Постанова

від 28.11.2018 по справі 337/3068/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 28.11.2018 Справа № 337/3068/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/3068/17 Головуючий у 1 інстанції: Нещеретна Л.М.

Провадження № 22-ц/807/1065/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Кочеткової І.В.

при секретарі: Бєловій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу № 166 Автомобіліст - 4 у особі голови правління Орєхової Наталії Миколаївни на ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2018 року про закриття провадження у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу № 166 Автомобіліст - 4 до ОСОБА_4 про встановлення сервітуту,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про закриття провадження у справі, оскільки вказаний спір виник між позивачем - юридичною особою та ним як фізичною особою - підприємцем з приводу користування нежитловим приміщенням, яке ним використовується для підприємницької діяльності, тобто вказаний спір виник між суб'єктами господарювання і, відповідно, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а не цивільного.

В обґрунтування клопотання зазначив, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення: прим. ІІІ першого поверху, площею 768,3 кв. м, прим. І підвалу (літ. А-5), площею 651,3 кв. м, розташованого в АДРЕСА_1, укладено з ним як підприємцем, та нежитлове приміщення використовується для господарської діяльності.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2018 року провадження у цивільній справі закрито.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ЖБК № 166 Автомобіліст - 4 у особі голови правління Орєхової Н.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на її незаконність і необґрунтованість у зв язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу суду, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п .1 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції виходив із того, що спір виник між юридичною особою - ЖБК № 166 Автомобіліст-4 як позивачем, який просив встановити йому сервітут щодо безоплатного проходу до інженерних комунікацій у підвальному нежитловому приміщенні, власником якого є- ФОП ОСОБА_4, який зазначене приміщення використовує для здійснення господарської діяльності. А тому такий спір належить до розглядати в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі позивач наголошує на тому, що такі висновки суду не відповідають заявленим позовним вимогам, матеріалам справи та вимогам чинного законодавства, яке не виключає визначення власником майна, придбаного підприємцем, фізичної особи, яка таким підприємцем зареєстрована. Вважає, що той факт, що відповідач зареєстрований як підприємець та використовує нежитлове приміщення для здійснення підприємницької діяльності не є визначальним для закриття провадження у цій цивільній справи у зв язку з її належністю до розгляду у господарському суді.

Перевіривши вказані доводи апеляційної скарги, колегія суддів визнає їх обґрунтованими та заслуговуючими на увагу.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час подання позову, встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України у ред. ЗУ № 2146-УІІІ від 03.10.2017р., яка була чинна на час постановлення оскаржуваної ухвали суду, визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Статтею 20 ГПК України, у редакції Закону № 2147-VIII, визначено особливості предметної та суб'єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Позивач заперечує наявність спору між ним як юридичною особою та ФОП ОСОБА_4, вказуючи, що звернувся до суду з позовом до фізичної особи ОСОБА_4 як власника нежитлового приміщення щодо встановлення особистого права - сервітуту на проходження через це приміщення для обслуговування інженерних комунікацій.

Вказане підтверджується змістом позовної заявиЖБК № 166 Автомобіліст-4 , який є юридичною особою, просить встановити сервітут - право користування нежитловим (підвальним) приміщенням літ.А, загальною площею 1419,60 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, для проходу відповідальних осіб ЖБК до інженерних комунікацій будинку для їх обслуговування, капітального та поточного ремонту.

Судом встановлено, що власником вказаного нежитлового приміщення є фізична особа-підприємець ОСОБА_4, який є відповідачем у справі, а зазначене приміщення використовується ним для здійснення господарської діяльності.

Між тим, для вирішення питання підсудності цієї справи необхідним є визначення співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, якою передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізична особа - підприємець сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 127/14633/16-ц, провадження № 14-93цс18, яку у відповідності до приписів

ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд має враховувати при застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Суд при вирішенні питання про закриття провадження у цій справі встановив, що відповідачем у цій справі є фізична особа - підприємець ОСОБА_4 як власник нежитлового приміщення на підставі договору купівлі-продажу майна від 31.07.2006р. А тому вважав, що спір виник між юридичною особою та підприємцем, що за суб єктним складом відноситься до господарської юрисдикції.

Між тим, суд не врахував, що суб'єктом права власності може бути фізична особа, оскільки ЦК України не містить заборони щодо перебування у власності окремої фізичної особи нерухомого майна нежитлового призначення, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності.

У справі, що переглядається, позовні вимоги юридичної особи стосувалися забезпечення їй способу користування належними кооперативу інженерними комунікаціями, які опинились у нежитловому приміщенні, власником якого у договорі купівлі-продажу зазначений підприємець ОСОБА_4, що і стало підставою для закриття провадження у справі. Але у Витягу про реєстрацію права власності на це нежитлове приміщення зазначено фізичну особу ОСОБА_4

За таких обставин, на думку колегії, суд першої інстанцій помилився із суб'єктною юрисдикцією цього спору, визначивши його належним до розгляду у порядку господарського судочинства.

Зважаючи на зазначені обставини, колегія вважає, що у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України оскаржувана ухвала підлягає скасуванню із направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу № 166 Автомобіліст - 4 у особі голови правління Орєхової Наталії Миколаївни задовольнити.

Ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 вересня 2018 року у цій справі скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складений 29 листопада 2018р.

Головуючий:

Судді: