Постанова

від 29.11.2018 по справі 289/2210/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/2210/17 Головуючий у 1-й інст. Невмержицький І. М.

Категорія 23 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.,

суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.

секретаря судового засідання Гайдамащук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 289/2210/17 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди землі

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року, ухвалене суддею Невмержицьким І.М. у місті Радомишль

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просила розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю Вишевичі .

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі . Вирішено питання відшкодування судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду ТОВ Вишевичі подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та закрити провадження у справі. В обґрунтування вимог зазначає, що судом першої інстанції порушені правила юрисдикції загальних судів. Так, на момент подання позову та відкриття провадження у даній справі відносно ТОВ Вишевичі господарським судом Житомирської області порушено провадження про банкрутство. Орендуючи земельні ділянки, відповідач має можливість здійснювати господарську діяльність, отримувати прибуток та направляти отримані кошти на погашення грошових вимог кредиторів боржника. Водночас з винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов'язуються певні правові наслідки. Зокрема, вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство. Відповідно ця справа не могла бути розглянута Радомишльським райсудом Житомирської області в порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір має розглядатися господарським судом, в межах справи про банкрутство відповідача. Окрім того, справу розглянуто за відсутності відповідача, якого не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, що є безумовною підставою для скасування судового рішення згідно із п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Представник позивача адвокат ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що твердження відповідача про формування активів боржника за рахунок права оренди земельної ділянки має сприйматися судом критично, оскільки саме по собі право оренди земельної ділянки не є активом, а активом боржника можуть бути лише матеріальні цінності - посіви, або надра, які містяться на відповідній земельній ділянці, і оскільки відповідач не вказує про факт обробітку земельних ділянок, здійснення будь-яких вкладень для використання земельної ділянки, то і до ліквідаційної маси така орендована земельна ділянка входити не може, а посилання на Постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 372/3584/16-ц є вирваним з контексту. Вказує, що жодних майнових вимог до відповідача позивачем заявлено не було, спір, що розглядався судом першої інстанції є немайновим, укладений договір не визнавався недійсним, оскільки позовні вимоги стосувалися його розірвання, таким чином вважає, що порушення правил підсудності допущено не було. Посилання ТОВ Вишевичі на ст.ст. 16, 20 ГПК України вважає недоречним, оскільки, вказані норми встановлюють обов'язкову вимогу стосовно підсудності саме для майнових спорів та з майновими вимогами до боржника, чого у цій справі немає.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,8952 га з кадастровим номером НОМЕР_1, цільове призначення - для ведення селянського господарства, розташованої на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку Серія НОМЕР_2 від 26 жовтня 2004 року з планом меж земельної ділянки (а.с. 4-5), Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а.с. 6).

19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі був укладений договір оренди вище вказаної земельної ділянки строком на 10 років (а.с.7-10).

На виконання зобов'язань, визначених у пункті 20 договору ОСОБА_1 передала ТОВ Вишевичі в строкове платне користування на 10 років належну їй земельну ділянку, що не заперечується відповідачем.

Згідно пунктів 9 та 11 договору орендна плата становить 400,00 грн, обчислюється з урахуванням індексації і вноситься до 31 грудня поточного року.

У разі невнесення орендної плати або внесення у неповному розмірі у строки, визначені договором оренди, справляється пеня у розмірі 0,2% несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 29 договору оренди землі передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а пункт 39 надає право припинити дію договору шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.

Згідно зі ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також Договором оренди землі.

Відповідно до ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки, наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Положеннями ст. 1 Закону України Про оренду землі , ч. 1 ст. 93 ЗК України передбачено, що оренда землі та право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та іншої видів діяльності.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 32 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути достроково розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст.ст. 24, 25 цього з та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Законодавець в п. в ч. 1 ст. 96 ЗК України встановив обов'язок орендаря своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно ст. 15 Закону України Про оренду землі орендна плата є істотною умовою договору оренди землі.

Матеріали справи містять інформацію Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області за № 547 від 28 листопада 2017 року на адвокатський запит про те, що з 2016 року від ТОВ Вишевичі податок на доходи з фізичних осіб, зобов'язання по сплаті якого виникли внаслідок укладення договорів оренди земельних ділянок, до бюджету Вишевицької сільської ради не надходив.

Оскільки з часу укладення договору оренди землі відповідач жодного разу не виконав свого обов'язку щодо виплати ОСОБА_1 орендної плати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та розірвання даного договору оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати.

Доводи апеляційної скарги висновків суду в означеній частині не спростовують, оскільки ТОВ Вишевичі не надало жодного доказу на підтвердження сплати ОСОБА_1 орендної плати за увесь час дії договору оренди.

Відповідно до вимог статті 4-1 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Пунктом 1-1 Розділу X Прикінцевих та Перехідних Положень Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом в редакції, що набрала чинності з 19.01.2013 передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Судом встановлено, що відносно ТОВ Вишевичі господарським судом Житомирської області 06 березня 2017 року порушено справу про банкрутство за № 906/104/17.

Ухвалою суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 906/104/17 припинено процедуру розпорядження майном та введено процедуру санації ТОВ Вишевичі , яку продовжено в подальшому на 6 місяців - по 26 жовтня 2018 року (а.с. 41-47).

За приписами частини 2 статті 4-1 ГПК України справи про банкрутство розглядаються в порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України визначено, що господарським судам підвідомчі спори з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Відповідно до ст. ст. 13,15 ГПК України підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ.

Частиною 9 статті 16 ГПК України (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Разом з цим частиною 4 статті 10 Закону про банкрутство визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Частина 4 статті 10 Закону про банкрутство відносить до підвідомчості господарських судів справи зі спорів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, до яких, крім названих у зазначеній статті Закону, слід відносити також й інші спори з майновими вимогами до боржника, а саме: спори про визнання права власності, повернення майна, розірвання договорів, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника і дана норма кореспондується з положеннями п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.

Предметом судового розгляду є спір про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 19 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі , внаслідок невиконання останнім істотних умов договору, проте, вимог майнового характеру не заявлено.

Відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що на спірній земельній ділянці, або в ній знаходиться будь-яке майно ТОВ Вишевичі , яке можна було би вважати активом боржника, що в подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника.

Таким чином, даний спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов'язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство ТОВ Вишевичі .

З огляду на наведене, посилання відповідача на порушення судом першої інстанції правил юрисдикції загальних судів і наявність підстав для закриття провадження у даній справі, є необґрунтованими.

Разом з тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке згідно приписів п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, і законодавець не пов'язує настання таких наслідків із неправильним вирішенням справи.

Так, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ТОВ Вишевичі про час і місце судового засідання відповідно до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України, тому суд першої інстанції порушив права відповідача та не створив рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду і до реалізації та захисту їх прав, що є частиною гарантій справедливого правосуддя.

Оскільки наслідки порушення вказаних норм процесуального права є безумовною підставою для скасування судового рішення, незважаючи на те, що спір з правової точки зору судом першої інстанції вирішено правильно, тому апеляційна скарга ТОВ Вишевичі підлягає до часткового задоволення, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

У відповідності до положень статті 141 ЦПК України із відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовій збір, сплачений останньою при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Розірвати договір оренди земельної ділянки, загальною площею 0,8952 га, кадастровий номер НОМЕР_1 від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Вишевичі .

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі на користь ОСОБА_1 640,00 (шістсот сорок) грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складено 30.11.2018.