Постанова

від 20.11.2018 по справі 914/2588/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 914/2588/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду :

Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т.О.

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Агро МХП"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду (головуючий Т.С. Костів, судді Л.С. Данко, М.Б. Желік) від 17.09.2018

за позовом Керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Агро МХП"

та Мацошинської сільської ради Жовківського району Львівської області

про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та звільнення земельних ділянок.

Учасники справи:

представник прокурора - Збарих С.М., Генеральна прокуратура України,

представник відповідача 1 - Шепіль О.В.

представник відповідача 2 - не з'явився.

Короткий зміст позовних вимог

1. 08.12.2017 Керівник Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області (далі - Прокурор) подав в інтересах держави позовну заяву про визнання недійсним рішення Мацошинської сільської ради Жовківського району Львівської області (далі - Відповідач 2) від 08.02.2017 № 3 "Про погодження передачі земель в оренду Мацошинською сільською радою ТОВ "Захід-Агро МХП" (далі - Рішення) та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Агро МХП" (далі - Відповідач 1) звільнити земельні ділянки загальною площею 36,3344 га, що знаходяться на території Мацошинської сільської ради за межами населеного пункту.

2. Позовна заява мотивована тим, що ухвалюючи Рішення, Відповідач 2 діяв поза межами наданих йому повноважень та у спосіб, що суперечить вимогам законодавства, оскільки передані Відповідачу 1 за Рішенням в оренду земельні частки (паї) площею 36,3344 розташовані за межами села Мацошин та розміщені не єдиним масивом, Відповідачем 2 не визначено статусу цих ділянок, а згідно з уточненою інформацією в листі Відповідача 2 від 18.10.2017 22 громадяни отримали сертифікати на право приватної власності на передані в оренду Відповідачу 1 землі (середню земельну частку) та частково державні акти, а тому такі землі не можуть вважатись невитребуваними земельними частками (паями). Також Прокурор вказав, що окремі земельні ділянки із загальної переданої в оренду Відповідачу 1 площі земельних ділянок успадковані фізичними особами, тому Відповідач 2 не мав права ними розпоряджатись, а Відповідач 2 повідомив, що не звертався із заявами в суд про визнання спадщини на земельні ділянки відумерлою. Також Прокурор вказав, що всупереч вимогам законодавства державна реєстрація права оренди земельних ділянок загальною площею 36,3344, що передана Відповідачу 1 та власники яких померли, не проводилась. Крім цього Прокурор зазначив, що на виконання пункту 4 оскаржуваного Рішення відповідачі уклали договір від 09.02.2017 оренди переданої Відповідачу 1 ділянки, який всупереч вимогам законодавства не містить його істотних умов: об'єкт оренди, з огляду на те, що передана Відповідачу 1 земельна ділянка (у складі декількох ділянок) не сформована, їй не наданий кадастровий номер, щодо неї не проведена державна реєстрація права власності, а також щодо неї відсутній проект землеустрою щодо організації території земельних ділянок (паїв) або технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки. Вказаний договір також не містить істотної умови - орендної плати, оскільки в договорі її розмір визначений не на підставі нормативно-грошової оцінки, так як щодо переданої Відповідачу 1 ділянки ця оцінка не проводилась. Прокурор дійшов висновку, що через прийняття Рішення та укладення договору оренди має місце не управління з боку Відповідача 2 спадщиною у вигляді земельних ділянок померлих громадян задля збереження спадкового майна, а всупереч нормам статті 1285 Цивільного кодексу України - передача землі в оренду з метою отримання відповідачами прибутку. Договір оренди від 09.02.2017 не був зареєстрований відповідно до закону, лише у Відповідача 2, відомості щодо цього договору відсутні у відповідних Державних реєстрах, що свідчить про нечинність цього договору, хоча за актом приймання-передачі земельна ділянка передана Відповідачу 1, використовується останнім, про що свідчить сплачені ним на рахунок Відповідача 2 кошти в сумі 43 229 грн. 84 коп., тоді як органи державної фіскальної служби через нездійснення реєстрації договору оренди позбавлені можливості здійснювати контроль за надходженням до місцевого бюджету відповідних коштів. Звернення із позовом органу прокуратури обґрунтовано захистом інтересів держави, які у спірних відносинах полягають у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновлення становища, яке існувало до порушення права Українського народу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 23.04.2018 Господарський суд Львівської області вирішив в задоволенні позову відмовити повністю.

4. Рішення суду мотивоване тим, що Відповідач 2 мав право розпоряджатись земельною ділянкою, переданою в оренду за Рішенням Відповідачу 1, оскільки відповідно до змін, чинних на час прийняття Рішення та внесених Законом України від 20.09.2016 в статті 1283 та 1285 ЦК України та статті 4, 19 Закону України "Про оренду землі" сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням земельних ділянок померлих громадян до моменту прийняття спадкоємцями спадщини або визнання її відумерлою в судовому порядку має право передавати ділянку в оренду незалежно від розташування земельної ділянки в межах чи поза межами населеного пункту. При цьому судом встановлено, що в оренду Відповідачу 1 передано земельні частки (паї), які не успадковані спадкоємцями померлих громадян. Також суд вказав, що Прокурор не довів порушення охоронюваних прав та інтересів держави прийняттям оскаржуваного Рішення, оскільки земельна ділянка, щодо якої виник спір, не належить ні до земель комунальної власності, ні до державної, а Відповідач 2 своєї компетенції щодо прийняття оскаржуваного рішення не перевищив.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 17.09.2018 Львівський апеляційний господарський суд постановив: апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області задовольнити, рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю: визнати недійсним Рішення та зобов'язати Відповідача 1 звільнити одержані за договором оренди від 09.02.2017 земельні ділянки загальною площею 36,3344 га, що знаходяться на території Мацошинської сільської ради за межами населеного пункту.

6. Рішення суду мотивоване незаконністю оскаржуваного Рішення як прийнятого Відповідачем 2 з порушенням визначеної законом компетенції щодо розпорядження відповідними землями, оскільки Відповідач 2 не визначив статус переданих Відповідачу 1 в оренду земельних ділянок, які є розподіленими (витребуваними), власники яких померли, спадкоємці ж цих ділянок за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, а суд першої інстанції при цьому залишив поза увагою обставини стану оформлення спадщини щодо земельних ділянок у складі переданої Відповідачу 1 в оренду. Орган місцевого самоврядування не має права розпоряджатись земельною ділянкою, яка хоча і заходиться в адміністративних межах відповідної ради, проте розташована поза межами населеного пункту. Апеляційний суд також врахував недотримання Відповідачем 2 визначеного Цивільним кодексом України порядку визнання спадщини відумерлою та порядку охорони та управління спадкового майна. Обґрунтованість звернення Прокурора із вимогами у цій справі визнана судом з посиланням на захист ним суспільних інтересів держави, які полягають у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 11.10.2018 Відповідач 1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 і залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2018, не передаючи справу на новий розгляд.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. Станом на момент винесення Рішення до складу переданих Відповідачу 1 земельних ділянок орієнтовною площею 36,3344 входили земельні ділянки, як неуспадковані ділянки приватної власності, так і неуспадковані земельні частки (паї).

9. Відповідач 2 мав право розпоряджатись земельною ділянкою згідно з Рішенням, оскільки відповідно до змін, чинних на час прийняття Рішення та внесених Законом України від 20.09.2016 в статті 1283 та 1285 ЦК України та статті 4, 19 Закону України "Про оренду землі" сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням земельних ділянок померлих громадян до моменту прийняття спадкоємцями спадщини або визнання її відумерлою в судовому порядку має право передавати ділянку в оренду незалежно від розташування земельної ділянки в межах чи поза межами населеного пункту.

10. Відповідач 2 під час прийняття Рішення своєї компетенції не перевищив, а Прокурором не доведено, що спір у цій справі є тим винятковим випадком відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", коли передбачена можливість та вимагається представництво прокуратурою інтересів держави в суді, а тому Прокурор не довів підстави для звернення із вимогами у цій справі.

11. Апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки в резолютивній частині постанови ухвалив зобов'язати Відповідача 1 звільнити земельні ділянки загальною площею 36,3344 га, отримані ним за договором оренди від 09.02.2017, тоді як Прокурором в позовній заяві вимоги в цій частині були сформульовані без посилання на договір оренди від 09.02.2017.

12. Апеляційний суд, ухвалюючи постанову, порушив принцип всебічного, повного і об'єктивного, безпосереднього дослідження доказів у справі, оскільки не відобразив в постанові позицію Відповідача 1.

Касаційне провадження

13. Суд не бере до уваги доводи у відзиві Прокурора на касаційну скаргу з огляду на подання Прокурором відзиву 20.11.2018, тобто з пропуском встановленого судом в ухвалі від 01.11.2018 строку для подання відзиву на касаційну скаргу - до 16.11.2018, без клопотання про поновлення строку для вчинення цієї процесуальної дії.

Позиція Верховного Суду

14. Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (далі - Закон) визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Згідно зі статтею 13 Закону нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської,селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

15. Апеляційним судом встановлено, що Відповідач 2 не визначив статус переданих Відповідачу 1 в оренду за оскаржуваним Рішенням земельних ділянок, які є розподіленими (витребуваними), власники яких померли, спадкоємці ж цих ділянок за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, а Відповідач 2 не надав доказів вчинення дій для визнання визначених в Рішенні земельних ділянок відумерлою спадщиною.

16. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд при цьому вказав, що місцевим судом залишено поза увагою обставини стану оформлення спадщини на земельні ділянки у складі переданої Відповідачу 1 в оренду, врахувавши недотримання Відповідачем 2 визначеного Цивільним кодексом України порядку визнання спадщини відумерлою та порядку охорони та управління спадкового майна, а також вказав, що орган місцевого самоврядування не має права розпоряджатись земельною ділянкою, яка хоча і заходиться в адміністративних межах відповідної ради, проте розташована поза межами населеного пункту.

17. Між тим, встановивши вказані обставини та дійшовши наведених висновків, апеляційний суд не врахував правові підстави, за яких Прокурор звернувся з вимогами, та права, які Прокурор вважає порушеними Відповідачем 2 під час ухвалення оскаржуваного Рішення.

Суд, виходячи з вказаних встановлених обставин, а також враховуючи висновки в пункті 14, зазначає, що апеляційний суд не врахував розмежування правових підстав для здійснення органами місцевого самоврядування повноважень з розпорядження земельними ділянками:

- нерозподіленими (невитребуваними) земельними ділянками на підставі статті 13 Закону;

- нерозподіленими (невитребуваними) земельними ділянками та розподіленими (витребуваними) земельними ділянками (на які відповідно до Закону оформлено право власності), якщо власники вказаних категорій земельних ділянок померли, однак ці земельні ділянки не успадковані (спадкоємцями не прийнято спадщини) та не визнані відумерлою спадщиною у встановленому законом (судовому) порядку;

помилково ототожнивши порядок надання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок в оренду, що врегульований Законом, з повноваженнями сільської ради щодо управління спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка.

18. Згідно з частиною 5 статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

Відповідно до частини 6 статті 19 цього Закону особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов'язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 1285 ЦК України якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

У разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки.

Виходячи з наведених норм частини 5 статті 4, частини 6 статті 19 Закону України "Про оренду землі" та частини 1 статті 1285 ЦК України, зокрема, що особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є саме сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки, і, що саме ця особа виступає орендодавцем такої земельної ділянки, Суд погоджується з правильним висновком місцевого господарського суду, що стосовно земельних ділянок (переданих Відповідачу 1 в оренду єдиним масивом), визначних в оскаржуваному Рішенні, не має значення, знаходиться земельна ділянка (ділянки) в межах населеного пункту чи за його межами, оскільки визначальним є розташування земельної ділянки (ділянок) на території відповідної ради.

Отже, оскільки передані Відповідачем 2 в оренду Відповідачу 1 земельні ділянки загальною площею 36,3344 га, знаходяться на території Мацошинської сільської ради за межами населеного пункту, Відповідач 2 відповідно до наведених норм законодавства мав право передавати їх в оренду Відповідачу 1, а тому помилковими є протилежні висновки апеляційного суду про порушення Відповідачем 2 визначеної законом компетенції щодо розпорядження відповідними землями при ухваленні оскаржуваного Рішення.

19. Суд вважає такими, що не стосуються спору у цій справі, висновки апеляційного суду про недотримання Відповідачем 2 визначеного ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою та порядку охорони та управління спадкового майна стосовно земельних ділянок у складі переданих Відповідачу 1, право власності на які оформлено та які, відповідно, не є невитребуваними (нерозподіленими), однак власники яких померли і спадкоємці при цьому за заповітом і за законом відсутні, усунені від права на спадкування, не прийняли або відмовились від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, з огляду на таке.

Ухвалюючи Рішення в цілому (стосовно всіх земельних ділянок у складі переданого в оренду єдиного масиву), Відповідач 2 здійснював як повноваження, визначені статтею 13 Закону, так і повноваження сільської ради з управління спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, які передбачають право передати таку земельну ділянку в оренду саме на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.

Поряд з цим, відповідно до абзацу 1 частини 1, частин 2, 3 статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Отже за результатами розгляду заяви про визнання спадщини відумерлою та прийняття відповідного рішення судом Відповідач 2 здійснював би вже не повноваження сільської ради з управління спадщиною, а як власник відповідного майна після набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.

Щодо підстав для оскарження прокурором правового акта індивідуальної дії органу місцевого самоврядування

20. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 393 цього кодексу передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно із пунктом "г" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Суд звертається до власних правових позицій з цього приводу ( mutatis mutandis пункт 13 постанови Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, пункт 12 постанови від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, пункти 16 постанови від 04.09.2018 у справах № 915/1279/17, № 915/1284/17, пункт 15 постанови № 915/1283/17).

У разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають, як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом .

При цьому, у разі порушення права на земельну ділянку його захист, у тому числі у визначений статтями 21, 393 ЦК України та пунктом "г" частини 3 статті 152 ЗК України спосіб, здійснюється власником земельної ділянки або її землекористувачем, а відповідно право на звернення із таким позовом належить власнику, землекористувачу цієї ділянки або особі, яка відповідно до законодавства уповноважена та має право в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача звертатись за захистом його порушеного права із одночасним обґрунтуванням в позовній заяві підстав для звернення уповноваженої особи із позовом в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача. Суд звертається до власних правових позицій з цього приводу ( mutatis mutandis пункт 15 постанови Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/17).

21. Прокурором в позовній заяві зазначено, а судами встановлено, що на частину земельних ділянок у складі єдиного масиву, що передано в оренду Відповідачу 1 за оскаржуваним Рішенням Відповідача 2 оформлено право приватної власності, оскільки на ці ділянки отримано сертифікати на право приватної власності та частково державні акти.

У зв'язку із цим, та враховуючи висновки в пунктах 14, 17, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що ці землі не належать ні до комунальної, ні до державної власності, а до вирішення у встановленому законом порядку про визнання земельних ділянок приватної власності відумерлою спадщиною (стаття 1277 ЦК України) є землями приватної власності.

Отже звертаючись із позовними вимогами у наведеній частині (щодо земель, на які оформлено право приватної власності та власники яких померли, однак ці земельні ділянки не успадковані фізичними особами) Прокурор, оскаржуючи Рішення про передачу цих земельних ділянок в оренду, захищає право приватної власності (приватні інтереси) на ці земельні ділянки всупереч підставам та порядку, визначеним статтею 131-1 Конституції України, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та частиною 4 статті 53 ГПК України, без обґрунтування підстав для захисту Прокурором відповідних приватних інтересів, та без врахування того, що відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України Прокурору надано право звертатись із позовом у разі порушення інтересів держави , з обґрунтуванням суті цього порушення і необхідності їх захисту Прокурором.

У зв'язку із викладеним Суд дійшов висновку, що визнавши обґрунтованим право Прокурора звернутись із позовом у цій справі і як наслідок задовольнивши позовні вимоги Прокурора, апеляційний суд діяв без урахування наведеним нормам права.

За таких підстав Суд погоджується із доводами скаржника (пункт 10), що спір у цій справі не є тим винятковим випадком, коли відповідно до статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є можливим та вимагається представництво прокуратурою інтересів держави в суді, а Прокурор не довів підстави для звернення із вимогами у цій справі.

22. Таким чином висновки в постанові апеляційного суду про існування підстав для скасування Рішення зроблені з неправильним застосуванням наведених вище норм матеріального права, а висновки в скасованому апеляційним судом рішенні Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 зроблені з правильним застосуванням норм матеріального та відповідно до норм процесуального права на підставі встановлених обставин справи.

23. У зв'язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 4 частини 1 статті 308 та статті 312 ГПК України оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а скасоване нею рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід-Агро МХП" задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 скасувати, рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2018 у справі № 914/2588/17 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак