Постанова

від 21.11.2018 по справі 922/1212/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2018 р. Справа № 922/1212/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Россолов В.В. , суддя Склярук О.І.

при секретарі судового засідання Пляс Л.Ф.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (свідоцтво №487 від 24.09.2012, договір №001/2015 від 01.10.2015, довіреність б/н від 31.05.2018); ОСОБА_2 (свідоцтво №2/49 від 18.04.2018, довіреність б/н від 31.05.2018);

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги відповідача - ТОВ «Дистрибуційна сервісна компанія» , м.Харків (вх.№157Х/1-43) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2018 (суддя Кухар Н.М., повний текст рішення складено 14.08.2018 року) у справі №922/1212/18

за позовом Приватного підприємства «Торгівельний дім Каскад Плюс» , с.Вільне, Світловодський район, Кіровоградська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуційна сервісна компанія» , м.Харків,

про стягнення 414667,13 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року Приватне підприємство «Торгівельний дім Каскад Плюс» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуційна сервісна компанія» про стягнення за договором купівлі-продажу №52 від 01.09.2017 року 49999,94 грн. основного боргу, 8384,03 грн. пені, 811,31 грн. 3% річних, 3419,23 грн. інфляційних, 811,31 грн. процентів за користування чужими коштами; 351241,31 грн. штрафу. Також просив стягнути з відповідача 6220,01 грн. судового збору.

У процесі розгляду справи судом першої інстанції позивач подав до суду заяву від 27.06.2018 року про збільшення позовних вимог, в якій додатково до суми позову та витрат з оплати судового збору просив стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в розмірі 6000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.08.2018 у справі №922/1212/18 (суддя Кухар Н.М., повний текст рішення складено 14.08.2018 року) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 49999,94 грн. основного боргу, 6429,39 грн. пені, 671,32 грн. 3% річних, 3419,23 грн. інфляційних втрат, 671,32 грн. за користування чужими коштами, 108924,60 грн. штрафу, 6186,49 грн. витрат з оплати судового збору та 6000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

В частині стягнення 1954,64 грн. пені, 139,99 грн. 3% річних, 139,99 грн. за користування чужими коштами та 242316,71 грн. штрафу в позові відмовлено.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2018 в частині стягнення штрафу у розмірі 108924,60 грн. і прийняти нове судове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Дистрибуційна сервісна компанія» на рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2018 року у справі №922/1212/18 та призначено її до розгляду. У подальшому, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.09.2018 року відкладено розгляд апеляційної скарги на 18.10.2018.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» , у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Суд, що ліквідується, передає до новоутвореного суду судові справи та матеріали проваджень, що перебувають у володінні суду, негайно, до дня початку роботи новоутвореного суду.

Приписами частини 5 та 7 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

З метою дотримання вимог ч. 5, 7 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» , на виконання п. 4 р. ІІІ Плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого Наказом ДСАУ №475 від 20.09.2018, у зв'язку з припиненням діяльності з відправлення правосуддя Харківським апеляційним господарським судом з 01.10.2018 на підставі Указу Президента України від 29.12.2017 року №454/2017 «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» та Указу Президента України від 28.09.2018 №295/2018 «Про переведення суддів» всі нерозглянуті справи, що перебували у провадженні Харківського апеляційного господарського суду, на підставі Розпорядження керівника апарату суду від 03.10.2018 передані до Східного та Північного апеляційних господарських судів.

Повідомлення про початок роботи Східного апеляційного господарського суду оприлюднено в газеті «Голос України» №185 (6940) від 03.10.2018.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2018 для розгляду справи №922/1212/18 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.10.2018 справу №922/1212/18 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.11.2018 року.

20.11.2018 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№1372), в якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

В судове засідання 20.11.2018 з'явились представники позивача, які заперечують проти задоволення апеляційної скарги та просять залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№1375 від 20.11.2018) про відкладення розгляду справи у зв'язку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Розглянувши заявлене клопотання представника відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з того, що відповідно до вимог пункту 11 статті 270 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, через нез'явлення в засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з вимогами статті 56 ГПК України. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, беручи до уваги, що відповідно до вимог статті 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а позицію відповідача достатньо повно викладено в апеляційній скарзі, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні уповноважених представників позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2017 між Приватним підприємством "Торгівельний дім Каскад Плюс" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дистрибуційна сервісна компанія" (відповідач) було укладено Договір купівлі-продажу № 52, згідно п. 1.1. якого позивач, як продавець, зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність відповідача, як покупця, товар (борошно пшеничне), а відповідач в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язався прийняти й оплатити товар.

Згідно п. 2.1. Договору, документом, що посвідчує факт переходу товару у власність покупця є видаткова накладна, підписана уповноваженим представником продавця та покупця скріплена печаткою продавця.

Пунктом 3.3. Договору сторони визначили, що передача товару вважається завершеною з моменту передачі такого товару покупцеві, що засвідчує видаткова накладна з підписом уповноваженої особи покупця про одержання товару.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору купівлі-продажу № 52 позивач відвантажив на адресу відповідача товар - борошно пшеничне в загальній кількості 9990 кг. на загальну суму 76716,94 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0001035 від 26.10.2017 та товарно-транспортною накладною №0000001164 від 26.10.2017, а саме:

- борошно в/г 10 - 40 пакетів по 10 кг, загальна вага - 400 кг;

- борошно в/г ф1 - 1200 пакетів по 1 кг, загальна вага - 1200 кг;

- борошно в/г ф2 - 1098 пакетів по 2 кг, загальна вага - 2196 кг;

- борошно в/г ф25 - 100 мішків по 25 кг, загальна вага - 2500 кг;

- борошно в/г ф3 - 148 пакетів по 3 кг, загальна вага - 444 кг;

- борошно в/г ф5 - 250 пакетів по 5 кг, загальна вага - 1250 кг;

- борошно пшеничне в/г - 40 мішків по 50 кг, загальна вага - 2000 кг.

Як вбачається з видаткової накладної № РН-0001035 від 26.10.2017 та товарно-транспортної накладної №0000001164 від 26.10.2017, товар - борошно пшеничне в кількості 9990 кг був отриманий відповідальною особою відповідача ОСОБА_3 на підставі довіреності № 4617 від 25.10.2017.

Таким чином, товар був переданий позивачем відповідачу у відповідності до умов Договору, що свідчить про те, що ПП "ТД Каскад Плюс" у повному обсязі виконано зобов'язання за Договором.

Пунктом 4.1. передбачено зобов'язання покупця оплатити отриманий товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відтермінуванням платежу на строк 21 календарний день від для постачання товару.

Оскільки уповноваженим представником ТОВ "Дистрибуційна сервісна компанія" товар був отриманий 26.10.2017, кінцевий строк повної сплати за товар сплинув 13.11.2017.

Разом з тим, на виконання зобов'язань у відповідності до п. 1.1. та п. 4.1. Договору відповідачем було сплачено 26717,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

- № 1097 від 06.12.2017 - на суму 5000,00 грн.;

- № 1356 від 28.12.2017 - на суму 10000,00 грн.;

- № 1448 від 09.01.2018 - на суму 1717,00 грн.;

- № 1519 від 18.01.2018 - на суму 5000,00 грн.;

- № 1789 від 22.02.2018 - на суму 5000,00 грн.

Залишок боргу відповідача станом на 13.04.2018 склав 49999,97 грн., що підтверджується ОСОБА_2 звірки взаєморозрахунків за період з 01.02.2018 по 31.02.2018, який проведено 15.03.2018.

У зв'язку з невиконанням зобов'язань за Договором, 03.04.2018 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 1 від 02.04.2018 з вимогою сплатити заборгованість за договором купівлі-продажу від 52 від 01.09.2017. Проте, дана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду про стягнення з відповідача 49999,94 грн. основного боргу, 8384,03 грн. пені, 811,31 грн. 3% річних, 3419,23 грн. інфляційних, 811,31 грн. процентів за користування чужими коштами; 351241,31 грн. штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення суми основного боргу та частково: 3% річних, пені, 3% річних за користування чужими грошима і штрафу, а також витрат на послуги адвоката, суд першої інстанції визнав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, з огляду на таке.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

На виконання укладеного між сторонами договору, продавець належним чином поставив товар, що підтверджується підписаними Сторонами видатковою накладною №РН-0001035 від 26.10.2017 та товарно-транспортною накладною №0000001164 від 26.10.2017.

Проте, відповідач порушив свої зобов'язання за договором в частині оплати вартості отриманого товару та лише частково здійснив оплату, в розмірі 26717,00 грн. за поставлений товар. Таким чином, станом на дату звернення до господарського суду з даним позовом, відповідач має заборгованість з оплати за поставлений товар у розмірі 49999,94 грн., що не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару (п. 4.1. даного Договору), покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, за кожний день прострочення від неоплаченої суми товару, а також відшкодує збитки від інфляції за весь період прострочення оплати та сплачує 3% річних за користування чужими коштами.

Позивачем за період прострочення з 14.11.2017 по 30.04.2018 нараховано пеню в розмірі 8384,03 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 4.1. відповідач повинен оплатити поставлений товар на протязі 21 дня з моменту отримання товару.

Оскільки ТОВ "Дистрибуційна сервісна компанія" товар був отриманий 26.10.2017, кінцевий строк повної сплати за товар настав 16.11.2017, а не 13.11.2017 як зазначає позивач в позовній заяві.

Здійснивши перерахунок пені за допомогою онлайн системи "Ліга Закон", суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір пені має становити 6429,39 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 811,31 грн. - 3% річних та 3419,23 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем було застосовано невірну методику розрахунку інфляційних, а саме розрахунок здійснено за кожен день прострочення.

Однак, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці. При цьому, слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перерахувавши інфляційні за допомогою онлайн системи "Ліга Закон", суд першої інстанції визнав обґрунтованою суму інфляційних втрат - 5254,09 грн. Проте, приймаючи до уваги, що позивачем було заявлено до стягнення лише 3419,23 грн. інфляційних, а суд не має виходити за межі предмету позову, нараховану позивачем суму інфляційних втрат визнано такою, що підлягає задоволенню.

Після перерахування процентів річних за допомогою онлайн системи "Ліга Закон", суд першої інстанції визнав такою, що підлягає задоволенню суму 3% - 671,32 грн.

З приводу стягнення 3 % річних за користування чужими коштами, сплата яких передбачена п. 5.2. Договору, місцевий суд обґрунтовано зазначив наступне.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, відносяться лише до порушення грошових зобов'язань.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк (ч. 4 ст. 232 ГК України).

Водночас, стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених ст. 536 ЦК України, не є ані видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

У п.п. 6.1., 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача також підлягають стягненню проценти за користування чужими коштами в розмірі 3%, що становить 671,32 грн.

В цій частині рішення сторонами не оскаржується.

Разом з тим, позивачем також заявлено до стягнення штраф у розмірі 351241,31 грн.

Пунктом 5.4. Договору передбачено, що в разі прострочення Покупцем оплати за поставлений товар, Покупець сплачує Продавцю штраф у розмірі 10% від неоплаченої суми товару за кожен день прострочення платежу.

Здійснивши перерахунок вищевказаного штрафу, суд першої інстанції визнав обґрунтованою суму даного штрафу в розмірі 311213,15 грн.

Водночас, судом зазначено, що пунктом 1 статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Пунктом 3 статті 551 Цивільного кодексу України також передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги, що заявлений до стягнення позивачем розмір штрафу є значно більшим ніж сума основного боргу, місцевий суд визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 65% від визначеної судом за вірним розрахунком до стягнення суми, що є співмірним в контексті інтересів обох сторін.

З урахуванням перерахунку, стягненню з відповідача підлягає сума штрафу в розмірі 35%, що становить 108924,60 грн.

Отже суд відмовив у позові в частині стягнення 202288,55 грн. штрафу у зв'язку зі зменшенням штрафних санкцій.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині стягнення штрафу в сумі 108924,60 грн., відповідач зазначає, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України.

Судова колегія вважає такі доводи відповідача безпідставними.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині 1 ст. 193 ГК України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Укладеним між сторонами договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу, а відтак наявні правові підстави для одночасного стягнення пені та штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі №911/1351/17.

Відповідно до п. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), підписана від імені України 09.11.1995 року, Перший Протокол, протоколи №4 і №7 до Конвенції, підписані від імені України 19.12.1996 року та Протоколи № 2 і №11 до Конвенції, підписані від імені України 09.11.1995 року у м. Страсбурзі із застереженнями.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" зазначено, що в рішенні національного суду є можливим посилання на рішення українських судів, у яких останні схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, котрими врегульовані подібні відносини, або в яких був загальний підхід у таких справах (п.56), та, що відповідне тлумачення або загальних підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття рішення в подібних відносинах.

З огляду на викладене, Східний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім того судом першої інстанції задоволено вимогу позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на послуги адвоката в сумі 6000,00 грн.

В обґрунтування судових витрат за надані адвокатом послуги позивач надав суду копію Договору про надання правової допомоги №001/2015 від 01.10.2015; ОСОБА_2 приймання-передачі наданих послуг №05/2018 від 31.05.2015, з якого вбачається, що адвокатом ОСОБА_1 на виконання вищевказаного Договору було здійснено юридичне супроводжування по справі № 922/1212/18 за позовом ПП "ТД Каскад Плюс" про стягнення коштів, в тому числі участь у справі, підготовка заяв, клопотань, усні консультації по справі.

Також позивачем надано рахунок-фактуру № 05/2018-супр від 31.05.2018 на суму 6000,00 грн. та платіжне доручення № 3577 від 20.06.2018 про сплату 6000,00 грн. за послуги адвоката.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 6000,00 грн. з огляду на те, що з розгляду даної справи відбулося п'ять судових засідань, місцезнаходженням позивача є Кіровоградська область, адвокат ОСОБА_1 брав участь у всіх судових засіданнях та позивачем неодноразово надавалися до суду письмові пояснення та інші докази в обґрунтування позовних вимог, а також враховуючи, що сума витрат на послуги адвоката є співмірною з ціною позову.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені відповідачем, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 08.08.2018 року по справі №922/1212/18 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, через Східний апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 22.11.2018 року.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук