Рішення

від 27.11.2018 по справі 139/925/18

МУРОВАНОКУРИЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 139/925/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року смт Муровані Курилівці

Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в особі судді Коломійцевої В.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Деметра , про визнання права на земельну частку (пай), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай).

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 18.02.1982 була прийнята в члени КСП Ім. Леніна с. Лучинець, який згідно рішення загальних зборів від 06.02.1992 перейменовано в КСП Немія на базі якого, в подальшому, згідно рішення зборів засновників було створено ТОВ Деметра . З 1982 по 1998 вона працювала в КСП ім. Леніна , який перейменовано в КСП Немія та ТОВ Деметра на різних посадах. На момент розпаювання була членом КСП Немія . Державний акт на право колективної власності на землю КСП Немія був виданий 25 грудня 1995 року, але в додатку до цього акту серед списку громадян-членів КСП Немія її прізвище відсутнє. Щодо пропуску строку звернення до суду, позивач вказала, що не має юридичної освіти та не знає особливостей законодавства, у зв'язку з чим не могла знати, що її права порушуються. У зв'язку з викладеним, просила поновити їй строк звернення до суду та визнати за нею право на земельну частку (пай) розміром 3,232 в умовних кадастрових гектарах, що встановлений для члена КСП Немія с. Лучинець Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 02.10.2018 було прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Вказаною ухвалою для участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ Деметра .

Відповідач копію ухвали від 02.10.2018 та доданих до неї матеріалів отримав 03.10.2018 (а.с. 41). 17.10.2018 до суду надійшов відзив, який також 16.10.2018 було направлено позивачу та третій особі (а.с. 44), у якому відповідач проти позову заперечив. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що згідно даних трудової книжки колгоспника, виданої колгоспом ім. Леніна с. Лучинець, ОСОБА_1 18.02.1982 прийнята різноробочою, звільнена з роботи 26.01.1998. Дані щодо прийняття ОСОБА_1 в члени колгоспу відсутні. Окрім того, в період проведення паювання 1995-1996 роки, в трудовій книжці ОСОБА_1 відсутні записи про відпрацьовані трудодні в кінці 1995 року та повністю 1996 рік, також частково відпрацьовані в 1997 році. Також, РДА не є належним відповідачем у справі оскільки на сьогоднішній день передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності не належить до компетенції районних державних адміністрацій. Такими повноваженнями щодо земель державної власності наділені органи Держгеокадастру, щодо земель комунальної власності - сільські, селищні, міські ради. На сьогодні, РДА не наділена повноваженнями щодо формування уточнюючих списків членів КСП та видачі сертифікатів на право на земельну частку (пай). Також, відповідач просив застосувати до позовної заяви ОСОБА_1 строк позовної давності (а.с. 42-43).

Позивач відзив отримала 22.10.2018 (а.с. 44, 49). 29.10.2018 її представник надала суду та направила іншим учасникам справи (а.с. 48) відповідь на відзив, у якому вказала, що відповідач, стверджуючи, що дані щодо прийняття ОСОБА_1 в члени колгоспу відсутні не врахував архівної довідки, яка надана як доказ підтвердження прийняття ОСОБА_1 в члени КСП ім. Леніна с. Лучинець. Щодо строку звернення до суду просила врахувати, що позивач не має юридичної освіти та не знає особливостей законодавства у зв'язку з чим не могла знати, що її права порушуються. Через тяжкі сімейні обставини звертатися за допомогою у вирішенні питання на безоплатне отримання земельної ділянки у неї не було часу та можливості, оскільки її чоловік тяжко хворів і вона була вимушена приділяти увагу йому та дітям, здійснювати за ними догляд. Лише в 2018 році після звернення до компетентних органів із заявою на безоплатне отримання земельної ділянки їй стало відомо, що їй має належати право на земельну частку (пай), так як вона була постійним працівником КСП та перебувала в членах КСП на час паювання. Також, зазначила, що відповідач, надаючи відзив на позов, не надав жодних доказів, що підтверджують обставини на яких ґрунтуються його заперечення (а.с. 46-47).

Відповідач відповідь на відзив отримав 29.10.2018 (а.с. 48, 51), заперечень до суду не направив.

Третя особа ТОВ Деметра копію ухвали від 02.10.2018 та доданих до неї матеріалів отримало 08.10.2018 (а.с. 40), відзив - 22.10.2018 (а.с. 44, 50), а відповідь на відзив - 09.11.2018 (а.с. 48, 52). Письмових пояснень до суду не надало.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно даних трудової книжки колгоспника позивача № 103 від 25.03.1983, ОСОБА_1 з 1982 по 1998 працювала на різних посадах (різноробоча, телятниця) в колгоспі Ім. Леніна с. Лучинець Мурованокуриловецького району Вінницької області (а.с. 12).

Згідно рішення загальних зборів протокол № 1 від 06.02.1992 колгосп ім. Леніна перейменовано на КСП Немія . КСП Немія реорганізовано в ТОВ Деметра , яке являється правонаступником колгоспу ім. Леніна та КСП Немія (а.с. 13-17).

25 грудня 1995 року КСП Немія було видано Державний акт на право колективної власності на землю (а.с. 24-26).

Як зазначено позивачем та не заперечувалося усіма іншими учасниками справи, її не було включено до списку пайовиків, яким надані земельні частки (паї) по КСП Немія , що додавався до вказаного Державного акту.

Спірні правовідносини регулюються законодавством, яке діяло на момент видачі КСП Немія Державного акту на право колективної власності на землю у 1995 році, а саме: Земельним кодексом України 1990 року (далі - ЗК України 1990 року), Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям (далі - Указ Президента України № 720/95 від 08.08.1995), Указом Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва (далі - Указ Президента України № 666/94 від 10.11.1994).

Так, відповідно до положень ст. 5 ЗК України (1990 року в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

До прийняття такого рішення провадиться передача земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, до відання сільської, селищної, міської Ради народних депутатів.

Площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради, і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

Землі у колективну власність передаються безплатно.

Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають.

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Землі загального користування (внутрігосподарські шляхи, полезахисні лісосмуги та інші грунтозахисні насадження, гідротехнічні споруди тощо) колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів та акціонерних товариств, що ліквідуються або збанкрутіли, передаються у відання відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Сільські і селищні Ради народних депутатів створюють на своїй території резервний фонд земель за погодженням місцярозташування з землекористувачем у розмірі до 15 процентів площі усіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних населених пунктів.

Частина земель резервного фонду, яка на час введення в дію цього Кодексу належала господарствам, залишається за ними на умовах постійного користування.

Резервний фонд земель перебуває у державній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Відповідно до ст.ст. 22-23 ЗК України (1990 року в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Указом Президента України № 666/94 від 10.11.1994 рекомендовано місцевим Радам народних депутатів за участю Державного комітету України по земельних ресурсах ужити заходів щодо прискорення передачі відповідно до земельного законодавства безплатно у колективну власність земель колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, трудові колективи яких виявили бажання одержати землю у власність.

Організаціям землеустрою здійснювати у якомога коротші строки поділ земель, які передано у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі (на місцевості).

Кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі.

Пунктами 1-2 Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 встановлено, що паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до п. 7 Указу № 720/95 від 08.08.1995, створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

В даному випадку, позивач при зверненні до суду з позовом саме до Мурованокуриловецької РДА обґрунтував його тим, що відповідач на час розпаювання землі був уповноважений затверджувати рішення приватизаційної комісії КСП розмірів земельної частки (паю) та видавати сертифікати на право на земельну частку (пай).

Разом з тим, предметом цього спору не є питання незгоди позивача із затверджуваними РДА розмірами земельних часток (паїв) чи відмова РДА у видачі сертифікату на право на неї (нього). Предметом спору є неправомірне, на думку позивача, невключення її до списку пайовиків, яким були надані земельні частки (паї) по КСП Немія , що додавався до Державного акту на право колективної власності на землю, на підставі чого вона просила визнати за собою право на таку земельну частку (пай).

Відповідно до п. 2.2 Тимчасового положення про паювання землі в колективних сільськогосподарських підприємствах області, на підставі якого, згідно листа ТОВ Деметра № 38 від 27.08.2018 (а.с. 18) складалися списки осіб які мають право на отримання земельного паю, вказані списки складала приватизаційна комісія і вони затверджувалися правлінням підприємства (а.с. 19-23).

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності від 06 вересня 2012 року № 5245-VI внесено зміни до ЗК України, які набрали чинності з 01 січня 2013 року. Цим Законом змінено суб'єктів розпорядження землями сільськогосподарського призначення та визначено, що такі повноваження перейшли до Держземагентства України, а згодом - до Держгеокадастру України.

Тобто законодавцем змінено компетенцію органів щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення та передано такі функції Держгеокадастру України замість державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим передає земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст, що не входять до складу певного району, та за межами населених пунктів для всіх потреб, а також погоджує передачу таких земель у власність або у користування районними державними адміністраціями на їхній території для будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Отже, суд погоджується з відповідачем, який у відзиві зазначив про те, що передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної, комунальної чи будь-якої іншої власності не належить до компетенції районних державних адміністрації. Вказане твердження жодним чином не спростоване позивачем у заявах по суті справи та підтверджується наведеними вище нормами законолдавства.

При цьому, суд враховує посилання позивача у позовній заяві на п. 24 Постанови Пленуму ВСУ Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ № 7 від 16.04.2004, відповідно до якого, позови громадян, пов'язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Крім того, у листі ВСУ від 01.09.2003 Практика розгляду судами земельних спорів , зазначено, що у справах про видачу сертифіката про право власності на земельну частку (пай) і відведення цієї частки в натурі відповідно до Указу Президента "Про порядок паювання земель..." сертифікати на земельну частку (пай) видають районні державні адміністрації, які і є належними відповідачами за такими вимогами.

Разом з тим, вказані роз'яснення ВСУ жодним чином не спростовують висновків суду у цій справі, оскільки зазначають про загальне коло відповідачів до яких може бути пред'явлено позов, в залежності від порушеного права позивача та способу, обраного останнім, для його відновлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, з огляду на викладене, законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Порушення цивільного права полягає у діях або бездіяльності, що завдають шкоди суб'єктивному праву особи. При цьому, позивач, користуючись своїм правом на позов, зобов'язаний визначити хто саме, де і коли порушив його права, а також хто, з урахуванням чинного законодавства та обраного ним способу захисту, відповідальний за їх відновлення та усунення наслідків такого порушення.

В даному випадку, суд вважає встановленим, що Мурованокуриловецька РДА при розпаюванні земель КСП Немія жодним чином не порушувала прав позивача та, на сьогоднішній день, відповідно до закону не володіє повноваженнями щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення. Тобто, вказаний орган не є належним відповідачем у цій справі.

Належним відповідачем, в даному випадку, може бути колектив, який одержав землю у власність на підставі державного акта у разі наявності у нього нерозпайованих земель (або якщо місцева рада дала згоду на передачу колективу із резервного фонду землю для задоволення вимог осіб, які помилково не були внесені до згаданих списків), місцева територіальна громада або органи Держгеокадастру, які володіють землями резервного фонду (в залежності від того до державної чи комунальної власності належить земля до якої входить земельна частка (пай) право на яку просить визнати особа).

Відповідно до положень ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, визначення відповідача та подання до нього позову охоплюється принципом диспозитивності цивільного процесу та змагальності сторін, оскільки, як уже зазначалося, саме позивач зобов'язаний визначитися з колом осіб, які, на його думку, порушують, не визнають або оспорюють його права, свободи чи інтереси, а тому суд позбавлений можливості самостійно замінювати неналежного відповідача на належного чи залучати його для участі у справі в якості співвідповідача.

Крім того, позивачем взагалі не зазначалося у позовній заяві та не надавалося доказів того, із земель якої власності вона просила визнати за нею право на земельну частку (пай). На заперечення ж відповідача про те, що він не розпоряджається такими землями, позивачем жодних доказів на спростування вказаної позиції надано не було.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у позовних вимогах ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької РДА в заявлених нею межах.

Керуючись ст. 15 ЦК України, ст. 122 ЗК України, ст.ст. 5, 22-23 ЗК України 1990 року (в редакцій станом на 25.12.1995), Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям , Указом Президента України від 10 листопада 1994 року № 666/94 Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва , ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 53, 81, 89, 141, 263 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Деметра , про визнання права на земельну частку (пай), - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: Мурованокуриловецька районна державна адміністрація Вінницької області, код ЄДРПОУ 04051069, місцезнаходження: Вінницька область, смт Муровані Курилівці, вул. Соборна, 74.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Деметра , код ЄДРПОУ: 03730621, місцезнаходження: Вінницька область, Мурованокуриловецький район, с.Лучинець, вул. Соборна, 5.

Рішення складено 27.11.2018.

Суддя: