Постанова

від 14.11.2018 по справі 161/3245/15-ц

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 161/3245/15-ц

Провадження № 14-321цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СитнікО. М. ,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство ВіЕс Банк (далі - ПАТ ВіЕс Банк ), правонаступником якого є Акціонерне товариство Таскомбанк (далі - АТ Таскомбанк ),

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватне підприємство Ніка-ріелті (далі - ПП Ніка-ріелті ), приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Троц Юлія Борисівна (далі - Приватний нотаріус), Комунальне підприємство Волинське обласне бюро технічної інвентаризації (далі - КП Волинське ОБТІ ),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба Луцького міського управління юстиції у Волинській області (далі - Реєстраційна служба), Приватне акціонерне товариство Компанія з управління активами Карпати-інвест (далі - ПАТ КУА Карпати-інвест ),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2016 року в складі судді Івасюти Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 серпня 2016 року в складі колегії суддів Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.

у справі за позовом ПАТ ВіЕс Банк до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП Ніка-ріелті , Приватного нотаріуса, КП Волинське ОБТІ , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба, ПАТ КУА Карпати-інвест , про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності та витребування майна, та

УСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ПАТ ВіЕс Банк , яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства Фольксбанк (далі - ПАТ Фольксбанк ), яке у свою чергу є правонаступником Відкритого акціонерного товариства Фольксбанк (далі - ВАТ Фольксбанк ), правонаступником якого є АТ Таскомбанк , звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним дублікат договору купівлі-продажу від 13 грудня 2011 року, виданий Приватним нотаріусом на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ним же 22 серпня 2008 року; визнати протиправним і скасувати рішення реєстратора КП Волинське ОБТІ від 22 грудня 2011 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на нежитлове приміщення - офіс загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2, а також витребувати зазначене нерухоме майно від ПП Ніка-ріелті на користь ПАТ ВіЕс Банк .

Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинського області від 19 травня 2011 року позивач набув право власності на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а 25 листопада 2011 року КП Волинське ОБТІ зареєструвало право власності на зазначений офіс за ПАТ Фольксбанк , у володінні якого вказане нежитлове приміщення перебувало з листопада 2011 року по серпень 2014 року.

06 вересня 2014 року спірним приміщенням офісу заволоділи представники ПП Ніка-ріелті , пред'явивши видане Реєстраційною службою свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25 липня 2014 року, де це підприємство зазначено власником.

ПАТ ВіЕс Банк посилалося на те, що зазначене нерухоме майно вибуло з його володіння не з його волі, внаслідок неправомірної видачі 13 грудня 2011 року Приватним нотаріусом ОСОБА_3 дубліката договору купівлі-продажу цього приміщення офісу від 22 серпня 2008 року на підставі його неправдивої письмової заяви про втрату оригіналу договору купівлі-продажу та неправомірної реєстрації КП Волинське ОБТІ за останнім права власності на спірну нерухомість на основі зазначеного дубліката. Такі дії надали можливість неодноразово відчужувати нежитлове приміщення без згоди позивача як іпотекодержателя, на яке нотаріусом було накладено заборону відчуження, внаслідок чого кінцевим власником офісу (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, стало ПП Ніка-ріелті . ПАТ ВіЕс Банк просило позов задовольнити.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2016 року позов ПАТ ВіЕс Банк задоволено. Визнано недійсним дублікат від 13 грудня 2011 року, виданий Приватним нотаріусом взамін договору купівлі-продажу, посвідченого Приватним нотаріусом 22 серпня 2008 року. Визнано протиправним та скасовано рішення реєстратора - КП Волинське ОБТІ від 22 грудня 2011 року про реєстрацію права власності на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2, за ОСОБА_3 Витребувано офіс (А-5), загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за вказаною адресою, від ПП Ніка-ріелті на користь ПАТ ВіЕс Банк . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відсутні факти втрати або зіпсування договору купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року, посвідченого Приватним нотаріусом, предметом якого є офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, тому не було правових підстав для видачі 13 грудня 2011 року дубліката цього нотаріально посвідченого документа на підставі неправдивої заяви ОСОБА_3, який до того ж втратив право власності на вказане нежитлового приміщення та діяв недобросовісно, у зв'язку із чим відновлений примірник вказаного документа за заявою останнього є недійсним, а рішення про реєстрацію права власності на зазначену будівлю за ОСОБА_3 підлягає скасуванню, оскільки їх видачею порушуються права ПАТ ВіЕс Банк , як дійсного на той час власника спірного нерухомого майна.

Суд першої інстанції врахував, що на момент набуття ПП Ніка-ріелті права власності на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м за вказаною адресою цьому підприємству був достовірно відомий первісний власник зазначеного нежитлового приміщення, тому це підприємство не може вважатися добросовісним набувачем спірного майна в розумінні положень статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яке може бути витребуванопозивачем як іпотеко держателем на користь якого за рішенням суду звернуто стягнення на це майно як предмет іпотеки. Оскільки про порушення свого права ПАТ ВіЕс Банк дізналося після заволодіння спірним нежитловим приміщенням ПП Ніка-ріелті у вересні 2014 року, то позивач з огляду на положення частини першої статті 261 ЦК України, звертаючись до суду з вказаним позовом у березні 2015 року, не пропустив встановленої законодавством загальної позовної давності тривалістю у три роки.

Суд першої інстанції зазначив, що вимоги позивача про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності і витребування майнапов'язані між собою, дії відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП Ніка-ріелті , Приватного нотаріуса та КП Волинське ОБТІ знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку та в сукупності призвели до втрати права власності ПАТ ВіЕс Банк на спірне нерухоме майно, то їх окремий розгляд є неможливим і вони повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 26 серпня 2016 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2016 року в частині вимог ПАТ ВіЕс Банк до ПП Ніка-ріелті про витребування майна скасовано. Провадження в справі у цій частині закрито. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін.

Ухвалу суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимога до ПП Ніка-ріелті про витребування майна є самостійною та може бути пред'явлена позивачем як юридичною особою в порядку господарського судочинства окремо від інших вимог, заявлених у межах цього позову, натомість не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, то суд першої інстанції помилково прийняв до розгляду позовні вимоги ПАТ ВіЕс Банк у цій частині .

Апеляційний суд визнав, що в іншій частині суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 серпня 2016 року в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ ВіЕс Банк .

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій помилково залучили до участі у справі як відповідача Приватного нотаріуса, який не має спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача; на момент отримання ОСОБА_3 оспорюваного дубліката договору купівлі-продажу не існувало правовстановлюючого документа, на підставі якого за позивачем зареєстровано право власності на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, ще у період із грудня 2011 року до лютого 2012 року ПАТ ВіЕс Банк стало відомо про існування дубліката від 13 грудня 2011 року, виданого Приватним нотаріусом взамін договору купівлі-продажу, посвідченого Приватним нотаріусом 22 серпня 2008 року, оскільки 17 грудня 2012 року ОСОБА_3 як власник на той час спірної нерухомості, звертався до правоохоронних органів з приводу перебування у цьому приміщенні працівників охоронної фірми позивача, а отже, останній пропустив визначену статтею 257 ЦК України позовну давність.

Заявник указує на неможливість розгляду в порядку цивільного судочинства вимог ПАТ ВіЕс Банк до державного реєстратора - КП Волинське ОБТІ як суб'єкта владних повноважень, оскільки спори із зазначеними суб'єктами щодо реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з огляду на статтю 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції, чинній на момент відкриття провадження у справі) та статті 2, 9 та 30 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952- IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952- IV) підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.

У грудні 2016 року ПАТ ВіЕс Банк подало відзив (заперечення) на касаційну скаргу, в якому просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Заявник посилався, що: вказаний позов подано щодо оскарження дій нотаріуса у зв'язку з порушенням визначеної законодавством процедури їх вчинення, тому сам нотаріус має бути відповідачем, при цьому процесуальний статус останнього не вплинув на законність оскаржуваних ОСОБА_4 судових рішень; припинення права власності ПАТ ВіЕсБанк на спірне нерухоме майно до виникнення такого права у ОСОБА_3 не відбулося; до серпня 2014 року до позивача з претензіями щодо права власності на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 жодна особа не зверталася, отже ПАТ ВіЕс Банк не пропустило позовної давності; вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, прийнятого КП Волинське ОБТІ стосується захисту цивільного права позивача та залежить від чинності оскаржуваного дубліката договору купівлі-продажу, отже повинна розглядатися спільно з вимогою про визнання цього дубліката недійсним у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Крім того цей спір, незважаючи на участь у ньому суб'єкта владних повноважень, не є публічно-правовим.

Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

У лютому 2018 року справу за позовом ПАТ ВіЕс Банк до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ПП Ніка-ріелті , Приватного нотаріуса, КП Волинське ОБТІ , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба, ПАТ КУА Карпати-інвест , про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності і витребування майна передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 липня 2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року залучено АТ Таскомбанк до участі у справі як правонаступника ПАТ ВіЕс Банк .

Позиція ВеликоїПалати Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 грудня 2011 року Приватний нотаріус за письмовою заявою ОСОБА_3 про втрату оригінала договору купівлі-продажу видав останньому дублікат від 13 грудня 2011 року за реєстраційним № 1710 договору купівлі-продажу офісу (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 та посвідченого Приватним нотаріусом 22 серпня 2008 року за реєстраційним № 4279.

Суди з'ясували, що 21 грудня 2011 року ОСОБА_3 звернувся з дублікатом договору до КП Волинське ОБТІ , яке 22 грудня 2011 року зареєструвало за ним право власності на спірне нерухоме майно та видало йому витяг від 22 грудня 2011 року № НОМЕР_2 про реєстрацію права власності.

ПАТ ВіЕс Банк просило скасувати згадане рішення державного реєстратора, оскільки правовою підставою для його прийняття та подальшого відчуження вказаного нежитлового приміщення є недійсний дублікат договору, законних підстав для видачі якого у Приватного нотаріуса не було, тому що його оригінал не було втрачено, при цьому за рахунок спірного нерухомого майна позивачем задоволено свої вимоги як іпотекодержателя шляхом набуття у власність предмета іпотеки на погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_3

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАСУкраїни у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАСУкраїни у вказаній редакції).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Згідно із частиною другою статті 2 КАСУкраїни до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

За змістом частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною сьомою статті 3 Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація прав проводиться за місцем розташування об'єкта нерухомого майна в межах території, на якій діє відповідний орган державної реєстрації прав.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що до 01 січня 2012 року державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації.

Велика Палата Верховного Суду вважає правильним вирішення судами попередніх інстанцій вимог щодо здійсненої КП Волинське ОБТІ державної реєстрації права власності на згадане нерухоме майно в порядку цивільного судочинства, оскільки їх предметом у цьому випадку є не перевірка адміністративно-розпорядчих дій державного реєстратора - бюро технічної інвентаризації чи встановлення законності (незаконності) його дій, а скасування рішень стосовно державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на підставі дубліката договору купівлі-продажу, що безпосередньо пов'язано зі спором про захист речового (цивільного) права на це майно позивача.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій по суті вирішення вказаного спору ВеликаПалата Верховного Суду зазначає таке.

Суди встановили, що 03 листопада 2008 року між ВАТ Фольксбанк , правонаступником якого є ПАТ Фольксбанк , а в подальшому - ПАТ ВіЕс Банк ,правонаступником якого є АТ Таскомбанк , та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав 1 600 000 грн на умовах, визначених договором.

На забезпечення виконання умов кредитного договору між тими ж сторонами 03 листопада 2008 року укладено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_3 передав в іпотеку ВАТ Фольксбанк належне йому на праві власності згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим Приватним нотаріусом 22 серпня 2008 року за реєстраційним № 4279, нерухоме майно - офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2

Відомості про іпотеку 03 листопада 2008 року внесені до Державного реєстру іпотек приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_8

Пунктом 3.11 іпотечного договору передбачено, що правовстановлюючі документи на предмет іпотеки та інші документи за вибором іпотекодержателя, що стосуються предмета іпотеки, будуть зберігатися у іпотекодержателя до повного виконання основного зобов'язання. Іпотекодавець зобов'язаний у день укладення цього договору (якщо інший термін не передбачений цим договором) передати іпотекодержателю оригінали відповідних документів, за вибором іпотекодержателя, про що сторони укладають відповідний акт приймання-передачі оригіналів документів. Після виконання основного зобов'язання іпотекодержатель зобов'язаний повернути отримані на зберігання оригінали документів. У випадку звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації (набуття права власності тощо) оригінали документів іпотекодавцю не повертаються.

Згідно з актом приймання-передачі оригіналів, у тому числі й правовстановлюючих документів на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 від 03 листопада 2008 року, ОСОБА_3 передав, а ВАТ Фольксбанк прийняло, зокрема й оригінал договору купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року за реєстраційним номером № 4279.

Щодо переданого в іпотеку нерухомого майна існували численні судові рішення.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинського області від 19 травня 2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором від 03 листопада 2008 року у розмірі 1 939 560,24 грн шляхом набуття ПАТ Фольксбанк права власності на офіс (А-5), загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за вказаною адресою, на підставі якого КП Волинське ОБТІ зареєструвало право власності за позивачем на вказане нерухоме майно.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 листопада 2011 року скасовано згадане заочне рішення цього ж суду, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Також суди попередніх інстанцій з'ясували, що 13 грудня 2011 року Приватний нотаріус за письмовою заявою ОСОБА_3 про втрату оригіналу договору купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року видав останньому його дублікат.

22 грудня 2011 року КП Волинське ОБТІ зареєструвало за ОСОБА_3 право власності на спірний офіс на підставі дубліката договору купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року, виданого Приватним нотаріусом 13 грудня 2011 року, та видало витяг про реєстрацію права власності останнього на спірний офіс.

Повторним заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинського області від 24 квітня 2012 року (справа № 2-8100/11), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 04 вересня 2012 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 03 листопада 2008 року, укладеним між ВАТ Фольксбанк , правонаступником якого є ПАТ Фольксбанк , та ОСОБА_3, у розмірі 1 939 560,24 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме офіс загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2 та належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року, шляхом набуття ПАТ Фольксбанк права власності на вказане нерухоме майно.

Крім того, встановлено, що у березні 2012 року ОСОБА_7 і ОСОБА_9 як продавці за договором купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору та передачу їм права власності на спірне приміщення, який рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2012 року задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 13 листопада 2014 року в згаданій вище справі апеляційну скаргу ПАТ ВіЕс Банк задоволено, скасовано рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 квітня 2012 року та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_7 і ОСОБА_9

Суди встановили, сторони не заперечували, що відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою Рожищенського районного суду Волинської області від 11 липня 2012 року, право власності на спірне приміщення офісу площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_2 перейшло від ОСОБА_7 і ОСОБА_9 до ОСОБА_4 у рахунок погашення боргу ОСОБА_10, вказану ухвалу від 11 липня 2012 року ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 17 жовтня 2014 року скасовано.

13 березня 2014 року заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області частково задоволено позов ОСОБА_3 до ПАТ ВіЕс Банк та приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_8 про визнання договору іпотеки припиненим, договір іпотеки визнано припиненим.

13 жовтня 2014 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області задоволено заяву про перегляд зазначеного заочного рішення від 13 березня 2014 року, яке скасовано, та в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Актом приймання-передачі та грошової оцінки майна 03 липня 2014 року спірного приміщення, складеного ОСОБА_4 як одноосібним засновником ПП Ніка-ріелті та самим ПП Ніка-ріелті , підтверджується, що ОСОБА_4 передав спірне нерухоме майно в статутний фонд підприємства.

Реєстраційною службою 25 липня 2014 року зареєстровано за ПП Ніка-ріелті право власності на вказане приміщення офісу та видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

01 жовтня 2014 року між ПАТ КУА Карпати-інвест та ПП Ніка-ріелті укладено договір позики, відповідно до умов якого останнє отримало 500 000 грн.

Вказана позика забезпечена передачею 03 жовтня 2014 року ПП Ніка-ріелті в іпотекуПАТ КУА Карпати-інвест приміщення офісу (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06 травня 2015 року в задоволенні позову ПАТ ВіЕс Банк до ПАТ КУА Карпати-інвест , ПП Ніка-ріелті , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю ІРС Сістем (ТОВ - ІРС Сістем ), ОСОБА_3, про визнання вказаного договору іпотеки, від 03 жовтня 2014 року недійсним відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 06 жовтня 2015 року згадане рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2015 року в задоволенні позову ПАТ ВіЕс Банк до приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_8, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ПАТ КУА Карпати-інвест , ТОВ ІРС Сістем , ОСОБА_3, про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 червня 2016 року про припинення іпотеки та вилучення запису про реєстрацію іпотеки, яка виникла на підставі іпотечного договору від 03 листопада 2008 року, іпотекодержателем за яким є ПАТ Фольксбанк , правонаступником якого є ПАТ ВіЕс Банк , а іпотекодавцем ОСОБА_3, відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2015 року вищевказану постанову від 20 березня 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ПАТ ВіЕс Банк задоволено.

Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (частина перша статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом, та статті 15, 16 ЦК України).

За змістом статті 11 ЦПК України в редакції, чинній на момент звернення до суду із позовом, суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України ).

За змістом частин другої, третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Нормами цивільного законодавства передбачений спосіб захисту цивільних прав та інтересів, зокрема й шляхом визнання правочину недійсним, правові засади для застосування якого врегульовані приписами статей 215-236 ЦК України.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

За положеннями частин першої, третьої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто відповідно до вищевказаних норм ЦК України недійсним можна визнати лише договір як правочин, і така вимога може бути заявлена як однією зі сторін, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Договір як документ, а також дублікат чи копії такого документу не можуть бути визнані недійсними.

Згідно зі статтею 53 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII Про нотаріат (далі - Закон № 3425-XII) у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за письмовою заявою осіб, перелічених у першому реченні частини п'ятої статті 8 цього Закону , видається дублікат втраченого документа. Видача дубліката втраченого або зіпсованого документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або зданих нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, дублікат втраченого або зіпсованого документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету за місцем його зберігання.

Аналогічні положення містяться і в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (пункт 29), затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція), чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Отже дублікатом є другий примірник документа, що повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа, а його видача полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ПАТ ВіЕс Банк , правонаступником якого є АТ Таскомбанк , просило визнати недійсним виданий нотаріусом дублікат договору купівлі-продажу, посилаючись на відсутність правових підстав для його видачі.

Таким чином, оспорюваний дублікат договору, який повністю відповідає оригіналу, не має самостійного значення і сили правочину, оскільки його видання не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків, а є документом, який лише дублює, відтворює зміст договору, та не може порушувати права позивача. Тому можливості визнання його судом недійсним у зв'язку з недотриманням Приватним нотаріусом встановленої процедури його видачі визначеної статтею 53 Закону № 3425-XII та Інструкцією жодним законом не передбачено.

Оскільки правові підстави для визнання недійсним дубліката договору відсутні, не можна визнати законними висновки судів попередніх інстанцій в частині задоволення вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію КП Волинське ОБТІ від 22 грудня 2011 року права власності ОСОБА_3 на офіс (А-5) загальною площею 148,6 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, вирішення яких залежить від вирішення яких залежить від основної вимоги, а також з огляду на те, що на час вчинення таких дій ОСОБА_3 був власником цього нерухомого майна.

Щодо доводів касаційної скарги про помилкове залучення до участі у справі як відповідача Приватного нотаріуса, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що цивільним процесуальним законодавством визначено відповідача як особу, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ПАТ ВіЕс Банк вказало на порушення свого права власності, в тому числі внаслідок дій ОСОБА_3, Приватного нотаріуса, КП Волинське ОБТІ та ПП Ніка-ріелті .

Саме позивач відповідно до принципу диспозитивності визначає відповідачів.

Щодо доводів заявника у касаційній скарзі про пропуск позивачем позовної давності, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, то питання про застосовування позовної давності не вирішується, оскільки є самостійною підставою для відмови у позові.

Рішення суду першої інстанції в скасованій частині та ухвала суду апеляційної інстанції в частині закриття провадження в справі за позовом ПАТ Віес Банк до ПП Ніка-ріелті про витребування майна не оскаржуються, а отже, відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України Велика Палата Верховного Суду їх в цій частині не перевіряє.

Статтею 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене та вимоги статті 412 ЦПК Українирішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову ПАТ ВіЕс Банк , правонаступником якого є АТ Таскомбанк , про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності, підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні указаного позову в цій частині.

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задоволено та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви слід залишити за ним, а з позивача підлягає стягненню на його користь понесений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 4 555,32 грн, що підтверджується квитанцією від 04 липня 2016 року (т. 3, а. с. 97), а також судовий збір у розмірі 1 984,32 грн, сплачений за подання касаційної скарги, що підтверджується квитанцією від 26 жовтня 2016 року (т. 4, а. с. 21), а всього - 6 539,64 грн.

Керуючись статтями 259, 265, 400, 402, 409, 412, 416, 417, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2016року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 серпня 2016року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства ВіЕс Банк , правонаступником якого є Акціонерне товариство Таскомбанк , до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватного підприємства Ніка-Ріелті , приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу ТроцЮлії Борисівни, Комунального підприємства Волинське обласне бюро технічної інвентаризації , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба Луцького міського управління юстиції у Волинській області, Приватне акціонерне товариство Компанія з управління активами Карпати-інвест , про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності - скасувати, ухвалити нове рішення в цій частині позовних вимог.

У позові Публічного акціонерного товариства ВіЕс Банк , правонаступником якого є Акціонерне товариство Таскомбанк , до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Приватного підприємства Ніка-Ріелті , приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу Троц Юлії Борисівни, Комунального підприємства Волинське обласне бюро технічної інвентаризації , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Реєстраційна служба Луцького міського управління юстиції у Волинській області, Приватне акціонерне товариство Компанія з управління активами Карпати-інвест , про визнання недійсним дубліката договору купівлі-продажу, скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ВіЕс Банк , правонаступником якого є Акціонерне товариство Таскомбанк (01031, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 09806443) на користь ОСОБА_4 (43024, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 6 539,64 грн (шість тисяч п'ятсот тридцять дев'ять гривень шістдесят чотири копійки).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В. С. Князєв О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

В. І. Данішевська І. В. Саприкіна

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко