Постанова

від 19.06.2019 по справі 289/2210/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року

м. Київ

Справа № 289/2210/17

Провадження № 14-129цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Вишевичі (далі - ТОВ Вишевичі ),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ Вишевичі

на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року у складі судді Невмержицького І. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у складі колегії суддів Григорусь Н. Й., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 доТОВ Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди землі та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

01 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений нею 19 лютого 2015 року з ТОВ Вишевичі .

Вимоги обґрунтовувала тим, що 19 лютого 2015 року між нею та ТОВ Вишевичі укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого вона передала товариству у строкове платне користування належну їй на праві власності земельну ділянку загальною площею 0,8952 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , проте орендну плату відповідач не сплачував, що є істотним порушенням умов договору та підставою для його дострокового розірвання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року позов задоволено . Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,8952 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач не виконав покладені на нього договором зобов`язання зі своєчасної сплати позивачеві орендної плати, чим порушив істотні умови договору оренди земельної ділянки, що є підставою для його розірвання.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року апеляційну скаргу ТОВ Вишевичі задоволено частково. Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,8952 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , від 19 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції, що є безумовною підставою для скасування судового рішення. При цьому апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції по суті спору.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У грудні 2018 року ТОВ Вишевичі звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів попередніх інстанцій, провадження у справі закрити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що на час подання позову та відкриття провадження у справі відносно відповідача порушено провадження про його банкрутство Господарським судом Житомирської області, а тому справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки такий спір належить до господарської юрисдикції, в межах справи про банкрутство відповідача.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження в зазначеній справі, а ухвалою від 28 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суди установили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,8952 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , цільове призначення - для ведення селянського господарства, розташованої на території Вишевицької сільської ради Радомишльського району Житомирської області.

19 лютого 2015 року ОСОБА_1 та ТОВ Вишевичі уклали договір оренди вище зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, зі сплатою орендної плати у розмірі 400 грн. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації (пункт 10 договору).

Пунктом 11 договору оренди земельної ділянки сторони погодили, що орендна плата вноситься у такі строки - до 31.12 поточного року.

Пунктом 29 договору передбачені права орендодавця, зокрема, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,2 % несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу (пункт 14 договору).

Згідно з пунктом 39 договору його дія припиняється шляхом його розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однією із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

01 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з цивільним позовом до ТОВ Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 19 лютого 2015 року з підстав невиконання останнім обов`язку щодо сплати орендної плати.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

При вирішенні питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, передбаченими у статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову), якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому суди повинні враховувати принцип правової визначеності і не допускати наявності проваджень, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343- XII Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (за винятком окремих його положень) (далі - Закон № 2343- XII ), яким останній викладено в новій редакції.

У пункті 1 1 розділу X Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2343-XII визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Установлено, що ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06 березня 2017 року у справі № 906/104/17 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ Вишевичі (а. с. 41 - 43).

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.

Частиною четвертою статті 10 Закону № 2343-XII визначено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Указана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час подання позову), яким визначено, що господарським судам підвідомчі справи у всіх майнових спорах з вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ятастатті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України , з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.

У ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову) передбачено для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів з вимогами до боржників у такій справі.

Із винесенням ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство пов 'язуються певні правові наслідки, зокрема: вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; розгляд вимог конкурсних, забезпечених і поточних кредиторів та вирішення майнових спорів здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 2343-XII; арешт майна боржника чи інші обмеження щодо розпорядження майном боржника можуть застосовуватися виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.

Стаття 23 Закону № 2343-XII встановлює порядок виявлення кредиторів. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, тобто першим днем перебігу цього строку є день, наступний за днем офіційного оприлюднення такого оголошення.

Після офіційного оприлюднення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство всі кредитори мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, в порядку статті 23 Закону № 2343-XII незалежно від настання строку виконання зобов'язань.

Відповідно до статті 19 Закону № 2343-XII на ці вимоги поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Отже, визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог.

Разом із тим ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ТОВ Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди. При цьому жодних позовних вимог майнового характеру, тобто таких вимог, які підлягають вартісній оцінці, до відповідача не заявлялося.

У матеріалах справи відсутні будь-які відомості та судами не встановлено, що на спірній земельній ділянці знаходиться будь-яке майно ТОВ Вишевичі , яке можна вважати активом боржника, що в подальшому може бути направлений на погашення грошових вимог кредиторів боржника.

Тобто позовні вимоги до відповідача є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника, а тому не є пов'язаним із здійсненням провадження у справі про банкрутство ТОВ Вишевичі , а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, і підстав для відступу не вбачається.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду не вбачає, що суди порушили правила предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Що стосується розгляду спору по суті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 15 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-Х IV Про оренду землі (далі - Закон № 161-Х IV ) орендна плата є істотною умовою договору оренди землі.

Частиною першою статті 32 Закону № 161- XIV передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно з пунктом д) частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оскільки з часу укладення договору оренди землі, тобто з 2015 року, відповідач жодного разу не виконав свого обов`язку щодо виплати ОСОБА_1 орендної плати, суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову та розірвання договору оренди внаслідок невиконання відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендної плати.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду робить висновок про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко

Т. О. Анцупова В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук Н. П. Лященко

Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців В. В. Пророк

Д. А. Гудима В. Ю. Уркевич

В. І. Данішевська О. Г. Яновська

Ж. М. Єленіна