Постанова

від 19.11.2018 по справі 159/1257/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/385/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Кухтея Р.В., Обрізка І.М.,

за участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Зеленської сільської ради Ковельського району Волинської області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 року, ухвалене головуючим суддею Волдінером Ф.А. о 13:38 у м. Луцьку, повний текст складений 06.08.2018 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Зеленської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

встановив :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Зеленської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання неправомірними дій щодо відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою про відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території села Воля Ковельська; скасування рішення Зеленської сільської ради № 34/17 від 27.11.2014 року Про розгляд заяв на постановлення на чергу для надання земельних ділянок під будівництво житлових будинків ; скасування рішення Зеленської сільської ради від 17.04.2015 року про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 224 особам; зобов'язання прийняти рішення про надання йому дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території села Воля Ковельська та відшкодування йому 300 000 грн. моральної шкоди, завданої неправомірними діями та рішеннями сільської ради.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.05.2018 року позовну заяву в частині позовних вимог про скасування рішення Зеленської сільської ради № 34/17 від 27.11.2014 року Про розгляд заяв на постановлення на чергу для надання земельних ділянок під будівництво житлових будинків та про скасування рішення Зеленської сільської ради від 17.04.2015 року про надання дозволів на складання проектів землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 224 особам повернуто позивачу у зв'язку з пропуском строку звернення до суду на підставі пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 року позов задоволений частково: визнано неправомірними дії Зеленської сільської ради щодо відмови у задоволенні клопотання та ненадання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території села Воля Ковельська; зобов'язано Зеленську сільську раду Ковельського району Волинської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території села Воля Ковельська з врахуванням правових позицій та висновків, викладених у судовому рішенні; стягнуто 10 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Зеленська сільська рада оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано , що відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичними та юридичними особами для містобудівних потреб забороняється. Генеральним планом с.Воля Ковельська не передбачено вільних земель, які можуть бути надані громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Звертає увагу, що судом першої інстанції не взято до уваги, що на площу земель, на яку позивач просить надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою в с. Воля Ковельська, накладаються обмеження та обтяження, що унеможливлюють використання земельної ділянки для житлових потреб. Крім того, покликається на ч.7 ст. 118 Земельного кодексу, якою передбачено, що у разі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, особа, зацікавлена у його одержанні має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що повідомляє відповідний орган місцевого самоврядування. З приводу відшкодування моральної шкоди зазначає, що судом не з'ясовано, чим підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в матеріальній формі позивач оцінює завдану шкоду, та інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що право особи на безоплатне отримання у власність земельної ділянки тісно пов'язане з обов'язками інших осіб, зокрема, державних органів та органів місцевого самоврядування щодо створення відповідних умов, охорони і захисту відповідних прав людини. Звертає увагу не те, що впродовж 2015 - 2018 років неодноразово звертався до Зеленської сільської ради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак отримував відмову. Незаконне обмеження права на отримання земельної ділянки у власність шляхом безоплатної приватизації суперечить загальним засадам права та Конституції України. Вважає необгрунтованими покликання апелянта на відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки звертаючись до Зеленської сільської ради, мав правомірні очікування щодо задоволення його клопотання. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 та довідкою № 74 від 27.03.2015 року.

ОСОБА_1 неодноразово, починаючи з 2014 року, звертався до Зеленської сільської ради про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території села Воля-Ковельська, однак отримував відмову.

01.03.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Ковельського міськрайонного суду з позовом до Зеленської сільської ради про зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, відшкодування моральної шкоди.

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17.05.2017 року позов задоволено частково: скасовано рішення Зеленської сільської ради Ковельського району Волинської області № 15/13.14 від 23.12.2016 року про відмову у наданні дозволу на складання проекту землеустрою на відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та зобов'язано повторно на сесії ради розглянути звернення ОСОБА_1

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 року постанова Ковельського міськрайонного суду Волинської області залишена без змін.

Цими судовими рішеннями встановлено, що Зеленська сільська рада неправомірно відмовила ОСОБА_1, як учаснику бойових дій, який має право на першочергове відведення земельної ділянки для індивідуального будівництва, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, покликаючись на відсутність вільних земельних ділянок на території села Воля - Ковельська. Також було зобов'язано сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з врахуванням того, що відмова у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою не відповідає вимогам статті 118 ЗК України, оскільки відсутність вільних земельних ділянок на території села не є підставою для відмови у наданні такого дозволу.

Рішенням Зеленської сільської ради Ковельського району Волинської області від 26.07.2017 року №21/7.1 Про розгляд постанови Ковельського міськрайонного суду Волинської області відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель Зеленської сільської ради, не наданих у власність та користування в селі Воля-Ковельська у зв'язку з невідповідністю викопіювання до генерального плану села Воля-Ковельська; запропоновано ОСОБА_1 земельну ділянку на території села Зелена.

Рішенням Зеленської сільської ради Ковельського району Волинської області від 26.07.2017 року №21/7.2 Про розгляд постанови Львівського апеляційного адміністративного суду відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель Зеленської сільської ради, не наданих у власність та користування в селі Воля-Ковельська, у зв'язку з невідповідністю викопіювання до генерального плану села Воля-Ковельська.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що ч.7 ст.118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а рішення Зеленської сільської ради про відмову у наданні дозволу не грунтується на вимогах закону. Обгрунтовуючи свій висновок про неможливість зобов'язати сільську раду надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, суд першої інстанції покликався на те, що повноваження сільської ради у даному питанні є дискреційними і суд не може у них втручатися. Задовольняючи частково вимогу про відшкодування моральної шкоди, судом враховано, що моральну шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи, а будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Щодо підстав для відшкодування моральної шкоди, то судом було враховано обставини, що свідчать про наявність та характер немайнових втрат, зокрема, законні очікування особи, яка є учасником бойових дій, на отримання земельної ділянки для будівництва житла, тривалий характер протиправної поведінки відповідача, яка встановлена і судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності рішень сільської ради та відшкодування моральної шкоди, але вважає, що висновки суду першої інстанції про зобов'язання сільської ради повторно розглянути заяву позивача є такими, що не спрямовані на захист і відновлення вкотре порушених прав позивача та суперечать практиці Європейського Суду з прав людини.

Згідно пункту 14 частини 1 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту учасникам бойових дій надаються пільги щодо першочергового забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та першочергового відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

Статтею 40 Земельного кодексу України передбачено безоплатну передачу у власність із земель житлової забудови громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у межах норм, визначених Земельним кодексом України. Повноваження по наданню земельних ділянок у власність відповідно до ст. ст. 12, 116 Земельного кодексу України належить, зокрема, сільським радам, а порядок безоплатної передачі у власність земельних ділянок встановлений ст. 118 Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень, відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Стосовно позиції суду першої інстанції про втручання в дискреційні повноваження відповідача апеляційний суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Положеннями Земельного кодексу України чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура надання відповідачем дозволу зацікавленим громадянам на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у наданні такого дозволу, а так само і форма прийнятих відповідних рішень.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Також, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, затвердити надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.

Вказана правова позиція щодо дискреційних повноважень суб'єктів владних повноважень узгоджується з позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року № К/9901/4844/18.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24 березня 1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В зв'язку з вищенаведеним апеляційний суд з врахуванням того, що ОСОБА_1 неодноразово протягом тривалого періоду часу ( з 2014 до 2017 року ) звертався до Зеленської сільської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, однак кожного разу отримував відмову, яка не грунтується на вимогах закону, а також з врахуванням того, що судовим рішенням (постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17.05.2017 року, яке набрало законної сили 26.09.2017 року) встановлено протиправність відмови у наданні дозволу та зобов'язано сільську раду повторно розглянути заяву позивача, вважає, що слід не обмежуватися доводами апеляційної скарги і задовольнити вимоги позивача повністю, оскільки належним способом захисту, необхідним для поновлення порушених прав позивача, є зобов'язання Зеленської сільської ради Ковельського району Волинської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за рахунок земель Зеленської сільської ради на території села Воля-Ковельська.

Покликання апелянта на ч.7 ст. 118 Земельного кодексу, яка надає право особі, зацікавленій в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не береться судом до уваги, оскільки зазначена стаття передбачає право особи, а не обов'язок замовити розроблення проекту землеустрою. Відповідно до Конституції України кожному громадянину України надано право звертатися до суду за захистом своїх порушених прав.

Також апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Апеляційний суд не бере до уваги доводи апелянта про правомірність відмови у наданні дозволу у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки для будівництва Генеральному плану забудови села Воля-Ковельська, оскільки у оскаржуваному рішенні сільської рада така підстава для відмови не зазначена.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу апелянта на те, що Зеленська сільська рада як відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, на якого покладений обов'язок доведення правомірності своїх рішень, не надала суду першої інстанції на підтвердження своїх заперечень Генерального плану забудови села Воля Ковельська. З доданих до апеляційної скарги матеріалів апеляційний суд не встановив обґрунтованості підстави відмови, а саме, невідповідності викопіювання Генеральному плану села Воля Ковельська.

З приводу покликань апелянта на відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Як роз'яснено у п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (далі - Постанова №4) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п.10 Постанови №4 при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст.56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень така підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

Згідно з п.9 Постанови №4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У справі Ромашов проти України від 27.07.2004 року Європейським судом у п.52 зазначено, що Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для відшкодування моральної шкоди є, зокрема такі як законні очікування особи, яка є учасником бойових дій, на отримання земельної ділянки для будівництва житла, тривалий характер протиправної поведінки відповідача, яка встановлена і судовими рішеннями, які набрали законної сили. Оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження фізичного погіршення якихось здібностей або позбавлення його можливості їх реалізації, а також не наведено будь - яких фактичних обставин, в яких би знайшли свої відображення завдані йому фізичні чи душевні страждання, то розумним та справедливим розміром відшкодування завданої неправомірними діями відповідача моральної шкоди є 10 000 гривень.

Відповідно до ст. 316 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване рішення, але в частині відновлення порушених прав позивача не відповідає нормам процесуального права, то в цій частині судове рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового про задоволення позову.

Апеляційний суд не здійснює новий розподіл судових витрат відповідно ст.139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а апелянт є суб'єктом владних повноважень .

Керуючись ст.ст. 229, 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Зеленської сільської ради Ковельського району Волинської області задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 року у справі № 159/1257/18 в частині зобов'язання Зеленської сільської ради Ковельського району Волинської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території села Воля Ковельська з урахуванням правових позицій та висновків викладених у даному рішенні - скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення позову.

Зобов'язати Зеленську сільську раду Ковельського району Волинської області (ЄДРПОУ 04526153) надати ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на території села Воля Ковельська.

В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Л. П. Іщук судді Р. В. Кухтей І. М. Обрізко Повне судове рішення складене 22.11.2018 року