Ухвала

від 23.11.2018 по справі 915/1122/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

23 листопада 2018 року Справа № 915/1122/17

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Долгової А.О.,

прокурора: Волкожи С.В. - посвід.№043172 від 06.05.2016;

представника стягувача: не з'явився;

представника боржника: не з'явився;

представник державної виконавчої служби: ОСОБА_1 - посвід.№363 від 23.07.2018;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області №05/2-308вих-18 від 25.10.2018 (54030, м.Миколаїв, вул.Спаська, 28) на бездіяльність та рішення державного виконавця при примусовому виконанні рішення суду у справі №915/1122/17

за позовом : Першого заступника Прокурора Миколаївської області (54030, м.Миколаїв, вул.Спаська, 28) в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (54036, м.Миколаїв, Одеське шосе, 18-А),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Семпл Торн» (54001, м.Миколаїв, вул.Спаська, 72),

про: дострокове розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, -

особа, дії якої оскаржуються: Головний державний виконавець Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 (54036, м.Миколаїв, вул.Очаківська, 142), -

в с т а н о в и в:

31.10.2018 Перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області із скаргою №05/2-308вих-18 від 25.10.2018, в якій просить суд:

- визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №56065732, а також неправомірними дії щодо винесення 19.10.2018 постанови про закінчення виконавчого провадження №56065732;

- скасувати постанову головного державного виконавця Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 від 19.10.2018 про закінчення виконавчого провадження №56065732;

- зобов'язати головного державного виконавця Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 провести виконавчі дії у виконавчому провадженні №56065732 у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» .

Скарга обґрунтована наступними обставинами.

Постановою головного державного виконавця Миколаївського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області ОСОБА_1 від 28.03.2018 відкрито виконавче провадження №56065732 з примусового виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 12.01.2018 у справі №915/1122/17 про зобов'язання ТОВ «Семпл Торн» повернути Миколаївській РДА земельну ділянку площею 3,7 га, з кадастровим номером 4824280400:04:000:0003, в межах території Веснянської сільської ради Миколаївської області.

27.04.2018 головним державним виконавцем Миколаївського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області ОСОБА_1 винесено постанову у виконавчому провадженні №56065732 про накладення штрафу на боржника за не виконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії. Вказаною постановою державний виконавець також зобов'язав боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попередив боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

19.10.2018 головним державним виконавцем Миколаївського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області ОСОБА_1 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №56065732 на підставі п.11 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» в зв'язку з надісланням виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч.3 ст.63 Закону України "Про виконавче провадження".

Скаржник не погоджується з прийнятою постановою про закінчення виконавчого провадження, вважає дії державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження неправомірними. Скаржник вважає, що державним виконавцем не було здійснено виконавчих дій передбачених ст.63 Закону України "Про виконавче провадження" при виконанні рішення суду, а саме державним виконавцем не перевірено повторне виконання боржником рішення суду після винесення постанови від 27.04.2018 про накладення штрафу та попередження про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення, вихід за місцезнаходженням земельної ділянки не здійснено, відповідний акт, як-то передбачено п.8 розділу І Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, не складено.

Скаржник вважає, що державний виконавець формально підійшов до здійснення виконавчого провадження, не врахувавши положення ст.18, ч.3 ст.63 Закону України "Про виконавче провадження", необґрунтовано дійшов висновку про неможливість виконати рішення суду без участі боржника, пов'язавши процес виконання безпосередньо з його особою.

Ухвалою суду від 06.11.2018 справа №915/1122/17 в частині розгляду скарги №05/2-308вих-18 від 25.10.2018 прийнята суддею Мавродієвою М.В. до свого провадження та призначена до розгляду в судовому засіданні.

Письмового відзиву на скаргу №05/2-308вих-18 від 25.10.2018 боржником та державним виконавцем не надано.

Прокурор у судовому засіданні підтримав доводи, викладенні у скарзі.

Державний виконавець у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги, посилаючись на те, що рішення у даній справі є нерозривно пов'язаним з особою боржника та не може бути виконано без його участі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та державного виконавця, суд дійшов висновку, що скарга Першого заступника прокурора Миколаївської області №05/2-308вих-18 від 25.10.2018 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Умови і порядок виконання рішення судів, що відповідно до закону підлягають примусового виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження» .

