Окрема ухвала

від 19.06.2019 по справі 289/2210/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка

судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.

справа № 289/2210/17 (провадження № 14-129цс19)

19 червня 2019 року

м. Київ

Велика Палата Верхового Суду розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вишевичі (далі - ТОВ Вишевичі ) на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 26 лютого 2018 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 29 листопада 2018 рокуу цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Вишевичі про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки і постановою від 19 червня 2019 року касаційну скаргу залишила без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.

Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.

1. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

2. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

3. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

4. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

5. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

6. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

7. Пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України встановлено, що ціна позову у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла визначається сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

8. В даній справі предметом спору є розірвання договору оренди земельної ділянки, який укладений 19 лютого 2015 року та відповідно до умов якого орендарем за користування земельною ділянкою вноситься орендна плата у грошовій формі у розмірі 400,00 грн на рік в строк до 31 грудня поточного року, отже в силу вимог закону вказана вимога є майновою.

9. Загальна сума ціни позову не перевищує 1 200,00 грн (400,00 грн*3) та станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100 грн).

10. Отже зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

11. Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду, постановляючи ухвалу від 15 січня 2019 року про відкриття касаційного провадження, виходив з того, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, не врахувавши при цьому вимоги пункту 2 частини третьої цієї ж статті, а саме те, що касаційну скаргу подано на судові рішення у справі , яка у силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною. Також касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

12. Підставами для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до ухвали Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року, виступили виключно викладені в касаційній скарзі доводи відповідача щодо порушення правил предметної юрисдикції відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України.

13. Пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить виключний перелік підстав, за яких судове рішення у малозначній справі може бути оскаржене в касаційному порядку, посилання учасника справи на порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції до таких підстав не віднесено.

14. Таким чином не встановивши, що у даній справі порушене питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики або наявні інші підстави встановлені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду було б закриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача, а не розгляд справи по суті з недотриманням вимог статті 129 Конституції України, частини першої статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів , частини першої та другої, пункту 9 частини третьої статті 2, частини другої статті 382 та пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

На моє переконання, касаційний перегляд Верховним Судом судових рішень, які набрали законної сили і касаційному оскарженню не підлягають, без належного обґрунтування виключних підстав для такого перегляду, не відповідає завданню Верховного Суду і може йти всупереч з принципом правової визначеності.

Суддя В. В. Пророк