Постанова

від 13.11.2018 по справі 466/1052/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/1052/18 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/811/406/18 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача Бондара В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 червня 2018 року в складі судді Невойта П.С. у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України, з участю третьої особи т.в.о. начальника Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України про поновлення на роботі,-

встановила:

14.02.2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України про поновлення на роботі, просив поновити його на роботі на посаді охоронника взводу охорони об єктів та публічної безпеки № 3, батальйону № 2 полку Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вимоги обґрунтовував тим, що згідно наказу № 57 від 28.02.2017 року він був прийнятий на роботу охоронником першого розряду взводу охорони об єктів та публічної безпеки № 3 батальйону № 2 з 02.03.2017 року. На підставі наказу № 318 о/с від 26.12.2017 року його звільнили відповідно до п.7 ст.40КЗпП України за появу на роботі у нетверезому стані. З наказом не згідний, вважає звільнення з роботи незаконним, тому просив суд поновити його на роботі.

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України, з участю третьої особи т.в.о. начальника Управління поліції охорони у Львівській області Національної поліції України про поновлення на роботі відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2, вважає рішення незаконним та необґрунтованим.

В апеляційній скарзі зазначає, що відповідач безпідставно звинуватив його в появі на роботі в нетверезому стані, оскільки такий факт не встановлено.

Акт про відмову від надання письмових пояснень, який був складений не на робочому місці, на думку апелянта, не може бути таким доказом, оскільки він мав би складатись на робочому місці під час виявлення того, що працівник перебуває в нетверезому стані.

Крім цього, такий Акт складався працівниками, які не були на його робочому місці, а при його складанні керувались виключно рапортами, тобто зі слів інших осіб.

Також, звертає увагу, що до складання таких актів повинні залучатись свідки, які не є працівниками підприємства, а також медичний працівник, який може дати фахову оцінку зовнішнього стану людини.

Покликається на те, що був відсторонений від роботи, однак жодного документу про це суду не надано.

Зазначає, що був тверезий на робочому місці, що підтверджується тим, що наполягав на проходженні медичного огляду, включаючи лабораторні дослідження.

В медичному закладі, куди позивач був за згодою доставлений, огляду не проводили, оскільки документи були не належно оформлені.

Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 червня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий - Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідача на заперечення таких, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий суд дійшов висновку, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема щодо відсутності факту появи на роботі в нетверезому стані, не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи.

При цьому, суд звернув увагу, що показання всіх допитаних свідків узгоджуються між собою та з іншими доказами, не викликають сумніву, є послідовними, зокрема, всі свідки, серед яких були і особи, які вперше бачили позивача, зазначили ознаки знаходження позивача ОСОБА_2 у стані сп'яніння.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач дотримався вимоги чинного законодавства при звільненні позивача із займаної посади, відтак позовні вимоги щодо поновлення на роботі є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про правомірність звільнення позивача, одночасно відмовлено у вимозі про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та судових витрат.

Виходячи з наявних матеріалів справи та досліджених судом доказів, колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду з таких підстав.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Згідно із частиною 2 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст.ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, крім цього, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 відповідно до наказу від 28.02.2017 року № 57 з 02.03.2017 року прийнятий на роботу на посаду охоронника першого розряду взводу охорони об єктів та публічної безпеки № 3 батальйону № 2.

При прийнятті на роботу позивач був ознайомлений з службовою документацією та функціональними обов язками (а.с. 54).

Наказом т.в.о. начальника Управління поліції охорони у Львівській області №318 о/с від 26.12.2017 року, на підставі акту УПО Львівської області від 02.11.2017 року №2743/43/33/43-2017, подання командира полку УПО Львівської області від 14.11.2017 №658/43/33/21/01-2017, наказу УПО Львівської області від 26.12.2017 № 7788 ОСОБА_2 звільнений з роботи на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП України (а.с. 5).

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Конвенцією Міжнародної організації праці №158 Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця (п. "а" ч. 2 статті 9) передбачено, що тягар доведення правомірності законної підстави для звільнення працівника з роботи лежить на роботодавцеві.

Як роз'яснено у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за п. 7 ст. 40 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки. Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів, яким суд має дати відповідну оцінку.

На підтвердження законності звільнення позивача з роботи відповідачем надані матеріали відповідних службових перевірок.

Зокрема, з матеріалів службової перевірки, за наслідками якої було видано наказ №7788 від 26.12.2017 року вбачається, що на підставі отриманих пояснень від працівників Управління поліції охорони у Львівській області встановлено, що 02.11.2017 року ОСОБА_2 з явився на робочому місці у нетверезому стані, із запахом спиртного. Від написання письмового пояснення відмовився, про що складено відповідний акт (а.с. 33).

Так, згідно копії рапортів від 02.11.2017 року, складених працівниками Управління поліції охорони у Львівській області, встановлено, що охоронник ОСОБА_2 перебував на робочому місці за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 24 (Львівський історичний музей) у стані алкогольного сп яніння, що проявлялося у хиткій ході, різкий запах алкоголю, нерозбірлива мова (а.с. 40-44).

Зазначені обставини у чіткій хронології фактично підтверджені показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, допитаних під час розгляду справи в суді першої інстанції, які узгоджуються між собою та з іншими доказами, є послідовними та належно оцінені судом першої інстанції, зокрема, свідки відзначали запах алкоголю з рота, нестійкість пози, порушення мови, поведінки.

11.11.2017 року, вийшовши на роботу після лікарняного, позивач надав письмове пояснення, де зазначив, що спиртні напої він вживав напередодні, 01.11.2017 року із своїм товаришем. 02.11.2017 року він заступив на службу в історичному музеї, де у нього виявили запах перегару (факт підтверджує). Після цього його замінили на посту. Вину визнає (а.с. 37).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що не заслуговують на увагу доводи позивача щодо відсутності медичного висновку про стан сп яніння ОСОБА_2 02.11.2017 року, при цьому, колегія суддів бере до уваги лист Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 24.11.2017 року № 02-06вих-4094, за яким КМК ЛШМД проводиться освідчення осіб на стан алкогольного сп яніння згідно вимог спільного наказу МОЗ України МВС України № 1452/735 від 09.11.2015 року, який передбачає освідчення водіїв транспортних засобів. Що стосується засвідчення факту працівника на робочому місці в нетверезому стані, це питання врегульовується Кодексом законів про працю.

В свою чергу, позивач не надав жодного доказу на спростування обставин, що стали підставою для його звільнення, зокрема проведеного медичного освідчення за його власним зверненням 02.11.2017 року.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть заперечити та беззаперечно свідчити про недоведеність появи позивача на роботі в нетверезому стані 02.11.2017 року, оскільки такий факт встановлений судом на підставі належних у справі доказів.

Зважаючи на те, що позивача було звільнено правомірно, з дотриманням процедури і порядку, передбачених чинним законодавством, не може бути задоволена і вимога про отримання заробітної плати за час вимушеного прогулу, яка є похідною від вимоги про поновлення на роботі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 червня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 13 листопада 2018 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк