Постанова

від 22.11.2018 по справі 911/2188/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2018 р. Справа№ 911/2188/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Калатай Н.Ф.

секретар судового засідання Цибульський Р.М.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 22.11.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" в особі Звенигородського району електричних мереж

на ухвалу Господарського суду Київської області від 27.07.2018

у справі №911/2188/16 (суддя Горбасенко П.В.)

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" в особі Звенигородського району електричних мереж на бездіяльність Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго"

до Приватного підприємства "Цегляр"

про стягнення 35 881,46 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" (далі - ПАТ "Черкасиобленерго", стягувач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства "Цегляр" (далі - ПП Цегляр , боржник) про стягнення 35 881,46 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.08.2016 у справі №911/2188/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПП "Цегляр" на користь ПАТ Черкасиобленерго" в особі Звенигородського району електричних мереж 16 491,20 грн. боргу за спожиту активну електричну енергію згідно договору про постачання електричної енергії №137 від 08.10.2013, 3 366,96 грн. боргу за спожиту реактивну електричну енергію згідно договору про постачання електричної енергії №137 від 08.10.2013, 6 940,28 грн. пені за спожиту активну електричну енергію, 418,90 грн. пені за спожиту реактивну електроенергію, 7 624,15 грн. інфляційних втрат за спожиту активну електричну енергію, 556,30 грн. інфляційних втрат за спожиту реактивну електричну енергію, 401,66 грн. 3% за спожиту активну електричну енергію, 82,01 грн. 3% річних за спожиту реактивну електричну енергію та 1 378,00 грн. судового збору.

16.09.2016 на виконання вказаного рішення судом видано наказ.

26.07.2018 до суду першої інстанції від ПАТ "Черкасиобленерго" надійшла скарга на бездіяльність Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про:

- визнання неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Михайлова Федора Володимировича;

- визнання неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Сорохтей Лесі Юріївни;

- визнання неправомірною бездіяльність начальника Києво-Святошинського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Кравчука Максима Володимировича;

- зобов'язання державного виконавця Головного територіального управління юстиції у Київській області вчинити всі необхідні дії щодо відкриття виконавчого провадження згідно наказу Господарського суду Київської області №911/2188/16 від 16.09.2016 про стягнення боргу на загальну суму 37 259,46 грн. з ПП "Цегляр" на користь ПАТ "Черкасиобленерго" Звенигородського району електричних мереж.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2018 залишено без розгляду скаргу ПАТ "Черкасиобленерго" в особі Звенигородського району електричних мереж на бездіяльність Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що стягувач про своє порушене право дізнався 26.06.2018, коли отримав інформацію про втрату матеріалів виконавчого провадження державним виконавцем, в той час як із скаргою стягувач звернувся до суду 23.07.2018, тобто з порушенням десятиденного строку на оскарження бездіяльності. Суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені скаржником обставини для поновлення пропущеного строку на звернення до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця не є поважними причинами у розумінні ст. 341 Господарського процесуального кодексу України, оскільки звернення стягувача до начальника органу ДВС із скаргою не позбавляє стягувача права звернутися безпосередньо до суду в порядку ст. 339 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, судом зазначено, що зволікання державного виконавця Сорохтей Л.Ю. із зверненням до господарського суду Київської області із заявою про видачу дубліката виконавчого документа не вважається судом поважною причиною пропуску строку звернення із скаргою до суду, оскільки звернення державного виконавця із заявою про видачу дублікату наказу не є перешкодою для звернення скаржника до суду.

Не погодившись із вказаною ухвалою, ПАТ "Черкасиобленерго" в особі Звенигородського району електричних мереж подало до Північного апеляційного господарського суду скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для розгляду скарги.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали порушено норми матеріального та процесуального права, ухвала суду першої інстанції була прийнята при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник посилався на те, що судом першої інстанції було безпідставно не враховано доводи стягувача щодо поважності причин пропуску строку на оскарження дій та бездіяльності державних виконавців і начальника Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області. Скаржник наголошував, що ним вчинялись дії по захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів щодо виконання судового рішення, яке набрало законної сили і підлягало обов'язковому виконанню, проте, внаслідок того, що Києво-Святошинським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області взагалі не було повідомлено стягувача ні про виконання рішення, ні про розгляд його скарг, а тому останній змушений був звернутися саме до суду, і у заяві надав обгрунтування поважності причин пропуску звернення до суду з відповідною скаргою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 911/2188/16 розподілено для розгляду апеляційної скарги ПАТ "Черкасиобленерго" в особі Звенигородського району електричних мереж на ухвалу Господарського суду Київської області від 27.07.2018 колегії суддів у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2018 поновлено ПАТ "Черкасиобленерго" в особі Звенигородського району електричних мереж пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Київської області від 27.07.2018 у справі № 911/2188/16, відкрито апеляційне провадження, призначено справу до розгляду в судовому засіданні 22.11.2018.

22.11.2018 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ПАТ "Черкасиобленерго" надійшли документи по справі.

В судовому засіданні 22.11.2018 представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для розгляду.

ПП Цегляр в судове засідання представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області в судове засідання представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

Відповідно до п. 6 ч. 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема про повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

ПАТ "Черкасиобленерго" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до ПП "Цегляр" про стягнення 35 881,46 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19.08.2016 у справі №911/2188/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з ПП "Цегляр" на користь ПАТ Черкасиобленерго в особі Звенигородського району електричних мереж 16 491,20 грн. боргу за спожиту активну електричну енергію згідно договору про постачання електричної енергії №137 від 08.10.2013, 3 366,96 грн. боргу за спожиту реактивну електричну енергію згідно договору про постачання електричної енергії №137 від 08.10.2013, 6 940,28 грн. пені за спожиту активну електричну енергію, 418,90 грн. пені за спожиту реактивну електроенергію, 7 624,15 грн. інфляційних втрат за спожиту активну електричну енергію, 556,30 грн. інфляційних втрат за спожиту реактивну електричну енергію, 401,66 грн. 3% за спожиту активну електричну енергію, 82,01 грн. 3% річних за спожиту реактивну електричну енергію та 1 378,00 грн. судового збору.

16.09.2016 на виконання вказаного рішення Господарським судом Київської області видано наказ, строк пред'явлення до виконання якого - 07.09.2017.

Як зазначав скаржник в апеляційній скарзі, наказ Господарського суду Київської області від 16.09.2016 по справі № 911/2188/16 було скеровано до Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (супровідний лист № 6468/09-03 від 04.10.2016).

Стягувач зазначав, що згідно наданих йому відомостей Києво-Святошинським районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, виконавче провадження з виконання рішення Господарського суду Київської області від 19.08.2016 у справі №911/2188/16 - відкрито, проте, матеріали виконавчого провадження разом з наказом втрачені, про що стягувач дізнався 26.06.2018. При цьому, постанова про відкриття виконавчого провадження або про відмову у його відкритті - органом виконання судових рішень у встановленому порядку на адресу ПАТ Черкасиобленерго не надсилалась. Стягувач в порядку ч. 3 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження звертався до начальника Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області зі скаргою на дії державного виконавця, і, відповідно, чекав на її розгляд. Але оскільки відповіді отримано не було, стягувач змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав, заявивши у відповідності до статті 341 Господарського процесуального кодексу України клопотання про поновлення строку на оскарження дій та бездіяльності органу виконання судових рішень.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2018 залишено без розгляду скаргу ПАТ "Черкасиобленерго" в особі Звенигородського району електричних мереж на бездіяльність Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що стягувач про своє порушене право дізнався 26.06.2018, коли отримав інформацію про втрату матеріалів виконавчого провадження державним виконавцем, в той час як із скаргою стягувач звернувся до суду 23.07.2018, тобто з порушенням десятиденного строку на оскарження бездіяльності. Суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені скаржником обставини для поновлення пропущеного строку на звернення до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця не є поважними причинами у розумінні ст. 341 Господарського процесуального кодексу України, оскільки звернення стягувача до начальника органу ДВС із скаргою не позбавляє стягувача права звернутися безпосередньо до суду в порядку ст. 339 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, судом зазначено, що зволікання державного виконавця Сорохтей Л.Ю. із зверненням до господарського суду Київської області із заявою про видачу дубліката виконавчого документа не вважається судом поважною причиною пропуску строку звернення із скаргою до суду, оскільки звернення державного виконання із заявою про видачу дублікату наказу не є перешкодою для звернення скаржника до суду.

Проте, з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній ухвалі суд апеляційної інстанції не погоджується, та вважає їх такими, що зроблені з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, обставини, що мають значення для справи, не були враховані судом першої інстанції, зроблені висновки не відповідають обставинам справи, а також оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.

Ч. 1-4 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно із мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009, виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою, у зв'язку з чим обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України, як правової держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У рішенні від 17.05.2005 по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України рішення суду по справі № 911/2188/16, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконано у поряду та строки, встановлені законом, що є позитивним обов'язком держави.

Статтею 116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент видачі наказу Господарського суду Київської області від 16.10.2016 по справі № 911/2188/16) було передбачено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом.

Частиною 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) визначено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

П. 1 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" (який діяв на момент видачі судового наказу у вказаній справі - 16.09.2016) визначено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, як накази господарських судів.

П. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 (який набрав чинності з 05.10.2016) визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Ч. 1 ст. 339 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з п. а) ч. 1 ст. 341 Господарського процесуального кодексу України, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

Частиною 2 статті 341 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України).

Суд першої інстанції відмовляючи у поновленні скаржнику строку на оскарження дій та бездіяльності органу виконання судових рішень, вказував на те, що звернення стягувача до начальника органу ДВС із скаргою не позбавляло стягувача права звернутися безпосередньо до суду в порядку ст. 339 Господарського процесуального кодексу України, як не позбавляло його і права на звернення щодо отримання дублікату виконавчого документа.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду, - вважає вказаний висновок передчасним та необгрунтованим, з огляду на те, що у даному випадку визначальним є право особи на звернення до суду відповідної юрисдикції за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, і у допуску особи до правосуддя не може бути відмовлено з тих підстав, що особа намагалась захистити свої права іншим шляхом і не отримала відповіді на своє звернення, про що скаржником надано відповідні підтверджуючі документи, зокрема докази звернення до начальника Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області з скаргою на дії державного виконавця. При цьому, матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів в розумінні ст. ст. 76, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, ст. 74 Закону України Про виконавче провадження , що орган виконання судових рішень розглянув у визначеному законом порядку відповідне звернення скаржника та надав на нього відповідь у встановленій законом формі.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що згідно резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

За змістом рішення Конституційний Суд України від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004 року щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний інтерес), поняття "право" та "охоронюваний законом інтерес" особи, що вживаються в законах, знаходяться у логічно- смисловому зв'язку та означають прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, легітимний дозвіл, що є об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних потреб особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально- правовим засадам.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15.10.2009 (Заява № 40450/04) наголошено на тому, що:

- пункт 51: право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі Іммобільяре Саффі проти Італії (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V);

- пункт 52: у такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу;

- пункт 53: відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції (див. рішення у справі Бурдов проти Росії , № 59498/00, ECHR 2002-III). Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. рішення у справі Райлян проти Росії (Raylyan v. Russia), № 22000/03, п. 31, від 15 лютого 2007 року);

- пункт 54: Суд також повторює, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (див. рішення у справі Войтенка; рішення у справі Ромашов проти України (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі Дубенко проти України (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі Козачек проти України (Kozachek v. Ukraine), № 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі Шмалько проти України (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Таким чином, саме на державу покладається запровадження ефективного засобу юридичного захисту, який би забезпечив адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішень національного суду, за виконання якого вона несе відповідальність відповідно до принципів, встановлених практикою Європейського суду з прав людини. Крім того, право за судовий захист, яке гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може стати недіючим, якщо національне законодавство держави-учасниці Конвенції дозволяє, щоб остаточне обов'язкове судове рішення залишалось не виконуваним на шкоду однієї із сторін. Доступ до суду також охоплює можливість виконання судового рішення без необґрунтованих затримок. На виконавчі процедури може впливати складність виконавчих процедур, поведінка особи-стягувача, поведінка компетентних державних органів та обсяг призначеної до стягнення суми (майна).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні матеріали справи містять документи, якими скаржник обгрунтовував поважність причин пропуску 10-денного строку на подання скарги, зокрема як звернення останнього до органу виконання судових рішень, так і отримані від Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області документи, які свідчать про те, що виконавче провадження з виконання рішення Господарського суду Київської області від 19.08.2016 у справі №911/2188/16 - відкрито, проте, наказ втрачено.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме в контексті вирішення питання наявності підстав для визнання поважними причин пропуску строку на звернення до суду з скаргою, суд першої інстанції безпідставно не врахував критерії того, що виконавчі процедури щодо виконавчого документа у справі № 911/2188/16 - не були складними, неналежність та/або необґрунтованість поведінки особи - стягувача - не встановлена судом першої інстанції, поведінка стягувача щодо звернення до відповідного органу була належною, відповідала закону, а Києво-Святошинський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області своєю поведінкою продемонстрував невиконання рішення внаслідок втрати виконавчого документа, і не повідомив стягувача ні про втрату такого документа, ні про причини його втрати, а у виданій стягувачу на його звернення у червні 2016 року довідці лише констатував факт відсутності оригіналу виконавчого документа.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність поважних причин пропуску скаржником процесуального 10-денного строку на оскарження дій та бездіяльності Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо виконання рішення Господарського суду Київської області від 19.08.2016 у справі №911/2188/16, яке набрало законної сили і виконання якого забезпечується державою у визначеному законом порядку, що чітко передбачено ст. 129-1 Конституції України, а тому у відповідності до ч. 2 статті 341 Господарського процесуального кодексу України процесуальний строк на оскарження відповідних дій та бездіяльності підлягає відновленню скаржнику в судовому порядку.

З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала Господарського суду Київської області від 27.07.2018 у справі №911/2188/16 підлягає скасуванню, з направленням скарги ПАТ "Черкасиобленерго" в особі Звенигородського району електричних мереж на бездіяльність Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на встановлене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо наявності підстав для залишення скарги без розгляду на підставі ст.ст. 339-341 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, а тому ухвала Господарського суду Київської області від 27.07.2018 у справі №911/2188/16 підлягає скасуванню на підставі п.1-4 ч. 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України, з направленням скарги ПАТ "Черкасиобленерго" в особі Звенигородського району електричних мереж на дії та бездіяльність Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області до Господарського суду Київської області для розгляду по суті.

Керуючись ст.ст. 240, 255, 271, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" в особі Звенигородського району електричних мереж на ухвалу Господарського суду Київської області від 27.07.2018 у справі №911/2188/16 - задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 27.07.2018 у справі №911/2188/16 - скасувати.

3. Скаргу Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" в особі Звенигородського району електричних мереж на бездіяльність Києво-Святошинського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області направити до Господаського суду Київської області для розгляду по суті.

4. Матеріали справи №911/2188/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Н.Ф. Калатай

Повний текст постанови складено 27.11.2018