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ст.2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно зі ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (ст.3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.

Згідно із ч.1 ст.13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, при цьому державний виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження, можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Згідно із ст.10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

У відповідності до ч.ч.1-4 ст.13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону. Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; з метою захисту інтересів стягувача, одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (п.п.1, 2, 3 ч.3, ч.5 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження").

20.12.2017 судом прийнято рішення, яким вимоги першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Семпл Торн» задоволено в повному обсязі та достроково розірвано договір оренди землі від 26.07.2006 укладений між Миколаївською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Семпл Торн» щодо земельної ділянки площею 3,7 га, з кадастровим номером 4824280400:04:000:0003, в межах території Веснянської сільської ради Миколаївської області, який 26.07.2006 посвідчений приватним нотаріусом МРНО ОСОБА_2, про що у Державному реєстрі правочинів вчинено запис №1461370; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Семпл Торн» повернути Миколаївській районній державній адміністрації земельну ділянку площею 3,7 га, з кадастровим номером 4824280400:04:000:0003, в межах території Веснянської сільської ради Миколаївської області , а також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Семпл Торн» на користь Прокуратури Миколаївської області грошові кошти на відшкодування витрат на оплату судового збору в сумі 3200 грн. 00 коп.

12.01.2018 вказане рішення набрало законної сили та судом видані відповідні накази.

Згідно з приписами ст.326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до абз.1 ч.1, ч.3 ст.327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

За приписами ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27.03.2018 Перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Миколаївського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області із заявою №05-445вих-18 від 22.03.2018 про відкриття виконавчого провадження, у якій просив відкрити виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Миколаївської області від 12.01.2018 у справі №915/1122/17 щодо зобов'язання ТОВ «Семпл Торн» повернути Миколаївській РДА земельну ділянку площею 3,7 га, з кадастровим номером 4824280400:04:000:0003, в межах території Веснянської сільської ради Миколаївської області.

28.03.2018 головним державним виконавцем Миколаївського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області ОСОБА_1 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №56065732 по виконанню вказаного наказу Господарського суду Миколаївської області від 12.01.2018 у справі №915/1122/17.

27.04.2018 головним державним виконавцем Миколаївського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області ОСОБА_1 винесено постанову у виконавчому провадженні №56065732 про накладення штрафу на боржника ТОВ «Семпл Торн» на користь держави у розмірі 5100,00 грн. за не виконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії. Вказаною постановою державний виконавець також зобов'язав боржника виконати рішення протягом десяти робочих днів та попередив боржника про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

19.10.2018 головним державним виконавцем Миколаївського РВ ДВС ГТУЮ у Миколаївській області ОСОБА_1 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №56065732 на підставі п.11 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» в зв'язку з надісланням виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому ч.3 ст.63 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п.11 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (частина 1). У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина 2).

Частиною 3 ст.63 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення , якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника , виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом .

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, відповідно до положень наведеної норми повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При цьому у пункті 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 та зареєстрована в цьому ж Міністерстві 02.04.2012 за №489/20802, визначено зокрема, що у постанові про закінчення виконавчого провадження виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону.

Згідно пунктів 22-24 розділу VІІІ наведеної Інструкції, передача стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, здійснюється в установлений виконавцем строк за участю сторін виконавчого провадження. У разі наявності інформації про місцезнаходження предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження вказує час та місце примусового виконання рішення про передачу стягувачу присуджених предметів, а також попереджає стягувача про повернення йому виконавчого документа на підставі пункту 4 частини першої статті 37 Закону, якщо він не з'явиться на виконання без поважних причин. Виконавець в присутності понятих вилучає у боржника предмети, зазначені у виконавчому документі, і передає їх стягувачу або його представнику, про що складає акт передачі. Акт складається у трьох примірниках. Один примірник акта залишається у виконавчому провадженні, інші - вручаються стягувачу та боржникові або їх представникам під підпис. В акті зазначаються реквізити виконавчого документа та номер виконавчого провадження, прізвища, імена та по батькові виконавця, сторін виконавчого провадження та інших осіб, які беруть участь у передачі майна, короткий опис майна. Акт підписується виконавцем та сторонами виконавчого провадження, а також іншими особами, які беруть участь у передачі майна. У разі відмови сторін виконавчого провадження від підпису про це зазначається в акті. У разі відсутності боржника та якщо рішення може бути виконано без його участі, виконання рішення проводиться за участю стягувача або його представника та двох понятих.

