Рішення

від 30.10.2018 по справі 703/5727/15-ц

СМІЛЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 703/5727/15-ц

2/703/10/18 .

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2018 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Опалинської О.П.

при секретарях судового засідання Бойко Л.М., Харченко М.О.,

ОСОБА_1, ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сміла справу за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно - виробниче підприємство Україна про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,-

встановив:

Представник позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 звернувся до ПАТ Укрсиббанк , третя особа: ТОВ Торгівельно - виробниче підприємство Україна про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20 серпня 2007 року між ОСОБА_5 та ПАТ Укрсиббанк , укладено договір №11201004000 про надання споживчого кредиту в сумі 650000 тисяч гривень із сплатою комісії за надання кредитної лінії в розмірі 2% від кожного виданого траншу з кінцевим терміном погашення 20 листопада 2017 року. Однак, пункти 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 вищевказаного договору встановлюють дискримінаційні для споживача умови, які надають банку право вимагати від позичальника достроково виконання зобов'язань щодо повернення всієї суми отриманого кредиту, сплати відсотків, комісії та неустойки. Згідно з ч. 10 ст. ЗУ Про захист прав споживачів банк може вимагати від позичальника достроково повернути кредит лише у чотирьох випадках: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Цей перелік є вичерпним і не може розширюватися за домовленістю сторін, тим більше на шкоду споживачу. Натомість, проаналізувавши та порівнявши умови договору з вимогами законодавства вбачається суттєве погіршення інтересів споживача та вимог законодавства. Зокрема, п. 1.2.1 передбачає право банку дострокового повернення кредиту, сплати процентів, плати за кредитне обслуговування , відшкодування збитків, позичальник зобов'язаний на вимогу банку достроково виконати вказані грошові зобов'язання лише у наступних випадках, а саме, у випадках невиконання позичальником умов договору про надання забезпечення за кредитним договором, в межах строку дії договору, протягом трьох робочих днів надавати офіційні документи, що підтверджують отримання позичальником доходів за останні шість місяців, при настанні подій, що впливають на здатність або бажання виконати позичальником зобов'язань за кредитним договором, у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту, термінів сплати процентів, комісій строком більш ніж на один місяць, при виявленні нецільового використання кредиту, невиконання позичальником умов договору про надання забезпечення належного виконання зобов'язань, у випадку здійснення позичальником, без письмової згоди банку певних дій, по відношенню до заставленого майна. Сторони також погодили, що відповідно до вимог ст. 651 ЦК України протягом дії договору, банк, відповідно до п. 1.3.1 договору може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання наступних обставин, а саме, порушення позичальником кредитної дисципліни, погіршення фінансового стану позичальника, здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ. Сторонами погоджено, що банк може збільшити розмір процентної ставки за договором у наступному порядку, а саме, не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про встановлення нової процентної ставки, новий розмір процентної ставки , застосовується з дати, що буде вказана у повідомленні банку, без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору, у разі незгоди із встановленим розміром процентної ставки позичальник не пізніше ніж за 7 днів зобов'язується надати письмове повідомлення про незгоду із встановленою процентною ставкою. У порівнянні з вимогами ч. 10 ст. 11 ЗУ Про захист прав споживачів стає очевидним, що укладаючи спірний договір банк суттєво розширив перелік випадків коли йому надається право вимагати достроково повернути кредит, крім того, за умовами договору таке право надається банку у разі незначного, або навіть дрібного порушення позичальником його зобов'язань. Таким чином, встановлення таких несприятливих для споживача наслідків, як дострокове повернення всієї суми кредиту, навіть за дрібне порушення договору, є дискримінаційною, несправедливою та незаконною умовою, що є підставою для визнання договору недійсним згідно ч. 6 ст. 18 ЗУ Про захист прав споживача . Крім того, п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору кредиту порушують ч. 10 ст. 11 вищевказаного закону, оскільки надають право банку вимагати від споживача достроково повернути кредит у випадках, коли згідно із законодавством банк такого права не має. Такі умови договору є не тільки незаконними, але і дискримінаційними, оскільки ставлять споживача у невигідне становище, порівняно з тим, яке він має згідно законодавства, що є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Пункт 9.11 договору містить дискримінаційні умови розкриття інформації, яка стала відомою банку про клієнта, що дає можливість використати їх на шкоду споживачу. Банк отримує можливість передати інформацію про позичальника третім особам. Такі умови договору є незаконними, оскільки суперечать ч. 3 ст. 11 ЗУ Про захист прав споживачів , де зазначено, що персональні дані, одержані від споживача, або іншої особи у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором або для передачі в бюро кредитних історій та не може передаватися третім особам, у тому числі колекторським компаніям навіть за наявної згоди позичальника. Закон України Про банки і банківську діяльність дозволяє розголошувати інформацію, яка становить банківську таємницю, з письмового дозволу власника інформації, однак Закон України Про захист прав споживача в цьому питанні є спеціальним, оскільки регулює вужче коло правовідносин, а саме, пов'язаних з укладанням та виконанням договору споживчого кредитування. Крім того, в ст. 11 ЗУ Про захист прав споживача внесено зміни, які набрали чинності 13 січня 2006 року, тоді як ЗУ Про банки і банківську діяльність зокрема ст. 62 діє з 2001 року. Пункт 9.2 кредитного договору містить дискримінаційні умови ініціювання зміни банком відсоткової ставки в односторонньому порядку, що не узгоджується з ч. 5 ст. 11 та ч. 6 ст. 18 ЗУ Про захист прав споживача , згідно положення яких пункти договору, якими встановлюються дискримінаційні правила зміни відсоткової ставки, можуть бути визнано недійсними. Пунктом 4.8 договору зобов'язано позичальника застрахувати за власний рахунок предмет застави на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії , тобто, зобов'язує позичальника вчинити непотрібний йому правочин. Крім того, договір кредиту має містити детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, тобто відомості про сукупну вартість усіх платежів за договором, проте такої інформації позичальник не отримав, банк надав лише графік погашення кредиту без зазначення з яких платежів формується кожен внесок, загальної суми подорожчання кредиту та самого розміру внесків, що не узгоджується з ч. 2 ст. 19 ЗУ Про захист прав споживача де зазначено, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається, або надається у нечіткій, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору - це вважається підприємницькою практикою. Правочини, здійсненні з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Вказано також, що п. 7.6 та п. 9. 12 є також такими, що не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, зокрема, з ЗУ Про захист прав споживача . Із вказаного вище встановлено, що договір містить чимало умов, які порушують законодавство про фінансові послуги та про захист прав споживачів. При чому, у кожному такому випадку, порушення, вочевидь, були допущенні виключно в інтересах банку. Такі умови спотворюють дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, а отже є несправедливими, а тому положення вказаного договору повинні бути визнанні недійсними. Споживачу не була надана в належній і зрозумілій формі вся необхідна інформація про кредит, у тому числі не було надано розрахунки загальної вартості кредиту, не зазначено вартість всіх супутніх послуг. Також позичальник не був попереджений про відсутність в договорі умов, які є обов'язковими для договору даного виду згідно законодавства. Зазначив, що діями банку, внаслідок недобросовісної конкуренції останнього, позивача було введено в оману та укладено з ним договір, що суперечить чинному законодавству та не відповідає жодним правилам та не є чесним звичаєм у підприємницькій практиці, а тому просить суд визнати кредитний договір №11201004000 від 20 серпня 2007 року недійсним з моменту його укладання, застосувати наслідки недійсності правочину та застосувати односторонню реституцію, а саме, зобов'язати ПАТ Укрсиббанк повернути ОСОБА_5 сплачені по вищевказаному кредитному договору відсотки, пеню, штрафні санкції та комісію.

15 січня 2016 року ПАТ Укрсиббанк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, процентів, нарахованих за користування кредитом та пені.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 19 травня 2016 року справи за позовом ПАТ Укрсиббанк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та ОСОБА_5 до ПАТ Укрсиббанк , третя особа ТОВ Торгівельно-виробниче підприємство Україна про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору об'єднані в одне провадження.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 19 лютого 2018 року позовну заяву ПАТ Укрсиббанк до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, просив, визнати кредитний договір №11201004000 від 20 серпня 2007 року недійсним з моменту його укладання, застосувати наслідки недійсності правочину та застосувати односторонню реституцію, а саме, зобов'язати ПАТ Укрсиббанк повернути ОСОБА_5 сплачені по вищевказаному кредитному договору відсотки, пеню, штрафні санкції та комісію.

Представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що кредитний договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства, сторонами були погоджені усі його істотні умови, позивачем сплачувався кредит, а тому вимоги позивача є безпідставними та не обґрунтованими.

Представник третьої особи в судовому засіданні 23 липня 2018 року проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його безпідставність та просив винести рішення відповідно до чинного законодавства України. 30 жовтня 2018 року в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом встановлено, що відповідно до договору про надання споживчого кредиту №11201004000 від 20 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк та ОСОБА_5 був укладений договір про надання споживчого кредиту у формі поновлюваної кредитної лінії в національній валюті в сумі ліміту поновлюваної кредитної лінії, що дорівнює 650000 тисяч гривень зі сплатою процентів та комісії в порядку і на умовах, визначених договором.

Згідно п. 1.2.1 договору кредиту, надання кредиту здійснюється на підставі заяви позичальника з 20 серпня 2007 року.

Відповідно п. 1.2.2 даного договору позичальник у будь якому випадку зобов'язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, але не пізніше 19 серпня 2018 року.

Відповідно до п.1.3.1 договору за користування кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 15,5% річних.

Згідно п. 1.3.5 договору позичальник сплачує банку комісію за надання кредитної лінії у розмірі 1, 2 відсотків за кожний виданий транш.

Згідно з п. 2.1 вказаного договору у забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту банк приймає нежитлове вбудоване приміщення закладу громадського харчування кафе Піцерія з магазином.

Відповідно до п. 2. 3 договору у випадку невиконання позичальником умов договору про надання забезпечення за цим договором, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язань за цим договором або погіршення його умов (стану забезпечення, умов його зберігання), банк набуває право вимоги на дострокове погашення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку, встановленому розділом 11 цього договору.

Розділом 11 договору кредиту сторонами погоджено що у випадку настання обставин, визначених у пунктах 2.3,4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення про (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) у результаті зміни останнім адреси без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 день.

Як вбачається з заяви ОСОБА_5 від 31 жовтня 2017 року останній зобов'язався відшкодувати АО УкрСиббанк понесені витрати у зв'язку з невиконанням ним умов кредитних договорів №11201004000 від 20 серпня 2007 року щодо своєчасного погашення заборгованості, а саме, судовий збір в розмірі 2735 гривень 38 копійок та 971 гривню 09 копійок.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Цей договір відповідно до ст.1055 ЦК України укладається в письмовій формі. До відносин за кредитним договором застосовуються положення статей 1046-1052 ЦК України.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п.п. 1, 11 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 20 серпня 2007 року, що укладений між сторонами, банк надав позичальнику споживчий кредит, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України Про захист прав споживачів .

Крім цього, у рішенні від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що положення п. п. 22, 23 ст. ст. 1, 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ч. ч. 1, 2 , 5, 7 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Разом з тим, відповідно до ст. 55 Закону України Про банки і банківську діяльність відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Як роз'яснено в п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин , при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України Про захист прав споживачів .

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Окрім того, слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 18 цього Закону містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливості.

За змістом частин п'ятої, шостої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено.

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 Закону України Про захист прав споживачів . Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті , частина третя статті 509 ЦК України ); по-друге, спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдання шкоди споживачеві.

Так, в обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що вимагання дострокового повернення кредиту, надання, на вимогу банку, офіційних документів що підтверджують отримання позичальником доходу, проведення перевірки забезпечення виконання зобов'язань позичальником, дострокове повернення кредиту у випадку порушення термінів повернення кредиту, нецільове використання кредиту, невиконання умов договору, ненадання довідки про офіційні доходи, здійснення будь-яких дій, які всупереч вимогам та обмеженням до заставленого майна, зміна розміру процентної ставки у разі порушення кредитної дисципліни, погіршення фінансового стану позичальника, здійснення поточних коливань процентних ставок та невиконання позичальником вимог банку щодо дострокового повернення кредиту - є такими, що порушують вимоги ЗУ Про захист прав споживача , відтак, кредитний договір є недійсним.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, свобода договору означає право громадян вступати чи утримуватись від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами судочинства є, зокрема, свобода укладання договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватися від укладання договорів) і визначити їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

20 серпня 2007 року сторони підписали кредитний договір, чим виразили своє волевиявлення. При підписанні спірного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети, суми та строків кредиту, умов та порядку його видачі та погашення, видів забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Спірний договір було укладено у письмовій формі, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно кредитного договору позивач, підписанням цього договору, підтвердив свою здатність виконувати умови договору, повністю розуміє всі істотні умови цього договору, вважає їх справедливими щодо нього, розуміє свої права та обов'язки за кредитним договором та погоджується з ними.

До кредитного договору, як невід'ємний додаток, сторонами було підписано графік погашення кредиту (додаток № 1).

Суд не може прийняти до уваги посилання представника позивача на введення позивача в оману в зв'язку з нечесною підприємницькою практикою, оскільки, укладення кредитного договору було прозорим, а в разі нерозуміння позивачем його пунктів останній мав право скористатися наданням йому правової допомоги.

Відповідно до ч.5 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Згідно ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором (п.5 ч.3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів ).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Виходячи з цих положень, суд вважає, що жодного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позивачу вони не містять, оскільки покликані забезпечити своєчасне виконання ОСОБА_5 кредитних зобовязань, а отже не є непропорційно великою сумою компенсації в контексті положень законодавства про захист прав споживачів.

Виходячи із загальних умов, укладеного між сторонами кредитного договору, останніми досягнуто домовленість про істотні умови договору даного виду, серед іншого, договір містить положення про можливість зміни відсоткової ставки в односторонньому порядку банком, визначення страхової компанії з числа акредитованих банком, розміру пені в разі порушення умов виконання кредитного договору, застосування можливості дострокового стягнення за кредитним договором. При цьому, позивачем підписано вказаний кредитний договір на кожному аркуші договору, що свідчить про ознайомлення з умовами кредитного договору та виразу повної згоди під час його підписання з умовами, викладеними у ньому. Щодо посилання сторони позивача на встановлення несприятливих для споживача наслідків за дрібні порушення умов договору, то суд зазначає, що за умовами статті 11 Закону України Про захист прав споживачів , перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний, зокрема, повідомити споживача у письмовій формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Саме ненадання відповідної інформації до укладення договору може бути предметом оскарження на підставі цієї норми закону. Уклавши кредитний договір позичальник погодився на обсяг інформації та на його умови, у зв'язку з чим визнання умов договору недійсними та внесення доповнень до нього в односторонньому порядку є безпідставними.

Крім того, при укладанні кредитного договору позичальник - ОСОБА_5 знав про вищезазначені договірні умови і свідомо погоджувався з ними, про що свідчить підпис на договорі без будь-яких зауважень чи застережень щодо його умов.

При вирішенні спору суд також виходить з того, що позивач є особою з повною цивільною дієздатністю, яка цілком усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, а отже, кредитний договір в цілому є таким, що укладений в рамках чинного законодавства України та відповідає положенням ст. 203 ЦК України.

Суд вважає, що кредитний договір укладено на принципах добросовісної конкуренції, адже позивач самостійно та добровільно обрав ПАТ УкрСиббанк для укладення із ним кредитного договору.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, при підписанні спірного кредитного договору позивач погодився з його умовами, факт отримання кредитних коштів ним не заперечується, що свідчить про виконання з його боку зобов'язань по кредитному договору, доказів для визнання положень кредитного договору несправедливими, також не було надано, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що умови кредитного договору не суперечать принципу добросовісності, відтак підстав для визнання такого недійсним, судом не встановлено.

Згідно з ч. 7 ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 203, 215, 217, 525, 526, 627, 638 1054, ЦК України, ст.ст. 4, 5, 11, 12, 76, 81, 89, 141, 263-265, 273 ЦПК України, Законом України Про захист прав споживачів від 12 травня 1991 року, Законом України Про споживче кредитування від 15 листопада 2016 року, постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин , -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Укрсиббанк , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно - виробниче підприємство Україна про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Черкаської області, а особами, які не були присутніми під час проголошення рішення протягом 30 днів з моменту його отримання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі оскарження після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не буде скасовано.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення виготовлено 20 листопада 2018 року.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_5, житель ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Відповідач: Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк , вул. Андріївська, 2/12 м. Київ, код ЄДРПОУ 09807750.

Третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробниче підприємство Україна вул. Незалежності, 43, м. Сміла Черкаська область, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 14194752.

Головуючий О.П.Опалинська