Рішення
від 15.11.2018 по справі 924/451/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" листопада 2018 р. Справа № 924/451/18

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі: суддя Танасюк О.Є., секретар судового засідання Ключка Н.М., розглянувши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо-промислова компанія" м. Київ

до 1) селянського фермерського господарства „Левада", Хмельницька область, Волочиський район, с. Постолівка

2) товариства з обмеженою відповідальністю „Олія+О", Хмельницька область, м. Волочиськ

про стягнення солідарно з селянського фермерського господарства „Левада" та товариства з обмеженою відповідальністю „Олія+О" грошових коштів у розмірі 47496604,48 грн., з яких: 5320000,00 грн. - сума позики; 1400000,00 грн. - штраф у розмірі 20% від суми фінансової допомоги; 2655972,61 грн. - неустойка; 210115,07 грн. - 3% річних; 686840,00 грн. - інфляційні втрати; 37223676,80 грн. - втрати у вигляді упущеної вигоди

Представники сторін:

позивач: Сидорко О.Б. - директор

відповідач-1: Друченко А.Ю. - за довіреністю від 01.06.17р.

відповідач-2: Горбань О.В. - за довіреністю від 01.06.17р.

Рішення приймається 15.11.2018р., оскільки в судових засіданнях 18.10.2018р. та 05.11.2018р., постановлялися усні ухвали про оголошення перерви.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі згідно з ч. 1 ст. 240 ГПК України.

Процесуальні дії по справі.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 40024986,45 грн., з яких: 5320000,00 грн. - сума позики; 1400000,00 грн. - штраф у розмірі 20% від суми фінансової допомоги; 2154465,76 грн. - неустойка; 906283,29 грн. - сума збитків згідно ст. 625 ЦК України; 30244237,40 грн. - втрати у вигляді упущеної вигоди.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.06.2018р. зазначена позовна заява передана для розгляду судді Танасюк О.Є.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 08.06.2018р. позовну заяву ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 23.06.2018р. відкрито провадження у справі №924/451/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо-промислова компанія" м. Київ до селянського фермерського господарства „Левада", Хмельницька область, Волочиський район, с. Постолівка, товариства з обмеженою відповідальністю „Олія+О", Хмельницька область, м. Волочиськ про стягнення матеріальних збитків за договором №23 від 23.11.2016р. розмірі 40024986,45 грн., з яких: 5320000,00 грн. - сума позики; 1400000,00 грн. - штраф у розмірі 20% від суми фінансової допомоги; 2154465,76 грн. - неустойка; 906283,29 грн. - сума збитків згідно ст. 625 ЦК України; 30244237,40 грн. - втрати у вигляді упущеної вигоди.

Ухвалою суду від 16.08.2018р. прийнято заяву позивача від 13.08.2018р. №13108-01 про зміну предмету позову, який викладений в новій редакції позовної заяви від 13.08.2018р. №13108, і є одночасно збільшенням розміру позовних вимог в частині неустойки та втрат у вигляді упущеної вигоди та зменшенням розміру позовних вимог в частині суми збитків згідно ст. 625 ЦК України.

Таким чином, предметом позову є: стягнення солідарно з СФГ „Левада" та ТОВ „Олія+О" 47496604,48 грн. з яких: 5320000,00 грн. - сума позики; 1400000,00 грн. - штраф у розмірі 20% від суми фінансової допомоги; 2655972,61 грн. - неустойка; 896955,07 грн. - сума збитків згідно ст. 625 ЦК України (210115,07 грн. - 3% річних; 686840,00 грн. - інфляційні втрати); 37223676,80 грн. - втрати у вигляді упущеної вигоди.

Також ухвалою суду від 16.08.2018р. продовжено строк підготовчого провадження у справі №924/451/18 на 30 днів.

Ухвалою суду від 23.08.2018р. вжито заходів забезпечення позову.

Ухвалою суду 20.09.2018р. скасовано заходи забезпечення позову, застосовані господарським судом Хмельницької області в ухвалі від 23.08.2018р. по справі №924/451/18 в частині накладення арешту та майно селянського фермерського господарства „Левада" та товариства з обмеженою відповідальністю „Олія+О", а саме: комбайн марки ДонЛанАкрос, 2011 року випуску, у кількості 2 шт., трактор марки ХТЗ, 2014 року випуску.

Ухвалою суду від 12.09.2018р. залишено без задоволення заяву товариства з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо-промислова компанія" про звільнення від сплати судового збору за подання позову.

В підготовчому засіданні 20.09.2018р. залишено без задоволення клопотання Державного публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Украгролізинг" від 10.09.2018р. №30, про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1 - селянського (фермерського) господарства „Левада", що відображено в протоколі судового засідання від 20.09.2018р.

Ухвалою господарського суду від 20.09.2018р. закрито підготовче провадження у справі №924/451/18, справу призначено до судового розгляду по суті на 12:00 год. 18.10.2018р.

Ухвалою суду від 18.10.2018р. було залишено без розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, яка була подана після закінчення підготовчого провадження.

В судовому засіданні 18.10.2018р. постановлено усну ухвалу про оголошення перерви на 14:30 год. 05.11.2018 року, що відображено в протоколі судового засідання від 18.10.2018р.

В судовому засіданні 05.11.2018р. постановлено усну ухвалу про оголошення перерви на 15:30 год. 15.11.2018 року, що відображено в протоколі судового засідання від 05.11.2018р.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить стягнути солідарно з селянського фермерського господарства „Левада" та товариства з обмеженою відповідальністю „Олія+О" грошових коштів у розмірі 47496604,48 грн., з яких: 5320000,00 грн. - сума позики; 1400000,00 грн. - штраф у розмірі 20% від суми фінансової допомоги; 2655972,61 грн. - неустойка; 896955,07 грн. - сума збитків згідно ст. 625 ЦК України; 37223676,80 грн. - втрати у вигляді упущеної вигоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання товариством з обмеженою відповідальністю „Олія+О" своїх зобов'язань за договором про надання поворотної безвідсоткової строкової фінансової допомоги №23 від 23.11.2016р. та селянським фермерським господарством „Левада" зобов'язань за договором поруки від 23.11.2016р.

Повідомляє, що згідно платіжного доручення №302 від 24.11.2016р. позивачем перераховано ТОВ „Олія+О" 7000000,00 грн. Умовами договору №23 від 23.11.2016р. та додаткової угоди №2 від 24.02.2017р. до даного договору строк користування коштами встановлено до 27.04.2017р.

Також наголошує, що поручитель (СФГ „Левада") у договорі поруки від 23.11.2016р. та додатковій угоді №2 від 24.02.2017р. підтвердив, що йому відомі всі умови договору №23 від 23.11.2016р. укладеного між ТОВ „УГПК" та ТОВ „Олія+О", в тому числі про те, що сума фінансової допомоги становить 7000000,00 грн., штрафні санкції визначаються основним договором, термін повернення фінансової допомоги - 27.04.2017р.

Позивач вказує, що протягом квітня 2017р. неодноразово нагадував позичальнику про необхідність повернення позики і попереджав про те, що після 27.04.2017р. не відбудеться пролонгація строку договору. Однак незважаючи на всі звернення та попередження, у встановлений строк (до 27.04.2017р.) кошти не були повернуті.

Зазначає, що 18.05.2017р., 24.05.2017 та 26.05.2017р. позикодавцем було направлено листи-претензії до позичальника з вимогою виконати свої зобов'язання за договором та повернути кошти в повному обсязі.

Повідомляє, що станом на 29.05.2018р. позичальник сплатив лише 1680000,00 грн., обґрунтовуючи це тим, що на даний час у нього немає клієнтів для покупки сільськогосподарської продукції.

При цьому зазначає, що директором ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" Сидорко О.Б. та заступником директора Малюгою О.В. в період з 31.05.2017р. по 19.07.2017р. на електронні пошти відповідачів були направлено листи з конкретними даними про перелік осіб, які зацікавлені в придбанні сільськогосподарської продукції.

Також вказує, що директор ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" Сидорко О.Б. з електронної адреси оleks-@bigmir.net неодноразово направляв на електронну адресу директора ТОВ „Олія+О" Вінічука О.І. oliyapluso@ukr.net та електронну адресу СФГ „Левада" Вінічука І.І. levada175@ukr.net листи-претензії щодо необхідності повернення боргу. Проте, посадові особи зазначених підприємств ніяким чином не реагували, а в подальшому заблокували свої електронні адреси.

Повідомляє, що в подальшому листи-претензії щодо повернення боргу були направлені на поштові адресі директора ТОВ „Олія+О" Вінічука О.І. (31200, Хмельницька область, м. Волочиськ, вул. Паркова, 15) та голови СФГ „Левада" Вінічука І.І. (31296, Хмельницька область, Волочиський район, с. Постолівка). Однак зобов'язання за договором №23 від 23.11.2016р. не виконано, борг не повернутий.

Також позивач зазначає, що ТОВ „УГПК" звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом про визнання договору про надання поворотної безвідсоткової строкової фінансової допомоги №23 від 23.11.2016р. дійсним та визнання дій позичальника неправомірними. В рішенні господарського суду Хмельницької області від 14.08.2017р. по справі №924/556/17 вказано, що представник третьої особи (поручитель Вінічук І.І. СФГ „Левада") зазначив, що договір №23 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р. не оспорюється ТОВ „Олія+О" та СФГ „Левада", та не оспорюються правовідносини, які виникли згідно цього договору.

Відповідач-1 (СФГ „Левада") у письмовому відзиві від 22.08.2018р. проти позову заперечує. Наголошує, що п. 3.13. договору поруки передбачено, що порука припиняється якщо кредитор протягом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Також вказує, що відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Таким чином, стверджує, що закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя (позиція ВСУ, викладена в постановах ВСУ від 22.03.2018р. по справі №910/2774/17 та від 02.05.2018р. по справі №922/1275/17).

Посилаючись на те, що шестимісячний строк пред'явлення вимоги до відповідача-1, як поручителя сплинув 28.10.2017р., а вимога шляхом подання позову подана 29.05.2018р., відповідач-1 зазначає, що позивачем подано вимогу поза межами шестимісячного строку, встановленого. 4 ст. 559 ЦК України та п. 3.13. договору поруки, а саме після припинення поруки. Враховуючи зазначене, просить в позові відмовити.

Позивач у відповіді на відзив відповідача-1 від 28.08.2018р. зазначає, що термін "вимога" є більш широким, ніж термін "позов", ці поняття не є тотожними. Аналізуючи положення ч. 4 ст. 559 ЦК України із врахуванням положень ч. 1 ст. 555 цього Кодексу, позивач стверджує, що абзацом 2 ч. 4 ст. 559 ЦК кредитору надається право вибору, оскільки термін „вимога" включає в себе і поняття „позову", і допускається можливість попереднього звернення до поручителя саме з „вимогою", зробленою у будь-якій доступній і зрозумілій формі повідомлення. Така „вимога", яка передує „позову", може розцінюватися як надання поручителю можливості добровільно виконати взяті на себе зобов'язання. При зверненні кредитора до поручителя з „вимогою" продовж шести місяців від дня настання строку виконати основне зобов'язання порука не припиняється і кредитор вправі поза межами цього (шестимісячного) строку, але до спливу позовної давності за основною вимогою, пред'явити поручителю „позов" до суду про стягнення суми боргу боржника. Строк позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК слід обчислювати від дня, коли про порушення свого права довідався або мав довідатися кредитор. Саме з цього часу в нього і виникає право вимагати виконання обов'язку чи то від боржника, чи то від поручителя, чи від них обох солідарно.

Крім того, звертає увагу, що ЦК не містить жодних обмежень строків саме позовної давності для пред'явлення позову до поручителя. Тому, зазначає, що строк пред'явлення такого позову не обмежується спеціальною законодавчою нормою, а є загальним та відповідно до ст. 257 ЦК України складає 3 роки, а не 6 місяців.

Вказує, що у справі №6-125цс14 суддя ВСУ Селін Ю.Л. виклав окрему думку із вищевказаною правовою позицією, яка на думку позивача відповідає приписам чинного законодавства, а також принципам справедливості і забезпечення рівного доступу до правосуддя.

При цьому, наголошує, що позивачем неодноразово пред'являлися письмові претензії до СФГ „Левада", які направлялися в межах 6-місячного терміну дії поруки. Тому належним чином виконано приписи ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Відповідач-1 (СФГ „Левада") у письмовій промові в судових дебатах від 13.11.2018р. не заперечує, що строк виконання основного зобов'язання за основним договором настав 28.04.2017р., однак вважає, що з огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, застосоване у 2-му реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення: „пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, як умови чинності поруки, слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не іншої вимоги до поручителя.

Вказує, що зазначене положення не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і у такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Таким чином вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог до відповідача-1, оскільки позивачем пред'явлено вимогу шляхом подання позовної заяви лише 29.05.2018р., тобто поза межами шестимісячного строку, встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України та п. 3.13. договору поруки.

Відповідач-2 (ТОВ „Олія+О") у відзиві від 30.07.2018р. проти позову заперечує. Вказує, що оскільки позивач заявив до стягнення матеріальні збитки, які він вважає, що завдані йому внаслідок вчинення посадовими особами ТОВ „Олія+О" кримінального правопорушення за ознаками ч. 4 ст. 190 КК України, підтвердженням вини може бути виключно обвинувальний вирок суду. Відтак, зазначає, що цивільно-правова відповідальність у відповідачів у вигляді відшкодування збитків не наступає.

Посилаючись на правову позицію ВСУ, викладену у постановах від 30.05.2018р. по справі №750/6876/15-ц, від 8.05.2016р. по справі №6-237цс16, відповідач-2 зазначає, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказує, що поданий позивачем бізнес-план (витяг) невідомо ким розроблений та не відповідає вимогам Методичних рекомендацій з розроблення бізнес-плану підприємств, затверджених наказом Міністерства економіки України №290 від 06.09.2006р. та Методичних рекомендацій з розроблення бізнес-планів інвестиційних проектів, затверджених наказом державного агентства з інвестицій та розвитку №73 від 31.08.2010р., а тому вважає, що він не може вважатися допустимим доказом.

Крім того, звертає увагу, що позивачем при розрахунку неустойки не враховано положення ч. 6 ст. 232 ГПК України.

Позивач у запереченні на відзив відповідача-2 від 13.08.2018р. посилаючись на ст. 55 КПК України, вказує, що права та обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. В даному випадку ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" являється потерпілим у кримінальному провадженні №12017240000000228 від 17.10.2017р., якому кримінальним правопорушенням завдано матеріальної шкоди в особливо великому розмірі.

Наголошує, що Верховний Суд по справі №658/1658/16-к виніс постанову від 05.04.2018р., в мотивувальній частині якої зауважив, що обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність або обов'язковість передачі йому майна чи права на нього, закінченим шахрайство вважається з моменту фактичного одержання винним майна (в даному випадку грошових коштів).

Стверджує, що моментом вчинення шахрайства є 25.11.2016р. - дата отримання ТОВ „Олія+О" грошових коштів від ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія".

Звертає увагу, що вирок - це уже кінцева стадія кримінального провадження, відповідно до якого суд на підставі зібраних доказів та їх обґрунтованості виносить рішення про винуватість або не винуватість особи. Також зазначає, що сама по собі відсутність повідомлення певній особі про підозру не спростовує факт вчинення кримінального правопорушення, а лише свідчить про відсутність можливості застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні.

Зазначає, що в даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, які необхідні для стягнення збитків, а саме: факт неналежного виконання контрагентом зобов'язань за договором; причинно-наслідковий зв'язок між порушенням та збитками, в тому числі упущеної вигоди (неповернення позики, внаслідок чого позивач позбавлений можливості реалізувати бізнес-проект і отримувати реальні доходи, які він міг би отримати у випадку належного виконання позичальником своїх зобов'язань); обґрунтування розміру упущеної вигоди; існування реальної можливості отримання доходів (наприклад від реалізації продукції).

При цьому вказує, що збитки полягають не в реальних втратах особи, яких вона зазнала або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права. Звертає увагу, що природа збитків у вигляді упущеної вигоди не дозволяє доказово обґрунтувати їх з математичною точністю, оскільки на отримання доходу можуть впливати різні фактори, а доказування понесення таких збитків в будь-якому випадку в тій чи іншій мірі буде базуватися на теоретичному розрахунку можливих доходів.

Позивач наголошує, що бізнес-план: "Фасування та продаж харчових круп" розроблений товариством з обмеженою відповідальністю „Агентство „Консалтинг-профі" з дотримання вимог Методичних рекомендацій з розроблення бізнес-плану підприємств, затверджених наказом №290 від 06.09.2006р. та з дотримання вимог Методичних рекомендацій з розроблення бізнес-планів інвестиційних проектів, затверджених наказом Державного агентства України з інвестицій розвитку №73 від 31.08.2010р.

Зазначає, що у бізнес-плані розписано та надано чіткий розрахунок затрат, джерела фінансування, ціни на сировину, розрахунки оплати праці, програма фінансування, інвестиційні затрати, асортимент запланованої продукції та перелік обладнання для цеха.

Вказує, що всі розрахунки, здійснювалися з урахуванням ринкових цін станом на 2017р., тому всі суми та ціни, які зазначені у бізнес-плані не є абстрактними, а є реальними (фіксованими) станом на квітень 2017р.

Позивач повідомляє, що ТОВ „Агентство Консалтинг-профі" для ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" було придбано цех за адресою: Хмельницька область, смт. Білогір'я, вул. Залізнична, 25, в якому зроблені ремонто-будівельні роботи відповідно до норм міжнародних стандартів. Також для реалізації бізнес-плану „Фасування та продаж харчових круп" в інтересах ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" товариством з обмеженою відповідальністю „Агентство „Консалтинг-профі", за погодженням засновника, було проплачено та отримано фасувальну машину та передано позивачу.

Ця господарсько-фінансова операція була проведена тому, що відповідачі вчасно не повернули позику ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія", Товариство з обмеженою відповідальністю „Агентство „Консалтинг-профі" в свою чергу надав поворотну фінансову допомогу позивачу.

В даному випадку реальним підтвердженням втрат у вигляді упущеної вигоди є не лише бізнес-план: „Фасування та продаж харчових круп", а наявне обладнання для фасування круп, яке було придбане в НВП „Інтермаш" та будівля для установки обладнання, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, м. Білогір'я.

Таким чином, наголошує, що позивач не тільки склав теоретичний бізнес-план, а й здійснював практичну підготовку до його реалізації, а саме придбавав необхідне обладнання, яке за своїм функціональним призначенням необхідне саме для реалізації техпроцесів, передбачених бізнес-планом, а також приміщення для зберігання продукції.

Крім того, позивач звертає увагу, що п. 7.6. договору №23 від 23.11.2016р. передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за цим договором припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, що відповідає вимогам ч. 6 ст. 232, ч. 2 ст. 193 ГК України.

Відповідач-2 (ТОВ „Олія+О") у письмовій промові судових дебатах від 15.11.2018р. не заперечує проти стягнення з відповідача-2 на користь позивача суми неповернутої позики, штрафу та неустойки.

Вважає, що заявлені позивачем до стягнення 896955,07 грн., як сума збитків згідно ст. 625 ЦК України обраховані правильно, однак не підлягають стягненню як збитки.

Також ТОВ „Олія+О" заперечує щодо заявлених позивачем до стягнення втрат у вигляді упущеної вигоди. Звертає увагу, що з наявного в матеріалах справи Бінес плану „По фасуванню та переробці сої", на сторінці 14 є таблиця з обсягами виробництва продукції (круп в асортименті) по Україні), в якій зазначені обсяги виробництва за грудень 2017р. Тому вважає, що вказаний Бізнес план розроблявся в кінці грудня 2017р. - в 2018р. Відповідно, в квітні-травні 2017р. у позивача не було Бізнес проекту.

Зазначає, що на сторінці 17 Бізнес плану вказані затрати на реалізацію проекту, зокрема, в таблиці 8 п. 7.2 розділу 7 вказані інвестиційні (стартові) затрати в сумі 1850000 грн., з яких: 810000 грн. - вартість приміщення; 500000 грн. - ремонтні роботи; 490000 грн. вартість обладнання; 50000 грн. - відеоспостереження. Інші витрати, зазначені в розділі 8 таблиці 9, є експлуатаційними (змінні витрати). Звертає увагу, що отримавши від відповідача-2 в травні 2017р. частину суми поворотної фінансової допомоги в розмірі 1680000,00 грн., позивач не вчинив жодної дії для реалізації Бізнес-проекту: не придбав необхідне приміщення, не здійснив в ньому ремонт та не придбав необхідне обладнання.

Відповідач-2 наголошує, що кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але й підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12.10.2018р. у справі №906/824/17 та від 18.10.2018р. у справі №916/49/18, зазначає, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Дослідивши фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, надані по справі докази та пояснення, судом встановлено та приймається до уваги таке:

23.11.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо-промислова компанія" (позикодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Олія+О" (позичальник) укладено договір №23 про надання поворотної строкової фінансової допомоги (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1. договору в якості поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.

Згідно з п. п. 2.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором позикодавець зобов'язується передати позичальникові грошові кошти в розмірі 7000000,00 грн. (сума фінансової допомоги), а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах визначених цим договором.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що фінансова допомога, що надається на умовах цього договору є пільговою, та надається позичальникові для купівлі товару сільськогосподарської продукції рослинного походження - соя або соняшник або інші зернові культури.

В п. 3.1. договору сторони погодили, що позикодавець передає позичальникові грошові кошти в розмірі визначеному у пункті 2.1. цього договору в день підписання цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві грошові кошти у розмірі визначеному пунктом 2.1. договору не пізніше 26.12.2016 року.

Відповідно до п. 5.3. договору, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, зміни до цього договору можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору.

В п. 7.2. договору передбачено, що виконання зобов'язань позичальника за цим договором забезпечується порукою. Договір поруки укладається одночасно з підписанням цього договору.

У п. 7.3. договору сторони узгодили, що за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором позичальник сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

У разі порушення умов цього договору позичальник сплачує на користь позикодавця штраф у розмірі 20 % від суми фінансової допомоги (п. 7.4. договору).

Згідно з п. 7.5. договору відповідальність сторін за даним договором припиняється після повного виконання сторонами всіх відповідних договірних зобов'язань.

Відповідно до п. 7.6. договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за договором припиняється через три роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність сторін не передбачена в договорі визначається відповідно до чинного законодавства України (п. 7.7. договору).

В п. 7.8 договору визначено, що сторона, яка порушила договір зобов'язана відшкодувати збитки завдані таким порушенням, незалежно від вжиття іншою стороною будь-яких заходів щодо запобігання збиткам або зменшення збитків, окрім випадків, коли остання своїм винним (умисним або необережним) діянням (дією чи бездіяльністю) сприяла настанню або збільшенню збитків.

Згідно з п. 10.7. договору, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід'ємними частинами і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені печаткою сторін.

Згідно з п. 5.1. договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 5.1. цього договору та діє до повного виконання сторонами умов цього договору.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

23.12.2016р. між ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" (позикодавець) та ТОВ „Олія+О" (позичальник) укладено додаткову угоду №1 до договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №23 від 23.11.2016р., відповідно до п. 1 якої сторони домовилися викласти п. 4.1. договору №23 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р., в наступній редакції: „п. 4.1. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві грошові кошти у розмірі визначеному пунктом 2.1. договору не пізніше 27.02.2017 року".

24.02.2017р. між ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" (позикодавець) та ТОВ „Олія+О" укладено додаткову угоду №2 до договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 23 від 23.11.2016р., відповідно до п. 1 якої сторони домовилися викласти п. 4.1. договору № 23 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р., в наступній редакції: „п. 4.1. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві грошові кошти у розмірі визначеному пунктом 2.1. договору не пізніше 27.04.2017 року".

Додаткові угоди підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

23.11.2016р. між СФГ „Левада" (поручитель), ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" (кредитор) та ТОВ „Олія+О" (боржник) укладено договір поруки, відповідно до п. 1.1. якого, за цим договором поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником, свого обов'язку за договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р., укладеного між кредитором та боржником.

Згідно з п. п. 1.2.-1.4. договору поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання боржником будь-якого обов'язку за основним договором. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення боржником зобов'язання визначеного основним договором. Поручитель зобов'язаний виконати за боржника зобов'язання за основним договором перед кредитором при порушенні боржником зобов'язань перед кредитором.

В п. 2.1. договору поруки визначено, що підписуючи даний договір поручитель підтверджує те, шо поручителю добре відомі всі умови договору №23 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 13.11.2016р. укладеного між кредитором та боржником, в тому числі, те що: а) сума фінансової допомоги становить 7000000,00 грн.; б) штрафні санкції визначаються основним договором; в) термін повернення фінансової допомоги 26.12.2016р.

В п. 2.3. договору поручитель погодився, що відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником у сумі, що дорівнює 7000000,00 грн., а також за сплату боржником штрафних санкцій визначених основним договором.

Згідно з п. 3.1. договору порукою забезпечується виконання зобов'язання боржником перед кредитором у повному обсязі. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і боржник, в тому числі за сплату суми фінансової допомоги, сплату пені і штрафних санкцій за несвоєчасне повернення грошових коштів, відшкодування шкоди (збитків).

Пунктом 3.2. договору поруки передбачено, що в разі невиконання боржником зобов'язання за основним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до п. 3.3. договору в разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, кредитор протягом 10-ти робочих днів направляє відповідне повідомлення поручителю.

Поручитель не пізніше 10-ти робочих днів після одержання повідомлення кредитора про невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором, виконує зобов'язання боржника за основним договором перед кредитором (п. 3.5. договору).

В п. 3.6. договору поруки сторони домовились, що якщо надійде вимога про погашення суми заборгованості до поручителя і таких коштів у поручителя не буде, то кредитор має право звернути стягнення за рахунок всього рухомого та нерухомого майна поручителя, відповідно до норм чинного законодавства, в тому числі відповідно до виконавчого напису нотаріуса. Поручитель надає безумовну згоду на задоволення вимог кредитора за цим договором в повному обсязі за рахунок належного йому рухомого та нерухомого майна.

У випадку порушення поручителем зобов'язання, що виникає з договору поруки, поручитель зобов'язаний сплатити на користь кредитора штраф у розмірі 20 % суми невиконаного зобов'язання (п. 3.7. договору).

Відповідно до п. 3.13. договору порука припиняється в наступних випадках:

- з припиненням зобов'язання боржника перед кредитором за основним договором, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності;

- якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;

- у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

- якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

В п. 3.15. договору поруки передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання боржником зобов'язань за основним договором перед кредитором, а в разі продовження терміну дії останнього, кредитор зобов'язується повідомити про це поручителя.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

23.11.2016р. між ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" (позикодавець), ТОВ „Олія+О" (позичальник) та СФГ „Левада" (поручитель) підписано акт переліку майна, в п. 1 якого сторони визначили майно, що може бути як предмет (об'єкт) забезпечення за договором №23 поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р., зокрема:

- соя (650 тонн * 9000,00 грн.) оціночною вартістю без ПДВ 5850000,00 грн.;

- цукровий буряк (5000 тонн * 716,67 грн.) оціночною вартістю без ПДВ 3583333,33 грн.;

- ячмінь (200 тонн * 3666,67 грн.) оціночною вартістю без ПДВ 733333,33 грн.;

- комбайн ДонЛанАкрос 2011р.в. оціночною вартістю без ПДВ 1250000,00 грн.;

- трактор ХТЗ 2014р.в. оціночною вартістю без ПДВ 1208333,33 грн.;

- трактор МТЗ 2014р.в. оціночною вартістю без ПДВ 416666,67 грн.

В п. 4 акту переліку майна позичальник та поручитель підтвердили та гарантують те, що позичальник/поручитель є єдиним (одноосібним) власником майна, вказаного в п. 1 цього акту. Таке майно не перебуває у заставі перед третіми особами, щодо нього відсутні обмеження щодо права розпорядження, на момент підписання цього акту нікому іншому не продане, не подароване, не відчужене іншим способом, не передане в орендучи безоплатне користування, не є предметом обтяження. В податковій заставі і під забороною (арештом) не перебуває, права третіх осіб (права наймача, право застави, право довічного утримання тощо) щодо майна відсутні, щодо майна немає судового спору.

Акт переліку майна підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

24.11.2016р. ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" було перераховано ТОВ „Олія+О" 7000000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №302 від 24.11.2016р.

23.12.2016р. між СФГ „Левада" (поручитель), ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" (кредитор) та ТОВ „Олія+О" (боржник) укладено додаткову угоду №1 до договору поруки від 23.11.2016р., відповідно до п. 1 якої сторони домовилися викласти п. 2.1. договору поруки від 23.11.2016р., в наступній редакції: „п. 2.1. Підписуючи даний договір поручитель підтверджує те, що поручителю добре відомі всі умови договору №23 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р. укладеного між кредитором та боржником, в тому числі те, що: а) сума фінансової допомоги становить 7000000,00 грн.; б) штрафні санкції визначаються основним договором; в) термін повернення фінансової допомоги - 27.02.2017р.".

24.02.2017р. між СФГ „Левада" (поручитель), ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" (кредитор) та ТОВ „Олія+О" (боржник) укладено додаткову угоду №2 до договору поруки від 23.11.2016р„ відповідно зо п. 1 якої сторони домовилися викласти п. 2.1. договору поруки від 23.11.2016р., в наступній редакції: „п. 2.1. Підписуючи даний договір поручитель підтверджує те, що поручителю добре відомі всі умови договору №23 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р. укладеного між кредитором та боржником, в тому числі те, що: а) сума фінансової допомоги становить 7000000,00 грн.; б) штрафні санкції визначаються основним договором; в) термін повернення фінансової допомоги - 27.04.2017р.".

Додаткові угоди підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Листами від 23.12.2016р. №24 та від 24.02.2017р. СФГ „Левада" надано згоду на внесення всіх необхідних змін до договору №23 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р. та договору поруки від 23.11.2016р. в частині продовження строків повернення наданої поворотної безвідсоткової фінансової допомоги та в частині продовження строків поруки.

У листі від 24.03.2017р. вих. №3 ТОВ „Олія+О" з метою засвідчення справжності наміру виконання зобов'язань перед ТОВ „УГПК" за договором №23 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р. та надання гарантій виконання такого договору, повідомило позивача, що за рахунок залучених коштів на підставі договору №23 від 23.11.2016р., ТОВ „Олія+О" було здійснено закупівлю сільськогосподарської продукції рослинного походження - соя в кількості 400 т.; кукурудза в кількості 301 т., загальна вартість придбаної продукції склала 5083598,40 грн., в т.ч. ПДВ 847266,40 грн. На підтвердження надано податкові накладні, видаткові накладні та договір поставки №21-11-20165 від 21.11.2016р, укладений між ОВ „Тіфорбуд" та ТОВ „Олія+О".

18.05.2017р. ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" було направлено ТОВ „Олія+О" (копію - СФГ „Левада") претензію, в якій вимагав повернути позику у розмірі 7000000,00 грн., а також суму штрафу та неустойку в розмірі 1504712,33 грн.

24.05.2017р. позивач повторно направив ТОВ „Олія+О" (копію - СФГ „Левада") претензію, в якій вимагав повернути позику у розмірі 7000000,00 грн., а також суму штрафу та неустойку в розмірі 1524657,53 грн.

26.05.2017р. позивач втретє направив ТОВ „Олія+О" (копію - СФГ „Левада") претензію, в якій вимагав повернути борг, враховуючи штраф та неустойку в розмірі 6854630,14 грн.

ТОВ „Олія+О" було повернуто позивачу 1680000,00 грн. поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, що підтверджується платіжними дорученнями №142 від 18.05.2017р. на суму 200000,00 грн.; №143 від 19.05.2017р. на суму 380000,00 грн.; №145 від 19.05.2017р. на суму 100000,00 грн.; №152 від 24.05.2017р на суму 1000000,00 грн.

15.06.2017р. між ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" та ТОВ „Олія+О" був підписаний акт звірки за договором позики від 23.11.2016р. №23, згідно якого загальна сума боргу відповідача-2 перед позивачем згідно з договором №23 від 23.11.2016р. становить 5320000,00 грн.

ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" в період з 31.05.2017р. по 04.09.2017р. з електронної адреси 1980 alexandr.m@gmail.com на електрону адресу адресу ТОВ „Олія+О" oliyapluso, zimaln.u були направлені листи-претензії щодо необхідності повернення суми позики, а також перелік осіб, які зацікавлені в придбанні сільськогосподарської продукції.

В період з 29.06.2017р. по 03.10.2017р. позивачем з електронної адреси оleks-@bigmir.net на електрону адресу ТОВ „Олія+О" oliyapluso@ukr.net (копія - на електрону адресу СФГ „Левада" levada175@ukr.net) були направлені листи-претензії щодо повернення боргу та перелік осіб, які зацікавлені в придбанні сільськогосподарської продукції.

У претензіях від 03.03.2018р., вих. №01/03-18, від 17.04.2018р. вих. №17/04/-1, від 02.05.2018р. вих. № 02/05/-1, адресованих ТОВ „Олія+О" та СФГ „Левада" (на поштову адресу), позивач наголошував на необхідності повернення коштів за договором від 23.11.2016р. №23, а також направляв перелік покупців на сільськогосподарську продукцію.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 14.08.2017р. по справі №924/556/17 було відмовлено ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" в позові до ТОВ „Олія+О", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача СФГ „Левада" про визнання договору про надання поворотної безвідсоткової строкової фінансової допомоги №23 від 23.11.2016р. дійсним та визнання дій позичальника неправомірними.

Судом зазначено, що позивач заявляючи вимогу про визнання договору дійсним, не надав будь-яих доказів недійсності договору чи оспорювання його дійсності, або нікчемності договору про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги. Вказано, що позивачем не обгрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту шляхом заявлення вимоги про визнання дійсним договору та визнання неправомірними дій позичальника зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) чи оспорюваного права.

Також в рішенні вказано, що представниками ТОВ „Олія+О" та СФГ „Левада" не оспорююється договір №23 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р. При цьому встановлено, що сторони своїх зобов'язань за вказаним договором не виконали.

ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" звернулося до слідчого управління Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області із заявою про вчинення злочину групою осіб, а саме Вінічуком Олегом Івановичем в змові з Вінічуком Іваном Івановичем, за який настає відповідасть за ч. 4 ст. 190 КК України.

24.10.2017р. товариству з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо-промислова компанія" слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Хмельницькій області видано видано довідку за №9363/12124-2017р., в якій повідомлено, що 07.10.2017р. прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, реєстраційний №12017240000000228 подана ТОВ „УГПК" заява про кримінальне правопорушення, а саме про те, що 24.11.2016р. посадові особи ТОВ „Олія+О", переслідуючи корисливий мотив, зловживаючи довірою посадових осіб ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія", заволоділи коштами вказаного товариства в особливо великих розмірах, отриманих згідно договору №23 від 23.11.2016р. про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги на придбання сільськогосподарської продукції.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10.11.2017р. по справі №686/21949/17 надано дозвіл слідчому відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУ НП в Хмельницькій області на тимчасовий доступ до документів, які знаходяться у володінні ТОВ „Олія+О", а саме: фінансової звітності, бухгалтерських, касових документів ТОВ „Олія+О" за 2016-2017 роки, в яких відображено операції за результатами укладення та виконання договору №23 від 23.11.2016 р., та фінансово-господарську діяльність між ТОВ „Олія+О" та ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія", з можливістю вилучення належним чином їх завірених копій; зобов'язано службових осіб ТОВ „Олія+О" забезпечити тимчасовий доступ та надати можливість вилучити належним чином завірені копії вищезазначених документів.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.11.2017р. надано дозвіл слідчому відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУ НП в Хмельницькій області на тимчасовий доступ до документів, які знаходяться у володінні АТ „РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9, код ЄДРПОУ 14305909), з можливістю отримання їх у базовому відділенні АТ „РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ" (м. Хмельницький, вул. Грушевського, 54) з можливістю їх вилучення - інформації про рух коштів по розрахункових рахунках ТОВ „Олія+О" (ЄРДПОУ 40155921), за період з 23.11.2016 та по 27.04.2017 із розшифруванням контрагентів та призначення платежів, про зняття готівкових коштів та проведення безготівкових операцій з коштами з вказаного розрахункового рахунку (заяви на видачу коштів, чеки, квитанції про отримання чи зняття вказаних грошових коштів, інші документи), наявність банківських карток за цим рахунком та відомостей про їх власників.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.11.2017р. надано дозвіл слідчому відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУ НП в Хмельницькій області на тимчасовий доступ до документів, які знаходяться у володінні ПАТ КБ „ПРИВАТБАНК" (м. Дніпро по вул. Набережна Перемоги, 50), з можливістю їх вилучення - інформації про рух коштів по розрахункових рахунках № 26003052302149, № 26057052301260, № 26001000273006 ТОВ „Олія+О" (ЄРДПОУ 40155921), за період з 23.11.2016 та по 27.04.2017 із розшифруванням контрагентів та призначення платежів, про зняття готівкових коштів та проведення безготівкових операцій з коштами з вказаного розрахункового рахунку (заяви на видачу коштів, чеки, квитанції про отримання чи зняття вказаних грошових коштів, інші документи),наявність банківських карток за цим рахунком та відомостей про їх власників.

На підставі заяви ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" від 04.09.2018р. ТОВ „Українська експертна компанія" було проведено експертне економічне дослідження та надано висновок з питань документального та нормативного підтвердження розрахунку збитків, нанесених ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" внаслідок невиконання умов укладеного з ТОВ „Олія+О" договору №23 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р. Так, згідно висновку судового експерта Наберухіна В.А. за результатами проведення судово-економічної експертизи від 11.09.2018р. №136, розрахунок збитків, нанесених ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" внаслідок невиконання умов укладеного з ТОВ „Олія+О" договору №23 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р. документального та нормативного підтверджується в сумі 10339797,81 грн., в тому числі: 5320000,00 - сума неповернутої своєчасно поворотної безвідсоткової фінансової допомоги; 1400000,00 грн. - штраф відповідно до умов договору №23 від 23.11.2016р.; 2709287,67 грн. - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ відповідно до умов договору №23 від 23.11.2016р.; 686840,00 грн. - розмір грошових зобов'язань ТОВ „Олія+О" відповідно до ст. 625 ЦК України в частині розміру інфляційних втрат; 223670,14 грн. - розмір 3% річних від простроченої суми відповідно до ст. 625 ЦК України.

Позивачем до матеріалів справи надано Бізнес-план по відкриттю цеху фасуванню круп; розрахунок переробки сої, розроблений у 2017р. (далі - Бізнес-план: „Фасування круп та переробка сої"). Так, згідно проведених розрахунків прибуток від реалізації круп гречаних мав становити 1032251,50 грн., а чистий прибуток від реалізації соєвих продуктів за місяць мав становити 1294228,80 грн.

На підставі заяви ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" від 04.09.2018р. ТОВ „Українська експертна компанія" було проедено експертне економічне дослідження та надано висновок з питань розрахункового підтвердження показників прибутковості, рентабельності та фондовіддачі Бізнес-плану: „Фасування круп та переробка сої". Згідно висновку судового експерта Наберухіна В.А. за результатами проведення судово-економічної експертизи від 11.09.2018р. №136/1 показники прибутковості, рентабельності та фондовіддачі безнес-плану „По фасуванню круп та переробці сої", складеного ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" розрахунково підтверджуються.

В матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява (пояснення) Коваля Богдана Володимировича, директора ТОВ „Будівельна компанія „Райт Сіті" від 11.09.2018р., в якій повідомляє, що в квітні 2017р. до нього звернулася Скорян Наталія Вікторівна з бізнес-ідеєю щодо реальної можливості фасування харчових круп у Хмельницькій області в м. Білогір'я, отримання прибутку та побудова високорентабельного бізнесу. Повідомляє, що в квітні 2017р. на підставі розрахунків був складений Бізнес-план: „Фасування круп та переробка сої", після чого Коваль Б.В. звернувся до Зими Леоніда Миколайовича (власника ТОВ „Будівельна компанія „Райт Сіті", ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія", ТОВ „Агентство Консалтинг-профі"), який погодився профінансувати бізнес-ідею. Вказує, що 09.12.2016р. ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" надало поворотну фінансову допомогу ТОВ „Агентство Консалтинг-профі", тому було вирішено, що необхідне фінансування бінес-проекту по фасуванню круп буде здійснюватиме ТОВ „Агентство Консалтинг-профі". Зазначає, що після підписання договору купівлі-продажу будівлі від 19.05.2017р., ТОВ „Будівельна компанія" Райт Сіті" розпочало ремонтні роботи будівлі, вартість яких склала 421116,17 грн. та заробітна плата становила 194078,43 грн. Вказує, що на даний час запуск цеху по фасуванню круп є неможливим, оскільки припинилося фінансування.

28.04.2017р. між ТОВ „Агентство Консалтинг-профі" (замовник) та ТОВ „НВП Інтермаш" (виконавець) був укладений договір №170427-01, на підставі якого виконавець зобов'язався виготовити за технічним завданням обладнання (автомат з дозатором, транспортер подаючий ковшовий універсальний, транспортер відвідний, здійснити пуско-налагоджувальні роботи), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити обладнання. Загальна сума по договору становила 340002,00 грн.

Також між ТОВ „Агентство Консалтинг-профі" та фізичною особою-підприємцем Козаком Юрієм Васильовичем 19.05.2017р. був укладений попередній договір №19/05/17 купівлі-продажу частини будівлі продскладу площею 338,4 кв.м. разом з підвалом та рампою, а також земельною ділянкою площею 0,16 га. В п. 5 вказаного договору зазначено, що за домовленістю сторін продаж будівлі продскладу з підвалом і рампою та земельною ділянкою площею 0,16 га буде вчинено за 30000,00 дол. США за курсом НБУ на дату посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна за даним договором. Суму продажу будівлі продскладу з підвалом та земельної ділянки підлягає сплаті після належного оформлення документації відповідно до попередньої домовленості.

Як вбачається з п. 16 вказаного договору ТОВ „Агентство Консалтинг-профі" здійснило передоплату в сумі 100000,00 грн.

Позивач у письмових поясненнях повідомляє, що Зима Леонід Миколайович, як засновник ТОВ „УГПК" та ряду підприємств для виконання своїх обов'язків змушений був взяти кредит в АТ „Таскомбанк".

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2017р. між АТ „Таскомбанк" та Зимою Леонідом Миколайовичем підписаний заява-договір №26259582963001_GOLD про встановлення ліміту овердрафту, відповідно до умов якого позичальнику було встановлено поновлювальний ліміт овердрафту в сумі 1000000,00 грн. на строк з 28.12.2017р. по 27.12.2018р. із фіксованою процентною ставкою в розмірі 35% річних.

Позивач, посилаючись на невиконання товариством з обмеженою відповідальністю „Олія+О" своїх зобов'язань за договором про надання поворотної безвідсоткової строкової фінансової допомоги №23 від 23.11.2016р. та селянським фермерським господарством „Левада" зобов'язань за договором поруки від 23.11.2016р., звернувся з позовом про стягнення солідарно з СФГ „Левада" та ТОВ „Олія+О" грошових коштів у розмірі 47496604,48 грн., з яких: 5320000,00 грн. - сума позики; 1400000,00 грн. - штраф у розмірі 20% від суми фінансової допомоги; 2655972,61 грн. - неустойка; 896955,07 грн. - сума збитків згідно ст. 625 ЦК України (210115,07 грн. - 3% річних; 686840,00 грн. - інфляційні втрати); 37223676,80 грн. - втрати у вигляді упущеної вигоди.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до п.1 ст.16 Цивільного кодексу України - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З матеріалів справи вбачається, що 23.11.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо-промислова компанія" (позикодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Олія+О" (позичальник) укладено договір №23 про надання поворотної строкової фінансової допомоги (далі - договір), відповідно до п. п. 1.1., 2.1. якого позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у розмірі 7000000,00 грн. в якості поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах визначених цим договором.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання та одностороння зміна умов договору не допускається.

Судом встановлено, що на виконання умов договору про надання поворотної безвідсоткової строкової фінансової допомоги №23 від 23.11.2016р. ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" було перераховано ТОВ „Олія+О" 7000000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №302 від 24.11.2016р.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1. договору №23 від 23.11.2016р. позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві грошові кошти у розмірі 7000000,00 грн. не пізніше 26.12.2016 року. При цьому, додатковою угодою №1 від 23.12.2016р. було продовжено строк повернення позики - не пізніше 27.02.2017р., а додатковою угодою №2 від 24.02.2017р. - не пізніше 27.04.2017р.

Таким чином, кінцевим терміном для повернення позивачу позики в розмірі 7000000,00 грн. є 27.04.2017р.

Позивачем неодноразово направлялися претензії відповідачу-2 про необхідність повернути суму позики, як на електронню адресу (в період з 31.05.2017р. по 04.09.2017р., та з 29.06.2017р. по 03.10.2017р.), так і на поштову адресу (18.05.2017р., 24.05.2017р., 26.05.2017р., від 03.03.2018р., вих. №01/03-18, від 17.04.2018р. вих. №17/04/-1, від 02.05.2018р. вих. № 02/05/-1)

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ „Олія+О" з порушенням терміну виконання своїх зобов'язань було повернуто позивачу 1680000,00 грн. поворотної безвідсоткової фінансової допомоги, що підтверджується платіжними дорученнями №142 від 18.05.2017р. на суму 200000,00 грн.; №143 від 19.05.2017р. на суму 380000,00 грн.; №145 від 19.05.2017р. на суму 100000,00 грн.; №152 від 24.05.2017р на суму 1000000,00 грн.

15.06.2017р. між ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" та ТОВ „Олія+О" був підписаний акт звірки за договором позики від 23.11.2016р. №23, в якому відповідач-2 визнав, що загальна сума боргу перед позивачем згідно з договором №23 від 23.11.2016р. становить 5320000,00 грн.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи, що ТОВ „Олія+О" своїх зобов'язань щодо повернення ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" позики не виконав, вимоги позивача про стягнення 5320000,00 грн. суми позики є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення штраф у розмірі 1400000,00 грн.

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до п. 4 ст. 231 ГК України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як вбачається із п. 7.4. договору поворотної безвідсоткової строкової фінансової допомоги сторони погодили, що у разі порушення умов цього договору позичальник сплачує на користь позикодавця штраф у розмірі 20 % від суми фінансової допомоги.

Враховуючи умови укладеного між сторонами договору, позивачем правомірно заявлено до стягнення 1400000,00 грн. штрафу.

Також позивачем заявлено до стягнення 2655972,61 грн. неустойки за період з 28.04.0017р. по 13.08.2018р.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Таким чином, сторонами в договорі збільшено шестимісячний період часу нарахування неустойки, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України. Тому, твердження відповідача-2 про те, що позивачем при нарахуванні неустойки не враховано ч. 6 ст. 232 ГК України є безпідставним.

Як вбачається з розрахунку позивача, нарахування неустойки за весь період з 28.04.0017р. по 13.08.2018р. здійснено із суми заборгованості 7000000,00 грн., без урахування проплат, які були здійснені відповідачем-2, а саме: 18.05.2017р. - 200000,00 грн.; - 19.05.2017р. - 380000,00 грн. та 100000,00 грн. (480000,00 грн.); 24.05.2017р. - 1000000,00 грн.

Згідно з п. 1.4 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою. День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється відповідні нарахування (п. 1.9 вищевказаної постанови).

Тобто, сума заборгованості зменшується у день її часткової сплати і нарахування неустойки (пені) проводиться уже на зменшену суму боргу.

З огляду на вищезазначене, суд здійснивши перерахунок неустойки (пені) за допомогою Інформаційно-пошукової системи „Законодавство", з урахуванням здійснених відповідачем проплат встановив, що правомірним буде нарахування неустойки (пені) в розмірі 2051753,43 грн., зокрема:

- 99726,03 грн. - за період з 28.04.2017р. по 17.05.2017р. із суми заборгованості 7000000,00 грн.;

- 4843,84 грн. - за 18.05.2017р. із суми заборгованості 6800000,00 грн. (враховуючи проплату, здійснену 18.05.2017р. в розмірі 200000,00 грн.);

- 22509,59 грн. - за період з 19.05.2017р. по 13.08.2018р. із суми заборгованості 6320000,00 грн. (враховуючи проплату, здійснену 19.05.2017р. в розмірі 480000,00 грн.);

- 1924673,97 грн. - за період з 24.05.2017р. по 13.08.2018р. із суми заборгованості 5320000,00 грн. (враховуючи проплату, здійснену 24.05.2017р. в розмірі 1000000,00 грн.).

Таким чином, у стягненні 604219,18 грн. (2655972,61 - 2051753,43 = 604219,18) неустойки необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 2. ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, інфляційні втрати та три проценти річних підлягають сплаті божником за весь період прострочення грошового зобов'язання.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11).

Пунктом 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається із розрахунку позивачем нараховано 3% річних в розмірі 210115,07 грн., з яких:15534,25 грн. - за період з 27.04.2017р. по 24.05.2017р. із суми заборгованості 7000000,00 грн. та 194580,82 грн. - за період з 25.05.2017р. по 13.08.2018р. із суми заборгованості 5320000,00 грн.

Враховуючи, що кінцевим терміном повернення позики є 27.04.2017р., нарахування 3% річних повинно здійснюватися з 28.04.2017р. Також як слідує з розрахунку, позивачем не було враховано здійснені відповідачем-2 проплати та проведено нарахування 3% річних за період з 27.02.2017р. по 24.05.2017р. на суму заборгованості 7000000,00 грн.

Разом з тим, вищевказане не вплинуло на розмір 3% річних, що підлягає стягненню на користь позивача. Враховуючи, що сума 3% річних в розмірі 210115,07 грн. заявлена до стягнення в межах можливих нарахувань, тому підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 686840,00 грн. (за тревень 2017р. - із суми заборгованості 7000000,00 грн., з червня 2017р. по серпень 2018р. - із суми заборгованості 5320000,00 грн.).

Відповідно до п. 3.1. вказаної постанови Пленуму ВГС України №14 від 17.12.2013р. інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно листа Верховного Суду України „Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997р. №62-97р., відповідно до якого індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Судом приймається до уваги, що індекс інфляції, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, нарахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості, яка існувала не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Як вбачається з розрахунку позивача, за травень 2017р. інфляційні втрати нараховані на суму заборгованості 7000000,00 грн. Однак, враховуючи, що прострочення виконання зобов'язання відповідача-2 щодо повернення суми позики в розмірі 7000000,00 грн. відбулося з 28.04.2018р., та враховуючи сплати, які були здійсненні 18.05.2017р. в сумі 200000,00 грн.; 19.05.2017р. в сумі 380000,00 грн. та 100000,00 грн.; 24.05.2017р. в сумі 1000000,00 грн., заборгованість в розмірі 7000000,00 грн. існувала менше місяця. Також позивачем не враховано дефляцію, яка мала місце у серпні 2017р. та липні 2018р.

Таким чином, правомірним є нарахування інфляційних втрат за період з травня 2017р. по серпень 2018р. (сукупний індекс інфляції 112,31757857) із суми заборгованості 5320000,00 грн., що становить 655295,18 грн.

Нарахування проводиться наступним чином: 5320000 х 112,31757857 / 100 - 5320000 = 655295,18 грн.

Тому, у стягненні 31544,82 грн. (686840,00 - 655295,18 = 31544,82) інфляційних втрат суд відмовляє.

З приводу посилання відповідача-2 на те, що 3% річних та інфляційні втрати, які заявлені як збитки згідно ст. 625 ЦК України, не є збитками в розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України та ч. 1 ст. 225 ГК України та не підлягають стягненню як збитки, судом береться до уваги правові підстави позову, визначені в позовній заяві та розрахунок позивача, в якому чітко зазначені суми 3% річних та інфляційних втрат, які заявлені до стягнення на підставі до ст. 625 ЦК України.

Крім того позивачем до стягнення заявлено 37223676,80 грн. втрат (збитків) у вигляді упущеної вигоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Наведена правова норма кореспондується зі ст. 224-225 ГК України.

Так, згідно зі статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ст. 226 Господарського кодексу України).

В п. 7.8 договору про надання поворотної строкової фінансової допомоги визначено, що сторона, яка порушила договір зобов'язана відшкодувати збитки завдані таким порушенням, незалежно від вжиття іншою стороною будь-яких заходів щодо запобігання збиткам або зменшення збитків, окрім випадків, коли остання своїм винним (умисним або необережним) діянням (дією чи бездіяльністю) сприяла настанню або збільшенню збитків.

Виходячи з приписів ст. 22 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, суд констатує, що збитки мають правову природу, яка не ототожнюється з будь-якими сумами, які особа повинна сплатити у зв'язку з виконанням умов договору, оскільки під збитками слід розуміти реальну втрату матеріальних цінностей, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, або втрата доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

При цьому, збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний дохід.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Позивач обґрунтовуючи заявлені до стягнення збитки у вигляді упушеної вигоди надав Бізнес-план „Фасування та продаж харчових круп" розроблений товариством з обмеженою відповідальністю „Агентство „Консалтинг-профі".

З аналізу структури та змісту Бізнес-плану „Фасування та продаж харчових круп", розробленого товариством з обмеженою відповідальністю „Агентство „Консалтинг-профі" вбачається, що він відповідає вимогам Методичних рекомендацій з розроблення бізнес-плану підприємств, затверджених наказом №290 від 06.09.2006р. та вимогам Методичних рекомендацій з розроблення бізнес-планів інвестиційних проектів, затверджених наказом Державного агентства України з інвестицій розвитку №73 від 31.08.2010р. Відповідність Бізнес-плану вимогам вказаних Методичних рекомендацій підтверджується висновком судового експерта Наберухіна В.А. ТОВ „Українська експертна компанія" від 11.09.2018р. №136/1.

Зокрема, у наданому позивачем Бізнес-плані розписано та надано чіткий розрахунок затрат, джерела фінансування, ціни на сировину, розрахунки оплати праці, програма фінансування, інвестиційні затрати, асортимент запланованої продукції та перелік обладнання для цеха, розрахунок чистого прибутку від реалізації товарів.

Як вбачається із Бізнес-плану, всі розрахунки здійснювалися з урахуванням ринкових цін станом на 2017р. Таким чином, всі суми та ціни, які зазначені у Бізнес-плані не є абстрактними, а є реальними (фіксованими) станом на момент розроблення бізнес-плану (2017р.)

Так, на сторінках 17-19 Бізнес-плану детально складений кошторис (станом на 2017р.) з урахуванням вартості ринкових цін на закупівлю сировини, оплатою праці та сплатою податків, а також враховані ціни на закупівлю обладнання та інших видів забезпечення.

Як вбачається із висновку судового експерта Наберухіна В.А. ТОВ „Українська експертна компанія" від 11.09.2018р. №136/1 показники прибутковості, рентабельності та фондовіддачі безнес-плану „Фасування та продаж харчових круп", складеного ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" розрахунково підтверджуються.

З приводу посилання відповідача-2 на те, що вказаний Бізнес-план розроблявся в кінці грудня 2017р. - в 2018р., а не в квітні-травні 2018р., судом враховуються пояснення Коваля Богдана Володимировича, директора ТОВ „Будівельна компанія „Райт Сіті", які містяться в нотаріально посвідченій заяві від 11.09.2018р., в якій повідомлено, що в Бізнес-план: „Фасування круп та переробка сої", був складений квітні 2017р.

Судом враховується, що позивачем були здійснені дії по реалізації вищевказаного бізнес-плану.

Так, 28.04.2017р. між ТОВ „Агентство Консалтинг-профі" (замовник) (засновником якого, як ТОВ „УГПК" є Зима Леонід Миколайович) та ТОВ „НВП Інтермаш" (виконавець) був укладений договір №170427-01, на підставі якого виконавець зобов'язався виготовити за технічним завданням обладнання (автомат з дозатором, транспортер подаючий ковшовий універсальний, транспортер відвідний, здійснити пуско-налагоджувальні роботи), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити обладнання. Загальна сума по договору становила 340002,00 грн.

Також між ТОВ „Агентство Консалтинг-профі" та фізичною особою-підприємцем Козаком Юрієм Васильовичем 19.05.2017р. був укладений попередній договір №19/05/17 купівлі-продажу частину будівлі продскладу площею 338,4 кв.м. разом з підвалом та рампою, а також земельною ділянкою площею 0,16 га. В п. 5 вказаного договору зазначено, що за домовленістю сторін продаж будівлі продскладу з підвалом і рампою та земельною ділянкою площею 0,16 га буде вчинено за 30000,00 дол. США за курсом НБУ на дату посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна за даним договором. При цьому, як вбачається з п. 16 вказаного договору ТОВ „Агентство Консалтинг-профі" здійснило передоплату в сумі 100000,00 грн.

В нотаріально посвідченій заяві (поясненнях) Коваля Богдана Володимировича, директора ТОВ „Будівельна компанія „Райт Сіті" від 11.09.2018р., останній повідомляє, що даним товариством, власником якого також є Зима Леонід Миколайович, після підписання договору купівлі-продажу будівлі від 19.05.2017р., були проведені ремонтні роботи будівлі, вартість яких склала 421116,17 грн. та заробітна плата становила 194078,43 грн. Вказує, що на даний час запуск цеху по фасуванню круп є неможливим, оскільки припинилося фінансування.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2017р. між АТ „Таскомбанк" та Зимою Леонідом Миколайовичем підписаний заява-договір №26259582963001_GOLD про встановлення ліміту офердрафту, відповідно до умов якого позичальнику було встановлено поновлювальний ліміт овердрафту в сумі 1000000,00 грн. на строк з 28.12.2017р. по 27.12.2018р. із фіксованою процентною ставкою в розмірі 35% річних.

Таким чином, позивач не тільки склав теоретичний бізнес-план, а й здійснював практичну підготовку до його реалізації, вкладаючи значні грошові кошти, а саме придбавав необхідне обладнання, яке за своїм функціональним призначенням необхідне саме для реалізації техпроцесів, передбачених бізнес-планом, а також проводив ремонтні роботи приміщення, яке планувалося використовувати для зберігання продукції.

Крім того, судом враховується, що позивач вживав достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків. Так, ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" з період з 31.05.2017р. по 19.02.2018р. на електрону адресу ТОВ „Олія+О" та СФГ „Левада" направлялися листи-претензії щодо необхідності повернення суми позики, а також перелік осіб, які зацікавлені в придбанні сільськогосподарської продукції.

04.09.2017р. з електронної адреси 1980 alexandr.m@gmail.com на електрону адресу ТОВ „Олія+О" oliyapluso, zimaln.u були направлені листи-претензії щодо необхідності повернення суми позики, а також перелік осіб, які зацікавлені в придбанні сільськогосподарської продукції.

В період з 29.06.2017р. по 03.10.2017р. позивачем з електронної адреси оleks-@bigmir.net на електрону адресу адресу ТОВ „Олія+О" oliyapluso@ukr.net (копія levada175@ukr.net) були напралені листи-претензії щодо повернення боргу та перелік осіб, які зацікавлені в придбанні сільськогосподарської продукції.

В період з 03.10.2017р. по 19.02.2018р. ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" з електронної адреси оleks-@bigmir.net на електронну адресу СФГ „Левада" levada175@ukr.net направлялися листи-претензії щодо необхідності повернення боргу та перелік покупців на сою, ячмінь та іншу сільськогосподарську продукцію. Також претензії щодо повернення суми позики направлялися на поштову адресу відповідачів, зокрема, 18.05.2017р., 24.05.2017р., 26.05.2017р., 03.03.2018р. за вих. №01/03-18, 17.04.2018р. за вих. №17/04/-1, 02.05.2018р. за вих. № 02/05/-1.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, зокрема, упущеної вигоди у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; наявність збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника та збитками; вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками покладається на позивача, В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Матеріалами справи підтверджується наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме, протиправна поведінка відповідачів - неповернення позики в розмірі 5320000,00 грн.; збитки, втрати (упущена вигоди) - розмір доходів, який би був отриманий позивачем (від реалізації продукції) у випадку повернення суми позики; причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою відповідачів та збитками - внаслідок неправомірних дій відповідачів позивач був позбавлений можливості реалізувати бізнес-проект та отримувати реальні доходи; вина відповідачів у заподіянні збитків.

Натомість відповідачами не доведено, що в їх діях відсутня вина у заподіянні збитків. Більш того, в акті звірки від 15.06.2017р. ТОВ „Олія+О" визнало, що загальна сума боргу перед позивачем згідно з договором №23 від 23.11.2016р. становить 5320000,00 грн.; в листі від 24.03.2017р. ТОВ „Олія+О" гарантував виконання договору №23 від 23.11.2016р.; у письмовій промові в судових дебатах від 15.11.2018р. відповідач-2 не заперечував в частині позовних вимог щодо стягнення з нього суми неповернутої позики, штрафу та неустойки.

Також судом враховується, що під час судового розгляду справи №924/556/17 за позовом ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" до ТОВ „Олія+О", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача СФГ „Левада" про визнання договору про надання поворотної безвідсоткової строкової фінансової допомоги №23 від 23.11.2016р. дійсним та визнання дій позичальника неправомірними представники ТОВ „Олія+О" та СФГ „Левада" не оспорювали договір №23 про надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р. При цьому, судом у рішенні від 14.08.2017р. було встановлено, що сторони своїх зобов'язань за вказаним договором не виконали.

Як вбачається з Бізнес-плану „Фасування та продаж харчових круп", згідно проведених розрахунків прибуток за місяць від реалізації круп гречаних мав становити 1032251,50 грн., а чистий прибуток від реалізації соєвих продуктів мав становити 1294228,80 грн. Тобто, чистий прибуток за місяць від реалізації продуктів мав скласти 2326480,30 грн.

Враховуючи, що позичальник повинен був повернути суму позики в розмірі 7000000,00 грн. 27.04.2017р., які мали бути спрямовані на реалізацію бізнес-плану „Фасування та продаж харчових круп", позивачем правомірно розраховано втрати у вигляді упущеної вигоди в розмірі 37223676,80 грн. (2326480,30 (2326479,80) х 16 місяців), які б могли бути отримані ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" за період з травня 2017р. по серпень 2018р. у випадку повернення суми позики.

Як було зазначено вище, показники прибутковості розрахунково підтверджуються висновком судового експерта Наберухіна В.А. ТОВ „Українська експерта компанія" від 11.09.2018р. №136/1.

З приводу посилання відповідача-1 на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 12.10.2018р. у справі №906/824/17 та від 18.10.2018р. у справі №916/49/18, то судом враховується правовий висновок Верховного Суду, а саме: „Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки. При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення".

Верховний Суд під час перегляду постанови Рівненського апеляційного господарського суду по справі №906/824/17, залишаючи її без змін вказав, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення збитків, встановивши наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення та те, що упущена вигода не є абстрактною, а дійсно була б ним отримана у разі належного виконання відповідачем своїх обов'язків щодо повернення об'єкту позички, при цьому позивачем вчинялися заходи для її одержання.

При розгляді даної справи (№924/451/18) судом також встановлено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, заявлена сума втрат у вигляді упущеної вигоди (неодержані доходи) дійсно могла б бути отримана позивачем від реалізації продукції у випадку належного виконання відповідачами своїх грошових зобов'язань, тобто сума втрат не є абстрактною, та розрахунково підтверджується висновком судового експерта Наберухіна В.А.

Натомість у справі №916/49/18 Верховний Суд залишив без змін постанову Одеського апеляційного суду, якою відмовлено у стягненні збитків у зв'язку з відсутністю складу цивільного правопорушення у діях відповідача, оскільки позивачем не доведено протиправність поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, при цьому, відповідач діяв відповідно до умов укладеного договору, його вину та протиправність дій не доведено та не встановлено.

Таким чином, фактичні обставини справи №924/451/18 та справи №916/49/18 є різними, тому правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 18.10.2018р. у справі №916/49/18 щодо відсутності підстав у стягненні збитків у зв'язку з відсутністю складу цивільного правопорушення у діях відповідача, під час розгляду даної справі судом не застосовується, з огляду на встановлення наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем позовні вимоги заявлені до двох відповідачів - ТОВ „Олія+О", як позичальника за договором №23 від 23.11.2016р. та СФГ „Левада", як поручителя за договором поруки від 23.11.2016р.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за договором №23 про надання поворотної строкової фінансової допомоги від 23.11.2016р., між СФГ „Левада" (поручитель), ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" (кредитор) та ТОВ „Олія+О" (боржник) 23.11.2016р. укладено договір поруки, відповідно до п. 1.1. якого поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником, свого обов'язку за договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від 23.11.2016р., укладеного між кредитором та боржником.

Нормами статті 546 Цивільного кодексу України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.

В п. 2.3. договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником у сумі, що дорівнює 7000000,00 грн., а також за сплату боржником штрафних санкцій визначених основним договором.

СФГ „Левада" (поручитель) заперечуючи проти позову стверджує, що закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

З аналізу норм, якими врегульовано правовідносини з приводу поруки, зокрема ст. 555 та ч. 4 ст. 559 ЦК України вбачається, що законодавець одночасно застосовує термін „вимога" та термін „позов". При цьому, в ч. 1 ст. 555 ЦК України чітко розмежовано права та обов'язки поручителя, якщо до нього пред'явлено вимогу та в разі пред'явлення до нього позову, що не допускає їх ототожнення або тлумачення як синонімів.

Тобто, термін „вимога" є більш ширним поняттям, ніж термін „позов", ці поняття не є тотожними.

Аналіз ч. 4 ст. 559 ЦК України із врахуванням положень ч. 1 ст. 555 цього Кодексу дає підстави стверджувати, що абзацом 2 ч. 4 ст. 559 ЦК кредитору надається право вибору, оскільки термін „вимога" включає в себе і поняття „позову", і допускається можливість попереднього звернення до поручителя саме з „вимогою", зробленою у будь-якій доступній і зрозумілій формі повідомлення (лист, претензія, вимога, тощо). Така „вимога", яка передує „позову", може розцінюватися як надання поручителю можливості добровільно виконати взяті на себе зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи позивач в межах шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов'язання за договором №23 від 23.11.2016р. (27.04.2017р.), в період з 03.10.2017р. по 19.02.2018р. звертався до поручителя - СФГ „Левада" з листами-претензіями щодо необхідності повернення боргу. Листи направлялися з електронної адреси ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" оleks-@bigmir.net директором Сидорко О.Б. на електронну адресу СФГ „Левада" levada175@ukr.net. В подальшому, позивачем також направлялися претензії на поштову адресу відповідача-1, зокрема: 03.03.2018р., вих. №01/03-18, 17.04.2018р. вих. №17/04/-1, 02.05.2018р. вих. № 02/05/-1.

Тобто, позивач належним чином виконав приписи ч. 4 ст. 559 ЦК України щодо пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Однак, поручитель (СФГ „Левада") своїх зобов'язань за договором поруки від 23.11.2016р. щодо повернення суми позики за основним договором не виконав.

Враховуючи, що ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" звернулося до поручителя з „вимогою" продовж шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, порука не припинилася. Таким чином, позивач вправі поза межами цього (шестимісячного) строку, але до спливу позовної давності за основною вимогою, пред'явити поручителю „позов" до суду про стягнення суми боргу боржника.

Строк позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК слід обчислювати від дня, коли про порушення свого права довідався або мав довідатися кредитор, тобто з 27.04.2017р. Саме з цього часу в нього і виникає право вимагати виконання обов'язку чи то від боржника, чи то від поручителя, чи від них обох солідарно.

Крім того, судом враховується, що ЦК України не містить жодних обмежень строків саме позовної давності для пред'явлення позову до поручителя. Тому, враховуючи, що в даному випадку порука не припинилася, строк пред'явлення позову не обмежується спеціальною законодавчою нормою, а є загальним та відповідно до ст. 257 ЦК України складає 3 роки, а не 6 місяців.

З огляду на вищезазначене, позивачем правомірно заявлені вимоги до обох відповідачів (боржника - ТОВ „Олія+О" та поручителя - СФГ „Левада") як солідарних боржників.

З приводу посилання відповідача-1 на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 22.03.2018р. по справі №910/2774/17 та від 02.05.2018р. по справі №922/1275/17, судом враховується відповідна судова практика.

Однак, з огляду на фактичні обставини справи, виникнення спірних правовідносин у зв'язку з невиконанням договору про надання поворотної безвідсоткової строкової фінансової допомоги, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням діючого законодавства, висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.03.2018р. по справі №910/2774/17 та від 02.05.2018р. по справі №922/1275/17 при розгляді саме даного спору, судом не застосовуються.

При цьому, судом враховується, що чинне законодавство України, зокрема норми ЦК України, які регують правовідносини з приводу поруки не є чіткими та однозначними, зміст поняття „вимоги" у спірних правовідносинах ні ЦК , ні договір поруки, який є предметом даного судового розгляду, не визначають, а прийняте за результатами розгляду спору судове рішення повинне бути справедливим та забезпечувати реальне поновлення порушених прав особи.

Під час здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Також, при вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким, лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Стаття 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини гарантує право на вільне володіння своїм майном: „Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права".

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як позикодавець, перераховуючи грошові кошти відповідачу-2 (позичальнику) в розмірі 7000000,00 грн. на підставі договору про надання поворотної безвідсоткової строкової фінансової допомоги №23 від 23.11.2016р., розраховував на повернення даних коштів у строк до 27.04.2017р. та подальше їх спрямування на реалізацію бізнес-проекту „Фасування та продаж харчових круп" та отримання реальних прибутків.

У рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004р. зазначено: "Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права."

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішенні від 30.01.2003р. № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах."

Верховний суд у постанові від 06.06.2018р. під час розгляду справи №922/2810/17 констатував, що встановивши наявність порушеного права позивача, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення позивача до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Таким чином, враховуючи, що судом встановлено наявність порушеного права ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія", під час вирішення даного спору, прийняте рішення повинне забезпечити поновлення порушеного права позивача та отримання ним відповідного відшкодування.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010р. наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 ГПК України).

Статтями 78, 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на вищевикладене, позов ТОВ „Українська гірничо-промислова компанія" про стягнення солідарно з СФГ „Левада" та ТОВ „Олія+О" грошових коштів підлягає задоволенню частково в розмірі 46860840,48 грн., з яких: 5320000,00 - сума позики; 1400000,00 грн. - штраф у розмірі 20% від суми фінансової допомоги; 2051753,43 грн. неустойка; 210115,07 грн. - 3% річних, 655295,18 грн. - інфляційні втрати, 37223676,80 грн. - втрати у вигляді упущеної вигоди.

В решті позову щодо стягнення 604219,18 грн. - неустойки та 31544,82 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

Враховуючи, що із суми 46860840,48 грн., яка підлягає задоволенню, судовий збір становить максимальний розмір, передбачений Законом України „Про судовий збір", а саме 616700,00 грн., який був сплачений позивачем, та у зв'язку з тим, що спір виник в результаті неправильних дій відповідачів, що призвело до необхідності позивачу звертатися з позовом до суду та здійснювати додаткові витрати на сплату судового збору, суд, відповідно до свого права, передбаченого ч. 9 ст.129 ГПК України, покладає на відповідачів відшкодування позивачу судового збору солідарно в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 20, 73, 74, 76-79, 129, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з селянського фермерського господарства „Левада" (31296, Хмельницька область, Волочиський район, с. Постолівка, код ЄДРПОУ 31623741) та товариства з обмеженою відповідальністю „Олія+О" (31200, Хмельницька область, м. Волочиськ, вул. Паркова, 15, код ЄДРПОУ 40155921) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Українська гірничо-промислова компанія" (02002, м. Київ, вул. Сверстюка, буд. 23, офіс 725) 5320000 грн. (п'ять мільйонів триста двадцять тисяч гривень 00 коп.) суму позики; 1400000,00 грн. (один мільйон чотириста тисяч гривень 00 коп.) штрафу; 2051753,43 грн. (два мільйони п'ятдесят одна тисяча сімсот п'ятдесят три гривні 43 коп.) неустойки; 210115,07 грн. (двісті десять тисяч сто п'ятнадцять гривень 07 коп.) 3% річних, 655295,18 грн. (шістсот п'ятдесят п'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять гривень 18 коп.) інфляційних втрат, 37223676,80 грн. (тридцять сім мільйонів двісті двадцять три тисячі шістсот сімдесят шість гривень 80 коп.) втрати у вигляді упущеної вигоди, 616700,00 грн. (шістсот шістнадцять тисяч сімсот гривень 00 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

В решті позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено 23.11.2018р.

Суддя О.Є. Танасюк

Віддрук. 4 прим.: 1 - до справи;

2 - позивачу (02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, буд. 23, офіс 725);

3- відповідачу-1 (31296, Хмельницька область, Волочиський район, с. Постолівка);

4 - відповідачу-2 (31200, Хмельницька область, м. Волочиськ, вул. Паркова, 15) Всім рек. листом з повід. про вруч.


Суд	Господарський суд Хмельницької області
Дата ухвалення рішення	15.11.2018
Оприлюднено	23.11.2018
Номер документу	78048301
Судочинство	Господарське

Танасюк О.Є.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 15.11.2018 по справі 924/451/18ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —924/451/18

Рішення від 15.11.2018

Рішення
від 15.11.2018 по справі 924/451/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