами Договору від 15.12.2005 року є: план або схема земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди (а.с. 53-58).

15.12.2005 року сторони підписали розрахунок орендної плати до договору оренди земельної ділянки № 040578300047 від 15.12.2005 року, за яким орендна плата за рік використання земельної ділянки площею 37,6119 га становить 7522,38 грн. (а. с. 51).

Того ж дня, 15.12.2005 року сторонами підписано акт-прийому передачі земельної ділянки, у відповідності до якого орендодавець здав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку із земель запасу загальною площею 37,6119 га, яка знаходиться в адміністративних межах Чичиркозівської сільської ради за межами населеного пункту с. Чичиркозівка Звенигородського району Черкаської області (а. с. 52).

Розпорядженням Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області Про передачу земельних ділянок в оренду приватному підприємцю Чередниченко Б.П. від 07.10.2010 року № 192/2010-рп вирішено, зокрема: передати приватному підприємцю Чередніченку Б.П. земельні ділянки водного фонду державної власності в адміністративних межах Чичиркозівської сільської ради (за межами населеного пункту с. Чичиркозівка, загальною площею 37,6119 га, в тому числі 362486 га під ставками, 1,3633 га під гідроспорудами); приватному підприємцю Чередніченку Б.П. оформити договори оренди земельних ділянок та передати їх у Звенигородський районний відділ Черкаської регіональної філії ДП Центр Державного кадастру для здійснення державної реєстрації (а. с. 59).

22.11.2010 року відповідачем-2 - Звенигородською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, з однієї сторони, та позивачем - приватним підприємцем Чередніченком Борисом Петровичем, як орендарем, з іншої сторони, укладено договір оренди землі (далі - Договоір від 22.11.2010 року, а.с. 60-63), за умовами п. 1, 2 якого орендодавець надає на підставі розпорядження райдержадміністрації від 07.10.2010 року № 192/2010-рп, а орендар приймає в довгострокове платне користування земельні ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб, які знаходиться в адміністративних межах Чичиркозівської сільської ради, загальною площею 37,6119 га, в тому числі 36,2486 га ставка та 1,3633 га гідроспоруд.

Договір від 22.11.2010 року укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне прво поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п, 8 Договору).

Згідно з п.п. 9-11 Договору від 22.11.2010 року, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 250 грн. за 1 га водного фонду за рік використання. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом МіністрівУкраїни формами. Орендна плата вноситься у такі строки щомісячно, рівними частинами на поточний рахунок власника землі.

Відповідно до п.п. 15, 16 Договору від 22.11.2010 року, земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб. Цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду.

На орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб (п. 26 Договору від 22.11.2010 року).

Договір від 22.11.2010 року підписаний його сторонами та скріплений їхніми печатками, зареєстрований у Звенигородському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП Центру державного земельного кадастру , про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 22.11.2010 року № 0410078300002.

Невід`ємними частинами Договору від 22.11.2010 року є: план або схема земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі об'єкта оренди (а.с. 66-71).

22.11.2010 року сторони підписали розрахунок орендної платидо за земельні ділянки державної власності до Договору від 22.11.2010 року, за яким орендна плата за рік використання земельної ділянки становить 9402,98 грн. (а. с. 64).

Того ж дня, 22.11.2010 року сторонами підписано акт-прийому передачі земельної ділянки, у відповідності до якого орендодавець здає, а орендар приймає у довгострокове, платне користування земельні ділянки із земель водного фонду, загальною площею 37,6119 га, які знаходиться в адміністративних межах Чичиркозівської сільської ради за межами населеного пункту с. Чичиркозівка Звенигородського району Черкаської області (а. с. 65).

09.06.2015 року позивач звернувся до начальника регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області з листом за вих. № 5, у якому просив підтвердити перебування у нього у власності ставка 10-Б (а. с. 21).

15.06.2015 року регіональне відділеня Фонду державного майна України по Черкаській області, у відповідь на вищезазначений лист позивача, листом № 11-01-2947 повідомило, що під час приватизації державного підприємства Черкаська рибоводно-меліоративна станція ставок 10-б включено до статутного фонду відкритого акціонерного товариства Черкаська рибоводно-меліоративна станція згідно наказу регіонального управління Фонду державного майна України по Черкаській області від 28.05.1999 року № 1055-П Про затвердження змін до акту оцінки вартості майна (а. с. 22).

Листом від 24.04.2016 року № 28-0.7-992/2-16 від 21.04.2016 року відділом Держгеокадастру у Звенигородському районі Черкаської області повідомлено позивача про укладення між відповідаче-2 - Звенигородською РДА та позивачем - ФОП Чередніченко Б.П. спірного договору оренди землі від 22.11.2010 року (а. с. 24).

Із Технічної документації із землеустрою щодо передачі земельних ділянок в оренду терміном на 5 років загальною площею 62,1771 г приватному підприємцю Чередніченку Б.П. для риборозведення за рахунок земель державної власності в адмінмежах сільських рад Звенигородського району Черкаської області, виготовленої ДП Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеутрою , Довідки №23-0.171-1038/116-18 від 26.07.2018 року з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, станом на 31.12.2015 року, витягу № НВ-7107526042018 від 18.09.2018 року з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що земельна ділянка за кадастровим номером 7121288800:02:003:0069, загальною площею 11,2560 га (11,1026 га ставок, 0,1531 га гідротехнічна споруда), яка розташована в адміністративних межах Чичиркозівської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, належить до земель водного фонду, є державною формою власності, передана в оренду ФОП Чередніченко Б.П. (відповідно а.с. 75-76, 78, 106-108).

Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога позивача про захист його права власності на земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1 (ставок 10-Б), у визначений ним спосіб.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов'язань найму (оренди) земельної ділянки і права власності, загальні положення про найм (оренду) визначені параграфом 1 глави 58, про найм (оренду) земельної ділянки, як окремий вид зобов'язань, параграфом 3 глави 58 ЦК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, главами 19, 20 ГК України, про право власності, набуття і припинення права власності визначені главами 23-25 розділу 1 книги третьої ЦК України. Крім того, спірні правовідносини перебувають у сфері дії Земельного кодексу України, Законів України Про оренду землі , Про землеустрій , Про Державний земельний кадастр , Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , які з урахуванням предмету спору, є спеціальними нормативними актами.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 1, 2, 4, 10 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтями 20, 144 ГК України також передбачено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів місцевого самоврядування; майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом, внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом, з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що спірна земельна ділянка за кадастровим номером НОМЕР_1 (ставок 10-Б) перебуває у його приватній власності, набута у процесі приватизації державного майна, що підтверджується Наказом Фонду державного майна України № 1055-П від 28.05.1999 року.

Так, із позовної заяви і пояснень представника позивача у судових засіданнях слідує, що у 1970 році в с. Княжа Звенигородського району Черкаської області було створено розподільник Звенигородський , який з 1972 року перейменований на Черкаський РМС, постановою Ради Міністрів УРСР від 23.02.1970 року № І28-Р та № 559-Р відведено земельну ділянку площею 179,8 га та згідно з Обгрунтованим розширенням Черкаської рибоводно-меліоративної станції, погодженням № 30, Витягом з протоколу загальних зборів уповноважених членів колгоспу ім. Калініна від 30.01.1980 року, рішенням Звенигородської РДА від 25.02.1980 року № 106 земельну ділянку було розширено та відведено в постійне користування Черкаській РМС земельну ділянку площею 37,23 га для проведення реконструкції розподільника у відповідності з проектною документацією.

Відповідно до п. 1 Наказу Регіонального відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області № 1055-П від 28.05.1999 року, на який позивач посилається в обґрунтування своїх вимог, включено до статутного фонду віткритого акціонерного товариства Черкаська рибоводно-меліоративна станція майно, яке згідно ст. 4 абз. 12 Земельного кодексу України підлягає приватизації (ставок 10-б, вартістю 7884 грн.).

Відповідно до п. 1 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, цей Кодекс набрав чинності з 1 січня 2004 року. Пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України також визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Частиною 6 ст. 86 Цивільного кодексу Української РСР в редакції від 06.10.1995 року, чинній на час приватизації державного підприємства Черкаська рибоводно-меліоративна станція , визначалось, що відносини власності регулюються Законом України Про власність , цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно з ч. 1 ст. 21 (підстави виникнення права колективної власності) Закону України Про власність в редакції від 28.03.1995 року, право колективної власності виникає на підставі, зокрема, перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 2 ст. 328 ЦК України встановлена презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна. Приватизація здійснюється у порядку, визначеному законом (ч.ч. 1, 2 ст. 345 ЦК України).

Згідно із ст.ст. 321 ч. 1, 386 ч. 2, 391 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Види об'єктів цивільних прав визначені ст. 177 ЦК України, з-поміж інших до них віднесено речі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать, зокрема, земельні ділянки (ч. 1 ст. 181 ЦК України). Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати всю інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 1 Закону України Про Державний земельний кадастр визначено терміни, які вживаються в цьому Законі, зокрема, кадастровий номер земельної ділянки, - це індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 16 цього Закону, земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок. Відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру, зокрема, на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79 1 Земельного кодексу України, при їх формуванні (абз. 1 ч. 1 ст. 21).

Згідно з частинами 1, 4, 9, 10 ст. 79 1 Земельного кодексу Укераїни, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Нормами Земельного кодексу України також встановлено, що:

юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом (ч. 1 ст. 82);

право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125);

право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 126);

Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідній редакції, встановлено, що:

у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (абз. 1 ч. 1 ст. 2);

загальними засадами державної реєстрації прав є: 1) гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; 2) обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; 3) публічність державної реєстрації прав; 4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав (п.п. 1-5 ч. 1 ст. 3);

обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно; право постійного користування та право оренди земельної ділянки (ч.ч. 1, 2 ст. 4);

відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі (ч. 5 ст. 12);

державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом (п. 1 ч. 1 ст. 19).

Досліджені у судовому засіданні Довідка №23-0.171-1038/116-18 від 26.07.2018 року з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, станом на 31.12.2015 року, витяг № НВ-7107526042018 від 18.09.2018 року з Державного земельного кадастру про спірну земельну ділянку за кадастровим номером 7121288800:02:003:0069, загальною площею 11,2560 га (11,1026 га ставок, 0,1531 га гідротехнічна споруда), яка розташована в адміністративних межах Чичиркозівської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, інформації про державну реєстрацію права приватної власності позивача на цю земельну ділянку, як об'єкт цивільних прав, не містять і навпаки, містять інформацію, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, є державною формою власності, передана в оренду відповідачу-1 - ФОП Чередніченко Б.П. 1 згідно з договорами оренди землі від 15.12.2005 року та від 22.11.2010 року, перебуває у його користуванні і на момент розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 вказаної норми, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно з ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними від 06.11.2009 зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійними необхідно враховувати, що згідно із ст. ст. 4, 10, 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до п. а ч.1 ст. 17 Земельного кодексу України у редакції 22.09.2005 року, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч.1, 4 ст. 59 Земельного кодексу України (у редакції 22.09.2005 року), землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст 93 Земельного кодексу України (у редакції 22.09.2005 року), право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Зміст п. а ч.1 ст. 17, ч.1, 4 ст. 59, ч.1, 2 ст 93 Земельного кодексу України у редакції від 22.09.2005 року, яка діяла на момент укладення договору оренди землі від 15.12.2005 року, відповідає цим же нормам у редакції від 30.10.2010 року Земельного кодексу України, яка діяла при укладені договору оренди землі від 22.11.2010 року.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 Про судове рішення , рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Водночас, нормами Земельного кодексу України у редакції 17.03.1999 року, чинній на час дії Наказу Фонду державного майна України № 1055-П від 28.05.1999 року, було встановлено:

власність на землю в Україні мала такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх (ст. 3);

землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим (абз. 6 ст. 4);

не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств (до абз. 12 ст. 4);

передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана (ст. 17);

право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється (ст. 22);

право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ст. 23);

до земель водного фонду належать землі, зайняті ріками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення (ч.1 ст.78).

Крім того, у відповідності до ст. 40 Земельного кодексу України у редакції 17.03.1999 року, власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання, своєчасно вносити земельний податок або орендну плату за землю.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини справи та норми законодавства, суд вбачає, що оспорений договір оренди землі від 22.11.2010 року, укладений відповідачами-1 і 2 у відповідності до вимог законодавства, яке діяло на момент його укладення, сторонами виконується без зауважень. Доводи позивача, наведені ним у позовній заяві щодо належності йому на праві приватної власності спірної земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1, яка є об'єктом цього договору, ним не підтверджені належними і допустимими доказами, тому суд визнає їх необґрунтованими. Відтак, підстав для визнання його недійсним з мотивів суперечності нормам Цивільного і Земельного кодексів, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства чи вчинення цього правочину зі сторони орендодавця неуповноваженою особою суд не вбачає.

Позовна вимога позивача - ПАТ Черкаська рибоводно-меліоративна станція про витребування з незаконного володіння відповідача-1 - фізичної особи - підприємця Чередніченка Бориса Петровича земельної ділянки за кадастровим номером НОМЕР_1, є пов'язаною з його ж вимогою про визнання недійсним договору оренди землі від 22.11.2010 року, укладеного між Звенигородською РДА та фізичною особою - підприємцем Чередніченком Борисом Петровичем, та підлягала б задоволенню в разі задоволення судом цієї вимоги. Оскільки суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача в частині визнання недійсним договору оренди землі, то не підлягає задоволенню і його ж вимога про повернення йому із чужого незаконного володіння відповідача-1 землі, яка є об'єктом договору оренди.

Нормами Господарського процесуального кодексу України, зокрема, встановлено, що:

учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43);

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74);

належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76);

обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77);

достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 78);

достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79);

учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80);

суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 86).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нормами статей 4 ч.ч. 1, 2, 42 ч. 2 ГПК України також встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

З огляду на викладені обставини справи, наведені норми законодавства та умови оспореного договору суд порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся в господарський суд, не вбачає, тому позов визнає необґрунтованим, недоказаним і відмовляє у його задоволенні повністю. Доводи позивача, наведені ним у позовній заяві і пояснення представника в засіданнях суду, господарський суд відхиляє через їх невідповідність встановленим фактичним обставинам справи та вказаним вище нормам законодавства.

Крім того, обґрунтовуючи заперечення проти позову, відповідач-1 в особі свого представника, крім необґрунтованості і недоказаності позовних вимог, зазначив про пропуск позивачем позовної давності при зверненні до суду.

Позивач в засіданнях суду наполягав на задоволенні позову, заперечував проти застосування строку позовної давності, вважаючи його не пропущеним.

Статтями 256-258, 260, 261, 263, 264 ЦК України визначено поняття позовної давності, її загальну і спеціальну тривалість, правила обчислення, початок перебігу, умови зупинення і переривання перебігу позовної давності.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При вирішенні заяви відповідача про застосування позовної давності до спірних вимог суд також керується роз'ясненнями Пленуму Вищого господарського суду України, викладеними в пункті 2.2. його постанови N 10 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів .

Оскільки судом не встановлено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся в господарський суд, внаслідок чого відмовлено у задоволенні позову повністю, то заяву відповідача-1 про застосування позовної давності за заявою суд не розглядає.

На підставі статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-240, 256 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 16.11.2018 року.

Суддя В.М. Грачов