Натомість державним виконавцем в оскаржуваній постанові про закінчення виконавчого провадження не наведено (не вказано) жодних мотивів, окрім посилання на приписи п.11 ч.1 ст.39 ЗУ "Про виконавче провадження" згідно із умовами якої передбачається надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Також суд звертає увагу на те, що та обставина, що саме боржник відповідно до вищевказаного судового рішення зобов'язаний вчинити певні дії не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абз.3 ч.3 ст.63 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки хоч і зобов'язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов'язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судом обставини невиконання його у добровільному порядку (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 р. у справі № 916/4106/14).

Зазначених обставин неможливості виконання рішення суду у цій справі без участі відповідача (боржника) судом не встановлено.

При цьому, зміст рішення суду у даній справі, яким зокрема зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Семпл Торн» повернути Миколаївській районній державній адміністрації земельну ділянку площею 3,7 га, з кадастровим номером 4824280400:04:000:0003, в межах території Веснянської сільської ради Миколаївської області - не свідчить про неможливість виконання зазначеного рішення без участі боржника, оскільки така неможливість повинна бути зумовлене тим, що таке виконання має бути нерозривно пов'язане з особою боржника, тобто відповідні дії, вчинити які зобов'язано за рішенням суду, можуть бути здійснені лише боржником, що в даному випадку відсутнє (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №923/182/13-г).

Поряд з цим державний виконавець враховуючи надані йому Законом України "Про виконавче провадження" механізми виконання рішення суду не позбавлений можливості в даному випадку виконання рішення суду за участю стягувача або його представника та двох понятих.

Відповідно до п.п.1, 2, 4, 7 ч.1 ст.10 Закону України "Про державну службу" основними обов'язками державних службовців є додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.

У п.9 ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість судового рішення.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

В силу приписів ст.326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року (980_086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". До того ж ЄСПЛ уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у справах "Ді Педе проти Італії" (Di Pede v. Italy) та "Заппія проти Італії" (Zappia v. Italy) від 26 вересня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV, c. 1383 - 1384, п. 20 - 24 та с. 1410 - 1411, п. 16 - 20 відповідно).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Войтенко проти України" від 29.06.2004 (заява № 18966/02) ЄСПЛ нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу N 1 (994_535) (див. серед інших джерел, "Бурдов проти Росії" (980_045), заява № 59498/00, параграф 40, ЄСПЛ 2002-III; "Ясіуньєне проти Латвії", заява № 41510/98, параграф 45, 6 березня 2003 року).

У справі "Глоба проти України" Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії" (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV). Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі Бурдов проти Росії (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі Ясюнієне проти Литви ("…"), заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

Таким чином встановлена обов'язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного від 30.08.2018 у справі №916/4106/14).

З огляду на вище встановлені обставини скарги та наведені норми законодавства, суд приходить до висновку, що державний виконавець приймаючи оскаржувану постанову дійшов передчасного висновку про закінчення виконавчого провадження, оскільки судом не встановлено обставин за яких прийняте у даній справі рішення є нерозривно пов'язаним з особою боржника та не може бути виконано без його участі.

Відтак, вимоги скарги Першого заступника прокурора Миколаївської області є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

У відповідності до положень ст.343 ГПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Керуючись ст.ст.234, 235, 343 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області №05/2-308вих-18 від 25.10.2018 на бездіяльність та рішення державного виконавця при примусовому виконанні рішення суду від 20.12.2017 у справі №915/1122/17 - задовольнити.

2. Визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №56065732, а також неправомірними дії щодо винесення 19.10.2018 постанови про закінчення виконавчого провадження №56065732.

3. Скасувати постанову головного державного виконавця Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 від 19.10.2018 про закінчення виконавчого провадження №56065732;

4. Зобов'язати головного державного виконавця Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області ОСОБА_1 провести виконавчі дії у виконавчому провадженні №56065732 у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» .

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст ухвали складено 28.11.2018.

Суддя М.В.Мавродієва