Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 листопада 2018 р. Справа№0540/7016/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. при секретарі судового засідання Столяренко Я.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, моральної та матеріальної шкоди
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
від відповідача - ОСОБА_2
ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ОСОБА_3
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 37 від 19.06.2018, поновлення на посаді завідуючого сектору правового забезпечення Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 4 липня 2018 року по день поновлення на посаді, стягнення моральної та матеріальної шкоди в розмірі 299 511,40 грн.
Протягом розгляду справи позивач надав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації матеріальну та моральну шкоду в сумі 357 778,18 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що при його звільненні з посади завідуючого сектору правового забезпечення відповідачем порушені вимоги статей 184 Кодексу законів про працю України, якими визначено гарантії при прийнятті на роботу і заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей та статті 186-1 Кодексу законів про працю України, за змістом якої на нього, як на батька, що виховує самостійно дитину поширюються визначені статтею 184 цього Кодексу гарантії. Згідно положень цієї статті позивача може бути звільнено за умови його працевлаштування або його відмови від запропонованої йому посади. В обґрунтування твердження щодо самостійного виховання малолітньої дитини, позивач послався на судове рішення про встановлення місця проживання дитини разом із ним, довідку з дитячого садочку та отримання ним додаткової соціальної відпустки як батьку, що самостійно виховує дитину протягом 2017 року під час роботи в департаменті відповідача.
Позивач зазначив, що про звільнення він дізнався з отриманих ним листів відповідача після закінчення лікарняного - 10 липня 2018 року.
Позивач зауважив, що його звільнення відповідачем завдало йому значної моральної шкоди, внаслідок незаконного звільнення він втратив впевненість в собі. Втрата роботи, що була єдиним джерелом засобів до існування, вимагає від позивача значних зусиль для організації свого подальшого життя, забезпечення своєї родини усім необхідним для продовження нормальної життєдіяльності. Посилаючись на статтю 237-1 Кодексу законів про працю позивач просив суд стягнути з відповідача 250 000,00 грн. моральної шкоди.
Крім цього, як зазначив позивач в позові, у зв'язку із втратою роботи він був вимушений позичати кошти у знайомих та брати кошти в ломбардів під відсотки та під заставу майна. Розмір понесеної ним внаслідок цього матеріальної шкоди позивач визначив в сумі 49 511,40 грн., що складається з суми позичених коштів та суми визначених відсотків.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, просив суд задовольнити позов.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов.
Так, за змістом відзиву позивач обіймав посаду завідуючого сектору на період відпустки по догляду за дитиною попереднім працівником - ОСОБА_4 У зв'язку із достроковим перериванням останньою відпустки з 4 липня 2018 року, 19 червня 2018 року відповідачем прийнятий наказ про звільнення позивача з 3 липня 2018 року у зв'язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України та статті 85 Закону України Про державну службу .
Відповідач зазначив, що звільнення відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України за закінченням строку договору не є звільненням за ініціативою власника, а тому в даному випадку позивач міг бути звільненим під час перебування на лікарняному.
Стосовно тверджень позивача, що він є батьком, який виховує дитину віком до 14 років без участі матері та поширення на нього гарантій, передбачених статтею 184 Кодексу законів про працю відповідач наполягав на тому, що обставина виховання позивачем самостійно дитини не була підтверджено під час прийняття спірного наказу, будь-які документи, які б свідчили про самостійне виховання позивачем дитини ним до відділу кадрів не надавалися, не зважаючи на неодноразове нагадування позивачу про необхідність їх надання. Протягом судового розгляду справи представник відповідача неодноразово зауважував на тому, що факт розлучення батьків та факт визначення місця проживання малолітнього сина позивача разом із ним не є безумовним доказом виховання позивачем дитини без участі матері, надала копії звернень ОСОБА_5, матері дитини, до посадових осіб Донецької обласної державної адміністрації та апарату Верховної ради України на неправомірні дії ОСОБА_1
За змістом відзиву, позивач, не зважаючи на відсутність на роботі у червні 2018 року, був обізнаний про його звільнення, йому неодноразово пропонували працевлаштування на інші посади, наміру обіймати які позивач не виявив.
Щодо вимог позивач про стягнення матеріальної та моральної шкоди, то наведені вимоги відповідач вважає необґрунтованими, оскільки матеріальна шкода у вигляді відсотків за користування позиченими коштами не пов'язана із звільненням позивача, в позові не наведено обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди.
В судовому засіданні представник відповідача зауважила на правомірності звільнення позивача, відповідності вимогам чинного законодавства наказу про звільнення, просив суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог повністю.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою від 20 серпня 2018 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 30 серпня 2018 року. За клопотанням відповідача підготовче засідання, призначене на 30 серпня 2018 року, відкладено на 27 вересня 2018 року. У зв'язку із перебуванням судді на лікарняному підготовче засідання, призначене на 27 вересня 2018 року, відкладалося на 16 жовтня 2018 року. 16 жовтня 2018 року оголошувалася перерва в підготовчому засіданні до 19 жовтня 2018 року. В судовому засіданні 19 жовтня 2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі, розгляд справи через неявку позивача відкладено на 30 жовтня 2018 року. В судовому засіданні 30 жовтня 2018 року задоволено частково клопотання відповідача про виклик свідків у якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Ухвалою від 30 жовтня 2018 року відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про призначення судової психологічної експертизи. Усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 30 жовтня 2018 року, закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16 листопада 2018 року, у відкритому судовому засіданні оголошувалася перерва до 20 листопада 2018 року.
ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ
Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер 28798701814. Позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, згідно довідки № 1426/363161 від 12.02.2015 фактичною адресою позивача є: АДРЕСА_1.
Відповідач - Департамент з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації є юридичною особою, зареєстрований та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом 36443329.
Згідно відомостей трудової книжки позивача серії АХ № 532253 позивач з квітня 2016 року працював в Департаменті з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації.
29 квітня 216 року позивача переведено на посаду завідуючого сектором правового забезпечення, як такого, що успішно пройшов стажування, на період перебування ОСОБА_4 у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку (запис 11).
11.07.2017 назву посади завідуючий сектором правового забезпечення змінено на завідувач сектору правового забезпечення .
19.06.2018 року в.о. директору департаменту відповідача прийнято наказ № 36 Про переривання відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4В. , за змістом якого ОСОБА_4 приступає на роботу з 4 липня 2018 року на підставі заяви від 19 червня 2018 року.
Наказом від 19 червня 2018 року № 37 на підставі статті 85 Закону України Про державну службу , пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, Закону України Про місцеві державні адміністрації , Закону України Про відпустки звільнено ОСОБА_1 з посади завідувача сектору правового забезпечення з 3 липня 2018 року у зв'язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби із виплатою компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 28.04.2018 по 03.07.2018 - 5 календарних днів та щорічну додаткову відпустку за період роботи з 28.04.2018 по 27.04.2019 тривалістю 3 календарних дні.
На зворотному боці наказу відсутній підпис ОСОБА_1 про ознайомлення із наказом про звільнення, наявний припис про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці та направлення наказу поштою рекомендованим листом. Згідно наявного в матеріалах справи повідомлення про вручення поштове відправлення із зазначеним наказом отримано ОСОБА_1 10 липня 2018 року.
Допитана в судовому засідання у якості свідка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 (НОМЕР_1) зазначила, що 13.06.2018 нею було запропоновано ОСОБА_1 надати документи, що підтверджують виховання ним сина самостійно без матері задля отримання соціальної відпустки за 2018 рік, які були проігноровані останнім. В наданих свідченнях свідок зазначила, що протягом червня 2018 року ОСОБА_1 часто був відсутнім на робочому місці, документів щодо причини відсутності своєчасно не надавав. Наприкінці червня 218 року ОСОБА_7 була присутньою під час розмови ОСОБА_1 із начальником відділу, в ході якої останній повідомив ОСОБА_1 про його майбутнє звільнення у зв'язку із виходом на роботу основного працівника.
Допитаний в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 (НОМЕР_2) повідомив, що протягом червня 2018 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, причини відсутності не повідомляв, періодично надавав до відділу по роботі з персоналом листки непрацездатності. В період відсутності ОСОБА_1, через неповідомлення причин відсутності останнім, складалися акти відсутності на робочому місці. Свідок повідомив, що під час розмови із ОСОБА_1 25.06.2018 він повідомляв його про прийняття наказу про звільнення з 03.07.2018 року у зв'язку із виходом на роботу основного працівника, пропонував зайняти вакантну посаду водія в департаменті. Про звільнення ОСОБА_1 свідок неодноразово повідомляв його електронною поштою та СМС повідомленнями, оскільки той уникав спілкування.
Правомірність звільнення позивача без працевлаштування на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та статті 85 Закону України Про державну службу є спірним питанням цієї справи.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1, 2, 6 ст. 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до ст. 5 Закону України Про державну службу правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 34 Закону України Про державну службу строкове призначення на посаду здійснюється у разі заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби.
Статтею 85 вказаного Закону передбачено, що у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку. Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов'язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Частиною 3 статті 184 Кодексу законів про працю передбачено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Статтею 186-1 Кодексу законів про працю України передбачено, що гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою - восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182-1, 184, 185, 186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 9 постанови від 06.11.1992 № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів (з наступними змінами) звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).
Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР Про оплату праці визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100(далі - Постанова № 100), застосовується у випадках вимушеного прогулу та залучення працівників до виконання військових обов'язків.
Абзацами першим - третім пункту 2 Постанови № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ОСОБА_8
При вирішенні спору, що виник між сторонами, суд виходить із наступного.
Закінчення строку укладення трудового договору чи настання певного факту, визначеного передумовою закінчення трудового договору, є окремою підставою для звільнення згідно положень чинного трудового законодавства.
Положення чинного Кодексу законів про працю України у відносинах, пов'язаних із проходженням державної служби, застосовуються як положення загальної норми, у разі, якщо відповідні відносини не врегульовані нормами спеціальними. В даному випадку Законом України Про державну службу не визначено гарантій, пов'язаних із звільненням одного з батьків, який самостійно виховує дитину, з огляду на що за наявності на те правових підстав до відносин, пов'язаних зі звільненням позивача, мають застосовуватися положення Кодексу законів про працю України, якими передбачено, що звільнення батька, який виховує дитину без матері, допускається за умови його обов'язкового працевлаштування.
Оскільки чинним законодавством не визначено конкретного переліку документів, підтверджуючих самостійне виховання батьком дитини без матері, зазначена обставина може встановлюватися на підставі рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, рішення органів опіки та піклування або суду щодо участі одного з батьків у вихованні дитини тощо. Одним з документів, підтверджуючим відсутність участі одного з батьків у вихованні дитини, може бути також довідка з навчального закладу про те, що однин з батьків не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вихователями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.
Як встановлено в ході судового розгляду та не заперечується сторонами, позивач є батьком дитини ОСОБА_9, народженого 10 квітня 2013 року. рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29.06.2017 по справі 227/1771/15-ц місце проживання малолітньої дитини позивача визначено разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1. Рішення набрало законної сили. За змістом наведеного рішення, в ході розгляду справи стосовно визначення місця проживання малолітньої дитини позивача, судом з довідки № 5 від 09.06.2016, виданої Комунального дошкільного навчального закладу ясла - садок № 67 Сонячний загального типу у м. Краматорську, встановлено, що ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, з 12.10.2015 відвідує наведений заклад, в період відвідування мати не приймала участі у вихованні дитини, всі питання вирішувалися батьком.
У межах даної справи позивачем також надано довідку Комунального дошкільного навчального закладу ясла - садок № 67 Сонячний загального типу у м. Краматорську від 18.06.2018 № 31 (арк. справи 26), за змістом якої ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, з 12.10.2015 відвідує наведений заклад, в період відвідування мати не приймала участі у вихованні дитини, всі питання щодо виховання, навчання та догляду дитини вирішувалися батьком.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що довідку № 31 від 18.06.2018 року позивачем не було надано під час прийняття наказу про його звільнення, оскільки відповідні обставини стосовно самостійного виховання позивачем свого сина визначені в судовому рішенні, про яке відповідачу було відомо, протягом 2017 року позивачу надавалася соціальна відпустка як батьку, що самостійно виховує дитину. На час прийняття наказу про звільнення, відповідач не мав жодних документів, які б надавали можливість дійти висновку про зміну сімейних обставин позивача. Суд також не приймає до уваги посилання відповідача про те, що позивач самостійно виховує дитину за власним рішенням та уникає спілкування дитини з матір'ю, на підтвердження яких відповідач надав звернення матері малолітнього ОСОБА_10 до посадових осіб Донецької обласної державної адміністрації та Апарату Верховної ради України із проханням втрутитися в ситуацію, що склалася між нею та ОСОБА_1, оскільки причини, з яких позивач самостійно виховує дитину, не мають в даному випадку значення для надання оцінки правомірності звільнення позивача та не спростовують факту неприйняття участі матері у вихованні малолітньої дитини.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо задля висновку суду про обґрунтованість тверджень позивача про поширення на нього приписів статей 184, 186-1 Кодексу законів про працю України, з урахуванням змісту яких позивача мало бути звільнено лише за умови обов'язкового працевлаштування.
Стосовно доводів відповідача про правомірність звільнення позивача, оскільки він відмовився від пропозиції відповідача працевлаштуватися на вакантну в департаменті посаду водія, яка відповідає його кваліфікації, після закінчення строку обіймання ним посади завідуючого сектору правового забезпечення суд зазначає наступне.
Згідно викладеного відповідачем у відзиві посада водія відповідає професійній компетентності позивача, оскільки він неодноразово приїжджав на роботу на власному легковому автомобілі. Наведені доводи відповідача, на переконання суду, також є необґрунтованими, оскільки стали наслідком змішування відповідачем термінів професійна компетентність та навичка , які не є тотожними. Будь-яких документів, які б свідчили про наявність в позивача професійного досвіду чи кваліфікації за професією водія відповідачем не надані, з огляду на що суд вважає, що відмова позивача від цієї пропозиції здійснена ним з поважних причин, що свідчить про невиконання відповідачем обов'язку щодо працевлаштування позивача, визначеного приписами Кодексу законів про працю України.
Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити таке. Як пропозиція позивачу працевлаштуватися на посаду водія (здійснення пропозиції позивачем не заперечується), так і інші пропозиції, про які наголошувалося допитаним в судовому засіданні свідком ОСОБА_6 (отримання таких пропозицій заперечується позивачем), то судом було встановлено, що всі ці пропозиції, на здійсненні яких наполягає відповідач, здійснювалися вже після прийняття оскаржуваного позивачем наказу про звільнення від 19.06.2018. Суд зазначає, що питання про звільнення позивача мало вирішуватися після виконання відповідачем покладених на нього обов'язків щодо обов'язкового працевлаштування, а не навпаки. В даному випадку дата, з якої позивача звільнено наказом від 19.06.2018 не має вирішального значення, оскільки фактично питання про звільнення було вирішено 19.06.2018 - під час прийняття наказу про його звільнення.
Враховуючи викладене, суд вважає, що наказ № 37 від 19.06.2018 (арк. справи 75) є протиправним, оскільки прийнятий із порушенням вимог статей 184, 186-1 Кодексу законів про працю України та підлягає скасуванню
При вирішенні питання про стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 04.07.2018 року суд виходить із наступного.
За приписами статті 184 Кодексу законів про працю України на період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Таким чином, відповідач має виплатити позивачу середню заробітну плату за період з 4 липня 2018 року по 3 жовтня 2018 включно. За змістом оскаржуваного наказу № 37 від 19.06.2018 останнім робочим днем позивача є 03.07.2018, згідно наданого позивачем листка непрацездатності серії АДЛ № 017374 (арк. справи 177) в період з 25.06.2018 по 06.07.2018 (п'ятниця) позивач перебував на лікуванні в стаціонарі. Перший робочий день після лікарняного - понеділок, 09.07.2018. Отже, з відповідача підлягає стягненню середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.07.2018 по 03.10.2018 включно.
Згідно наданої відповідачем довідки про заробітну плату позивача за період з 01.05.2018 по 30.06.2018 середньоденна заробітна плата позивача становить 651,24 грн. до складу обчисленої заробітної плати включено посадовий оклад, доплата за ранг, доплата за вислугу років, надбавка за інтенсивність праці та премія.
Як зазначалося вище, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за період з 9 липня 2018 по 3 жовтня 2018 року, за виключенням вихідних та святкових днів (стаття 73 КЗпП України), тобто за 62 робочих дні (у липні 2018 року - 17 робочих днів з 09.07.2018 по 30.07.2018, у серпні 2018 року - 18 робочих днів з 01.08.2018 по 31.08.2018 включно, у вересні 2018 року - 20 робочих днів з 01.09.2018 по 30.09.2018, у жовтні 2018 року - 3 робочих дні з 01.10.2018 по 03.10.2018).
З огляду на наведене, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток у загальному розмірі 40376,88 грн. (651,24 грн. х 62 робочих дні).
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином, відповідач як податковий агент згідно вимог Податкового Кодексу України зобов'язаний виплатити позивачеві середній заробіток, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.
Згідно із частиною сьомою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Пунктами 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Отже, рішення в частині поновлення на посаді завідуючого сектору правового забезпечення Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 13 458,96 грн. (40376,88 грн. / 3) підлягає негайному виконанню.
Стосовно вимог позивача про стягнення моральної та матеріальної шкоди суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отримання позивачем коштів за договорами позички від ломбардів та сплата відсотків під час повернення позичених не є майновою шкодою, пов'язаною із незаконним звільненням із врахуванням приписів статті 22 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. В матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди, а також інші обставини, що мають значення для вирішення вимоги відшкодування немайнової шкоди.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всупереч вимог цієї статі позивачем не доведені обставини зазнання майнової та моральної шкоди, через що позовні вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди не підлягають задоволенню.
Отже заявлений позивачем позов підлягає частковому задоволенню.
Підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.
З огляду на викладене вище, на підставі Закону України Про державну службу , положень Кодексу законів про працю України та керуючись ст.ст. керуючись статтями ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 (84331, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) до Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації (84313, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 11, код ЄДРПОУ 36443329) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, моральної та матеріальної шкоди, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації від 19.06.2018 № 37 про звільнення ОСОБА_1.
Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору правового забезпечення Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації з 04.07.2018.
Стягнути з Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 40 376 (сорок тисяч триста сімдесят шість) гривень 88 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору правового забезпечення Департаменту з питань цивільного захисту, мобілізаційної та оборонної роботи Донецької обласної державної адміністрації з 04.07.2018 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 13 458 (тринадцять тисяч чотириста п'ятдесят вісім) гривень 96 копійок.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повний текст рішення буде виготовлено 30 листопада 2018 року.
Суддя Михайлик А.С.
Суд | Донецький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 20.11.2018 |
Оприлюднено | 02.12.2018 |
Номер документу | 78223678 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Компанієць Ірина Дмитрівна
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Компанієць Ірина Дмитрівна
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Компанієць Ірина Дмитрівна
Адміністративне
Перший апеляційний адміністративний суд
Компанієць Ірина Дмитрівна
Адміністративне
Донецький окружний адміністративний суд
Михайлик А.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні