Постанова

від 14.02.2019 по справі 139/925/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 139/925/18

Провадження № 22-ц/801/289/2019

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Коломійцева В. І.

Доповідач:Медвецький С. К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 рокуСправа № 139/925/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука О.О.,

з участю секретаря судового засідання - Богацької О.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Мурованокуриловецька районна державна адміністрація Вінницької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю Деметра ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань № 2 Вінницького апеляційного суду цивільну справу № 139/925/18 за апеляційною скаргою адвоката Майструк Наталії Романівни в інтересах ОСОБА_3 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Коломійцевої В.І., повне судове рішення складено 27 листопада 2018 року,

в с т а н о в и в :

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області про визнання права на земельну частку (пай).

Позов мотивовано тим, що з 18 лютого 1982 року вона була членом колективного сільськогосподарського підприємства ім. Леніна , с. Лучинець, який згідно з рішенням загальних зборів від 06 лютого 1992 року перейменовано на КСП Немія . У подальшому КСП Немія було реорганізовано у ТОВ Деметра . У вказаних підприємствах вона працювала на різних роботах до 26 січня 1998 року.

25 грудня 1995 року КСП Немія було видано державний акт на право колективної власності на землю.

На час розпаювання земель колгоспу позивач працювала у ньому та була його членом, проте її прізвище помилково не було внесено до списків членів КСП Немія .

Посилаючись на викладене, просила визнати за нею право на земельну частку (пай) площею 3, 232 умовних кадастрових гектарів, що встановлений для члена КСП Немія с. Лучинець Мурованокуриловецького району Вінницької області.

Крім цього, просила визнати причину пропуску нею строку позовної давності поважною та поновити строк звернення до суду, посилаючись на те, що не має юридичної освіти та не знає особливостей законодавства, а про своє порушене право дізналася лише у 2018 році після звернення до компетентних органів.

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з підстав пред?явлення позивачем позову до неналежного відповідача, оскільки передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної, комунальної чи будь-якої іншої власності не належить до компетенції районних державних адміністрацій. Мурованокуриловецька районна державна адміністрація Вінницької області при розпаюванні земель КСП Немія жодним чином не порушила прав позивача і на даний час відповідно до закону не має повноважень щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення.

В апеляційній скарзі адвокат Майструк Н. Р. в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилалася на те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини по справі та не врахував, що вимог про виділення земельної ділянки (паю) в натурі нею не заявлялося.

При цьому вказує, що саме районна державна адміністрація є належним відповідачем у справі, оскільки цим органом приймається рішення щодо затвердження розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, здійснюється видача громадянам сертифікатів на право власності на земельну частку та їх реєстрація.

У відзиві на апеляційну скаргу голова Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області Ладан С. В. указував на те, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2018 року не відповідає.

Судом встановлено, що у лютому 1982 року ОСОБА_3 була прийнята в КСП ім. Леніна с. Лучинець Мурованокуриловецького району Вінницької області різноробочою, де працювала на різних роботах до 26 січня 1998 року, що підтверджується копією трудової книжки колгоспника (а.с. 12).

Згідно з рішенням загальних зборів колгоспу КСП ім. Леніна перейменований на КСП Немія .

У подальшому КСП Немія було реорганізовано у ТОВ Деметра , яке є правонаступником колгоспу ім. Леніна та КСП Немія (а.с. 17).

Відповідно до архівного витягу з протоколу № 5 засідання правління колгоспу ім. Леніна с. Лучинець від 29 травня 1982 року заяву ОСОБА_3 про прийняття її в члени колгоспу задоволено та передано на затвердження зборам уповноважених.

Згідно з архівним витягом з протоколу № 3 зборів уповноважених колгоспників колгоспу ім. Леніна с. Лучинець від 12 липня 1982 року затверджено протокол № 5 засідання правління колгоспу ім. Леніна с. Лучинець від 29 травня 1982 року (а.с. 14).

25 грудня 1995 року КСП Немія отримало державний акт на право колективної власності на землю (а.с. 25-26).

ОСОБА_3 не було внесено до списку членів колективного сільськогосподарського підприємства, що додається до державного акта, сертифікат на земельну частку (пай) вона також не отримувала, що не заперечується учасниками справи.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК).

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов пред?явлено до неналежного відповідача, оскільки районна державна адміністрація не має повноважень щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05 червня 2003 року право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Частиною третьою указаної статті передбачено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Частиною дев?ятою статті 5 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з вимогами частини першої статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2-4 цього Указу право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначається виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Розміри земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи з вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.

Розміри земельної частки (паю) обчислюються комісіями, утвореними у підприємствах кооперативах, товариствах з числа їх працівників. Рішення щодо затвердження обчислених цими комісіями розмірів земельної частки (паю) по кожному підприємству, кооперативу, товариству окремо приймається районною державною адміністрацією.

Згідно з вимогами статей 22, 23 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) та зазначеного указу особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах КСП на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання КСП цього акта.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року N 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Позови громадян, пов'язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бутипредметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що Мурованокуриловецька районна державна адміністрація Вінницької області не є належним відповідачем у даній справі є помилковим, оскільки позивачем не заявлялися вимоги про виділення земельної ділянки (паю) в натурі, а предметом позову є визнання за позивачем права на земельну ділянку (пай).

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Відповідно до статті 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Відповідно до статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Отже, на момент отримання 25 грудня 1995 року КСП Немія державного акта на право колективної власності на землю позивач була членом цього КСП і мала право на внесення до списку осіб на розпаювання землі, однак не була включена до такого списку, тому позовні вимоги є обґрунтованими.

Проте колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду із цим позовом.

Так, з матеріалів справи слідує, що право на позов у ОСОБА_3 виникло ще у 1995 році, тому трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, минув ще до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому суд зобов?язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншою стороною у справі.

З позовом про визнання права на земельну частку (пай) позивач звернулася лише у вересні 2018 року.

Позивачем не надано доказів поважності пропуску строку на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на звернення до суду, позивач посилається на те, що не має юридичної освіти та не знає особливостей законодавства, а про своє порушене право дізналася лише у 2018 році після звернення до компетентних органів.

Наведені позивачем причини пропуску строку на звернення до суду колегія суддів визнає неповажними, оскільки факт розпаювання земель є загальновідомим, крім того, з матеріалів справи слідує, що позивач після отримання КСП Немія державного акта на право колективної власності на землю працювала у зазначеному підприємстві ще два роки, а тому могла дізнатися про порушене право раніше, а посилання заявника на юридичну необізнаність не свідчать про поважність причин пропуску такого строку.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки при вирішенні справи суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на навий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, це й суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені нею у зв?язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 351, 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу адвоката Майструк Наталії Романівни в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 27 листопада 2018 року скасувати й ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю Деметра , про визнання права на земельну частку (пай) - відмовити.

Судові витрати у зв?язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій залишити за позивачем.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду.

Головуючий Підпис С. К. Медвецький

Судді: Підпис С. Г. Копаничук

Підпис В. В. Оніщук

Згідно з оригіналом

Головуючий С. К. Медвецький